Постанова Київський апеляційний суд № 759/19815/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 759/19815/20 Головуючий у 1 інстанції: Горбенко Н.О. Провадження № 22-ц/824/4548/2022 Доповідач: Шебуєва В.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 лютого 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Шебуєвої В.А., суддів Мельника Я.С., Верланова С.М., секретар Кибукевич О.Є., розглянувши апеляційну скаргу адвоката Сідельник Олесі Володимирівни, яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 , про визнання права власності в порядку поділу спільного майна подружжя,- в с т а н о в и в: В листопаді 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 , про визнання права власності в порядку поділу спільного майна подружжя. Зазначила, що з 19 березня 1988 року по 10 липня 2007 року вони з ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу вони за спільні кошти збудували об`єкт незавершеного будівництва а саме: гараж-сарай, загальною площею 61,3 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 379 400 грн. ОСОБА_2 просила визнати об`єкт незавершеного будівництва, а саме: гараж-сарай, загальною площею 61,3 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , об`єктом спільної сумісної власності подружжя. У порядку поділу майна подружжя визнати за нею право власності на Ѕ частину об`єкта незавершеного будівництва, а саме: гараж-сарай, загальною площею 61,3 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину об`єкта незавершеного будівництва, а саме: гараж-сарай, загальною площею 61,3 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; припинити право спільної сумісної власності на вказаний об`єкт незавершеного будівництва. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено Визнано об`єкт незавершеного будівництва, а саме, гараж - сарай, загальною площею 61,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частини об`єкта незавершеного будівництва, а саме, гараж-сарай, загальною площею 61,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частини об`єкта незавершеного будівництва, а саме, гараж-сарай, загальною площею 61,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Припинено право спільної сумісної власності майна подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на об`єкт незавершеного будівництва, а саме, гараж - сарай загальною площею 61,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 3794,00 грн. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у позові ОСОБА_2 . Посилається на порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що станом на час вирішення позовних вимог гараж-сарай, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , не введений в експлуатацію. ОСОБА_2 не надала суду доказів джерела фінансування, часу завершення будівництва, вартості спірного об`єкту нерухомого майна, а також факту витрачення на будівництво спільних коштів. За позовом ОСОБА_2 рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 07 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року, здійснено поділ майна подружжя, до якого входив житловий будинок за вказаною адресою з відповідними надвірними будівлями. Незважаючи на це, ОСОБА_2 повторно подала позовну заяву про поділ майна. Звертає увагу суду на те, що шлюб між сторонами розірваний 10 липня 2007 року,а позовна заява подана ОСОБА_2 лише 05 листопада 2020 року, тобто з пропуском загального трирічного строку позовної давності. В апеляційній інстанції представник ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити. Представник ОСОБА_2 просить відхилити подану апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. В судове засідання третя особа ОСОБА_3 не з`явилася, повідомлена про місце і час розгляду справи, а тому судова колегія дійшла висновку про можливість слухання справи у її відсутність. Вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції , колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 19 березня 1988 року Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Карагандинської області зареєстрований шлюб між позивачем та ОСОБА_1 (а.с.12-13). 10 липня 2007р. шлюб між позивачем та відповідачем розірваний, що підтверджується відповідним свідоцтвом серія НОМЕР_1 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського району управління юстиції міста Києва 10 липня 2007 року (а.с. 54). За час перебування у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 збудували гараж-сарай, загальною площею 61,3 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який є об`єктом незавершеного будівництва. З`ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 , визнавши об`єкт незавершеного будівництва гараж - сарай, загальною площею 61,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . В порядку поділу майна подружжя суд визнав за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за кожним право власності на Ѕ частини об`єкта незавершеного будівництва, а також припинив право спільної сумісної власності сторін на вказаний об`єкт незавершеного будівництва . Колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК України). Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Частиною 1 ст. 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Згідно з ст. 71 СК України якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Відповідно до змісту вказаних норм у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст. ст. 77-78 ЦПК України) і це є її процесуальним обов`язком (ст. 12, 81 ЦПК України). Згідно із частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте ними до шлюбу; майно, набуте ними за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно набуте ними за час шлюбу, але за кошти, які належали їм особисто; житло, набуте ними за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Як встановлено судом, гараж-сарай, загальною площею 61,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , збудований під час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у шлюбі, хоча не був введений в експлуатацію у встановленому законом порядку. Відповідач ОСОБА_1 не надав доказів того, що предмет спору збудований за рахунок його особистих коштів. Відтак, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання об`єкта незавершеного будівництва, а саме, гараж - сарай, загальною площею 61,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та здійснив його поділ шляхом визнання за позивачкою і відповідачем за кожним право власності на Ѕ частину об`єкта незавершеного будівництва. Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що предмет спору не був введений в експлуатацію. Об`єкт незавершеного будівництва зведений за час шлюбу, а тому може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням частоккожного із подружжя. Як вбачається з матеріалів, спірний гараж-сарай фактично є добудованим та експлуатується відповідно до свого цільового призначення, що також не заперечувалося і ОСОБА_1 . Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 07 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року за позовом ОСОБА_2 вже здійснено поділ майна подружжя, до якого входив житловий будинок за вказаною адресою з відповідними надвірними будівлями. Як вбачається з вказаного рішення, у тому позові гараж-сарай не був визначений предметом поділу. Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання ОСОБА_1 пропуск на сплив позовної давності за позовними вимогами ОСОБА_2 . Статтями 256-257 та 261 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У частині другій статті 72 СК України та пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15). Так, початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106,107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК України). Аналогічно питання початку перебігу позовної давності визначені і в статті 261 ЦК України, згідно з якою перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила. Отже, початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права. Як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_2 посилалася на те, що відповідач пообіцяв переоформити на неї половину гаража-сарая після вирішення питання про поділ будинку, але не виконав свої зобов`язання. Тому вона була вимушена звернутися до суду. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 зверталася до суду з позовом про поділ будинку у грудні 2018 року, з позовом про поділ гаража-сарая вона звернулася в листопаді 2020 року. Таким чином, у суду відсутні підстави вважати, що позивачкою пропущено трирічний строк позовної давності. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу адвоката Сідельник Олесі Володимирівни, яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 10 лютого 2022 року. Суддя-доповідач Шебуєва В.А. Судді Верланов С.М. Мельник Я.С.