Постанова 4821 № 703/998/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2022 року м. Черкаси Справа № 703/998/19 Провадження № 22-ц/821/253/22 Категорія: 331400000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої: Карпенко О.В. суддів: Бородійчука В.Г., Василенко Л.І. за участю секретаря: Захарченко А.Д. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 (відповідач за зустрічним позовом) відповідач: ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом) третя особа: АКБ «Райфайзенбанк Україна» розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 02 серпня 2021 року (ухваленого в приміщенні Смілянського міськрайонного суду Черкаської області під головуванням судді Прилуцького В.О., повний текст рішення складено 05 серпня 2021 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа АКБ «Райфайзенбанк Україна»про визнання права власності на Ѕ частку у спільному майні подружжя,- в с т а н о в и в : Короткий зміст позовних вимог 14 березня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, посилаючись в обгрунтування заявленого позову на те, що з 29 квітня 1984 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають в зареєстрованому шлюбі. У зв`язку з погіршенням сімейних відносин, виникло питання щодо поділу спільно нажитого майна, у зв`язку із чим вона і звернулася із відповідним позовом до суду. У свою чергу, 15 травня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа: АКБ «Райфайзенбанк Україна» про визнання права власності на Ѕ частку у спільному майні подружжя. Позов обґрунтований тим, що оскільки частки подружжя при розподілі спільного майна є рівними, то відповідно на 1/2 частину права власності на все набуте за час шлюбу сторін майно, підлягає визнанню за позивачем. Крім того, ОСОБА_2 у своїй зустрічній позовній заяві зазначає, що квартира АДРЕСА_1 , яка не була зазначена позивачкою в первісному позові, також була придбана подружжям під час шлюбу за кредитні кошти, отримані в АКБ «Райфайзенбанк Україна», а тому також підлягає розподілу між подружжям. ОСОБА_2 в обгрунтування позовних вимог в частині поділу статутного капіталу ТОВ «Малятко» зазначав, що за час спільного проживання разом із ОСОБА_1 ними спільно було придбано під час шлюбу за спільні кошти подружжя частку в статутному капіталі товариства. Загальний розмір часток становить 23040 грн. або 96,08% розміру статутного капіталу. Оскільки всі об`єкти нерухомого майна під час шлюбу були оформленні на ОСОБА_2 , то під час купівлі статутного капіталу подружжям було вирішено встановити розміри часток в ТОВ «Малятко» - 76,69% за ОСОБА_1 та 19,39% за ОСОБА_2 таким чином, на його думку загальна частка у статутному капіталі товариства в розмірі 96,08% підлягає поділу між подружжям у рівних частках. Оскільки між сторонами не досягнуто згоди щодо поділу спільно нажитого в період шлюбу майна в добровільному порядку, вказує ОСОБА_2 , він з метою захисту своїх майнових прав звернувся до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області із відповідним позовом та уточнившись з позовними вимогами, остаточно просив постановити судове рішення, яким визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину наступного майна: - нежитлової будівлі, магазину промислових товарів « ІНФОРМАЦІЯ_1 », площею 120,7 кв.м., розташованого по АДРЕСА_2 ; - нежитлової будівлі, магазину промислових товарів, площею 59,8 кв.м., розташованому по АДРЕСА_3 ; - квартири, загальною площею 66,7 кв.м., по АДРЕСА_4 ; квартири, загальною площею 29 кв.м., розташованої по АДРЕСА_5 ; - квартири, загальною площею 42,89 кв.м. по АДРЕСА_6 ; - автомобіля марки MAZDA,6, 2005 року випуску, сірого кольору, тип - легковий седан-В, шасі № НОМЕР_1 д.н. НОМЕР_2 . Також просив визнати за ним право власності на Ѕ частину від спільних з ОСОБА_1 часток в статутному капіталі ТОВ колективне торгівельно-виробниче підприємство «Малятко», виділивши йому частку в розмірі 11520 грн., або 48,04%. Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22 жовтня 2019 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: АКБ «Райфайзенбанк Україна» про визнання права власності на Ѕ частку у спільному майні подружжя прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області суду від 02 серпня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 - залишено без розгляду з підстав, передбачених п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 02 серпня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено повністю. Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину: - нежитлової будівлі, магазину промислових товарів « ІНФОРМАЦІЯ_1 », площею 120,7 кв.м., розташованого по АДРЕСА_2 ; - нежитлової будівлі, магазину промислових товарів, площею 59,8 кв.м., розташованого по АДРЕСА_3 ; - квартири, загальною площею 66,7 кв.м, по АДРЕСА_4 ; - квартири, загальною площею 29 кв.м, розташованої по АДРЕСА_5 ; - квартири, загальною площею 42.89 кв.м., розташованої по АДРЕСА_6 ; - автомобіля марки МАZDA,6, 2005 року випуску, сірого кольору, тип - легковий седан -В, шасі № НОМЕР_1 д.