Постанова 4807 № 335/4549/21

Дата документу 08.02.2022 Справа № 335/4549/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Є.У.№ 335/4549/21 Головуючий у 1 інстанції: Шалагінова А.В. № 22-ц/807/456/22 Суддя-доповідач: Маловічко С.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 лютого 2022 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Маловічко С.В. суддів: Гончар М.С. Подліянової Г.С. розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» у особі представника Крилової Олени Леонідівни на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 жовтня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В У квітні 2021 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», після перейменування АТ КБ «ПРИВАТБАНК», звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № б/н від 05.01.2011, згідно з яким відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом. Однак відповідач умови договору виконував неналежним чином, внаслідок чого заборгованість за кредитним договором станом на 13.04.2021 складає 30 888,48 грн., в тому числі: 27 518,92 грн. заборгованість за тілом кредиту, 3 369,56 грн. заборгованість за простроченими відсотками. Посилаючись на вищезазначене, позивач просив суд стягнути на його користь з відповідача заборгованість у загальному розмірі 30 888,48 грн. та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 270,00 грн. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 жовтня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу в порядку статті 360 ЦПК України до суду не надходив. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. У відповідності до вимог ч. 1 статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно зі статтею 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до пункту першого частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н від 05.01.2011 шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредитну картку (а.с. 21). ОСОБА_1 було встановлено на цю картку кредитний ліміт у розмірі 25 000 грн. Позивач зазначає, що ОСОБА_1 має заборгованість перед Банком, на підтвердження чого надав відповідний розрахунок. Згідно із наданим розрахунком, заборгованість станом на 13 квітня 2021 року складає суму в розмірі 30 888,48 грн., в тому числі: 27 518,92 грн. заборгованість за простроченим тілом кредитом, 3369,56 грн. заборгованість за простроченими відсотками (т.1 а.с. 16-17). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, зокрема, підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутності у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів, а також пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, а надані банком Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Суд вказував, що не мається жодного підписаного відповідачем документу з банком, у якому були б погоджені істотні умови укла- деного договору, а тому, підрахувавши фактично використані відповідачем кредитні кошти та віднявши від визначеної суми внесені грошові кошти на картрахунок відповідачем, визначив, що відповідач фактично заборгованості за тілом кредиту на дату звернення банку до суду з цим позовом не має. Із вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного. ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку № б/н від 05січня 2011 року (т. 1, а.с. 21), відповідно до якої ОСОБА_1 отримав кредитну картку, на яку було встановлено кредитний ліміт у розмірі 25 000 грн. (т.1 а.с. 20). У анкеті-заяві зазначено, що ОСОБА_1 ознайомився з Умовами та правилами надання банківських послуг, що були надані у паперовому вигляді та розміщені на офіційному сайті Банку, про що засвідчив своїм підписом у анкеті-заяві (т.1 а.с. 21). Проте, до матеріалів справи долучено Витяг із вказаних Умов, без зазначення дати його редакції, без підпису відповідача на ньому про ознайомлення саме з цією редакцією Умов. У той же час, на офіційному сайті Банку містяться різні редакції цих Умов, починаючи з 01.04.2012, що виключає можливість ознайомлення відповідача із ними в момент укладання кредитного договору 05.01.2011. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Статтями 626, 628 ЦК України регламентовано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Стаття 526 ЦК України зазначає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Статтею 1055 ЦК України встановлено, що кредитний договір укладається у письмо- вій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Статтею 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання та його умови розроблює підприємець (у даному випадку ПАТ КБ «Приватбанк»). Враховуючи той факт, що умови договорів приєднання розробляються банком, вони мають бути доступні та зрозумілі усім споживачам (клієнтам), а також доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на момент укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Враховуючи положення статей 633634 ЦК України, другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно зі статтею 1056-1 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Аналіз вищезазначених положень законодавства дозволяє дійти наступного висновку. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначені актами діючого законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначені сторонами безпосередньо у договорі). АТ КБ «Приватбанк», пред`являючи вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 05 січня 2011, просив, окрім заборгованості за простроченим тілом кредиту, стягнути заборгованість за простроченими відсотками. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку. Судом першої інстанції доречно зазначено, що довідка про умови кредитування, яка долучена АТ КБ «ПриватБанк» до позовної заяви у копії, не містить прізвища, імені та по батькові відповідача, а містить лише підпис особи, який не є можливим ідентифікувати за належністю саме відповідачеві ОСОБА_1 (т. а.с. 22). Довідка про зміну умов кредитування від 16.11.2018 не містить підпису ОСОБА_1 (т.1 а.с.18). Банк в скарзі вказує, що ці обставини судом встановлені неправильно, оскільки підпис вчинено під довідкою про умови кредитування саме ОСОБА_1 , а у Довідці про зміну умов кредитування є наявним підпис відповідача. Колегія наголошує, що фактично документ (т. 1 а.