Постанова Чернівецький апеляційний суд № 727/6284/20

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 лютого 2022 року м. Чернівці Справа № 727/6284/20 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Лисака І.Н., суддів: Височанської Н.К., Владичана А.І., секретар: Петранюк Ю.Т., позивач: ОСОБА_1 , відповідач: акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Чернівецька міська рада в особі відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради, при розгляді справи за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 листопада 2021 року, ухваленого під головуванням судді Смотрицького В.Г., дата складання повного тексту рішення 26 листопада 2021 року, - В С Т А Н О В И В: У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача АТ КБ «ПриватБанк» про визнання протиправним рішення та скасування запису про право власності, який в травні 2021 року подала в новій редакції. В обґрунтування своїх вимог вказувала, що 04.12.2017 року вона звернулась до Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради із заявою про проведення державної реєстрації права власності на кв. АДРЕСА_1 . 08.12.2017 року вона отримала від державного реєстратора рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень №38601642, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявний запис про реєстрацію права власності №17912065 спірного об`єкта нерухомого майна за іншим власником. 12.12.2017 року вона отримала інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якої видно, що державний реєстратор Чернівецької міської ради Карвацька Г.Ф. прийняла рішення про державну Провадження №22-ц/822/98/22 реєстрацію прав та їх обтяжень й зареєструвала право власності за ПАТ КБ «ПриватБанк» на спірну квартиру, а підставою для реєстрації зазначено договір іпотеки від 01.03.2007 року. Вказувала, що 01.03.2007 року між нею та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», було укладено договір іпотеки №CVSNGA00000018, згідно з п.33.3 якого вона в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором надала в іпотеку нерухоме майно, а саме кв. АДРЕСА_1 , яка складається з однієї житлової кімнати, загальною площею 80,30 кв.м., житловою площею 18,30 кв.м. У 2009 році позивач здійснила над квартирою самочинну надбудову 2-го поверху та мансарди. Рішенням Виконавчого комітету Чернівецької міської ради №835/22 від 27.12.2011 року «Про погодження здійснених перепланувань та зміну правовстановлюючих документів на квартири, житлові будинки» вирішено погодити здійсненні перепланування та доручено Чернівецькому міському БТІ замінити наявні правовстановлюючі документи на свідоцтво про право власності на кв. АДРЕСА_1 загальною площею 205,90 кв.м., в тому числі житловою площею 60,40 кв.м. у зв`язку з виконаним переплануванням квартири, та 28.12.2011 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на вищезазначене нерухоме майно. Зауважує, що державний реєстратор при здійсненні реєстрації об`єкту нерухомого майна повинна була залишити змінену площу квартири, а саме загальну площу 205,90 кв.м., однак зазначила загальну площу 80,30 кв.м., в тому числі житлову 18,30 кв.м., яка була до перепланування квартири, в зв`язку з чим не вірно визначено вартість нерухомого майна та фактично за однією адресою існує два об`єкта нерухомого майна з різними площами. Стверджує, що спірна квартира суб`єктом оціночної діяльності за заявою АТ КБ «ПриватБанк» не оглядалась. Крім того, редакція ст.37 ЗУ «Про іпотеку» на час підписання сторонами договору іпотеки передбачала наявність не застереження в договорі іпотеки, а окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Однак, такого договору між нею та банком укладено не було. Також, ні вона, ні члени її сім`ї не отримували письмової вимоги від банку про усунення порушень та застосування позасудового засобу порушення прав. Наголошує, що на момент здійснення переоформлення на спірну квартиру вона проживала в останній, іншого житла не мала, площа переданої квартири складала 80,3 кв.м., а тому на спірні правовідносини поширюється ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». У виконавчій службі наявні відкриті виконавчі провадження, де було накладено арешт на все її майно, що було перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до зняття арешту, однак, незважаючи на це, державний реєстратор здійснив запис про реєстрацію права власності. На підставі наведеного, просила: - визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Чернівецької міської ради Карвацької Г.Ф. про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) індексний номер 32813354 від 09.12.2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно: кв. АДРЕСА_1 , яка складається з однієї кімнати загальною площею 80,30 кв.м., житловою площею 18,30 кв.м.; - скасувати запис про реєстрацію права власності №17912065 за АТ КБ «ПриватБанк» на нерухоме майно: кв. АДРЕСА_1 , яка складається з однієї кімнати загальною площею 80,30 кв.м., житловою площею 18,30 кв.м.; - визнати припиненим право власності за АТ КБ «ПриватБанк» на майно: кв. АДРЕСА_1 , яка складається з однієї кімнати загальною площею 80,30 кв.м., житловою площею 18,30 кв.м. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 листопада 2021 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Чернівецької міської ради Карвацької Г.Ф. про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) індексний номер 32813354 від 09.12.2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно: кв. АДРЕСА_1 , яка складається з однієї кімнати загальною площею 80,30 кв.