Постанова 4850 № 200/5550/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 січня 2022 року справа №200/5550/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Гаврищук Т.Г., Гайдара А.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року у справі №200/5550/21 (головуючий І інстанції Голубова Л.Б.) за позовом ОСОБА_1 до Святогірської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: Позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила: -визнати протиправною бездіяльність щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва орієнтовним розміром 0,10 га на території м. Святогірськ; -зобов`язати надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва орієнтовним розміром 0,10 га на території м. Святогірськ. В обґрунтування позову зазначала, що за правилами ст.118 ЗК України відповідач повинен розглянути клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки у місячний строк та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову в наданні дозволу. Проте, відповідачем, клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки було розглянуто на засіданні чергової сесії Святогірської міської ради 11.02.2021 року, однак ніякого рішення за наслідками розгляду не прийнято. Така бездіяльність відповідача є протиправною. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Святогірської міської ради щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 19 жовтня 2020 року про надання дозволу на розроблення землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва орієнтовним розміром 0,10 гектара на території м. Святогірськ. Зобов`язано Святогірську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 19 жовтня 2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва орієнтовним розміром 0,10 гектара на території м. Святогірськ з прийняттям мотивованого рішення передбаченого Земельним кодексом України протягом 1 (одного) місяця з набрання законної сили рішення у справі, з урахуванням висновків суду викладених в рішенні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Святогірської міської ради на користь позивача витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу. Не погодившись з рішенням в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення в частині відмови в задоволенні позову, прийняти постанову, якою зобов`язати відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, подати до суду звіт про виконання судового рішення та стягнути з відповідача у повному обсязі судові витрати по справі. Обґрунтування апеляційної скарги. Суд першої інстанції не звернув уваги, що відповідачем було підготовлено проект «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_1 », тобто радою не встановлено підстав для відмови в наданні дозволу, які передбачені ч.7 ст.118 ЗК України. Отже, є єдиний правомірний варіант поведінки відповідача - надати дозвіл, що не врахував суд першої інстанції, приймаючи рішення по справі. В зв`язку з тим, що позов підлягає задоволенню повністю, тому судові витрати по сплаті судового збору також підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі. Оскільки відповідачем не надано доказів з метою доведення надмірності понесених позивачем витрат на правову допомогу та не надано доказів на їх спростування, були відсутні підстави для зменшення розміру витрат на правничу допомогу судом першої інстанції з власної ініціативи. Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. З огляду на наведене суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги позивача, не надаючи оцінку судовому рішенню в тій частині задоволення позову, яка сторонами не оскаржується. Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає заяву у порядку письмового провадження. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановив наступне. Фактичні обставини справи. Позивач - ОСОБА_1 є громадянином України, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 30-32). Позивач звернулась до Святогірської міської ради з заявою від 19 жовтня 2020 року, в якій просила надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельну ділянку площею 0,1 га для індивідуального дачного будівництва в АДРЕСА_2 (а.с. 11). Зазначена заява прийнята та зареєстрована Святогірською міською радою, про що свідчить вхідний штамп на заяві № 620/02.01-14 від 19.10.2020 року. Відповідно до пояснювальної записки до проекту рішення Святогірської міської ради «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_1 » проектом рішення передбачалось надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки позивачу (а.с. 53). Проект рішення Святогірської міської ради «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_1 » (а.с. 52) був опублікований на офіційному сайті Святогірської міської ради (а.с. 54-55) на виконання вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації». Постійною комісією з питань землекористування, архітектури, будівництва, екології та охорони навколишнього природного середовища, агропромислового розвитку, житлово-комунального господарства, благоустрою, транспорту та зв`язку, управління комунальною власністю 05.01.2021 року на засіданні комісії вирішено: не погодити проект рішення міської ради «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_1 », про що свідчить протокол засідання комісії № 3 від 05.01.2021 року (а.с. 63-72). При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які обґрунтовують рішення про непогодження проекту рішення міської ради «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_1 » На шостій сесії восьмого скликання Святогірської міської ради 11.02.2021 року щодо розгляду проекту рішення «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_1 », жодного рішення передбаченого Земельним кодексом України не прийнято. Згідно з витягу із протоколу пленарного засідання шостої сесії Святогірської міської ради восьмого скликання від 11.02.2021 року та поіменного голосування встановлено результати голосування з питання: «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_1 »: «за» проголосувало-0; «проти»-18; «утрималось»-0; «не голосувало»-0; «відсутні»-4; «без повноважень»-1 (а.с. 49-50, 78-84). Листом від 26.02.2021 року № 280/02.01-15 Святогірська міська рада повідомила позивача, що: - згідно заяви, відділом житлово-комунального господарства, комунальної власності, транспорту і зв`язку, благоустрою, архітектури, містобування та земельних відносин Святогірської міської ради був розроблений проект рішення міської ради «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_1 »; - даний проект рішення 11 лютого 2021 року був розглянутий на сесійному засіданні міської ради; - згідно результатів поіменного голосування на пленарному засідання рішення не прийнято. З 22 депутатів міської ради голосували: «за»-0; «проти»-18; «утрималось»-0; «не голосувало»-0; «відсутні»-4 (а.с. 13). Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою виходив з того, що суд не може підміняти державний орган, рішення яким ще не прийнято, приймаючи замість нього рішення про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень. Стягуючи на користь позивача витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 1500 грн, суд першої інстанції виходив з того, що такі витрати є співмірними зі складністю цієї справи, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. Оцінка суду. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно підпунктів 9,10 пункту «б» частини першої статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема: організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою; здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою. Статтею 59 Закону визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради. На підставі пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин. Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу. Згідно частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Статтею 118 Земельного кодексу України встановлено виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу. При цьому зазначеною нормою чітко встановлено, що за наслідком розгляду заяви про надання дозволу відповідний орган зобов`язаний прийняти одне з рішень - надати дозвіл або відмовити в його наданні. Таким чином клопотання (заява) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою має бути розглянуто вповноваженим органом - у даному випадку міською радою - у місячний строк, а за наслідком його розгляду має бути надано або дозвіл на розроблення проекту землеустрою або мотивовану відмову у його наданні. Відсутність належним чином оформленого рішення відповідача за наслідком розгляду питання про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою після спливу встановленого законом строку розгляду клопотання особи, свідчить, що орган не прийняв жодного мотивованого рішення, яке він має ухвалити за законом. Як свідчать матеріали справи позивач звернулася до Святогірської міської ради з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва орієнтовним розміром 0,10 гектара на території м. Святогірськ. Ця заява розглянута на пленарному засіданні міської ради 11.02.2021 року, однак Святогірською міською радою не прийнято жодного з можливих рішень з даного питання в порушення приписів ст.118 Земельного кодексу України. Така бездіяльність відповідача є протиправною. Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача суд першої інстанції зобов`язав Святогірську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 19 жовтня 2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва орієнтовним розміром 0,10 гектара на території м. Святогірськ з прийняттям мотивованого рішення передбаченого Земельним кодексом України протягом 1 (одного) місяця з набрання законної сили рішення у справі, з урахуванням висновків суду викладених в рішенні. Позивач вважає, що суд повинен був зобов`язати відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки і саме у такий спосіб належним чином будуть захищені порушені права позивача. З цього приводу суд зазначає наступне. Згідно з пунктами 4,10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Суд не може підміняти державний орган, рішення яким ще не прийнято, приймаючи замість нього рішення, яке може бути визнаним протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень. Як визначив Верховний Суд в постанові від 23.05.2018 року у справі № 825/602/17, що на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У вищезазначеній справі, що переглядав Верховний Суд, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною 6 статті 118 ЗК України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними. У постанові від 28.05.2020 року у справі №819/654/17 Верховний Суд дійшов таких правових висновків щодо можливості суду, обираючи спосіб захисту права, зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення: «За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення». Також Верховний Суд в постанові від 22 січня 2021 року у справі № 817/820/17 зазначив, що визначених законом підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під час розгляду справи не встановлено. За умови відсутності передбачених законом підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, у відповідності до вимог частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, та з урахуванням необґрунтованості причин відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, є підстави вважати, що у суб`єкта владних повноважень відсутні перешкоди у наданні такого дозволу, що обумовлює обрання належного способу захисту порушеного права суб`єкта звернення - зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення про надання дозволу. Зобов`язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання ухвалити рішення. Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав. Як свідчать матеріали справи Святогірська міська рада взагалі не приймала рішення з питання надання позивачу дозволу з розробки проекту землеустрою, отже, не визначала наявність або відсутність підстав для надання такого дозволу або відмови в його наданні. Зазначене обумовлює відсутність підстав для зобов`язання відповідача затвердити дозвіл на розробку проекту землеустрою, оскільки надання оцінки наявності або відсутності підстав для надання такого дозволу або відмови в його наданні є дискреційними повноваження суб`єкта владних повноважень - Святогірської міської ради. Є неприйнятними доводи апелянта, що підготуванням проекту «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_1 » радою не встановлено підстав для відмови в наданні дозволу, які передбачені ч.7 ст.118 ЗК України, що свідчить про необхідність надати дозвіл, оскільки радою цей проект не затверджено та взагалі не прийнято ніякого рішення за наслідками розгляду спірного питання. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову, тому не є слушними доводи позивача про стягнення з відповідача судових витрат по сплаті судового збору у повному обсязі з огляду на приписи статті 139 КАС України. Щодо стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу суд зазначає наступне. На підставі частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу при розгляді справи в суді першої інстанції в розмірі 5100,00 гривень. Згідно частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. На підставі пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Як визначено частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Критерій співмірності витрат на оплату послуг адвоката застосовується судом виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості. Згідно акту про надання правової допомоги від 28.04.2021 року витрати на правничу правову допомоги складаються з: - надання правової інформації, усних консультацій і роз`яснень з правових питань, щодо оскарження протиправної бездіяльності Святогірської міської ради - 1500,00 гривень; - збір та підготовка позовних матеріалів, складання позовної заяви за позовом клієнта до Святогірської міської ради про визнання протиправної бездіяльності Святогірської міської ради та зобов`язання вчинити певні дії - 3600,00 гривень. Однак, щодо розміру наданих послуг, суд враховує співмірність зі складністю цієї справи, відповідність критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру. Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, предмет спору у цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує складних правових досліджень (загалом судова практика у аналогічних спорах є сталою), вивчення великого обсягу фактичних даних та аналізу первинних документів, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значним, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу з 5100,00 гривень до 1500,00 гривень, оскільки такий розмір витрат є співмірним зі складністю цієї справи, відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. З огляду на визначені критерії зменшення розміру витрат на правову допомогу, зокрема, часткове задоволення позову, є безпідставними доводи апелянта про відсутність підстав для їх зменшення, оскільки відповідачем не надано доказів надмірності понесених позивачем витрат на правову допомогу. Згідно статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Відповідно до статті 139 КАС України, в зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги, розподіл судових витрат не відбувається. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року у справі №200/5550/21 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року у справі №200/5550/21 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 31 січня 2022 року. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному ст.238 КАС України. Повне судове рішення складено 31 січня 2022 року. Головуючий суддя І.Д. Компанієць Судді Т.Г. Гаврищук А.В. Гайдар