Постанова 4818 № 643/2206/16-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А іменем України 03 лютого 2022 року м. Харків справа № 643/2206/16-ц провадження № 22ц/818/47/22 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Котелевець А.В., суддів - Бурлака І.В., Маміної О.В., за участю секретаря - Жмай Ю.С., імена (найменування) сторін: позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 , представники - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 16 січня 2020 року в складі судді Задорожної А.М., у с т а н о в и в: В лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру та автомобілі в порядку спадкування за законом. Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що після смерті її батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилась спадщина на нерухоме та рухоме майно. Спадкову масу становить квартира АДРЕСА_1 , автомобіль SKODA FABIA CLASSIK, державний номерний знак НОМЕР_1 , та автомобіль ВАЗ-2108, державний номерний знак НОМЕР_2 . З 12 червня 1996 року батько перебував у юридичному шлюбі з ОСОБА_2 . Вона в установлений законом строк звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, однак у видачі свідоцтва про право власності на майно їй було відмовлено, оскільки за життя подружжя не виділяло частку у праві спільної сумісної власності. Зазначає, що виділ частки є неможливим, оскільки ОСОБА_2 розпорядилася спадковим майном. Згідно зі звітами про визначення ринкової вартості, складеними 14 листопада 2017 року оцінювачем ОСОБА_6 , вартість квартири АДРЕСА_1 становить 1 406 168,00 грн, вартість автомобіля SKODA FABIA CLASSIK, державний номерний знак НОМЕР_1 , становить 182 153,00 грн, вартість автомобіля ВАЗ-2108, державний номерний знак НОМЕР_2 , становить 90 420,00 грн. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості ј частини вартості спірної квартири в розмірі 351 542,00 грн, ј частину автомобіля SKODA FABIA CLASSIK, державний номерний знак НОМЕР_1 , в розмірі 45 538,25 грн та ј частини автомобіля ВАЗ-2108, державний номерний знак НОМЕР_2 , в розмірі 22 605,00 грн. 26 квітня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про встановлення факту особистої власності подружжя. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що квартира АДРЕСА_2 була придбана в період шлюбу з померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 за її особисті кошти. Зазначає, що їй та її дітям ОСОБА_7 , ОСОБА_8 належала на праві власності квартира АДРЕСА_3 на підставі Свідоцтва про приватизацію, виданого 05 жовтня 1998 року Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду за реєстровим № П-2-18180. 07 травня 2002 року ця квартира була продана ОСОБА_9 на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Аверіною М.Е. за реєстровим № 370 (продаж вчинено за 44 280,00 грн). 22 травня 2002 року була придбана квартира АДРЕСА_4 на підставі укладеного між нею та ОСОБА_10 договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жданюк А.М. за реєстровим № 735 (продаж вчинено за 43 200,00 грн). 10 липня 2012 року між нею та ОСОБА_11 укладено Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Середенко Н.В. за реєстровим № 711 (продаж вчинено за 408 000,00 грн). В цей же день між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю «Харківжитлобуд-1» (далі - ТОВ «Харківжитлобуд-1») укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № 1911-12/1910-12/БВ, за умовами якого вона профінансувала будівництво житла в будинку АДРЕСА_5 . Після введення будинку в експлуатацію між нею та ТОВ «Харківжитлобуд-1» укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 . 23 грудня 2016 року між нею та ОСОБА_12 було укладено Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловим Е.В. за реєстровим № 3235. А автомобілі були продані самим спадкодавцем за життя. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_2 просила встановити факт, що квартира АДРЕСА_1 була об`єктом права її особистої приватної власності. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 16 січня 2020 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 залишено без задоволення. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що спірне майно належало ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на праві спільної сумісної власності без виділення часток. При цьому право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_2 , вимог про визнання права власності на це житло за ОСОБА_1 позовна заява не місить. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач за первісним позовом не надала доказів на підтвердження факту продажу автомобілів за життя самим спадкодавцем, а також на підтвердження факту прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Клопотання про витребування спадкової справи заявлено не було, а тому суд позбавлений можливості встановити спадкову масу. 17 березня 2020 року ОСОБА_3 - представник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального, процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині залишення без задоволення позову ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нову постанову про задоволення позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам, що містяться в позові. Крім того, зазначено, що суд першої інстанції не врахував правової позиції, що міститься в постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15, згідно з якою при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар. ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції не оскаржила, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини 1 статті 374 ЦПК України). Рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 не оскаржується, тому в апеляційному порядку не переглядається. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів і вимог апеляційної скарги - судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 - представника ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в частині вирішення спору про визнання права власності на квартиру та автомобілі в порядку спадкування за законом не відповідає. Матеріали справи свідчать, що 12 червня 1996 року Київським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції був зареєстрований шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , що підтверджується відповідним актовим записом № 299 (а. с. 11, т. 2). ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_5 (а. с. 6, т. 2). ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , після смерті якого було заведено спадкову справу № 09/2014 на підставі заяви ОСОБА_1 . Заяв про відмову від прийняття спадщини не надходило. Свідоцтва про право на спадщину не видавались. Згідно з довідкою Управління ДАІ ГУМВСУ в Харківській області від 25 травня 2015 року б/н на ім`я ОСОБА_5 були зареєстровані наступні транспортні засоби: автомобіль SKODA FABIA CLASSIK, державний номерний знак НОМЕР_1 , та автомобіль ВАЗ-2108, державний номерний знак НОМЕР_2 (а. с. 8 т. 1). Згідно з Договором купівлі-продажу квартири, посвідченого 19 жовтня 2012 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Широковою В.А. за реєстровим № 4233, ОСОБА_2 була власницею квартири АДРЕСА_1 (а. с. 12 т. 1). Згідно зі Звітами про визначення ринкової вартості, складених 14 листопада 2017 року оцінювачем ОСОБА_6 , вартість становить: - квартири АДРЕСА_1 -1 406 168,00 грн; - автомобіля SKODA FABIA CLASSIK, державний номерний знак НОМЕР_1 , - 182 153,00 грн; - автомобіля ВАЗ-2108, державний номерний знак НОМЕР_2 , - 90 420,00 грн (а. с. 121-127, 141-149, 153-160 т. 1). Судом установлено, що автомобіль ВАЗ-02108 був придбаний подружжям ОСОБА_5 та ОСОБА_2 14 січня 1998 року, а автомобіль SKODA FABIA CLASSIK - 22 січня 2008 року. Пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), тобто з 01 січня 2004 року. З указаного вбачається, що до спірних правовідносин (набуття права власності), які виникли у 1998 році, підлягають застосуванню положення Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України), а до правовідносин, які виникли після 01 січня 2004 року - положення СК України. Відповідно до статей 22, 23, 28 КпШС України, статті 16 Закону України «Про власність», статей 112, 118 ЦК Української РСР (у редакції, чинній на час придбання спірного автомобіля) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю і кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, при цьому вважається, що частки кожного із співвласників є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором або законом. Згідно із частиною першою статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Відповідно до частини першої статті 29 КпШС України якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Таким чином, набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на її особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Аналогічні положення містяться й у СК України. Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю чоловіка, дружини є майно, набуте нею, ним до шлюбу; набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Статтею 69 СК України передбачено право подружжя на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Отже, за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17, від якої Верховний Суд не відступав. При цьому ОСОБА_2 не спростовано презумпцію спільності майна. Всі правочини, а саме - Договір купівлі-продажу квартири, посвідчений 07 травня 2002 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Аверіною М.Е. за реєстровим № 370; Договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жданюк А.М. за реєстровим 735; Договір купівлі-продажу квартири, посвідчений 10 липня 2012 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Середенко Н.