м., житловою площею 18,30 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1111124973101), скасовано запис про реєстрацію права власності №17912065 про реєстрацію за АТ КБ «ПриватБанк» права власності на нерухоме майно: кв. АДРЕСА_1 , яка складається з однієї кімнати загальною площею 80,30 кв.м., житловою площею 18,30 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1111124973101). Визнано припиненим право власності за АТ КБ «ПриватБанк» на майно: кв. АДРЕСА_1 , яка складається з однієї кімнати загальною площею 80,30 кв.м., житловою площею 18,30 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1111124973101). Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Не погоджуючись із рішенням суду АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, вирішити питання щодо розподілу судових витрат. Вважає, що оскаржуване рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги Банк вказує, що посилання позивача на відсутність у договорі іпотеки права Іпотекодержателя задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки та те, що не узгоджували умови про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності не відповідає дійсним обставинам, оскільки умови укладеного між сторонами договору іпотеки містять в собі згоду іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань, що, в свою чергу, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя й відповідно іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки та задовольнити за рахунок його вартості свої вимоги у повному обсязі. Зазначає, що Банк використовуючи своє право на позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки згідно існуючого у договорі іпотеки застереження та відповідно до вимог ст.37 ЗУ «Про іпотеку» звернувся 03.11.2016 року із заявою до державного реєстратора для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки та згідно Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ №1127 від 25.12.2015 року надав перелік документів, необхідних для здійснення такої реєстрації, зокрема і повідомлення про усунення порушень від 21.07.2016 року, що були адресовані на адресу ОСОБА_2 з доказами вручення - рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, які містять дані про їх отримання, а саме, що вимога була одержана «дочкою ОСОБА_3 », що, в свою чергу, свідчить про належне повідомлення іпотекодавця. Також, АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що з боку державного реєстратора при проведенні реєстрації права власності за банком жодних порушень вчинено не було, останній діяв у відповідності до ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Що стосується позиції позивача, за якою згідно п.7 договору іпотеки остання надала в іпотеку нерухоме майно площею 403,30 кв.м., а згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно площа складає 455,10 кв.м., то банк вважає, що державний реєстратор не встановила невідповідність площі нерухомого майна, так як зміни щодо площі іпотеки були здійсненні позивачем 08.07.2010 року без згоди іпотекодержателя в порушення п.1.8.3 договору іпотеки, яким передбачено, що іпотекодавець зобов`язаний не здійснювати реконструкцію, перебудову, перепланування предмета іпотеки без відповідного письмового дозволу Іпотекодержателя. Щодо посилання позивача на те, що державний реєстратор вчинив реєстраційні дії й залишив поза увагою накладений арешт на спірну квартиру від 16.06.2016 року, то АТ КБ «ПриватБанк» вказує, що наявність зареєстрованої заборони відчуження нерухомого майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого відбувається перехід трава власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно не є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності за іпотекодержателем. Також, Банк не погоджується з доводами позивача, що передача майна у власність відбулася без його належної оцінки на підставі застарілих даних. Відзив на апеляційну скаргу не подавався. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які прийняли участь в судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справив в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Оскаржуване рішення зазначеним вимогам закону відповідає. Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог виходив з того, що посилання представника відповідача на те, що справа з підстав не вручення позивачці письмової вимоги про усунення порушень вже розглядалась та ухвалено рішення суду, є безпідставним та виходив з рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25.09.2018 року у справі №727/6143/18 та постанови Чернівецького апеляційного суду від 18.12.2018 року і зазначив, що судами не вирішувався позов з підстав не вручення позивачці письмової вимоги про усунення порушень. Також вказав, що державний реєстратор мав зареєструвати право власності на квартиру зі збільшеною площею, оскільки на момент реєстрації такі дані відображались в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Крім іншого, суд вважав, що позивачкою вірно залучено в даній справі в якості третьої особи на стороні відповідача Чернівецьку міську раду в особі відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради, оскільки державний реєстратор вчинив відповідні реєстраційні дії на користь АТ КБ «ПриватБанк». Апеляційний суд погоджується з результатами розгляду справи та висновками суду першої інстанції, оскільки наявні недоліки судового рішення не впливають на його законність. З матеріалів справи вбачається, що 01.03.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», та позивачкою ОСОБА_1 укладено договір іпотеки квартири АДРЕСА_2 , згідно з п.33.3 якого в забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором останній надав в іпотеку нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме: кв. АДРЕСА_1 , яка складається з однієї житлової кімнати, загальною площею 80,30 кв.