Постанова Хмельницький апеляційний суд № 682/2596/21

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2022 року м. Хмельницький Справа № 682/2596/21 Провадження № 22-ц/4820/405/22 Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя доповідач), П`єнти І.В., Талалай О.І. секретар судового засідання Філіпчук О.В. розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №682/2596/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 07 грудня 2021 року (суддя Маршал І.М.) про передачу справи на розгляд іншому суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технобазальт-Інвест», Акціонерного товариства «Комерційний Банк «Земельний Капітал», Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-інвестиційна компанія» про визнання правочинів недійсними. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд в с т а н о в и в: В грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати недійсним кредитний договір №010-2019 від 11.06.2019, що укладений між ТОВ «Технобазальт-Інвест» та АТ «КБ «Земельний Капітал»; визнати недійсним іпотечний договір №002-2020-1-1 від 17.01.2020, що укладений між ТОВ «Технобазальт-Інвест» та АТ «КБ «Земельний Капітал»; визнати недійсним іпотечний договір №010-201-2-1 від 11.06.2019, що укладений між ТОВ «Промислово-інвестиційна компанія» та АТ «КБ «Земельний Капітал»; визнати недійсним договір застави обладнання №010-2019-1-РМ від 11.06.2019, що укладений між ТОВ «Технобазальт-інвест» та АТ «КБ «Земельний Капітал». Ухвалою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 07 грудня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Технобазальт-Інвест», АТ «КБ «Земельний Капітал», ТОВ «Промислово-інвестиційна компанія» про визнання правочинів недійсними передано для розгляду за підсудністю до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська. Не погоджуючись із цим судовим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Так, апелянт зазначає, що він не є стороною оскаржуваних правочинів, однак просить визнати їх недійсними з тих підстав, що такі угоди є фраудаторними та укладені на порушення його прав з метою не виконання перед ним зобов`язань. ОСОБА_1 вказує, що позов у цій справі подано фізичною особою для захисту цивільних прав, а саме з метою забезпечення можливості виконати цивільний договір із боржником, а правовідносини позивача та відповідачів не пов`язані із підприємництвом або господарською діяльністю. Апелянт посилається на те, що Славутський міськрайонний суд Хмельницької області невірно застосував ч. 7 ст. 30 ЦПК України при визначенні підсудності, адже сторонами основного зобов`язання (кредитного договору № 010-2019 від 11.06.2019) є АТ «КБ «Земельний Капітал» та ТОВ «Технобазальт-Інвест», що зареєстроване за адресою: Хмельницька обл., м. Славута, вул. Князів Сангушків, буд. 95, а у випадку, коли сторонами основного договору є дві особи і обидві, які і є відповідачами, тому позивач має право вибору підсудності, виходячи з місцезнаходження одного з таких відповідачів на власний вибір. Разом із тим, апелянт вказує, що позов також стосується нерухомого майна, основна частина якого знаходиться в м. Славута, а тому вважає, що справа підсудна саме Славутському міськрайонному суду Хмельницької області. Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для розгляду в Славутський міськрайонний суд Хмельницької області. У відзиві на апеляційну скаргу АТ «КБ «Земельний капітал» погоджується із висновками суду першої інстанції та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. Так, відповідач вказує, що подання до місцевого суду фізичною особою ОСОБА_1 позову про визнання недійсними договорів (в яких він не є стороною правочину), що укладені між АТ «КБ «Земельний капітал» та ТОВ «Технобазальт-Інвест», ТОВ «Промислово-інвестиційна компанія» та відповідно залучення даних боржників співвідповідачами у справі є поданням завідомо безпідставного позову у спорі, який має очевидно штучний характер. А отже відповідно до п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 44 ЦПК України зазначений факт є зловживанням процесуальними правами, а апеляційна скарга відповідно до ч. 3 ст. 44 ЦПК України підлягає залишенню без розгляду або поверненню. Справа розглядається в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Положеннями ч. 2 ст. 247 ЦПК України передбачено, що у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. (ч. 1 ст. 263 ЦПК України). Оскаржуване судове рішення не відповідає вказаним вимогам. Постановляючи ухвалу про передачу справи за підсудністю на розгляд до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, суд першої інстанції посилався на те, що справа не підсудна Славутському міськрайонного суду Хмельницької області, оскільки спір за приписами ч.7 ст. 30 ЦПК України підлягає розгляду за місцезнаходженням АТ «КБ «Земельний Капітал» - сторони відповідача основного зобов`язання, що знаходиться за юридичною адресою: 49101, м. Дніпро, проспект Пушкіна,

