Ухвала КЦС ВС № 2632/10

УХВАЛА 01 лютого 2022 року м. Київ справа № 2632/10 провадження № 61-21402ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С., розглянувши питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року в цивільній справі за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» про заміну стягувача у виконавчому листі, ВСТАНОВИВ: У січні 2021 року ТОВ «ФК «Гефест» звернулося до суду з заявою про заміну стягувача у виконавчих листах та просило суд замінити стягувача ПАТ «УкрСиббанк» на його правонаступника ТОВ «ФК «Гефест» у виконавчих листах №2632/10, виданих Деснянським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором №11339755000 від 24 квітня 2008 року в розмірі 103 001,18 доларів США та судових витрат. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 03 березня 2021 року у задоволенні заяви відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 03 березня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким заяву задоволено. Замінено стягувача ПАТ «УкрСиббанк» на його правонаступника ТОВ «ФК «Гефест» у виконавчих листах №2632/10, виданих Деснянським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором №11339755000 від 24 квітня 2008 року в розмірі 103 001,18 доларів США та судових витрат. Вирішено питання про розподіл судових витрат. 20 грудня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надіслали засобами поштового зв`язку на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував того, що виконавче провадження щодо стягнення заборгованості за кредитним договором на користь ПАТ «УкрСиббанк» завершено згідно з даними автоматизованої системи виконавчих проваджень. Заявник не заявляв вимогу про залучення до участі у справі ПАТ «Дельта Банк», після якого стало новим кредитором у спірному зобов`язанні. Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доказам у справі, в зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про обґрунтованість підстав для заміни кредитора у виконавчому листі. Вивчивши касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, виходячи з таких підстав. Відповідно до вимог частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення заяви про заміну стягувача у виконавчому листі суд апеляційної інстанції виходив з того, що передання кредитором іншій особі за договором купівлі-продажу майнових прав є правонаступництвом, звернення правонаступника кредитора з заявою про надання йому статусу стягувача відповідає вимогам статей 512, 514 ЦК України, в зв`язку з чим відсутні підстави для відмови у задоволення заяви про заміну стягувача у виконавчому листі. Відповідно до частини першої статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. У виконавчому провадженні заміна сторони виконавчого провадження відбувається на підставі статті 442 ЦПК України, а саме: у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб. Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження визначається як завершальна стадія судового провадження. Таке розуміння виконавчого провадження відповідає практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Так у пункті 15 рішення ЄСПЛ у справі «Моргуненко проти України» від 6 вересня 2007 року (заява № 43382/02) вказується таке: «Суд зазначає, що провадження в суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження (див. «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Itali) (no. 1) [GC], no. 36813/97, п. 197). Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес (див. «Естіма Джордж проти Португалії» (Estima Jorge v. Portugal), рішення від 21 квітня 1998 року, Report of Judgments and Decisions 1998-II, п. 35, та, з нових джерел, «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovakia), N 2132/02, пп. 24-27, 13 червня 2006 року).». Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. При цьому на правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю. Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 55 ЦПК України допускається на будь-якій стадії судового провадження, включаючи й стадію виконання судового рішення. Частиною першою статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» визначено перелік підстав, за яких виконавче провадження підлягає закінченню. Наслідком закінчення виконавчого провадження є те, що виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац другий частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження»). Законом передбачена можливість відновлення виконавчого провадження. Так, згідно із частиною першою статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. Водночас після закінчення виконавчого провадження не виключається можливість подальшого руху справи як в межах перегляду рішення суду (апеляційний, касаційний перегляд, перегляд за нововиявленими або виключними обставинами), так і в межах виконання рішення суду (поворот виконання, оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження), а також у зв`язку із судовим контролем за виконанням рішення суду. Тож навіть після закінчення виконавчого провадження у учасника справи може виникати ряд процесуальних питань, пов`язаних із захистом його прав та охоронюваних інтересів. Правонаступництво як інститут цивільного процесуального права нерозривно пов`язане з правонаступництвом як інститутом цивільного права, адже зміни у матеріально-правових відносинах зумовлюють необхідність привести процесуальний стан осіб як учасників таких матеріально-правових відносин у відповідність