Постанова 4820 № 687/553/21

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2022 року м. Хмельницький Справа № 687/553/21 Провадження № 22-ц/4820/317/22 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О., секретар судового засідання Чебан О.М., з участю представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Загуровського О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енселко-Агро» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Енселко-Агро» на рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 11 листопада 2021 року, встановив: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енселко-Агро» (далі - ТОВ «Енселко-Агро») про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. ОСОБА_2 зазначив, що він є власником земельної ділянки площею 1,2625 га з кадастровим номером 6825283400:04:001:0088, розташованої на території колишньої Залучанської сільської ради Чемеровецького району Хмельницької області та призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (далі - земельна ділянка). На підставі договору оренди землі від 1 серпня 2012 року позивач передав ТОВ «Енселко-Агро» земельну ділянку в оренду строком на 10 років. 16 червня 2016 року було укладено додаткову угоду до вказаного договору оренди, за умовами якої термін дії договору продовжено до 26 листопада 2027 року. Право оренди земельної ділянки на новий строк зареєстровано 1 липня 2016 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис про інше речове право №15198240). Оскільки позивач не підписував додаткову угоду до договору оренди землі та не погоджував її умови, то цей правочин є таким, що не вчинений, тобто не відбувся. Наразі ТОВ «Енселко-Агро» продовжує безпідставно використовувати земельну ділянку. За таких обставин ОСОБА_2 просив суд скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди ТОВ «Енселко-Агро» на земельну ділянку, здійснену 1 липня 2016 року (запис про інше речове право №15198240), та усунути перешкоди йому у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення її з незаконного володіння ТОВ «Енселко-Агро». Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 11 листопада 2021 року позов задоволено. Скасовано державну реєстрацію іншого речового права (права оренди) ТОВ «Енселко-Агро» щодо земельної ділянки, що зареєстрована 1 липня 2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право 15198240. Усунено перешкоди ОСОБА_2 у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення її з незаконного володіння ТОВ «Енселко-Агро». Стягнено з ТОВ «Енселко-Агро» на користь ОСОБА_2 908 грн судових витрат. Суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутній оригінал оспорюваної додаткової угоди, внаслідок чого саме на відповідача покладається обов`язок довести укладення сторонами цього договору. ТОВ «Енселко-Агро» не спростувало належними та допустимими доказами непідписання ОСОБА_2 додаткової угоди та волю позивача на її укладення, а реєстрація речового права ТОВ «Енселко-Агро» не підтверджує вільне волевиявлення ОСОБА_2 на укладення договору. У зв`язку з цим, існують підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним, скасування державної реєстрації речового права відповідача та повернення земельної ділянки власнику. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ТОВ «Енселко-Агро» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що сторони уклали додаткову угоду до договору оренди землі з дотриманням вимог закону щодо форми правочину та вільного волевиявлення його учасників, а тому підстави для скасування речового права ТОВ «Енселко-Агро» та повернення земельної ділянки позивачеві відсутні. Оскільки ОСОБА_2 не довів належним доказом - висновком почеркознавчої експертизи несправжність свого підпису на додатковій угоді, то його позов є необґрунтованим. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, указуючи на його законність та обґрунтованість. 2.