с. 23), який судом визначено як Довідку про зміну умов кредитування від 16.11.2018, не є цим документом. Аналізом цього документу встановлено, що він є частиною Паспорту споживчого кредиту та містить лише його останній аркуш, на що вказує, що він розпочинається з розділу п`ятого. Зі змісту цього Паспорту споживчого кредиту вбачається, що у ньому лише запропоновано інформацію про декілька варіантів кредиту. Слід зазначити, в розділі 7 цього документу вказано: умови договору споживчого кредиту можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому Паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майно та сімейний стан, розмір доходів тощо. Ця інформація надана 16.11.2018 та зберігає чинність до 01.12.2018р. Отже, це Паспорт не узгоджує умови кредитного договору, а інформує споживача про те, які види кредитних умов пропонує банк, а за наслідками отримання такої інформації, споживач обирає умови, відповідно до яких і має укладатись в подальшому кредитний договір, який сторони мають підписати. Судом першої інстанції були витребувані у позивача оригінали Довідки про умови кредитування із використанням кредитки «Універсальна, 55 пільгового періоду» та про ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну вартість кредиту від 16.11.2018р., проте станом на час ухвалення рішення у цій справі зазначені докази надані не були. Тому суд відповідно до приписів ч. 10 статті 84 ЦПК України визнав факт непогодження сторонами істотних умов у вигляді відсоткової ставки та неустойки. Також позивачем долучено у справу Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна GOLD», при цьому, матеріали справи не містять жодного підтвердження того, що саме із цими Витягом з Тарифів та Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг ознайомився та погодився відповідач, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів містили умови, зокрема, щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафу) у відповідних розмірах та порядку нарахування, на які посилається позивач в обґрунтування позовної заяви. Надані позивачем у якості доказів анкета-заява позичальника та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт не можуть свідчити про дотримання прав споживача послуг. Зазначені документи не мають між собою жодного зв`язку, оскільки у кожному з них відсутні застереження про їх поєднання взаємними договірними умовами. Крім того, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт не містить інформації про порядок нарахування та списання процентів. У даному випадку видається неможливим застосування до даних правовідносин положення частини першої статті 634 ЦК України. Оскільки до Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово вносилися зміни АТ КБ «Приватбанк» протягом часу, з якого виникли спірні правовідносини до моменту звернення до суду із даним позовом, допустимим є той факт, що кредитор може додати до позовної заяви Витяг із Тарифів та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у будь-якій редакції, яка є найбільш сприятливою для задоволення позовних вимог. Враховуючи наведені вище обставини та факт ненадання позивачем доказів на підтвердження запропонованих відповідачу конкретних Умов та Правил надання банківських послуг, надані та долучені до матеріалів судової справи Витяг із Тарифів та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не можуть бути визнані стандартною (типовою) формою, яка встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказані обставини. Надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору і щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної зі сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку розміщені на сайті за посиланням http://privatbank.ua.terms/, які містяться в матеріалах судової справи, не містять підпису відповідача чи будь-якої іншої позначки, яка б свідчила про ознайомлення останнього зі змістом даного документу. А тому, зазначений Витяг не можна вважати частиною кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви. З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафу) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Що стосується доводів скарги про неправильність здійсненого судом підрахунку та остаточного висновку про відсутність заборгованості, то колегія, перевіривши їх, визнає також неспроможними. Так, згідно з випискою по кредитному рахунку,відповідачем витрачено кредитних коштів на загальну суму 628 998,54 грн., а сплачено 599 110,06 грн. Але, як вбачається з виписки, банк в розрахунок заборгованості, зокрема, включив нараховані ним відсотки та пеню, в тому числі, й шляхом їх списання за рахунок кредитних коштів із подальшим включенням до тіла кредиту та подальшим нарахуванням на таке тіло нових відсотків. В той же час, колегія вважає неправомірним таке нарахування та списання відсотків та пені, оскільки вони, як зазначалось вище, не були погоджені між сторонами договором, вчиненим у письмовій формі та підписаним обома сторонами. Тому колегія визнає, що суд першої інстанції ці нарахування обґрунтовано відкинув, та включив до тіла кредиту лише фактично використані відповідачем кредитні кошти. Таким чином, у рішенні суд першої інстанції правильно встановив, що загальна сума коштів, внесена відповідачем на погашення заборгованості за отриманим кредитом, перевищує загальну суму отриманих відповідачем коштів. Так, з моменту укладання договору витрачено відповідачем кредитних коштів на загальну суму 592 751,30 грн., а внесено на картрахунок - 599 110,06 грн. Наведене узгоджується із випискою по рахунку відповідача. Відтак, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що відповідачем тіло кредиту є повністю погашеним. Раніше зазначено, що апелянтом не надано доказів узгодження між сторонами розміру та порядку сплати відсотків, що вказує на відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості через відсутність такої. Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відсутність правових підстав для задоволення позову. Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено із додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381383, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. РішенняОрджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 жовтня 2021 року по цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Постанова прийнята, складена та підписана 08 лютого 2022 року. Головуючий С.В. Маловічко Судді: М.С. Гончар Г.С. Подліянова