з їх дійсною юридичною зацікавленістю у перебігу та результаті судового провадження, в тому числі у виконанні рішення суду. Правонаступництво як інститут цивільного процесуального права має універсальний характер. У разі вибуття правопопередника з виконавчого провадження до правонаступника переходить весь комплекс процесуальних прав та обов`язків, притаманних для сторони виконавчого провадження, і, відповідно, комплекс процесуальних прав та обов`язків, притаманних стороні судового провадження, враховуючи стадію, на якій відбулося правонаступництво. Закінчення виконавчого провадження, у тому числі й у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, не виключає подальшого існування процесуальних правомочностей учасника справи в межах судового провадження, тож не має наслідком заборону здійснення процесуального правонаступництва щодо них. Питання процесуального правонаступництва у всіх випадках вирішується судом, який при його вирішенні повинен дослідити по суті обставини та підстави правонаступництва. Таким чином, заміна сторони правонаступником можлива і після закриття виконавчого провадження у зв`язку з його виконанням. Такий висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від16 лютого 2021 року у справі №911/3411/14. З аналізу вищенаведеного можна зробити висновок про те, що оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи. Відтак заміна у разі вибуття сторони виконавчого провадження правонаступником (стаття 334 ГПК України) має відбуватись з одночасною заміною правонаступником відповідного учасника справи (стаття 52 ГПК України). Відповідний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду також у постанові від 3 листопада 2020 року у справі № 916/16/17 (пункт 73). У постанові від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи питання заміни сторони виконавчого провадження, також зазначила про те, що на стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 334 цього Кодексу, з урахуванням підстав, визначених статтею 52 ГПК України. У цьому випадку приписи статті 334 ГПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва на стадії виконання судового рішення, застосовуються разом з положеннями статті 52 цього Кодексу. Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється виключно на підставі статті 52 Господарського процесуального кодексу України. У такому випадку з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. Єдиним винятком є заміна боржника або стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження, що окремо обумовлено у частині п`ятій статті 334 ГПК України (пункти 74 та 75 зазначеної вище постанови). Суд апеляційної інстанції встановив, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 листопада 2010 року позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11339755000 від 24 квітня 2008 року в розмірі 103 001, 18 доларів США та судових витрат. 08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, на підставі якого ПАТ «Дельта Банк» набув право вимоги за вказаним вище кредитним договором. Згодом, 14 червня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Гефест» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, на підставі якого ТОВ «ФК «Гефест» набуло право вимоги за кредитним договором №11339755000 від 24 квітня 2008 року та договором поруки №200614 від 24 квітня 2008 року. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 зроблено висновок про те, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Отже, задоволення заяви про заміну сторони правонаступником здійснюється судом відповідно до норм матеріального і процесуального права, які не передбачають право суду надавати на цій стадії оцінку оспорюваним правочинам, що буде порушувати презумпцію їх правомірності. Оскільки судом не було встановлено факт недійсності правочину відступлення прав вимоги за договором купівлі-продажу права вимоги, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Гефест» 14 червня 2019 року, то суд дійшов правильного висновку про те, що заява про заміну стягувача у виконавчому листі є обґрунтованою та підлягає задоволенню. За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції не суперечить правовим висновкам Верховного Суду щодо порядку вирішення такого процесуального питання, а доводи касаційної скарги з приводу порушення порядку заміни стягувача у виконавчому листі такого висновку не спростовують, а зводяться до незгоди з судовим рішенням, що не є безумовною підставою для відкриття касаційного провадження у справі. Крім того, скаржник також не погоджується з наданою судом апеляційної інстанції оцінкою доказам у справі стосовно підтвердження переходу права вимоги за спірним кредитним договором до ТОВ «ФК «Гефест» Судом апеляційної інстанції було надано оцінку доказам на підтвердження переходу права вимоги за спірним кредитним договором від ПАТ «Дельта Банк» до ТОВ «ФК «Гефест», проте, відповідно до вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Таким чином, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а тому за таких підстав у відкритті касаційної скарги на підставі частини четвертої статті 394 ЦПК України слід відмовити. Керуючись статтями 261, 394 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року в цивільній справі за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» про заміну стягувача у виконавчому листі. Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді А. А. Калараш Є. В. Петров О. С. Ткачук