Постанова Запорізький апеляційний суд № 332/3328/20

Дата документу 01.02.2022 Справа № 332/3328/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМУКРАЇНИ 01 лютого 2022 року м. Запоріжжя Єдиний унікальний № 332/3328/20 Провадження №22-ц/807/521/22 Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кримської О.М., суддів Кочеткової І.В., Дашковської А.В., за участю секретаря судового засідання Волчанової І.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника, адвоката Ємець Артема Юрійовича на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 08 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Запорізька товарно-сировинна компанія «Запоріжголовпостач» про стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди,- ВСТАНОВИВ: У грудні 2020 року ОСОБА_1 в особі представника, адвоката Ємець А.Ю. звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Запорізька товарно-сировинна компанія «Запоріжголовпостач» про стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позовної заяви зазначено, що з 01.12.2009 р. ОСОБА_1 працює у ПрАТ «Запорізька товарно-сировинна компанія «Запоріжголовпостач» на посаді машиніста мостового крана, де була працевлаштована офіційно. Наявність трудових відносин між ОСОБА_1 та ПрАТ «Запорізька товарно-сировинна компанія «Запоріжголовпостач» підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків № 84301 від 17 червня 2020 року, № 85012 від 01 вересня 2020 року, що видані Вознесенівським управлінням у м. Запоріжжі Головного управління Державної податкової служби України в Запорізькій області. Заробітну плату позивачу на підприємстві видавали по відомостях готівкою. Однак починаючи з березня 2020 року ПрАТ «Запорізька товарно-сировинна компанія «Запоріжголовпостач» перестало виплачувати заробітну плату за фактично виконану роботу. Відповідач не повертає позивачу трудову книжку, крім того, станом на 01 листопада 2020 року позивач заяву про звільнення не писала, наказ про звільнення не підписувала, оскільки такі документи в порушення вимог трудового законодавства України роботодавець не надає та відмовляється виплачувати заробітну плату позивачу та провести з нею остаточні розрахунки. Будь-які звернення позивача до відповідача щодо виплати заробітної плати в порядку досудового врегулювання спору підприємство ігнорує, чим систематично порушує трудове законодавство і право позивача на отримання заробітної плати. У зв`язку з цим позивач була змушена скаржитись до Головного управління Держпраці у Запорізькій області та Запорізької обласної прокуратури, що підтверджується листами з даних організацій. Головне управління Держпраці у Запорізькій області своїм листом № 08/02.8.-05/9069 від 08 жовтня 2020 року повідомила позивача про те, що у жовтні 2020 року під час проведення інспекційного відвідування за юридичної адресою ПрАТ «Запорізька товарно-сировинна компанія «Запоріжголовпостач» (місто Запоріжжя, вулиця Святого Миколая, будинок 6, місцезнаходження підприємства та посадових осіб не встановлено. Позивачу рекомендовано звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Запорізька обласна прокуратура № 1 своїм листом № 09/1-р від 14 вересня 2020 року повідомила ОСОБА_1 про направлення за територіальною юрисдикцією звернення до Запорізької місцевої прокуратури №

1. Запорізька місцева прокуратура № 1 своїм листом № 33-69р від 16 вересня 2020 року повідомила ОСОБА_1 , що її звернення для подальшого розгляду скеровано до Олександрівського відділення поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області, де наразі триває дослідча перевірка. За розрахунками позивача заборгованість відповідача зі заробітної плати становить: з березня 2020 року по серпень 2020 року 22 812,06 гривень, з вересеня 2020 року по жовтень 2020 року 8 050,00 гривень. Посилаючись на статті 116, 117, 237-1 КЗпП України позивач просила суд стягнути з відповідача суму заробітної плати та компенсації за затримку розрахунку при звільненні у розмірі по день ухвалення рішення суду, а також моральну шкоду у розмірі в 5000 гривень. Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 08 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Ємець А.Ю. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, незастосування норм матеріального права, які у даній справі підлягають застосуванню, та порушення норм процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Вирішити питання розподілу судових витрат. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказано, що судом першої інстанції було безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про допит свідка ОСОБА_2 , який є колишнім колегою позивача та обізнаний з обставинами, що є предметом позову у цій справі. Судом було також безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про витребування в якості доказу трудової книжки позивача. Апелянт зазначав, що відповідачем не було надано доказів подання заяви-розрахунку про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення до Фонду соціального страхування та виплати матеріального забезпечення позивачу, що не було враховано при ухваленні рішення. