Постанова Київський апеляційний суд № 375/732/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 лютого 2022 року м. Київ Унікальний номер справи № 375/732/21 Апеляційне провадження № 22-ц/824/1738/2022 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Таращанського районного суду Київської області від 05 листопада 2021 року, ухвалене під головуванням судді Музиченко О.О., по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, - в с т а н о в и в : У червні 2021 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в обґрунтування якого зазначав, що 24 жовтня 2013 року між ним та відповідачем було укладено договір позики за реєстровим № 3586, посвідчений державним нотаріусом Рокитнянської районної державної нотаріальної контори Рокитнянського району Київської області. За умовами договору відповідач взяла у нього позику розмірі 30 000 грн. та зобов`язалася повернути борг з урахуванням інфляції в строк до 24 жовтня 2023 року включно або на першу письмову вимогу. 11 травня 2021 року позивач на адресу відповідача направив лист-вимогу про повернення заборгованості з урахуванням інфляції в розмірі 80 631 грн. протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання даного листа-вимоги. Оскільки відповідач борг не повернула, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором позики від 24 жовтня 2013 року у розмірі 80 809 грн. 93 коп., з яких: 80 631 грн. - сума боргу та 178 грн. 93 коп. - сума 3 % річних від простроченої суми позики, а також стягнути судові витрати (а.с. 2-7). У відзиві на позовну заяву представник відповідача - адвокат Квітін Р.В. вказував, що відповідач не заперечує факту отримання від позивача коштів в розмірі 30 000 грн., однак, нарахування коштів понад 50 631 грн. вважає протиправним. Зазначав, що сторони договору позики між собою не погоджували оплатного користування позиченими коштами шляхом встановлення відповідних процентів та будь-яких фінансів за користування отриманими від позивача коштами. Вказував, що на протиріччя між процентами за користування коштами та індексом інфляції, оскільки, проценти за користування коштами є періодичним платежем за правомірне користування коштами, а індекс інфляції застосовується як компенсаційна можливість позикодавця усунути затрати від знецінення коштів, які пов`язані із неналежним виконанням боржником свого зобов`язання. Наведене виключає підстави для застосування ст. 1048 ЦК України. Вказує, що пункт договору про повернення позиченої суми коштів з урахуванням індексу інфляції зазначений двояко, оскільки в договорі позики не зазначено, що до позиченої суми додається розрахований індекс інфляції за весь період правомірного користування коштами. На підставі наведеного, вважаючи несправедливим і непропорційним стягнення з відповідача суми коштів, що більш ніж удвічі перевищує суму позики, тому просив повністю відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог (а.с. 47-51). Представник позивача - адвокат Чайка О.В. подала відповідь на відзив на позовну заяву, в якій наведено аргументи на спростування доводів відповідача з посиланням на те, що ст. 1048 ЦК України чітко визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Якщо порядок сплати процентів сторонами не погоджено, вони повинні сплачуватися щомісяця до дня фактичного повернення грошових коштів. Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 05 листопада 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 24 жовтня 2013 року у розмірі 80 631 (вісімдесят тисяч шістсот тридцять одна) гривня 00 копійок та три відсотки річних від простроченої суми позики у розмірі 172 (сто сімдесят дві) гривні 31 копійка, всього - 80 803 (вісімдесят тисяч вісімсот три) гривні 31 копійку. У решті позову - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у справі: судовий збір у розмірі 907,92 грн. та витрати на надання правничої допомоги у розмірі 7 749,36 грн., всього - 8 657 (вісім тисяч шістсот п`ятдесят сім) гривень 28 копійок (а.с. 134-144). Не погодившись з рішенням районного суду, 23 листопада 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Квітін Р.В. звернувся з апеляційною скаргою, у якій просив скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 інфляційних збитків в розмірі 50 631 грн., що були додані судом до загальної заборгованості за договором позики від 24 жовтня 2013 року за № 3586 (а.с. 154-162). В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що суд першої інстанції невірно застосував індекс інфляції, як можливість отримання винагороди позикодавцем, оскільки індекс інфляції застосовується у кредитних правовідносинах при неправомірному користуванні коштами, а проценти за користування кредитом у разі правомірного користування коштами, а це є протиправним, як застосувати ст. 1048 ЦК України після пред`явлення вимоги про погашення позики. Звертав увагу на те, що сторони у договорі не погодили порядок розрахунку індексу інфляції, а ризик нечіткості пункту договору про повернення коштів з нарахуванням індексу інфляції має нести саме позикодавець, а не позичальник, як наслідок - вимоги про стягнення з відповідача індексу інфляції за весь строк користування кредитними коштами є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. За правилами ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Таращанського районного суду Київської області від 05 листопада 2021 року розглянута апеляційним судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні). Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню враховуючи наступне. Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення Таращанського районного суду Київської області від 05 листопада 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики у розмірі 30 000 грн., 3% річних у розмірі 172,31 грн., судового збору у розмірі 907,92 грн. та витрат на правничу допомогу у розмірі 7749,36 грн. не оскаржується, а тому відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається. Таким чином, суд апеляційної інстанції переглянув рішення суду у даній справі лише в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 50 631 грн., що були додані судом до загальної заборгованості за договором позики. Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Стягуючи з відповідача на корись позивача інфляційних втрат в розмірі 50 631 грн., суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вказаних вимог та того, що нарахування інфляційних втрат передбачено пунктом 2 Договору позики. Колегія суддів погодилась з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до пункту 1 частини другої ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, договори та інші правочини. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Згідно з статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Частинами першою, другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 24 жовтня 2013 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір позики, який посвідчений державним нотаріусом Рокитнянської районної державної нотаріальної контори Рокитнянського району Київської області за реєстровим № 3586 (а.с. 10). Відповідно до пункту 1 Договору ОСОБА_1 позичила у ОСОБА_2 гроші в сумі 30 000 грн. строком на десять років до 24 жовтня 2023 року включно або на його першу письмову вимогу. Згідно з пунктом 2 цього Договору, повернення позиченої суми грошей повинно бути здійснено в смт. Рокитне Київської області з урахуванням індексу інфляції. 11 травня 2021 року позивач направив на адресу ОСОБА_1 лист-вимогу про сплату заборгованості з урахуванням інфляції в розмірі 80 631 грн. протягом 7 календарних днів з моменту отримання даного листа-вимоги (а.с. 11-12). Відповідач не виконала лист-вимогу, до суду не надано доказів на підтвердження факту повернення коштів за договором позики. Факт укладення вищевказаного Договору позики від 24 жовтня 2013 року, посвідченого державним нотаріусом Рокитнянської районної державної нотаріальної контори Рокитнянського району Київської області за реєстровим № 3586, отримання за цим Договором 30 000 грн. позики від позивача ОСОБА_2 та неповернення запозичених грошей відповідачка ОСОБА_1 у відзиві та в апеляційній скарзі, поданих її представником - адвокатом Квітіним Р.В., не заперечувала (а.с. 47-51, 154-158) Разом з тим, відповідач не погодилась з нарахуванням індексу інфляції до суми заборгованості, тому в апеляційній скарзі просила скасувати рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 інфляційних збитків в розмірі 50 631 грн., що були додані судом до загальної заборгованості за договором позики від 24 жовтня 2013 року за № 3586. Колегія суддів перевірила такі доводи апеляційної скарги та визнала необґрунтованими з огляду на наступне. Відповідно до пункту 1 Договору позики ОСОБА_1 позичила у ОСОБА_2 гроші в сумі 30 000 грн. строком на десять років до 24 жовтня 2023 року включно або на його першу письмову вимогу. Позивач, пред`явивши лист-вимогу відповідачу про дострокове повернення суми позики протягом 7 календарних днів з моменту отримання даного листа-вимоги, змінив строк виконання зобов`язання. Встановлено, що лист-вимогу було отримано відповідачем 14 травня 2021 року, що вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення та відстеження відправлення на сайті Укрпошти (а.с. 14, 120, 123). Вимоги позивача щодо дострокового повернення коштів за договором позики ОСОБА_1 не виконала, тому строк порушення грошового зобов`язання підлягає обчисленню з наступного дня після спливу семиденного строку з дня отримання листа-вимоги, тобто з 22 травня 2021 року. Згідно з пунктом 2 Договору позики сторони погодили, що повернення позиченої суми грошей повинно бути здійснено в смт. Рокитне Київської області з урахуванням індексу інфляції. З аналізу змісту пункту 2 Договору позики вбачається, що сторонами договору було обумовлено повернення позики з урахуванням індексу інфляції саме до 24 жовтня 2023 року або на першу письмову вимогу позикодавця, тобто, за період правомірного користування коштами. З наданого позивачем розрахунку, розмір інфляційних втрат становить 50 631,00 грн. за період з 24 жовтня 2013 року по 30 квітня 2021 року (за період правомірного користування коштами) (а.с. 93). Оскільки відповідач не повернула суму боргу та враховуючи положення пункту 2 Договору позики, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача суми інфляційних витрат у розмірі 50 631 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що пункт 2 Договору позики може містити двозначне тлумачення і не вказує, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві суму коштів з урахуванням індексу інфляції за весь час користування позиченими коштами до 24 жовтня 2023 року або на першу вимогу, адже який саме індекс інфляції необхідно враховувати при поверненні позиченої суми коштів, тобто за який період (місяць, квартал, півріччя, рік, чи зав ввесь період користування коштами), а відображення пункту «повернути з урахуванням індексу інфляції» може трактуватися по різному, аж до того, що його потрібно ураховувати, але не додавати до суми, що підлягає поверненню, суд апеляційної інстанції визнав неспроможними і відхилив, оскільки такі умови вищевказаного Договору були прийняті позичальником ОСОБА_1 одразу при його укладенні без зауважень, договір посвідчений нотаріально. При цьому, позичальник ОСОБА_1 не оспорювала вищевказаний Договір позики, зокрема і пункт 2 цього Договору, у встановленому порядку. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст. 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду. На підставі ст. 141 ЦПК України понесені апелянтом судові витрати відшкодуванню за рахунок іншої сторони не підлягають. З огляду на положення частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Таращанського районного суду Київської області від 05 листопада 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець В.М. Ратнікова О.В. Борисова