н. НОМЕР_2 ; - 1/2 частину від спільних з ОСОБА_1 часток в статутному капіталі ТОВ колективне торгівельно - виробниче підприємство «Малятко», загальний розмір яких становить 23040 грн. або 96,08% . Виділено ОСОБА_2 частку в статутному капіталі ТОВ торгівельно - виробниче підприємство «Малятко» в розмірі 11520 грн., або 48,04%. Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивоване тим, що оскільки зазначене ОСОБА_2 в зустрічному позові майно було спільним сумісним майном подружжя, оскільки це майно придбане в шлюбі і презумпції належності такого майна до спільного майна подружжя не спростовано, то таке майно підлягає до розподілу між подружжям. Також враховуючи, що статутний капітал приватного підприємства, сформований за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об`єктом їх спільної сумісної власності та підлягає розподілу між подружжям. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі, поданій 07 жовтня 2021 року, ОСОБА_1 вважаючи оскаржуване рішення необґрунтованим, незаконним, таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, постановленим з неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, просила скасувати рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 02 серпня 2021 року в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на Ѕ частину квартири, загальною площею 42.89 кв.м., розташованої по АДРЕСА_6 та Ѕ частину від спільних з ОСОБА_1 часток в статутному капіталі ТОВ колективне торговельно - виробниче підприємство «Малятко», виділену ОСОБА_2 частку в статутному капіталі ТОВ торгівельно - виробниче підприємство «Малятко» в розмірі 11520 грн., або 48,04%, та ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог щодо визнання за ОСОБА_2 права власності на Ѕ частини квартири, загальною площею 42.89 кв.м., розташованої по АДРЕСА_6 та Ѕ частини від спільних з ОСОБА_1 часток в статутному капіталі ТОВ колективне торговельно - виробниче підприємство «Малятко», виділену ОСОБА_2 частку в статутному капіталі ТОВ торгівельно - виробниче підприємство «Малятко» в розмірі 11520 грн., або 48,04%. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на Ѕ частини квартири, загальною площею 42.89 кв.м., розташованої по АДРЕСА_6 не врахував, що фактичні шлюбні відносини між сторонами на дату пред`явлення позову були вже припинені більше 10 років, і жодної участі у виплаті кредиту ОСОБА_2 не приймав. Також, в апеляційній скарзі зазначено, що суд першої інстанції безпідставно визнав за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину від спільних з ОСОБА_1 часток в статутному капіталі ТОВ колективне торговельно - виробниче підприємство «Малятко», оскільки з моменту внесення коштів до статутного капіталу товариства за рахунок спільного сумісного майна подружжя, такі кошти є власністю товариства, тому в одного із подружжя виникає лише право грошової вимоги щодо стягнення половини внесених до статутного капіталу коштів. Відзив на апеляційну скаргу 23 листопада 2021 року на адресу Черкаського апеляційного суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він, вважаючи доводи апеляційної скарги необґрунтованими, просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 02 серпня 2021 року залишити без змін. На відзив ОСОБА_2 , ОСОБА_1 03 грудня 2021 року надала відповідь. Фактичні обставини справи Як вбачається з наявних матеріалів справи, а саме з копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 29 квітня 1984 року перебувають у шлюбі (том 1, а.с.9). З копії свідоцтва про реєстрацію від 03 червня 2005 року вбачається, що за ОСОБА_2 зареєстровано автомобіль Мазда 6, 2005 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 (том 1, а.с.8). З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що за ОСОБА_2 зареєстровано на праві власності: нежиле приміщення по АДРЕСА_7 , будинок АДРЕСА_8 , квартира АДРЕСА_9 (том 1, а.с. 13-17). Відповідно до копії рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 05 березня 2009 року за ОСОБА_2 визнано право власності на магазин промислових товарів « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що по АДРЕСА_2 та відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24 березня 2009 року зареєстроване за ним (том 1, а.с.19). З копії свідоцтва на право власності на житло від 25 червня 1998 року вбачається, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_10 (а.с.23 Т1). Окрім того, з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 04 квітня 2019 року, вбачається, що ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 (том 1, а.с.112-113). Як вбачається з копії договору споживчого кредиту від 20 вересня 2007 року вбачається, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 отримав в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 45800 доларів США, зі сплатою 13,5 % відсотків за користування кредитом (том 1, а.с.32). З копії заяви - згоди від 12 вересня 2007 року вбачається, що ОСОБА_1 «згодна на отримана кредиту її чоловіком ОСОБА_2 в сумі 45800 доларів США зі сплатою 13,5 % річних, який отримується в інтересах сім`ї, та укладанням кредитного договору» (том 1, а.