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про ненадання ОСОБА_1 роботодавцю згоду на виплату їй заробітної плати через установи банків, оскільки такий висновок спростовано заявою від 09.04.2021, а також тими обставинами, що відповідач частково зараховував заробітну плату позивачу на її картковий рахунок 16.04.2021 у сумі 2644,09 грн., що не оспорювалось сторонами. Положення ст. 111 КЗпП України щодо норм виробітку, на які посилався суд при ухваленні рішення не поширюється на позивача, яка займала посаду машиніста мостового крану, оскільки позивач не виготовляє жодної продукції. Оскільки позивач не була повідомлена про неповний робочий тиждень на підприємстві і це не спростовано відповідачем, суд не вправі розраховувати заробітну плату за неповний робочий день. Судом помилково не було застосовано положення ст. 116 та ст. 117 КЗпП України. Виплачуючи позивачу заробітну плату тільки 16.04.2021 відповідач фактично підтвердив наявність заборгованості із заробітної плати станом на 16.04.2021, таким чином, на думку скаржника, відповідач повинен сплатити позивачу середній заробіток за період з березня 2020 по день фактичного розрахунку -16.04.2021, що не було зроблено і що залишилось поза увагою суду при ухваленні рішення. Представником ПАТ «Запорізька товарно-сировинна компанія «Запоріжголовпостач» - адвокатом Вишняковою І.О. було 24.01.2022 надано відзив на апеляційну скаргу за змістом якого представник відповідача просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 08.11.2021 по справі № 332/3328/20 без змін. У відзиві зазначено, що клопотання позивача про виклик свідка подане 08.11.2021, після першого судового засідання, тобто з пропуском строку визначеного ч. 3 ст. 91 ЦПК України. Таке клопотання не містить аргументів щодо неможливості подання такого клопотання до початку першого судового засідання. У справі, що розглядається покази свідка є неналежним доказом, а відомості із трудової книжки не входять до предмету доказування. Наказом «ЗТСК «Запоріжголовпостач» № 1-к від 01.04.2021 позивача було звільнено. Оскільки позивач не була присутньою на робочому місці у день звільнення, відповідач направив на адресу позивача повідомлення про її звільнення та роз`яснив що може здійснити розрахунок при її звільненні через установи банку за її згодою. 09.04.21 ОСОБА_1 надала відповідачу реквізити для поповнення своєї картки. Те, що перераховані 16.04.2021 суми 2644,99 грн. та 4924,62 грн. є розрахунком при звільненні позивача також підтверджується розрахунком виплат при звільненні від 01.04.2021. Вказані кошти є остаточним розрахунком при звільнені, які позивач не отримала у касі підприємства, оскільки не перебувала на робочому місці. Суд дійшов правильного висновку про те, що невиплата позивачу заробітної плати пов`язана з тим, що вона не виконувала свої трудові обов`язки та була відсутньою на робочому місці. Звільнення працівника у випадку відсутності на робочому місці за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є правом, а не є обов`язком роботодавця, а відповідно до ч. 1, ст. 38 КЗпП України працівник має право за власною ініціативою розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до ч. 3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Як передбачено ч. 1 ст. 22 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Згідно із ч. 4 ст. 24 КЗпП України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. На підтвердження факту перебування у трудових відносинах з відповідачем ОСОБА_1 було надано відомості з державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, із якого вбачається, що за 1 квартал 2020 року позивачу було нараховано та виплачено дохід у розмірі 7245,36 грн. за 2 квартал 2020 року нараховано та виплачено дохід у розмірі 7220,34 грн. За 3 та 4 квартали 2019 року позивачу було нараховано та виплачено дохід у розмірі 6469,80 та 7245,36 грн. відповідно. Із вказаних доходів роботодавцем ПрАТ «ЗТСК «Запоріжголовпостач», код 436393, було відраховано відповідну суму податку (а.с. 10). До того ж, перебування позивача ОСОБА_1 у трудових відносинах з відповідачем ПрАТ «ЗТСК «Запоріжголовпостач», за безстроковим трудовим договором на посаді машиніста мостового крану не оспорюється представником відповідача. У період з 28 квітня 2020 року по 12 серпня 2020 року ОСОБА_1 знаходилась на лікарняному, з 12 серпня 2020 року позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності, що підтверджується копіями листів непрацездатності та копією довідки до акта огляду МСЕК серії 12 АА № 077079, що були долучені до матеріалів справи. (а.с. 46-50, 65). 10 березня 2021 року комісією ПрАТ «ЗТСК «Запоріжголовпостач» у складі голови правління Ружина К.