Постанова 4813 № 521/11815/17

Номер провадження: 22-ц/813/950/22 Номер справи місцевого суду: 521/11815/17 Головуючий у першій інстанції Сегеда О. М. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20.01.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого судді: Цюри Т.В., суддів Гірняк Л.А., Комлевої О.С., За участю секретаря судового засідання: Лопотан В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02 липня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Горлач Микола Анатолійович про визнання правочинів недійсними та витребування майна,- ВСТАНОВИВ: 28 липня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Горлач Микола Анатолійович про визнання правочинів недійсними та витребування майна. У поданому позові просив суд визнати недійсною довіреність від 03.03.2017 року виданою ОСОБА_2 ОСОБА_3 на розпорядження всім належним майном, що посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Горлач М.А., зареєстрована у реєстрі нотаріальних дій номером 190; визнати недійним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності від 03.03.2017 року та посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранського А.М., зареєстрований в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 1248584551101 від 18.05.2017 року; витребувати у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 (т.1, а.с.1-4). 02 липня 2018 року рішенням Малиновського районного суду м. Одеси позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Горлач Микола Анатолійович про визнання правочинів недійсними та витребування майна - задоволено частково. Визнано довіреність від 03 березня 2017 року видану ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_3 на розпорядження всім належним майном, яка посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Горлач Миколою Анатолійовичем, зареєстрована у реєстрі нотаріальних дій під номером 190 - недійсною. Визнано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , діючим за довіреністю від імені ОСОБА_2 від 03 березня 2017 року та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською Аліною Миколаївною недійсним. Застосовано наслідки недійсності правочину та повернуто ОСОБА_2 у власність квартиру АДРЕСА_1 , яка належала йому на праві власності на підставі договору дарування від 06 квітня 1992 року. В іншій частині позову відмовлено (т.1, а.с.207-212). 06 липня 2018 року ухвалою Малиновського районного суду виправлено описку в рішенні Малиновського районного суду м. Одеси від 02 липня 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Горлач Микола Анатолійович про визнання правочинів недійсними та витребування майна: у третьому абзаці резолютивної частини рішення замість «Визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , діючим за довіреністю від імені ОСОБА_2 від 03 березня 2017 року та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською Аліною Миколаївною - недійсним», вважати правильним - «Визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 18 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , діючим за довіреністю від імені ОСОБА_2 від 03 березня 2017 року та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською Аліною Миколаївною - недійсним» (т.1, а.с.214-215). Не погоджуючись із прийнятим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просить суд скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02.07.2018 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю (т.2, а.с.125-131). На адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 . У поданому відзиві позивач зазначає, що у справі наявний висновок експерта, відповідно до якого, як вважає позивач, ОСОБА_2 на момент укладання угоди не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а видача довіреності було не вільним волевиявленням та не відповідало його внутрішній волі (т2, а.с.182-184). В судове засідання, призначене на 20 січня 2022 року з`явився представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_7 інші учасники справи до суду не з`явилися, хоча були повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа(т.3, а.с.60-61). Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність не з`явившихся учасників справи, які своєчасно і належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи. Заслухавши пояснення , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. За змістом ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам відповідає, з огляду на таке. Так, суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення виходив з того, що довіреність від 03 березня 2017 року, яка була видана позивачем на ім`я ОСОБА_3 є недійсною, оскільки на час її складання - 03 березня 2017 року ОСОБА_2 страждав тяжким хронічним стійким психічним розладом у вигляді органічного розладу особистості з виразним психоорганічним синдромом, значним когнітивним зниженням та психічними епізодами, у зв`язку з чим був абсолютно не здатний 03 березня 2017 року усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.Оскільки договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені якого діяв ОСОБА_3 , та посвідчений 18 травня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською А.М., був укладений на підставі недійсної довіреності від 03 березня 2017 року, то він, також є недійсним. Апеляційний суд погоджується з такими висновками районного суду, оскільки вони відповідають вимогам закону та встановленим обставинам справи, з огляду на наступне. Згідно ст. 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. За ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійним. Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких необхідно для чинності правочину. Відповідно до ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. У разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред`явити її опікун. Сторона, яка знала про стан фізичної особи у момент вчинення правочину, зобов`язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану у зв`язку із вчиненням такого правочину. Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилам реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_2 є рідним батьком відповідача ОСОБА_3 , оскільки останній є рідним його сином від першого шлюбу, а відповідач ОСОБА_1 є рідним онуком. Встановлено, що позивачу на праві власності на підставі договору дарування від 06 квітня 1992 року належала квартира АДРЕСА_1 (а.с. 5). 03.03.2017 року ОСОБА_2 було видано довіреність ОСОБА_3 на розпорядження всім належним майном, що посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Горлач М.А., зареєстрована у реєстрі нотаріальних дій номером 190. 18 травня 2017 року відповідач ОСОБА_3 , діючий від імені позивача на підставі довіреності від 03 березня 2017 року уклав із ОСОБА_1 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , відповідно до умов якого, останній придбав у свого батька ОСОБА_3 , спірну квартиру за 100245,00 грн. (а.с. 24). З матеріалів справи вбачається, що 03 березня 2017 року у ОСОБА_2 стався психічний розлад, він знаходився в збудженому стані, агресивно ставився до дружини, не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. Все це стало причиною того, що дружина викликала поліцейський патруль та швидку медичну допомогу. Доводи апеляційної скарги про відсутність доказів агресивної поведінки позивача та відсутність будь-яких медичних документів, які б підтверджували, що позивач на час складання правочину проходив лікування з приводу психічного захворювання, є неспроможними, оскільки спростовуються матеріалами справи. Так, факт повідомлення зареєстровано до ЖЄО №4765 від 25 лютого 2017 року, що підтверджується висновком ДОП сектору превенції Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області ст. лейтенантом поліції Хазаріновим О.І. (а.с. 72). Зі змісту довідки ВП «ОСЕМД» від 06 жовтня 2017 року № 237/186 вбачається, що протягом лютого 2017 року на пульт оперативного відділу ВП «ОСЕМД» надходив 1 виклик бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги до гр. ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 . Крім того, факт того, що у позивача був приступ також підтверджується записом лікаря невролога в медичній карті амбулаторного хворого ОСОБА_2 від 09 березня 2017 року, з якого слідує, що у останнього «знову був приступ» (а.с. 51-64). Згідно виписки з медичної картки, позивач з 21 грудня 2016 року по 30 грудня 2016 року знаходився на лікуванні в неврологічному відділені МКЛ №10, після якого він був поставлений під медичний нагляд за місцем проживання в медичному закладі КУ №10 та рекомендовано «Д» нагляд лікаря - невропотолога за місцем проживання та прийом медичних препаратів (а.с. 12). Згідно запису лікаря невролога в медичній карті амбулаторного хворого ОСОБА_2 від 20 лютого 2017 року, останній був на консультації і йому був поставлений діагноз психоорганічний синдром (а.с. 51-63). Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач з 23 травня 2017 року по 26 червня 2017 року також знаходився на лікуванні в відділені №18 КУ «ООМЦПЗ», де йому було видано лікарем - психіатром вказаного відділення виписний епікриз №1856 (а.с.13). У п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо) . Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до висновку судово-психіатричних експертів №485 від 22 листопада 2017 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час складання довіреності - 03 березня 2017 року страждав тяжким хронічним стійким психічним розладом у вигляді Органічного розладу особистості з виразним психоорганічним синдромом, значним когнітивним зниження та психічними епізодами (F07.9 за МКХ-10), у зв`язку з чим був абсолютно не здатний (03.03.2017р.) усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на теперішній час страждає хронічним стійким психічним розладом у вигляді «Судинної деменції» (F01 за МКХ-10). ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за своїм психічним станом не здатен розуміти значення цивільного судочинства та свого цивільного положення, не здатен своїми діями здійснювати процесуальні права, виконувати процесуальні обов`язки та не здатен усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с.104-109). При цьому, жодних доказів на спростування зазначеного висновку апелянтом суду не надано, клопотань про проведення повторної чи комплексної експертизи в суді апеляційної інстанції не заявлялось. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що в провадженні Малиновського районного суду м. Одеси знаходиться цивільна справа за заявою ОСОБА_4 про визнання особи недієздатною, а саме ОСОБА_2 , призначення опікуна, що підтверджується ухвалою суду від 05 квітня 2018 року про прийняття заяви до розгляду та відкриття окремого провадження (а.с.169). На даний момент, рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2018 року визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 недієздатним та призначено опікуна - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 передав позивачеві 100000 грн. за спірну квартиру, жодними доказами не підтверджено та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 15 січня 2020 року у справі №145/1330/17. На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02 липня 2018 року - залишити без задоволення. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02 липня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Горлач Микола Анатолійович про визнання правочинів недійсними та витребування майна - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 04.02.2022 року. Головуючий суддя Цюра Т.В. Судді: Гірняк Л.А. Комлева О.С.