Постанова 4818 № 619/4370/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 07 грудня 2021 року м. Харків справа №619/4370/20 провадження № 22-ц/818/3837/21 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю., за участю секретаря - Сізонової О.О. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінрайт», приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Луніна Тетяна Анатоліївна розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінрайт», приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Луніної Тетяни Анатоліївни про визнання протиправним та скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 17 березня 2021 року, постановлене під головуванням судді Овсяннікова В.С. в залі суду в місті Дергачі Харківської області (повний текст судового рішення складено 26 березня 2021 року), - в с т а н о в и в: У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінрайт», приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Луніної Тетяни Анатоліївни про визнання протиправним та скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності. Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 17 березня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі; судові витрати покласти на відповідачів. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; позивач зазначає, що первісний кредитор ПАТ КБ «Надра» у 2013 році використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою. У подальшому кредитор не мав права відступати неіснуюче право вимоги за кредитним договором, оскільки рішенням суду стягнута заборгованість за вказаним договором. ОСОБА_1 вважає, що ТОВ «Фінансова компанія «Фінрайт» незаконно набуло право власності на його квартиру, яка була предметом іпотеки. Будь-яких письмових попереджень про звернення стягнення він не отримував. Окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку укладено не було. Відсутні відомості про вартість майна, за якою мало відбуватися зарахування вимог; тоді як ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною та повинна погоджуватися з власником майна. Також позивач вказує, що судом не враховано вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінрайт» надало відзив на апеляційну скаргу, просило залишити без задоволення апеляційну скаргу позивача, а рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 17 березня 2021 року - залишити без змін. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення та додатково рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «ФК «Фінрайт» було направлено нотаріусу перелік обов`язкових для надання документів та вчинена перереєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка була предметом іпотеки за договором від 03.03.2008 року, за ТОВ «ФК «Фінрайт» - відповідає вимогам закону; підстав для визнання протиправним та скасування запису про право власності за відповідачем та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та поновлення запису про право власності за ОСОБА_1 не вбачається. Проте такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що 03 березня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 60 960 доларів США для проведення розрахунків по придбанню квартири АДРЕСА_1 (а.с.34 т.1). 03 березня 2008 року між ОСОБА_2 та Банком також було укладено договір поруки, згідно умов якого ОСОБА_2 , як поручитель, відповідає перед Банком за належне виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором. Того ж дня, 03 березня 2008 року, за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 була придбана квартира АДРЕСА_1 , яка в цей же день передана в іпотеку Банку на забезпечення виконання кредитного зобов`язання (а.с.37-38 т.1). Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 18 квітня 2013 року у зв`язку із неналежним виконанням кредитного зобов`язання, зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було солідарно стягнуто заборгованість за кредитним договором від 03 березня 2008 року у загальній сумі 851 630,68 грн. (а.с.39-40 т.1). 29 квітня 2020 року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінрайт» укладено договір відступлення права вимоги. Зокрема, згідно реєстру у Додатку № 1 до цього договору, позивач набув право вимоги за кредитним договором від 03 березня 2008 року, договором поруки та договором іпотеки (а.с.84-85 т.1). Так, згідно Додатку № 1 відступлено право вимоги на 98 457, 99 доларів США, що становить 2 663 140, 94 гривень (а.с. 41, 87 т.1). З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна убачається, що 11 вересня 2020 року право власності на іпотечне майно (квартира АДРЕСА_1 ) зареєстровано за ТОВ «ФК «Фінрайт» згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, вчиненого приватним нотаріусом ХМНО Луніною Т.А. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 54092638 від 16.09.2020 року, прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом Луніною Т.А. (а.с.26 т.1). Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилався на те, що ТОВ «ФК «Фінрайт» не має жодних прав щодо квартири АДРЕСА_1 ; в тому числі, не мало прав щодо звернення стягнення на вказане нерухоме майно. А дії державного реєстратора - приватного нотаріуса ХМНО Луніної Т.А. щодо здійснення державної реєстрації переходу права власності на квартиру, - суперечать вимогам закону та порушують права законного власника квартири. Позивач вказує, що умови договору іпотеки не передбачають права передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки без договору про задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому примусовим зверненням стягнення на квартиру без згоди власника, порушено також вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки вказане нерухоме майно є єдиним житлом боржника. У зв`язку з цим ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог (а.с.123-125 т.1) просив суд:

1. Визнати протиправним та скасувати запис про право власності/довірчої власності № 38210265, дата та час державної реєстрації 11.09.2020 року 15:00:05 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності за ТОВ «ФК«ФІНРАЙТ» на об`єкт нерухомого майна: квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вчинений державним реєстратором - приватним нотаріусом Луніною Т. А.;

2. Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 54092638 від 16.09.2020 року, прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом Луніною Т.А. стосовно об`єкту нерухомого майна: квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;

3. Поновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності на вказану квартиру за ОСОБА_1 ; судові витрати які поніс та очікує понести позивач стягнути з відповідачів. Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з частиною тринадцятої статті 15 якого порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор, зокрема встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення. За змістом статті 18 вказаного Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам. Пунктом 40 Порядку № 1127 встановлено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону та Порядком. Відповідно до пункту 57 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину. Відповідно до пункту 61 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Отже, на державного реєстратора під час вчинення такої реєстраційної дії законом покладено обов`язок не тільки формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим пунктом 61 Порядку № 1127, необхідних для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, а й, передусім, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства. У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 37 Закону України «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства. Матеріали справи свідчать про те, що оспорювана держана реєстрація права власності квартири АДРЕСА_1 за ТОВ «Фінансова компанія «Фінрайт» здійснена державним реєстратором на підставі договору іпотеки від 03 березня 2008 року, договору відступлення права вимог від 29 квітня 2020 року (а.с.26 т.1). Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»). Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом здійснення позасудового врегулювання є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку». Згідно зі ст. 36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що сторони у договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до частин 1 та 2ст. 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Матеріали справи свідчать про те, що у договорі іпотеки сторонами погоджено, що Іпотекодержатель має право на свій розсуд вибрати умови та порядок звернення стягнення на Предмет іпотеки в межах, передбачених п. 5.3. цього Договору (пункт 5.4. Договору іпотеки). Як вбачається з умов договору іпотеки, сторони дійшли згоди стосовно того, що Іпотекодержатель вправі самостійно обрати умови та порядок звернення стягнення на предмет іпотеки з-поміж визначених договором, у т. ч. і шляхом набуття права власності згідно ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (а.с.38 т.1). Верховний Суд у своїй постанові від 14 лютого 2018 року (справа №759/20387/18) зазначив, що аналіз положень статей 77, 36, 37 ЗУ «Про іпотеку» дає підстави зробити висновок про те, що згода іпотекодавця на передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя) не є беззастережною, а залежить від ряду умов, а саме: чинності іпотеки, невиконання або неналежного виконання основного зобов`язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного правочину щодо реєстрації права власності іпотекодержателя на це майно. За таких обставин вказана згода не може вважатися волевиявлення власника на вибуття майна з його володіння в розумінні статті 388 ЦК України. Тому сама по собі умова договору іпотеки про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки не свідчить про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння. За наслідками прийнятого приватним нотаріусом ХМНО Луніною Т.А. рішення про проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Фінрайт» за відповідним застереженням в іпотечному договорі, фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Так, 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Пунктом 4 вказаного Закону передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Закон ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження. Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» підлягає застосуванню у правовідносинах при зверненні стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку. Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а. З матеріалів справи убачається, що спірна квартира виступає як забезпечення зобов`язань ОСОБА_1 за споживчим кредитом, наданим в іноземній валюті. Загальна площа квартири складає 60,60 кв.м. Вказану квартиру позивач використовує як місце постійного місця проживання для себе та членів своєї сім`ї. З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (а.с.31 т.2) убачається, що станом на 04.09.2020 року позивач ОСОБА_1 іншого нерухомого майна, крім спірної квартири, у власності не мав. Доказів наявності іншого нерухомого майна у власності позивача, - матеріали справи не містять. У частині першій статті 15 та частині першій статті 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України). Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 червня 2020 року у справі № 906/516/19 зроблено висновок щодо застосування статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, згідно з яким: «у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судом апеляційної інстанції оскарженої постанови у справі), на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Таким чином після набуття чинності зазначеним законом, тобто з 16.01.2020 року, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права законом не передбачено. Такий спосіб захисту в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачеві відновлення порушеного права, а отже неспроможний надати особі ефективний захист її прав. Водночас у Прикінцевих та перехідних положеннях Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом. Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"». Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19 та Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19 (провадження № 61-7648св20). Ураховуючи наведене ефективним способом захисту прав позивача є скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції, встановивши, що за наслідками прийнятого приватним нотаріусом ХМНО Луніною Т.А. рішення про проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Фінрайт» за відповідним застереженням в іпотечному договорі, фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», дійшов висновку про те, рішення про реєстрацію права власності за іпотекодержателем підлягає скасуванню. Оскільки саме по собі скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на іпотечну квартиру за іпотекодержателем не поновить порушених прав позивача, для реального захисту та відновлення порушеного права власності наявні підстави для припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінрайт» на квартиру АДРЕСА_1 . Разом з тим позивач заявив вимоги про скасування державної реєстрації права власності, в тому числі і до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Луніної Тетяни Анатоліївни. Колегія суддів вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Луніної Тетяни Анатоліївни слід відмовити, з огляду на таке. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України. Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України). Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)). У справах за позовом іпотекодавця до державного реєстратора спірні правовідносини виникають здебільшого саме між позивачем та іпотекодержателем через невиконання договірних зобов`язань і реалізацію прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки - нерухомого майна позивача (постанови від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, від 24 квітня 2018 року у справі № 825/478/17, від 29 травня 2018 року у справі № 826/19487/14, від 30 травня 2018 року у справі № 826/9417/16, від 6 червня 2018 року у справі № 804/3509/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 804/14296/15, від 14 листопада 2018 року № 826/1656/18, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц). Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункт 36)). Зміст і характер відносин між учасниками справи у спірних правовідносинах свідчать про те, що спір у позивача є саме з ТОВ «ФК «Фінрайт» з приводу порушення ним права власності позивача на квартиру внаслідок дій товариства щодо реєстрації за собою такого права. Отже позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути пред`явлена до приватного нотаріуса, яку позивач визначив співвідповідачем. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача ( постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)). Таким чином у задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса слід відмовити. Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню. Позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 54092638 від 16.09.2020, прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом Луніною Т.А. стосовно об`єкту нерухомого майна: квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того слід припинити право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінрайт» на квартиру АДРЕСА_1 . В задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Луніної Тетяни Анатоліївни слід відмовити. У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінрайт» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 6 306 грн. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 17 березня 2021 року - скасувати та ухвалити нове. Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 54092638 від 16.09.2020, прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом Луніною Т.А. стосовно об`єкту нерухомого майна: квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Припинити право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінрайт» на квартиру АДРЕСА_1 . В задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Луніної Тетяни Анатоліївни - відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінрайт» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6 306 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Н.П. Пилипчук О.Ю. Тичкова Повне судове рішення виготовлено 14.12.2021 року.