Постанова Дніпровський апеляційний суд № 932/2079/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1789/22 Справа № 932/2079/21 Категорія 69 Суддя у 1-й інстанції - Кондрашов І. А. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2022 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Петешенкової М.Ю., суддів Городничої В.С., Лаченкової О.В., при секретарі - Заворотньому К.Я. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 02 липня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, про встановлення факту, що має юридичне значення,- В С Т А Н О В И Л А: У березні 2021 року ОСОБА_1 , звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання, а саме з 01 квітня 1992 року по 30 вересня 1999 року у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що він постійно проживав у період з 22 жовтня 1999 року по 03 травня 2001 року, без реєстрації, а з 03 серпня 2001 року і по теперішній час, зареєстрований у гуртожитку сімейного типу за адресою: АДРЕСА_2 , за місцем реєстрації його дружини ОСОБА_2 . Зазначений гуртожиток знаходиться у комунальній власності Дніпропетровської міської ради та підпадає під дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». З метою скористатися свої правом на приватизацію звернувся до відділу приватизації Департаменту житлового господарства Дніпропетровської міської ради, однак йому було роз`яснено, що документом, який підтверджує невикористання громадянином житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідка з попередніх місць проживання (після 1992 року) щодо невикористання права на приватизацію державного житлового фонду. У разі неможливості надати необхідну довідку, було роз`яснено право на звернення до суду для встановлення факту постійного проживання у гуртожитку. Оскільки архівна документація щодо проживаючих у гуртожитку за вищевказаною адресою нікому не передавалась та не зберіглась, він позбавлений можливості довести факт проживання у гуртожитку, що є передумовою реалізації ним права на приватизацію. Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 02 липня 2021 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт постійного проживання без реєстрації ОСОБА_1 у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 14 квітня 1992 року по 25 травня 1995 року. В іншій частині вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у період з 14 квітня 1992 року по 25 травня 1995 року заявник працював у Дніпропетровському орендному підприємстві «Дніпрошина», на посаді збірника покришок та у цей час заявник проживав у гуртожитку від підприємства, тому наявні підстави для встановлення факту проживання заявника без реєстрації у зазначений період. Відмовляючи у встановленні факту проживання в іншій період, суд першої інстанції виходив із недоведеності заявником факту проживання у зазначеному вище гуртожитку. Не погодившись з рішенням суду в частині залишених без задоволення вимог про встановлення факту постійного проживання у період з 26 травня 1995 року по 30 вересня 1999 року, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити у скасованій частині нове судове рішення про задоволення заявлених вимог в повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні заяви в іншій частині, залишивши поза увагою те, що надати архівні довідки, копії витягів з картотек реєстрації проживаючих у гуртожитку не вбачається за можливе, оскільки ВАТ «Дніпрошина» у 2013 році визнано банкрутом та ліквідано, архів щодо проживаючих у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 нікому не передавався. З огляду на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині залишених без задоволення вимог про встановлення факту постійного проживання у період з 26 травня 1995 року по 30 вересня 1999 року, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом не перевіряється. Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, рішення суду без змін. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що заявник перебував на службі в Радянській армії у період з 08 травня 1988 року по 25 травня 1990 року Після звільнення зі служби був розподілений для працевлаштування в «Азрембиттехніка», республіка Азербайджан, де працював у період з 23 липня 1990 року по 14 квітня 1992 року. В подальшому прибув до м. Дніпропетровська, де у період з 14 квітня 1992 року працював у Дніпропетровському орендному підприємстві «Дніпрошина», на посаді збірника покришок. У цей час заявник проживав у гуртожитку від підприємства. 25 травня 1995 року заявник звільнений з Дніпропетровського орендного підприємства «Дніпрошина». Отже, період працевлаштування на цьому підприємстві складає з 14 квітня 1992 року по 25 травня 1995 року. В подальшому заявник працював на інших підприємствах, а отже не мав права користуватися відомчим житлом. Положеннями ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до положень ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України). Відмовляючи у частині встановлення факту проживання заявника у період з 26 травня 1995 року по 30 вересня 1999 року, суд першої інстанції виходив із того, що останнім не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження такого факту. Дослідивши належним чином надані докази та встановивши дійсні фактичні обставини у справі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість встановлення факту проживання ОСОБА_1 у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 у період з 26 травня 1995 року по 30 вересня 1999 року та звертає увагу, що матеріали справи не містять будь яких звернень заявника до відповідних архівних установ з метою отримання документів, які б могли слугувати доказами на підтвердження вимог про проживання заявника у гуртожитку за вищевказаною адресою. Заявник в апеляційній скарзі стверджує, що подавав заяву про виклик свідків, які б могли підтвердити факт його проживання, однак, в матеріалах справи відсутні такі клопотання, не подавалися такі клопотання й до суду апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги з приводу ухвалення рішення без з`ясування дійсних обставин справи, неналежним та неповним дослідженням доказів, не заслуговують на увагу, оскільки на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін. Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 02 липня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: В.С. Городнича О.В. Лаченкова