с.29). З витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вбачається, що ТОВ ТВП «Малятко» зареєстроване як юридична особа та має наступний склад засновників: ОСОБА_2 , розмір внеску до статутного фонду - 4650 грн.; ОСОБА_3 - 940 грн. та ОСОБА_1 - 18390 грн. (том 1, а.с.144). Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Статтею 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на Ѕ частину квартири, загальною площею 42.89 кв.м., розташованої по АДРЕСА_6 , колегія суддів виходить з наступного. Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до статті 69 СК України, дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Згідно положень ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частин першої, п`ятої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. За загальним правилом застосування презумпції спільної сумісної власності, визначеної ст.60 СК України, майно, одержане одним із подружжя як набувачем за договором, що укладений під час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують (правовий висновок Верховного суду України, викладений у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17) Аналогічного висновку дотримується і Верховний суд в своїх постановах від 30 січня 2019 року по справі № 382/2454/15-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 752/3071/15-ц. Відповідно до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Як вбачається із наявних матеріалів справи, а саме копії договору споживчого кредиту від 20 вересня 2007 року, відповідно до умов якого, ОСОБА_2 отримав в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» кредит в розмірі 45800 доларів США, зі сплатою 13,5 % відсотків за користування кредитом. (том 1, а.с.32) Також, з копії заяви - згоди від 12 вересня 2007 року вбачається, що ОСОБА_1 надала згоду на отримання ОСОБА_2 кредиту в сумі 45800 доларів США на 84 місяці зі сплатою 13,5 % річних, який отримується в інтересах сім`ї та укладанням кредитного договору. (том 1, а.с.29). Кошти, одержані за договором кредиту ОСОБА_2 були одержані для придбання квартири АДРЕСА_1 . Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчудження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, вбачається, що ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 (том 1, а.с.112-113). Відповідно до ч.ч.2, 4 ст.65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16, при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Внаслідок укладення кредитного договору у подружжя виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники. Таку правову позицію підтримав і Верховний Суд у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 490/6024/16-ц (провадження № 61-22579св18). Крім того, положеннями Закону «Про іпотеку» не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. При цьому, поділ спільного майна, зокрема іпотечного, не є розпорядженням ним, оскільки в момент його передачі я іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності, Як наслідок, перебування нерухомості в іпотеці не перешкоджає поділу спільного майна подружжя та не порушує прав іпотекодержателя. Вказаний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 08 липня 2019 року по справі № 522/17048/15-й та постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року по справі № 201/6412/17. Відтак, нерухомість, яка придбана в кредит та перебуває в іпотеці, підлягає поділу між подружжям. Відповідно п.п. 24, 30 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне і нього па час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При палілі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 Сімейного кодексу України). Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права дато спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст, 63, ч. І ст. 65 Сімейного кодексу України, у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Зважаючи на те, що квартира по АДРЕСА_6 була придбана сторонами у період зареєстрованого шлюбу і є спільним майном подружжя, суд першої інстанції обґрунтовано визнав її об`єктом права спільної сумісної власності. Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині визнання за ОСОБА_2 права на Ѕ частину від спільних з ОСОБА_1 часток в статутному капіталі ТОВ колективне торговельно - виробниче підприємство «Малятко», виділену ОСОБА_2 частку в статутному капіталі ТОВ торгівельно - виробниче підприємство «Малятко» в розмірі 11520 грн., або 48,04%,колегія суддів виходить з наступного. Відносини щодо майна господарського товариства регулюються нормами ЦК України, Господарським кодексом України (далі - ГК України) та Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (чинним на час ухвалення оскаржуваних рішень). За змістом статті 113 ЦК України товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Частиною першою статті 147 ЦК України та частини першої статті 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» встановлено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Із урахуванням положень статті 115 ЦК України, статті 85 ГК України, за якими власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на майно, яке обліковується на його балансі, у тому