О., виконавчого директора Заборської М.С. головного бухгалтера Неклюдової Н.К. було складено акт № 1 про встановлення факту відсутності працівника на робочому місці. Вказаним актом було підтверджено відсутність працівника машиніста крану ПрАТ «ЗТСК» «Запоріжголовпостач» на робочому місці за адресою м. Запоріжжя, вул. Скворцова, 232 б та на території підприємства у період з 13 серпня 2020 року до 10 березня 2021 року (а.с.51). 11 березня 2021 року комісією ПрАТ «ЗТСК» «Запоріжголовпостач» було складено повідомлення для ОСОБА_1 про необхідність надання письмових пояснень щодо факту відсутності її на робочому місці у період з 13 серпня 2020 року по 10 березня 2021 року. 31 березня 2021 року головою правління ПрАТ «ЗТСК» «Запоріжголовпостач» було затверджено висновок комісії по службовому розслідуванню випадку відсутності на робочому місці працівника ОСОБА_1 . Із наведеного висновку вбачається, що ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці та на території підприємства кожний робочий день протягом чотирьох годин в період з 08-00 год. до 12-00 год. Про свою відсутність на робочому місці ОСОБА_1 не попереджала, на телефонні дзвінки не відповідала. Станом на 31 березня 2021 року письмових пояснень працівником надано не було, на дату складання цього висновку ОСОБА_1 продовжує бути відсутньою на робочому місці, у зв`язку з чим комісією прийнято рішення про встановлення факту відсутності машиніста крану ОСОБА_1 на робочому місці в період з 13 серпня 2020 по 30 березня 2021 року без поважних причин (а.с. 72). Представник позивача у судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтвердив факт того, що позивач з серпня 2020 року на роботу не виходила, пояснивши це наявністю конфлікту між нею та адміністрацією. Проте доказів на підтвердження цих обставин представником не надано. Отже, з наведеного вбачається, що у період з 13 серпня 2020 року по 31 березня 2021 року машиніст крану ПрАТ «ЗТСК» «Запоріжголовпостач» ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці із невідомих причин. Матеріали справи не містять доказів не допуску позивача на робоче місце з вини роботодавця. 01.04.2021 ПрАТ «ЗТСК «Запоріголовпостач» було видано наказ № 1-к про звільнення за прогули машиніста крана ОСОБА_1 та того ж дня складено відповідне повідомлення про звільнення, у якому ОСОБА_1 було запропоновано повідомити про бажаний спосіб отримання трудової книжки та заробітної плати. Названі наказ про звільнення та повідомлення відповідно до копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення були отримані позивачем 05.04.2021 особисто (а.с. 213-215). 01.04.2021 бухгалтером ПрАТ «ЗТСК «Запоріголовпостач» було складено розрахунок виплат при звільненні ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ), відповідно до якого працівнику належать до сплати 7568,71 грн., що складаються із заробітної плати за березень 2020 року у сумі 2121.18 грн., заробітної плати за квітень 2020 року у сумі 1845,17 грн.; оплати перших 5 днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства 291,93 грн.; компенсації за невикористану відпустку (46 днів) 3310,43 грн. (а.с. 217). 09.04.2021 ОСОБА_1 на адресу відповідача у відповідь на лист ПрАТ «ЗТСК» «Запоріжголовпостач» про отримання трудової крижки та заробітної плати було направлено заяву, за змістом якої, позивач просить направити її трудову книжку засобами поштового зв`язку «Нова Пошта» на відповідну адресу. Заборгованість по заробітній платі з березня 2020 року по 01 квітня 2021 року просить перерахувати на її картковий рахунок в АТ «КБ «ПриватБанк» за реквізитами, що додані до цієї заяви (а.с. 111). Відповідно до виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 за період з 23.03.2021 до 21.06.2021, 16.04.2021 на рахунок ОСОБА_1 було зараховано два платежі на 2844,09 грн. та 4924,62 грн., з призначенням «поповнення карти готівкою у відділенні Європейське відділення Запорізького РУ м. Запоріжжя, просп. Соборний, 81». Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка, як застрахована особа, за період своєї непрацездатності мала отримати допомогу, яка виплачується Фондом соціального страхування України, а не заробітну плату. Встановивши, що з серпня 2020 року позивачка відсутня на робочому місці та не виконує свої посадові обов`язки, суд визнав законним не нарахування та не виплату ОСОБА_1 заробітної плати за період з 13 серпня 2020 р. по 10 березня 2021 р. Відсутність письмової заяви позивача та її згоди на виплату заробітної плати через установи банків або шляхом поштових переказів, свідчить про відсутність у діях відповідача порушень трудового законодавства. Колегія суддів погоджується із наведеними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Відповідно до статті 43 Конституції України кожна особа має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Як передбачено ст. 30 КЗпП України, працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством. Згідно із ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами. Статтею 21 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Частиною 1 ст. 