Постанова Львівський апеляційний суд № 443/1118/15-ц

Справа № 443/1118/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Сливка С.І. Провадження № 22-ц/811/2984/21 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М. Категорія:3 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 січня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді Шандри М.М. суддів: Левика Я.А., Савуляка Р.В. секретаря: Іванової О.О. за участю: представників ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представника ОСОБА_4 ОСОБА_5 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 22 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Жидачівської міської ради Львівської області, ОСОБА_4 , третя особа Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, ВСТАНОВИЛА: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив: визнати недійсним рішення Вільховецької сільської ради Жидачівського району від 25.12.1995 про передачу у приватну власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,4721 га у с.Тейсарів Жидачівського району; визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю ІІ-ЛВ №024528від 27.11.1998, виданий Вільховецькою сільською радою Жидачівського району Львівської області на ім`я ОСОБА_6 , зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №201. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_7 та 01 жовтня 2014 року ним отримано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яка складається з 7/16 частини житлового будинку з відповідною частиною прилеглих до нього господарських будівель та споруд, що розташовані по АДРЕСА_1 . ОСОБА_6 Вільховецькою сільською радою 27.02.1998 видано Державний акт на право приватної власності на землю ІІ-ЛВ №024528 для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства в с.Тейсарів. На момент видачі державного акту співвласниками будинку були ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 . Однак, позивачу відомо, що ні батько, ні ОСОБА_8 не надавали заяв про відмову від користування земельною ділянкою, на якій розташований будинок по АДРЕСА_1 . Відтак, Вільховецька сільська рада приймаючи рішення від 25.12.1995 про передачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,4721 гектарів ОСОБА_6 для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства, помилково видала оскаржуваний Державний акт, який порушує його права як співвласника будинку. Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 22 липня 2021 року позов ОСОБА_1 до Жидачівської міської ради Львівської області, ОСОБА_4 , третя особа Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку залишено без задоволення. Рішення суду в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що суд не вірно встановивши обставини справи дійшов помилкових висновків про відсутність права користування земельною ділянкою у співвласників будинку. Зазначає, що рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 15.04.1994 встановлено право власності на житловий будинок. Також даним рішенням встановлено, що була виділена земельна ділянка в розмірі 0,08 га під забудову ОСОБА_12 . Встановлено, що 7/16 будинковолодіння, яке належало ОСОБА_8 було успадковано його батьком ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Після смерті батька ним отримано свідоцтво про право на спадщину за заповітом. На момент постановлення Жидачівським районним судом рішення від 15.04.1994 діяла норма ст.30 ЗК України 1990 року, де зазначалося, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених ст.67 цього Кодексу і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення. Суд дійшов помилкового висновку, що права на спірну земельну ділянку ніким не були належним чином оформлені, оскільки дана земельна ділянка для будівництва житлового будинку була виділена ОСОБА_12 , а пізніше право власності на житловий будинок та земельну ділянку було визнано за кількома особами. Таким чином, при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками, земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об`єктів. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. У судовому засіданні апеляційної інстанції представники ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просили апеляційну скаргу задовольнити, покликаючись на доводи, викладені у скарзі. Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення з мотивів, викладених у відзиві на скаргу. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, були належним чином повідомлені про час та місце слухання справи, про причини неявки суд не повідомили, тому розгляд справи проводиться в їх відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України). Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом установлено, що рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 15.04.1994 (а.с.125-127, 199-201 т.1) встановлено право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в таких долях: ОСОБА_13 5/16 частина будинковолодіння; ОСОБА_10 1/16 частина будинковолодіння; ОСОБА_11 1/16 частина будинковолодіння; ОСОБА_8 7/16 частина будинковолодіння; ОСОБА_9 2/16 частин будинковолодіння. Даним рішенням суду встановлено, що рішенням виконкому Жидачівської райради народних депутатів від 06.09.1979 №326 земельна ділянка в розмірі 0,08 га в с.Тейсарів виділена під забудову ОСОБА_12 , хоча фактично будинок на вказаній земельній ділянці будувався за рахунок спільної праці ОСОБА_14 та його батька ОСОБА_15 для ОСОБА_14 та його сім`ї. Рішенням Вільховецької сільської ради від 25.12.1995 на виконання Декрету Кабінету Міністрів України 26.12.1992 №15-92 та заяви ОСОБА_6 передано у приватну власність ОСОБА_13 земельну ділянку в селі Тейсарів площею 0,50 га, з яких для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель 0,20 га, для ведення особистого підсобного господарства 0,30 га (а.