м., житловою площею 18,30 кв.м. (т.2 а.с.74-76) Пунктом 27 Договору іпотеки визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором Іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку, крім іншого, шляхом переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що Іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити про це Іпотекодавця. Предмет іпотеки належить позивачці ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору дарування квартири від 15.07.2005 року (т.2 а.с.79). Як вбачається з копії заяви від 14.12.2009 року позивачка здійснила надбудову 2-го поверху та мансарди та просила її узаконити. Рішенням Виконавчого комітету Чернівецької міської ради №835/22 від 27.12.2011 року «Про погодження здійснених перепланувань та заміну правовстановлюючих документів на квартири, житлові будинки (делеговані повноваження)» вирішено погодити здійсненні перепланування та доручено Чернівецькому міському комунальному бюро технічної інвентаризації замінити наявні правовстановлюючі документи на свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 205,90 кв.м., в тому числі житловою площею 60,40 кв.м. у зв`язку з виконаним переплануванням квартири (т.2 а.с.18-20). 28.12.2011 року позивачка отримала свідоцтво про право власності на вищезазначене нерухоме майно, згідно якого загальна площа квартири склала 205,90 кв.м. (т.2 а.с.21). Погодження таких дій з іпотекодержателем матеріали справи не містять. 04.12.2017 року позивачка через свого представника звернулась до Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради із заявою про проведення державної реєстрації права власності на кв. АДРЕСА_1 , однак 08.12.2017 року отримала від державного реєстратора рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень №38601642, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявний запис про реєстрацію права власності №17912065 спірного об`єкта нерухомого майна за іншим власником (т.2 а.с.10). Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 12 грудня 2017 року № 107232828 в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки 07 грудня 2016 року Державним реєстратором Чернівецької міської ради Карвацькою Г. Ф. було прийнято рішення про державну реєстрацію за ПАТ КБ «ПриватБанк» права власності на квартиру АДРЕСА_3 . Підстава: Договір іпотеки (т.2 а.с.11-13). 07.10.2016 року АТ КБ «ПриватБанк» направлено на адресу ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень, зазначено, що через неналежне виконання зобов`язань умов кредитного договору у ОСОБА_1 утворилася заборгованість, яка складає 27 631,46 дол. США. Крім іншого, іпотекодавцю запропоновано в 30 денний строк з дня отримання вимоги повернути суму кредитну в повному обсязі, а також проценти, комісію та штрафні санкції, нараховані на день повернення кредиту. Попереджено про намір скористатися правом задоволення вимог іпотекодержателя (п.27 договору іпотеки) у разі невиконання зазначеної вимоги, а саме за Банком буде зареєстровано право власності на спірну квартиру, загальною площею 80,30 кв.м. по АДРЕСА_4 (т.2 а.с.77). Відповідно до ст.1 ЗУ «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (ст. 3 ЗУ «Про іпотеку»). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2019 року по справі №522/24450/14 (провадження № 61-38762св18) вказано, що: «згідно зі ст.36 ЗУ «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону». Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, що: «Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Згідно із частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону). Отже, за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку». Вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті). Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання. Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №270. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання. В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання. У разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» (одним документом) слід виходити з пріоритету дотримання саме частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2020 року у справі №209/2599/17-ц (провадження № 61-5415св19) вказано, що: «Установивши, що іпотекодержатель ухилився від виконання свого обов`язку, передбаченого як Законом України «Про іпотеку», так і Порядком №1127, щодо надіслання боржнику повідомлення-вимоги про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання та усунення таких порушень, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за АТ КБ «ПриватБанк» проведена всупереч норм чинного законодавства. Досліджуючи дотримання зазначених вимог, колегія суддів вказує, що посилання в апеляційній скарзі на те, що 11.08.2016 року вимога була отримана «дочкою ОСОБА_3 » є необґрунтованим та помилковим, оскільки в матеріалах справи міститься вимога, яка датована 12.10.2016 року, тобто на два місяці пізніше ніж вказує апелянт, крім того, з копії конверту вбачається, що останній повернуто (підстава «за закінченням терміну зберігання»), а в повідомленні про вручення поштового відправлення міститься відмітка служби поштового зв`язку про те, що 12 жовтня 2016 року вказану вимогу отримав за довіреністю «чоловік» (т.2 а.с.78). Проте, матеріали справи містять відомості про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , про що зроблено актовий запис №161 від 2014 року (т.2 а.с.217), крім того, неможливість отримання вказаної вимоги колишнім чоловіком ОСОБА_1 підтверджується і відомостями з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, з яких вбачається, що ОСОБА_4 станом на 12.10.2016 року перебував за межами України (т.2 а.