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Фіксування фактично відпрацьованого часу здійснюється роботодавцем у табелях обліку робочого часу, що регламентується наказом Держкомстату України від 05.08.2008 року № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці». Табель обліку робочого часу це поіменний список усіх працівників відділу, служби чи іншого структурного підрозділу або установи загалом із відмітками про використання робочого часу протягом облікового періоду. Такий табель обліку робочого часу є первинним документом для обліку відпрацьованогo часу і є, такoж, підставою для нарахування заробітної плати працівникaм. Слід також зазначити, що при почасовій системі оплаті праці (годинна тарифна ставка / місячний посадовий оклад) оплата праці проводиться за фактично відпрацьований час. У випадку невиходу працівника на роботу з невідомої роботодавцю причини його відсутність повинна відображатись в табелі обліку робочого часу шляхом проставлення літерного коду «НЗ» (нез`явлення з нез`ясованих причин) або цифрового коду «28». Відмітку про відсутність працівника на роботі необхідно проставити в день його нез`явлення на роботі, а в подальшому - проставляти кожного робочого дня, коли він не з`являється на роботі. Матеріали справи підтверджують відсутність позивача за місцем роботи в період з 13 серпня 2020 року до часу її звільнення 01 квітня 2021 року, при цьому відповідач ПрАТ ЗТСК «Запоріжголовпостач» не було повідомлене про причини такої відсутності працівника ОСОБА_1 на робочому місці. У відповідності до ст. 94 КЗпП України роботодавець виплачує заробітну плату працівникові за виконану ним роботу, отже у разі відсутності працівника на робочому місці зокрема з «нез`ясованих причин» зарплата працівнику не нараховується до з`ясування причин його відсутності. Як передбачено п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Станом на 01.04.2021 відповідачем ПрАТ «ЗТСК «Запоріголовпостач» було видано наказ № 1-к про звільнення машиніста крана ОСОБА_1 з підстав передбачених п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, вказаний наказ на час розгляду справи є чинним, інформація про його скасування на час розгляду цієї справи відсутня. При вирішенні цього спору позивач не надала роботодавцю пояснень про причини своєї відсутності на робочому місці за період з 13 серпня 2020 року по 01 квітня 2021 року та не підтвердила поважність такої відсутності на робочому місці відповідними документами, тому у відповідача були відсутні підстави для нарахування та виплати заробітної платні працівнику. Наведене спростовує посилання апеляційної скарги на те, що роботодавець ПрАТ «ЗТСК «Запоріголовпостач» було зобов`язане нараховувати та виплачувати заробітну плату працівнику ОСОБА_1 , яка була відсутня на робочому місці з не з`ясованих роботодавцем причин. Слід також зазначити, що звільнення працівника відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП у разі визнання причин його відсутності на роботі неповажними є правом роботодавця, тобто останній може, але не зобов`язаний звільнити працівника, який вчинив прогул (наведене також узгоджується із змістом листа Мінсоцполітики від 10.06.2014 р. № 214/13/116-14). При зверненні до суду першої інстанції із позовом та поданні апеляційної скарги представник позивача, адвокат Ємець А.Ю. як на правове обґрунтування вимог позивача посилався на положення ст. 116 КЗпП України. Так, статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Як вбачається із матеріалів справи, на час звернення до суду позивач ОСОБА_1 не була звільнена з посади машиніста крану ПрАТ «ЗТСК «Запоріголовпостач», наказ про її звільнення було видано лише 01.04.2021. На час видання наказу про звільнення ОСОБА_1 за нею рахувались недоотримані суми із заробітної плати за березень 2020 року в сумі 2121,18 грн. та за квітень 2020 року у сумі 1845,17 грн. Також при звільненні позивача, ПрАТ «ЗТСК «Запоріголовпостач» провело підрахунок сум, що належали їй при звільнені до якого також було включено оплату перших 5 днів тимчасової непрацездатності за рахунок підприємства та компенсацію за 46 днів невикористаної відпустки. Частиною 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Як вже було підтверджено матеріалами справи, на день звільнення 01.04.2021 позивач ОСОБА_1 не працювала та не знаходилась на роботі. При цьому відповідач в той же день, 01.04.2021 поштою направив позивачу копію наказу про звільнення і лист, в якому письмово повідомив про наявність невиплаченої заробітної плати, підстави звільнення і запропонував отримати трудову книжку та вказані суми. Відповідно до ч. 4, 5 