Мотивувальна частина Позиція суду апеляційної інстанції Частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає. Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити. Суд першої інстанції не застосував норми статті 204 ЦК України та не дотримався положень статей 81, 89 ЦПК України, внаслідок чого ухвалене ним рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення. Також суд апеляційної інстанції має змінити розподіл судових витрат. Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини ОСОБА_2 є власником земельної ділянки. За договором оренди землі від 1 серпня 2012 року ОСОБА_2 передав ТОВ «Енселко-Агро» земельну ділянку у платне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 5 років із внесенням орендарем орендної плати у розмірі 1 437 грн 69 коп. на рік. Цей договір зареєстровано в Державному реєстрі земель, про що 26 листопада 2012 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі вчинено запис за №682520004007126. 16 червня 2016 року ОСОБА_2 і ТОВ «Енселко-Агро» уклали додаткову угоду до договору оренди землі від 1 серпня 2012 року, згідно якої строк оренди продовжено до 26 листопада 2027 року, починаючи з дня набрання чинності цим договором (моменту державної реєстрації права оренди в порядку, передбаченому законодавством), а розмір орендної плати збільшено до 7% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (в грошовому виразі складає 3 076 грн 81 коп.) за один повний рік користування земельною ділянкою. 1 липня 2016 року право ТОВ «Енселко-Агро» на продовження оренди земельної ділянки зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис №15198240). а) щодо правовідносин сторін Застосовані норми права Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України). За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). В силу ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Як передбачено ч. 1 ст. 638 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 4 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Законом України від 6 жовтня 1998 року №161-ХІV «Про оренду землі» (далі - Закон №161-ХІV) визначаються порядок укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ч. 1 ст. 13 Закону №161-ХІV). В силу ч. 1 ст. 14 Закону №161-ХІV (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону №161-ХІV (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Із положень ч. 1 ст. 30 Закону №161-ХІV слідує, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. Статтею 31 Закону №161-ХІV визначено, що договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції Правочином є вольова дія учасників цивільних відносин, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Указані цивільно-правові результати мають бути досягнуті внаслідок правомірних дій суб`єктів цивільного права. У двосторонньому правочині волевиявлення сторін повинно бути взаємним (зустрічним) і спрямованим на досягнення спільної мети. Такі правочини називаються договорами. Норми чинного законодавства закріплюють презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. У разі неспростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за цим правочином, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Підставами для визнання правочину недійсним є недодержання однією стороною чи всіма сторонами вимог закону, в тому числі вимог щодо змісту правочину та волевиявлення його учасників. Якщо правочин суперечить нормам чинного законодавства, то його може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин). Законом встановлено загальні вимоги до письмової форми правочину, зокрема зміст правочину має бути зафіксований у документі, підписаному сторонами. Отже, підпис є невід`ємним елементом (реквізитом) письмової форми договору, наявність підпису підтверджує наміри та волевиявлення сторін, а також забезпечує їх ідентифікацію. За змістом норм Закону №161-ХІV договір оренди землі (у тому числі договір про внесення змін до договору оренди землі) укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Недотримання письмової форми договору оренди землі свідчить про те, що сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору. Цей договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а зазначені в ньому умови не є такими, що регулюють договірні відносини (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц). Водночас недотримання сторонами простої письмової форми договору оренди землі має бути доведено сторонами належними та допустимими доказами. Виходячи із презумпції правомірності правочину (статті 204, 215 ЦК України) обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 лютого 2020 року у справі №2/2218/3845/11). ОСОБА_2 заявив позов до ТОВ «Енселко-Агро» з тих підстав, що він не підписував додаткову угоду від 16 червня 2016 року до договору оренди землі від 1 серпня 2012 року та не уповноважував сторонніх осіб на такі дії. Отже, саме на ОСОБА_2 покладається обов`язок довести недійсність указаного правочину. Матеріали справи не містять оригінал додаткової угоди від 16 червня 2016 року. ОСОБА_2 і ТОВ «Енселко-Агро» повідомили суд про відсутність у них цього документа. Натомість, сторони подали суду скановані копії додаткової угоди (а.с. 9-11, 31-33), які засвідчені з оригіналу відповідно до п. 5.27 Національного стандарту України «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів» (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 7 квітня 2003 року № 55 (був чинним на час подання доказів). Подані докази свідчать про те, що додаткова угода від 16 червня 2016 року підписана сторонами. Після того, як апеляційний суд ухвалою від 28 грудня 2021 року роз`яснив сторонам право на вчинення процесуальних дій, останні відмовилися заявити клопотання про витребування у державного реєстратора реєстру речових прав на нерухоме майно оригіналу додаткової угоди та призначення у справі судової почеркознавчої експертизи цього документа. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 не довів недійсність укладеної сторонами додаткової угоди від 16 червня 2016 року. Суд першої інстанції неправомірно поклав обов`язок доказування позову на відповідача, не дав належної оцінки зібраним доказам і помилкового виходив з того, що позов ОСОБА_2 є обґрунтованим. При цьому суд першої інстанції безпідставно послався на правову позицію, висловлену Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 4 лютого 2020 року (справа №2/2218/3845/11), оскільки в цій справі та справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції, встановлені різні обставини. Зокрема, в указаній справі суд касаційної інстанції погоджуючись із висновком суду апеляційної інстанції про відмову у позові банку про стягнення з поручителя кредитної заборгованості керувався тим, що справа не містить доказів укладення сторонами договору поруки, який є єдиною підставою для покладення на поручителя грошового зобов`язання за кредитним договором. Водночас у справі, яка переглядається апеляційним судом, позивачем заявлені вимоги до орендаря про скасування державної реєстрації речового права та повернення земельної ділянки внаслідок недотримання сторонами простої письмової форми правочину. б) щодо вимоги про скасування державної реєстрації права оренди Статтями 125 і 126 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Згідно зі ст. 2 Закону України від 1 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За змістом ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Закону №1952-ІV державній реєстрації прав підлягає право оренди (суборенди) земельної ділянки. В силу ч.1 ст. 27 Закону №1952-ІV державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться, зокрема, на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката. Статтею 26 Закону №1952-ІV унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. У частині третій зазначеної норми визначено, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації у порядку, передбаченому законом. Таким законом є Закон №1952-ІV. Державна реєстрація права оренди земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проводиться на підставі договору, предметом якого є земельна ділянка. Скасування за судовим рішенням документів, на підставі яких здійснена реєстрація речового права особи на земельну ділянку, тягне за собою припинення цього права. Оскільки додаткова угода від 16 червня 2016 року до договору оренди землі від 1 серпня 2012 року, що укладена між ОСОБА_2 і ТОВ «Енселко-Агро», не визнана судом недійсною та є чинною, то підстави для скасування державної реєстрації права ТОВ «Енселко-Агро» відсутні. в) щодо вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою Частинами 1 і 4 статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Положення цього конституційного принципу кореспондуються із нормами статей 317, 319, 321 ЦК України, згідно яких власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. В силу ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном. Таке право є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом. Закон визначає право власника майна вимагати усунення будь-яких порушень свого права від інших осіб у спосіб, який власник вважає прийнятним. Одним із таких способів захисту порушеного права є вимога про усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Таке право власника забезпечується за допомогою негаторного позову. Право на звернення до суду гарантується чинним законодавством і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Оскільки за додатковою угодою від 16 червня 2016 року до договору оренди землі від 1 серпня 2012 року, що укладена між ОСОБА_2 і ТОВ «Енселко-Агро», відповідач набув речове право на земельну ділянку, а строк договору не закінчився, то підстави для повернення ОСОБА_2 земельної ділянки відсутні. У спірних правовідносинах права ОСОБА_2 не порушені, внаслідок чого його негаторний позов не підлягає задоволенню. 3.Висновки суду апеляційної інстанції та межі розгляду справи Не врахувавши норми чинного законодавства та не давши належної оцінки зібраним доказам, суд першої інстанції помилково виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими, внаслідок чого ухвалене ним рішення не може залишатися в силі. В позові ОСОБА_2 слід відмовити. Щодо судових витрат Вирішуючи питання про зміну розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції враховує положення ст. 141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки в позові ОСОБА_2 відмовлено, то понесені ним витрати зі сплати судового збору не підлягають відшкодуванню. Водночас ОСОБА_2 повинен відшкодувати ТОВ «Енселко-Агро» обґрунтовано понесені ним витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 362 грн (2270?0,4?150%). Керуючись ст.ст. 141, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енселко-Агро» задовольнити. Рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 11 листопада 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення. В позові ОСОБА_2 відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 (місце проживання - 31621, Хмельницька область, Кам`янець-Подільський район, село Черче; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енселко-Агро» (місцезнаходження - 31134, Хмельницька область, Хмельницький район, село Сахнівці, вулиця Центральна, 59; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 37083810) 1 362 гривні судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 3 лютого 2022 року. Судді: О.І. Ярмолюк Л.М. Грох Т.О. Янчук Головуючий у першій інстанції - Борсук В.О. Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 47