с.225-226). Наведене свідчить, що позивач належним чином спростувала презумпцію вручення поштового повідомлення засобами поштового зв`язку. Таким чином, іпотекодержатель не може вважатися таким, що набув право власності на нерухоме майно за правочином (договором іпотеки від 01.03.2007 року), оскільки його умовами прямо пов`язано перехід за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки із спливом строку на виконання дострокової вимоги, пов`язаного з датою отримання іпотекодавцем повідомлення про усунення порушень. Разом з тим, відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем. Отже, умовами іпотечного договору сторони погодили право іпотекодержателя в разі наявності заборгованості за кредитним договором задовольнити вимоги шляхом переходу права власності на предмет іпотеки відповідно до іпотечного застереження. Встановлення вартості предмета іпотеки при зверненні стягненні на нього регулюється ч.3 ст.37 ЗУ «Про іпотеку», якою передбачено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Згідно зі ст.12 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання відповідно до договору. Відповідно до ст.3 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності. Статтею 11 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачено, що замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення оцінки. Матеріали справи не містять відомостей та доказів того, що на час проведення реєстрації за АТ КБ «ПриватБанк» спірна квартира була оглянута суб`єктом оціночної діяльності. Так, згідно висновку про вартість майна №2-1253/16 від 09.12.2016 року вбачається, що суб`єкт оціночної діяльності виконав незалежну оцінку квартири АДРЕСА_3 ринкова вартість об`єкта оцінки складає 838 600 грн застосована методологія, порівняльний підхід (т.2 а.с.128). Оцінка нерухомого майна має здійснюватися у відповідності до Національного стандарту №2 «Оцінка нерухомого майна» з урахуванням вимог Національного стандарту №1, яким визначено загальні засади. Згідно з приписами п.50 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема, ознайомлення з об`єктом оцінки. Відповідно до п.51 вказаного Національного стандарту незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: - укладення договору на проведення оцінки, - ознайомлення з об`єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об`єкта оцінки та пов`язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об`єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об`єкта оцінки на нову дату (у разі потреби). Відповідно до п.51 даного Національного стандарту незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: - укладення договору на проведення оцінки, - ознайомлення з об`єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об`єкта оцінки та пов`язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об`єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об`єкта оцінки на нову дату (у разі потреби). Пунктом 53 зазначеного стандарту передбачено, що незалежно від обраних підходів та методів оцінки оцінювач повинен: зібрати та проаналізувати всі істотні відомості про об`єкт оцінки, зокрема вихідні дані про його правовий статус, відомості про склад, технічні та інші характеристики, інформацію про стан ринку стосовно подібного майна, відомості про економічні характеристики об`єкта оцінки (прогнозовані та фактичні доходи і витрати від використання об`єкта оцінки, у тому числі від його найбільш ефективного використання та існуючого використання); проаналізувати існуючий стан використання об`єкта оцінки та визначити умови його найбільш ефективного використання; зібрати необхідну інформацію для обґрунтування ставки капіталізації та (або) ставки дисконту; визначити правові обмеження щодо об`єкта оцінки врахувати їх вплив на вартість об`єкта оцінки; обґрунтувати застосування методичних підходів, методів та оціночних процедур, у разі потреби застосування спеціальних методів оцінки та оціночних процедур (комбінування кількох методичних підходів або методів). Відповідно до пп.10 абзацу 2 п.56 Національного стандарту звіт про оцінку майна, що складається у повній формі, повинен, серед іншого, містити письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об`єктивності оцінки майна і висновку про його вартість. Отже, незважаючи на вибір експертом методичного підходу оцінки майна (дохідний, порівняльний) підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує, в будь-якому випадку, укладення договору на проведення оцінки та ознайомлення з об`єктом оцінки шляхом доступу до нього. Фактичне ознайомлення з майном, яке є предметом оцінки, можливе при доступі оцінювача до цього майна. Зважаючи на характер об`єкта оцінки (квартира), ознайомлення з таким майном не може відбуватися без її обстеження на дату оцінки та відповідно потребує доступу до неї, який має забезпечити боржник. Відомостей про звернення до ОСОБА_1 з вимогою про надання доступу до спірної квартири для проведення оцінки або здійснення останньої перешкод в цьому матеріали справи не містять. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, станом на 09.12.2016 року загальна площа спірної квартири була збільшена з 80,30 кв.м. до 205,90 кв.м., а згідно зі звітом про оцінку майна, ринкова вартість спірної квартири, загальною площею 205,90 кв.м., станом на 01.10.2020 року становить 3 443 158 грн (а.