В. за реєстровим № 711, - які стосувалися придбання або відчуження нерухомого майна, здійснювались під час перебування у шлюбі з ОСОБА_5 , придбання квартири АДРЕСА_1 було направлено на інтереси сім`ї і сам по собі факт отримання ОСОБА_2 коштів від продажу квартир не доводить, що саме ці кошти були використані на придбання спірної квартири, отже квартира АДРЕСА_1 є спільним майном померлого ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . Оскільки спірне майно було придбане подружжям ОСОБА_5 та ОСОБА_2 за час шлюбу, при цьому відповідачем не надано належних і допустимих доказів на спростування презумпції спільності майна подружжя, спірні транспортні засоби також належить вказаним особам на праві спільної сумісної власності та їх частки у цьому майні є рівними. У частині першій статті 1267 ЦК України визначено, що частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Кожен зі спадкоємців має право на виділ його частки в натурі (частина друга статті 1278 ЦК України). Частиною першою статті 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно зі статтею 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб`єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України). У пункті 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» судам роз`яснено, що частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними. Вирішуючи спори про поділ спадщини та визнання права власності на спадкове майно, суд повинен встановити належне спадкодавцю на час його смерті майно, яке входить до складу спадщини. Отже, спірні транспортні засоби та квартира на час смерті батька позивача входили до складу спадщини. Оскільки ОСОБА_1 в установленому законом порядку прийняла спадщину після смерті батька, то вона має право на частину спадкового майна, яке входить до складу спільного майна подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_2 у виді ј спірної квартири та спірних транспортних засобів. Саме така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової падати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2021 року у справі № 643/2667/19 (провадження № 61-14881св20). При цьому судова колегія зазначає, що відповідно до положень закону, які діяли на час набуття ОСОБА_5 та ОСОБА_2 спірної квартири та спірних транспортних засобів, діяла презумпція рівності права подружжя на майно, придбане за час шлюбу і воно за законом є об`єктом спільної сумісної власності, тому визнання цього факту в резолютивній частині судового рішення є зайвим. Саме така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2021 року у справі № 754/12252/18 (провадження № 61-22303св19). У частині третій статті 358 ЦК України визначено, що кожен зі співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. При цьому згода інших співвласників на виплату співвласнику, який бажає отримати компенсацію вартості його частки, не є обов`язковою, проте судам під час вирішення справ зазначеної категорії необхідно з`ясувати, чи реалізація цього права не порушить прав інших осіб, які мають (не мають) змоги сплатити співвласнику грошову компенсацію вартості його частки. На підставі вказаного з відповідачки на користь позивачки підлягає стягненню грошова компенсація вартості частини майна останньої, а саме: - ј частини квартири АДРЕСА_1 -в розмірі 351 542,00 грн; - ј частини автомобіля SKODA FABIA CLASSIK, державний номерний знак НОМЕР_1 , - в розмірі 45 538,25 грн; - ј частини автомобіля ВАЗ-2108, державний номерний знак НОМЕР_2 , - в розмірі 22 605,00 грн. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України). Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині вирішення спору про визнання права власності на квартиру та автомобілі в порядку спадкування за законом та ухвалення в цій частині нової постанови про задоволення позову ОСОБА_1 та стягнення на користь останньої з ОСОБА_2 грошової компенсації вартості частини її майна в загальному розмірі 419 685,25 грн. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За правилами пунктів «б», «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Судові витрати, понесені позивачем, документально підтверджуються: за подачу позовної заяви - в розмірі 243,60 грн та в розмірі 2 575,05 грн, за подачу заяви про забезпечення позову - в розмірі 320,00 грн, за подачу апеляційної скарги - в розмірі 6 295,30 грн (а. с. 56, 117,166, т. 1; а. с. 41, т. 2). Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в загальному розмірі 9 433,95 грн. Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 376 ч. 1, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 16 січня 2020 року скасувати в частині вирішення спору про визнання права власності на квартиру та автомобілі в порядку спадкування за законом та ухвалити в цій частині нову постанову. Позов ОСОБА_1 задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 ) грошову компенсацію вартості частини майна в загальному розмірі 419 685,25 грн (чотириста дев`ятнадцять тисяч шістсот вісімдесят п`ять грн 25 коп.) та судовий збір в загальному розмірі 9 433,95 грн (дев`ять тисяч чотириста тридцять три грн 95 коп.). В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 04 лютого 2022 року. Головуючий А.В.Котелевець Судді І.В.Бурлака О.В.Маміна