29. Однак, з таким висновком суду першої інстанції судова колегія не погоджується виходячи з наступного. Так, згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у п.1 ст.6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що суд буде вважатися встановленим законом лише за умови, що він утворений безпосередньо на підставі закону, діє в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції й у законному складі суду. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). За загальним правилом ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Разом з тим, відповідно до ч. 7 ст. 30 ЦПК України у випадку об`єднання позовних вимог щодо укладання, зміни, розірвання і виконання правочину з вимогами щодо іншого правочину, укладеного для забезпечення основного зобов`язання, спір розглядається судом за місцезнаходженням відповідача, який є стороною основного зобов`язання. Встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати недійсним кредитний договір №010-2019 від 11.06.2019, що укладений між ТОВ «Технобазальт-Інвест» та АТ «КБ «Земельний Капітал»; визнати недійсним іпотечний договір №002-2020-1-1 від 17.01.2020, що укладений між ТОВ «Технобазальт-Інвест» та АТ «КБ «Земельний Капітал»; визнати недійсним іпотечний договір №010-201-2-1 від 11.06.2019, що укладений між ТОВ «Промислово-інвестиційна компанія» та АТ «КБ «Земельний Капітал»; визнати недійсним договір застави обладнання №010-2019-1-РМ від 11.06.2019, що укладений між ТОВ «Технобазальт-інвест» та АТ «КБ «Земельний Капітал». У позовній заяві ОСОБА_1 визначив відповідачами ТОВ «Технобазальт-Інвест», місцезнаходження якого: вул. Князів Сангушків, 95, м. Славута, Хмельницька обл., АТ «КБ «Земельний Капітал», місцезнаходження якого: проспект Пушкіна, 15, м. Дніпро, Дніпропетровська обл. та ТОВ «Промислово-інвестиційна компанія», місцезнаходження якого: вул. Князів Сангушків, 95, м. Славута, Хмельницька обл. Вирішуючи питання про підсудність спору, суд виходить з того, що кредитний договір є основним зобов`язанням по відношенню до договорів забезпечення (договорів іпотеки і застави). Разом з тим, згідно ч. 15 ст. 28 ЦПК України позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред`являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. І в силу положень ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою. Пунктом 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що позови про визнання недійсними правочинів щодо нерухомого майна та застосування наслідків недійсності пред`являються відповідно до частини першої статті 114 ЦПК (в редакції Закону 2004 року) за місцезнаходженням майна або основної його частини. Кваліфікація об`єктів як нерухомого майна здійснюється відповідно до статей 190 та 191 ЦК. При цьому за місцезнаходженням нерухомого майна повинні пред`являтися також позови про визнання недійсними правочинів щодо нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому (щодо інвестиційних договорів про будівництво нерухомого майна, договорів про участь у фонді фінансування будівництва, виконання договорів тощо). Також, у постановах від 25 лютого 2018 року у справі № 201/12876/17 і від 11 липня 2019 року у справі № 462/7217/18 (предмет спору в цій справі стосувався, зокрема, договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором) Касаційний цивільний суд Верховного Суду дійшов висновків про розгляд відповідних справ за правилами виключної підсудності судом за місцезнаходженням майна. І Верховний Суд у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 646/8916/17 (спір про визнання недійсним договору дарування квартири) зазначив про те, що позови, які виникають з приводу нерухомого майна це позови, пов`язані з нерухомим майном, нерухомістю, нерухомою річчю, а тому всі позови у спорах, які є наслідком правовідносин, пов`язаних з обігом нерухомого майна, повинні бути пред`явлені до суду за місцем знаходження цього майна. У постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 Велика Палата Верховного Суду визначила, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередній об`єкт спірних правовідносин. Позиція Великої Палати ВС ґрунтується, зокрема, на висновку про те, що, враховуючи аналіз змін у законодавчому регулюванні та лексичне тлумачення поняття, виключна підсудність справ застосовується до відповідних правовідносин загалом, а не щодо їх окремих складових. Виходячи з аналізу вищезазначених норм процесуального права, з врахуванням сторін обов`язкового зобов`язання, які є відповідачами за позовом ОСОБА_1 у справі №682/2596/21, приймаючи до уваги, що однією з позовних вимог у цій справі є недійсність іпотечного договору №002-2020-1-І від 27.01.2020, предметом якого є нерухоме майно загальною вартістю 2 839 436 грн, що знаходиться в м. Славута Хмельницької області, судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про направлення справи за підсудністю до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з підстав, визначених ч.7 ст. 30 ЦПК України за місцезнаходженням відповідача АТ «КБ «Земельний капітал», як сторони основного правочину. Адже позивач, скориставшись своїм правом, встановленим ч. 15 ст. 28 ЦПК України та положеннями ч 1, 7 ст. 30 ЦПК України пред`явив позов за місцезнаходженням відповідача ТОВ «Технобазальт-Інвест» (вул. Князів Сангушків, 95, м. Славута, Хмельницька область), як однієї із сторін основного зобов`язання за кредитним договором №010-2019 від 11.06.2019 та виходячи із найвищої вартості предмета спірного договору іпотеки №002-2020-1-1 від 17.01.2020, що укладений між ТОВ «Технобазальт-Інвест» і АТ «КБ «Земельний Капітал». Також встановлено, суд першої інстанції передав справу до іншого суду з порушенням вимог ч. 3 ст. 31 ЦПК України, адже оскаржувана ухвала була постановлена 07.12.2021, надіслана учасникам справи 09.12.2021 та направлена Кіровському районному суду м. Дніпропетровська 10.12.2021, тобто з порушенням строку встановленого зазначеною статтею. З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали. Враховуючи наведене, оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 374, 379, 382 384, 389 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 07 грудня 2021 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до Славутського міськрайонного суду Хмельницької області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено 03 лютого 2022 року. Судді А.П. Корніюк І.В. П`єнта О.І. Талалай