числі на внесені до статутного капіталу вклади учасників. Таким чином, із моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства вони є власністю самого товариства, зазначені спільні кошти (майно) подружжя втрачають ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя. Право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого подружжя лише щодо спільних коштів, а не статутного капіталу, при цьому лише в тому разі, коли спільні кошти всупереч статті 65 СК України були використані одним із подружжя саме для внесення вкладу до статутного капіталу. Подальше розпорядження учасником товариства його часткою в статутному капіталі з огляду на положення статей 116, 147 ЦК України є суб`єктивним корпоративним правом такого учасника й відчуження ним на власний розсуд частки в статутному фонді не може вважатися використанням (відчуженням) спільного майна подружжя проти волі іншого подружжя та не в інтересах сім`ї. Отже, у разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні господарського товариства, це майно належить зазначеному товариству на праві власності, подружжя набуває відповідне майнове право, яке реалізується одним із подружжя (засновником) шляхом участі в управлінні товариством, а другий із подружжя набуває право вимоги виплати йому певних сум у разі поділу майна між подружжям. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 12 листопада 2019 року у справі № 918/598/18 та від 11 березня 2020 року (справа № 161/19023/17, провадження № 61-16823св19). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) вказала, що у пункті 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 зазначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 61 СК України треба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Водночас у пункті 2.1 мотивувальної частини цього рішення зазначено, що власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Отже, передусім статутний капітал та майно приватного підприємства може бути об`єктом права спільної сумісної власності подружжя не в усіх випадках, а лише за умови, що це майно не є особистою приватною власністю дружини чи чоловіка (якщо воно отримане, наприклад, у спадок). В абзаці п`ятому пункту 2.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України вказано, що вклад до статутного капіталу та виділене зі спільної сумісної власності подружжя майно (кошти) передаються у власність приватного підприємства. Це твердження узгоджуватиметься з резолютивною частиною Рішення Конституційного Суду України, у якій вказано, що майно приватного підприємства - це об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, якщо виходити з того, що в резолютивній частині мається на увазі приватне підприємство як єдиний майновий комплекс (про що також йдеться в зазначеному абзаці з посиланням на статтю 191 ЦК України), а не лише як юридична особа. Отже, проведений аналіз свідчить, що висновки, викладені в Рішенні Конституційного Суду України, слід розуміти так: статутний капітал приватного підприємства - юридичної особи або майно приватного підприємства - єдиного майнового комплексу можуть бути об`єктами права спільної сумісної власності подружжя (якщо вони не є об`єктами права особистої власності одного з подружжя). Іншими словами, пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України охоплює два різні випадки: перший - коли майно передано у власність юридичної особи, зареєстрованої як приватне підприємство. Тоді частка в статутному капіталі такої юридичної особи (але не її майно) може належати на праві приватної спільної сумісної власності подружжю; другий - коли йдеться про єдиний майновий комплекс, тобто про підприємство в розумінні статті 191 ЦК України, яке не передане як вклад юридичній особі, а використовується одним з подружжя без створення юридичної особи, зокрема, як фізичною особою - підприємцем. Тоді майно, яке входить до складу підприємства як єдиного майнового комплексу (але не частка в статутному капіталі майнового комплексу, бо майновий комплекс не може мати статутного капіталу), може належати на праві спільної сумісної власності подружжю. Аналогічний правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 675/347/18 (провадження 61-4703св21). З огляду на викладене, ОСОБА_2 має право вимоги щодо половини від спільних з ОСОБА_1 часток в статутному капіталі ТОВ колективне торговельно - виробниче підприємство «Малятко». Таким чином, суд першої інстанції розглянув позов саме в межах заявлених ОСОБА_2 вимог, і на підставі доказів, поданих позивачем, і прийшов до аргументованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 . Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, тому підстави для його скасування відсутні. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 02 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа АКБ «Райфайзенбанк Україна»про визнання права власності на Ѕ частку у спільному майні подружжя - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України. Головуюча О.В. Карпенко Судді В.Г. Бородійчук Л.І. Василенко / повний текст постанови суду виготовлений 03 лютого 2022 року/