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця. Лише із заяви ОСОБА_1 , складеної 09.04.2021 та направленої відповідачу засобами поштового зв`язку, роботодавець дізнався реквізити карткового рахунку працівника відкритого в АТ «КБ «ПриватБанк», отримавши які 16.04.2021 ПрАТ «ЗТСК «Запоріголовпостач» провело повну виплату сум належних позивачу. При цьому, суд першої інстанції правильно встановив відсутність вини ПрАТ «ЗТСК «Запоріжголовпостач» у порушенні строків, встановлених ст. 116 КЗпП України для виплати належних ОСОБА_1 сум при звільненні, оскільки працівник з 13 серпня 2020 року по день звільнення 01 квітня 2021 року, не з`являлась за місцем роботи, а роботодавець отримав згоду працівника на виплату вказаних сум через установу банків лише після 09 квітня 2021 року. Отже,16.04.2021 відповідач здійснив остаточний розрахунок при звільнені до якого увійшли всі належні від підприємства суми, які позивач не отримала у касі підприємства через відсутність на робочому місці. Відповідно до наказу голови правління К.О. Ружина ПрАТ «ЗТСК «Запоріголовпостач» № 2 від 03.01.2020 на підприємстві із 01 березня 2020 року було встановлено режим неповного робочого дня тривалістю 4 години (з понеділка по п`ятницю) з оплатою праці, пропорційно відпрацьованому часу (а.с. 73). Отже, зміст вказаного наказу спростовує доводи представника позивача, щодо необхідності розрахунку розміру заробітної плати ОСОБА_1 виходячи із мінімальної заробітної плати та повного робочого дня тривалістю 8 годин. Відповідно до інформації з державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків 1 квартал 2020 року позивачу було нараховано та виплачено дохід у розмірі 7245,36 грн., що в середньому за місяць складає 2415,12 грн. Ураховуючи, що ОСОБА_1 не оспорювала такі суми нарахування та виплати доходів проведені ПрАТ «ЗТСК «Запоріголовпостач» за 1 квартал 2020 року, колегія суддів приходить до висновку, що позивач ОСОБА_1 була обізнана та погоджувалась із встановленням на підприємстві 4-х годинним робочим днем. Щодо посилань апеляційної скарги на ті обставини, що позивач працювала за сумісництвом на посадах машиніста крану та сторожа слід зазначити наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Частинами 1,2,4 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Як передбачено ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Сумісництво - виконання працівником, крім своєї основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у підприємця-фізичної особи (пункт 1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затверджене наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року №

43. При цьому, факт укладення трудового договору на умовах сумісництва має бути відображений у заяві працівника та в наказі (розпорядженні) роботодавця. Робота за сумісництвом відображається в табелі обліку робочого часу. Доводи позивача про виконання нею роботи за сумісництвом не знайшли свого підтвердження матеріалами справи. Крім того, виконання ОСОБА_1 роботи за сумісництвом і не може бути підтверджений показами свідка про виклик якого клопотав представник позивача у заяві від 09.07.2021. Оскільки предметом позову є стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди, а відповідач визнає перебування сторін у трудових відносинах, оригінал трудової книжки в даному випадку не є доказом, що входить до предмету доказування у цій справі, а тому відмова суду першої інстанції у задоволенні клопотання представника позивача про виклик свідка та витребування трудової книжки, не впливає на правильність судового рішення, що переглядається. Правильними є висновки суду першої інстанції про те, що відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі є підставою для відмови у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 5000 грн., оскільки такі вимоги є похідними від вимоги, яка визнана судом необґрунтованою, та у задоволенні якої - відмовлено. Інших доводів щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції апеляційна скарга не містить. З мотивів, викладених вище, судова колегія приходить до висновку, що належних, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, які були предметом дослідження в суді першої інстанції та яким надана правова оцінка. Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях зазначав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи (рішення у справі "РуїзТоріха проти Іспанії"). Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його мотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35). Керуючись ст. ст. 374, 375, 381 -384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника, адвоката Ємець Артема Юрійовича залишити без задоволення. Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 08 листопада 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 04 лютого 2022 року. Головуючий О.М. Кримська Судді: А.В. Дашковська І.В. Кочеткова