с.90-109). За наведеного вбачається, що АТ КБ «ПриватБанк» не дотримано вимог ЗУ «Про іпотеку», а саме не було визначено реальну ринкову вартість спірного майна, на яке звернуто стягнення. Вчинення дій іпотекодавцем в супереч умов іпотечного договору щодо перепланування квартири без погодження з іпотекодержателем за обставинами цієї справи не порушило прав останнього, оскільки такі дії лише збільшили вартість заставного майна. Надаючи оцінку доводам позивача щодо поширення ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», то колегія суддів зазначає таке. Дійсно, 27 лютого 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», яке змінило назву на ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №CVSNGA00000018, за умовами якого позичальник отримала кредит в розмірі 30 000 доларів США під 11,04 % річних з кінцевим терміном повернення до 27 лютого 2017 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 27 лютого 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № CVSNGA00000018, предметом якого була належна іпотекодавцю на праві власності квартира АДРЕСА_3 . Пунктом 1 цього Закону передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст.4 ЗУ «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст.5 ЗУ «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м для квартири та 250 кв.м для житлового будинку. Пунктом 4 Закону передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. У постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-969цс16 зроблено висновок, що «мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року №1304-VII мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). Оскільки ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року №1304-VII не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню» від 3 червня 2014 року №1304-VII. Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку порушення боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє йому саме примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). Проте, особливою обставиною у справі, що переглядається, є звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб, отже відстрочка виконання рішення державної реєстрації про звернення стягнення не передбачається. В силу ст.1 ЗУ «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому ЗУ «Про іпотеку». За приписами ч.1 ст.35 ЗУ «Про іпотеку» в разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Статтею 37 ЗУ «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Стаття 36 ЗУ «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Таким чином, досягнення згоди сторін в іпотечному договорі щодо прав іпотекодержателя за порушення умов виконання основного договору позики звернути стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб шляхом переходу до нього права власності на спірну квартиру, по-перше, виключає таку ознаку ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», як примусовість (відсутність згоди власника). По-друге, на час звернення стягнення чинним було свідоцтво від 28.12.2011 року (т.2 а.с.21), згідно якого загальна площа квартири склала 205,90 кв.м, що перевищувало граничну площу для квартири. Відносно доводів щодо обраного способу захисту. За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування. Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі № 925/1265/16). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (Близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі №338/180/17, від 11.09.2018 року у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 року у справі №569/17272/15-ц). За змістом п.1 ч.1 ст.2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до ст.11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом. У частині 2 ст.26 вказаного Закону (у редакції, чинній до 16.01.2020, яка діяла на час прийняття оскаржених рішень приватного нотаріуса, звернення з позовом у цій справі та ухвалення місцевим господарським судом рішення у справі) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується. Однак згідно із ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 ЗУ №1952 викладено у новій редакції. Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 ч.3 ст.26 ЗУ №1952 (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Що стосується залучення до участі у справі Чернівецької міської ради в особі відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради в якості третьої особи, то зазначене не впливає на правильність рішення суду, оскільки державний реєстратор не є учасником правовідносин, що виникли на підставі реєстраційної дії, а тому не може бути відповідачем у такій справі. Належними сторонами цих правовідносин є особи, права яких припиняються чи набуваються внаслідок реєстраційної дії. (Аналогічний висновок міститься в постанові КАС ВС від 28.04.2021 року, справа №826/1906/17). Таким чином, кожне із наведених в обґрунтуваннях позовної заяви недотримання банком вимог закону при зверненні стягненні на предмет іпотеки у позасудовий спосіб могло бути самостійною підставою за доведеності таких обставин для задоволення позову, а колегія суддів за обставинами справи підтвердила правомірність висновків суду першої інстанції щодо недотримання банком обов`язку належного повідомлення боржника (іпотекодавця) про наслідки неусунення його вимог та відсутність належної оцінки іпотечного майна на момент звернення стягнення на нього, тому доводи апеляційної скарги не спростовують законність оскаржуваного рішення. Оцінку правомірності висновку суду першої інстанції щодо розгляду заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності на спірні правовідносини доводи апеляційної скарги не містять. Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги виходячи з меж її доводів апеляційний суд не вбачає, оскільки законність висновків суду першої інстанції вони не спростовують. В силу ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі наведеного та керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Головуючий підпис /Лисак І.Н. / Судді підписи / Височанська Н.К., Владичан А.І./ З оригіналом згідно: суддя Лисак І.Н.