Постанова Львівський апеляційний суд № 463/462/18

Справа № 463/462/18 Головуючий у 1 інстанції: Леньо С.І. Провадження № 33/811/1715/21 Доповідач: Белена А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 січня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі: судді - Белени А.В. з участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 представника-адвоката - Шимчишин І.С. розглянувши клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді Личаківського районного суду м.Львова від 13 серпня 2018 року, стосовно ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП, встановив: Постановою Личаківського районного суду м. Львова 13 серпня 2018 року, провадження у справі про адміністративне правопорушення передбачене ст. 124 КУпАП відносно ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та провадження по справі закрито у зв`язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення місячного строку з дня прийняття рішення про закриття кримінального провадження. На згадану постанову 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження такої, мотивуючи тим, що розгляд справи в суді першої інстанції відбувся без його участі а про прийняте рішення йому стало відомо лише 28 жовтня 2021 року. Заслухавши пояснення ОСОБА_1 про задоволення клопотання щодо поновлення строку на апеляційне оскарження постанови місцевого суду, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в клопотанні доводи, апеляційний суд вважає, що у поновленні строку на апеляційне оскарження слід відмовити, а апеляційну скаргу повернути ОСОБА_1 з таких підстав. Відповідно до ч.2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено. З аналізу норми вказаної статті вбачається, що обчислення строку апеляційного оскарження постанови судді закон пов`язує з днем прийняття оскаржуваної постанови. Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України» (974 256) (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява № 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та «Трух проти України» (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява № 50966/99, від 14 жовтня 2003 року). У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). На думку апеляційного суду, особи, які беруть участь у справі про адміністративне правопорушення, розпоряджаються своїми правами на власний розсуд, однак користуватися ними повинні сумлінно в межах процесуального закону відповідно до їх призначення і тією мірою і в тих формах, які необхідні для досягнення мети провадження. Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана постанова судді Личаківського районного суду м.Львова прийнята у судовому засіданні 13 серпня 2018 року без участі правопорушника ОСОБА_1 , який являється учасником дорожньо-транспортної пригоди та якому було відомо про наявність матеріалів такої пригоди, проте правопорушник не вживав заходів для явки до суду. Отже, сукупність вищевказаних обставин свідчить про те, що ОСОБА_1 мав можливість повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення, однак у встановлений законом строк не скористався таким. Натомість з апеляційною скаргою ОСОБА_1 звернувся лише 08 листопада 2021 року, тобто зі значним пропуском строку на апеляційне оскарження, а саме, після трьох років з часу прийнятого рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Устименко проти України» Суд вказав, що необґрунтоване поновлення строку оскарження остаточного рішення по справі зі спливом значного періоду часу без обґрунтованих підстав порушує принцип правової визначеності, і як наслідок тягне порушення ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відтак, апеляційний суд вважає, що причини пропуску строку апеляційного оскарження постанови судді місцевого суду не є поважними, а тому приходить до висновку, що ОСОБА_1 слід відмовити в поновленні такого строку, з поверненням апеляційної скарги. Керуючись ст. 294 КУпАП України, суд, п о с т а н о в и в: відмовити ОСОБА_1 в поновленні строку на апеляційне оскарження постанови судді Личаківського районного суду м.Львова від 13 серпня 2018 року. Апеляційну скаргу повернути ОСОБА_1 . Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Альберт БЕЛЕНА