с.14, 109 т.1). 27 листопад 1998 року Вільховецькою сільською радою видано ОСОБА_13 ) державний акт ІІ-ЛВ №024528 на право приватної власності на землю, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №201 (а.с.3 т.1), згідно якого ОСОБА_6 передається у приватну власність земельна ділянка, площею 0,4720 га на території с.Тейсарів для обслуговування будинку та ведення особистого підсобного господарства. З даного акту видно, що належна ОСОБА_6 земельна ділянка складається із трьох окремих ділянок: ділянки НОМЕР_1 площею 0,20 га, ділянки НОМЕР_2 площею 0,1397 га та ділянки НОМЕР_3 площею 0,1324 га. Зокрема ділянка 2 по межі від А до Б межує із землями ОСОБА_16 . З матеріалів технічного звіту про виконані роботи по підготовці та видачі державних актів на право приватної власності та постійного користування на землю, а саме з плану встановлених меж земельної ділянки ОСОБА_6 вбачається, що на земельній ділянці площею 0,1397 га розташований, зокрема житловий будинок (площа 0,0167 га), на земельних ділянка площею 0,20 га та площею 0,1324 га знаходиться рілля (а.с.105-197 т.1). Отже, призначення земельної ділянки площею 0,1397 га - для обслуговування житлового будинку, земельних ділянок площею 0,20 та 0,1324 га для ведення особистого підсобного господарства. Вказаний технічний звіт відповідає вимогам існуючої проектно-технічної документації, що підтверджується Актом державної землевпорядної експертизи №1615 від 23.02.1999 (а.с.111 т.1). Також, згідно акту встановлення і узгодження меж земельної ділянки гр. ОСОБА_6 (а.с.102, 203 т.1), проведено встановлення і узгодження меж ділянки ОСОБА_6 в присутності суміжних землекористувачів, зокрема ОСОБА_17 , встановлені в натурі межі відповідають фактичному стану по всьому периметру, по всьому периметру ділянку відділяє металева сітка, закладка межових знаків не проводилась. Даний акт підписаний членами комісії та суміжними землекористувачами, тобто межі земельної ділянки ОСОБА_6 погоджені із суміжними землекористувачами, будь-які претензії відсутні. Рішенням виконавчого комітету Вільховецької сільської ради народних депутатів №129 від 20.10.1998 затверджено уточнені площі земельних ділянок, які передаються у приватну власність, зокрема ОСОБА_6 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,4721 га (а.с.108,110 т.1). ОСОБА_8 , якій належали 7/16 частин будинковолодіння на АДРЕСА_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . 12.05.2011 ОСОБА_7 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_8 . Спадщина, на яку видане це свідоцтво, складається з 7/16 частин житлового будинку з відповідною частиною прилеглих до нього господарських будівель та споруд, що знаходиться на АДРЕСА_1 , який розміщений на землях сільської ради (а.с.206 т.1). ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . 01.10.2014 ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_17 . Спадщина, на яку видане це свідоцтво складається з 7/16 частин житлового будинку з відповідною частиною прилеглих до нього господарських будівель та споруд, що знаходиться на АДРЕСА_1 (а.с.4 т.1). Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.07.2015 (а.с.15-19 т.1), житловий будинок АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності: ОСОБА_11 1/16 частина будинковолодіння; ОСОБА_10 1/16 частина будинковолодіння; ОСОБА_4 5/16 частина будинковолодіння; ОСОБА_9 2/16 частин будинковолодіння; ОСОБА_1 7/16 частина будинковолодіння на підставі свідоцтва про спадщину за заповітом від 01.10.2014 (а.с.4 т.1). Установивши, що право власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_13 набула на підставі рішення виконкому Вільховецької сільської ради від 25.12.1995, тобто за життя ОСОБА_8 , яка законність приватизації не оспорювала, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необгрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , який набув право власності на вказану частку у будинковолодінні в порядку спадкування після смерті свого батька ОСОБА_17 , який був спадкоємцем ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №372/5635/13ц від 12.12.2018, згідно з пунктом 5 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562-ХІІ «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними в установленому порядку прав власності на землю або землекористування. Аналогічне положення міститься в пунктах 1 і 7 розділу X «Перехідні положення» ЗК України. Як ЗК УРСР 1970 року, так і ЗК УРСР 1990 року серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали не оформлення або непереоформлення раніше наданих прав. Ураховуючи наведене, висновки суду першої інстанції про те, що в розумінні ЗК УРСР 1970 року та ЗК УРСР 1990 року співвласники житлового будинку не були користувачами земельної ділянки, на якій знаходиться такий, оскільки вони належним чином таке право не оформили і ця ділянка не переходила до них на підставі цивільно-правових угод, тому ОСОБА_1 , як співвласник будинку, не набув законного права на користування земельною ділянкою необґрунтовані, проте на висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення позову не впливають. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року). Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального права та процесуального права, доводи апеляційної скарги на законність ухваленого судового рішення не впливають. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 22 липня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено:10.02.2022. Головуючий Судді