Постанова 4824 № 752/19960/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 лютого 2022 року м. Київ справа № 752/19960/19 провадження № 22-ц/824/2679/2022 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кравець В.А.(суддя-доповідач) суддів - Желепи О.В., Шкоріної О.І. за участю секретаря судового засідання - Беби В.А. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «Парк Лейн» Золоті Ворота», фізична особа-підприємець ОСОБА_4 третя особа - фізична особа-підприємець ОСОБА_5 розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 вересня 2021 року у складі судді Мазура Ю.Ю. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «Парк Лейн» Золоті Ворота», фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 , третя особа - Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 про стягнення заподіяних збитків і моральної шкоди, розірвання договору купівлі-продажу квартири і зобов`язання вчинити діїта за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Парк Лейн» Золоті Ворота», ОСОБА_4 про визнання попереднього договору недійсним, - В С Т А Н О В И В: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила суд стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2 , ТОВ «Парк Лейн» Золоті Ворота», ФОП ОСОБА_4 в якості подвійної суми завданих збитків 316 688 грн; стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «Парк Лейн» Золоті Ворота», ФОП ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 26 600 грн; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 26 червня 2019 року між продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.М. та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно за індексним номером 47516334 від 26 червня 2019 року; зобов`язати ОСОБА_3 повернути ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_3 отримані нею кошти за квартиру; стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що мала бажання придбати квартиру у м. Києві, для чого уклала з ТОВ «Парк Лейн» Золоті Ворота», ФОП ОСОБА_4 та третьою особою по справі ОСОБА_5 відповідні договори, згідно яких останні зобов`язалися за свій рахунок здійснити пошук об`єктів нерухомості. Вказала, що ОСОБА_2 мала бажання продати кв. АДРЕСА_1 та з метою продажу звернулася до ТОВ «Парк Лейн» Золоті ворота» для пошуку покупця, де зустрілася з позивачем. Посилалася на те, що сторони дійшли згоди про купівлю-продаж зазначеної квартири і оформили документально договором від 10 червня 2019 року, в якому визначили істотні умови: ціну квартири 1 941 800 грн та строк її продажу - до 02 липня 2019 року. Зауважувала, що продавець порушила взяті на себе зобов`язання та в період дїї договору від 10 червня 2019 року продала квартиру ОСОБА_3 , уклавши договір від 26 червня 2019 року. При цьому продавець не повернув позивачу гарантійну суму у розмірі 53 200 грн та не сплатив неустойку (штраф) у розмірі гарантійної суми. Зазначала, що факт продажу квартири не міг відбутися без участі ТОВ «Парк Лейн» Золоті Ворота», ФОП ОСОБА_4 , котрі в порушення взятих на себе зобов`язань перед позивачем за договорами про надання послуг не тільки не повернули продавцю правовстановлюючі документи на квартиру, але і допомогли йому продати квартиру іншій особі. Уважала, що втрачена вигода полягає в тому, що позивач придбавав квартиру з метою подальшої здачі її в оренду та отримання від цього доходу. Крім того, своїми беззаконними та аморальними діями відповідачі завдали позивачу моральної шкоди, яка полягає в підриві довіри до мешканців столиці м. Києва, їх моральних засад та порядності. На підставі викладеного, просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. У липні 2020 року ОСОБА_2 звернулась із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_3 , ТОВ «Парк Лейн» Золоті Ворота», ОСОБА_4 про визнання попереднього договору недійсним. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07 вересня 2021 року у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено. Не погоджуючись з указаними рішенням, 01 листопада 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та такими, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що надала всі необхідні докази на підтвердження понесення витрат на пальне у розмірі 3 944 грн, що не було взято до уваги судом першої інстанції. Вказує, що ОСОБА_1 було підписано попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна внаслідок обману з боку ОСОБА_2 , ТОВ «Парк Лейн» Золоті Ворота» та ФОП ОСОБА_4 , оскільки цей нікчемний договір був запропонований до підписання та підготовлений його текст представниками ТОВ «Парк Лейн» Золоті Ворота», які мали відповідати перед позивачем за юридичний супровід придбання квартири. Уважає помилковим висновок суду першої інстанції, що позивачем не надано жодних підтверджуючих документів (висновків, експертів, медичних довідок) та обґрунтування нанесеної їй моральної шкоди, а також, що діями або бездіяльністю відповідачів порушено її права та спричинено душевні страждання. На думку апелянта, не відповідає обставинам справи і висновок місцевого суду про те, що договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений 26 червня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідає вимогам законодавства України, оскільки продавець ОСОБА_2 , вчиняючи договір купівлі-продажу квартири, не повідомила покупця про права третіх осіб на цю квартиру, а саме про першочергове право позивача на купівлю квартири, яке виникло на підставі попереднього договору від 10 червня 2019 року, укладеного з продавцем. Відповідач ОСОБА_7 12.01.2022 року на адресу Київського апеляційного суду надіслала відзив на апеляційну скаргу , в якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити , а рішення суду першої інстанції залишити без зміни. Представники відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без зміни. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Відповідно до частини другої статті 372 ДІЖ України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що підписаний сторонами попередній договір у розумінні ст. 635 ЦК України є неукладеним, оскільки сторонами не дотримано обов`язкової нотаріальної форми для договорів купівлі-продажу нерухомого майна, укладення якого сторони обумовили в майбутньому. Щодо твердження ОСОБА_1 , що нею було витрачено 3 944 грн. на пальне, оскільки з метою підписання попереднього договору, а також отримання гарантійного внеску їй необхідно було добиратися власним автомобілем із м. Суми до м. Києва, суд зазначив, що ОСОБА_1 не надала жодних належних та допустимих доказів на підтвердження зазначеного. Позивачем не надано жодних підтверджуючих документів (висновків експертів, медичних довідок) та обґрунтування нанесеної моральної шкоди. Діями або бездіяльністю відповідача не порушено жодних прав позивача та не спричинено невимовних душевних страждань. Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений 26 червня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.М. та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексним номером 47516334 від 26 червня 2019 року відповідає вимогам законодавства України. Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом установлено, що 10 червня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено попередній договір, відповідно до якого сторони зобов`язуються до 02 липня 2019 року включно підписати та нотаріально посвідчити основний договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Також в указаному попередньому договорі визначено умови договору купівлі-продажу: ціну квартири у 1 941 800 грн. та строк її продажу - до 02 липня 2019 року. З матеріалів справи вбачається, що 26 червня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.М. та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексним номером 47516334. 10 червня 2019 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Парк Лейн» Золоті Ворота» було укладено договір про надання консультаційних послуг № 200150, на виконання якого «Парк Лейн» Золоті Ворота» зобов`язався надати замовнику інформацію про об`єкти нерухомого майна, які пропонуються для продажу у м. Києві (п. 2.1. договору), консультувати замовника ( ОСОБА_1 ) про види операцій з нерухомим майном в Україні і методологію їх проведення, правові основи проведення операцій з нерухомим майном в Україні, проблемні питання ринку нерухомості в Україні і можливі шляхи їх вирішення (п. 2.2. договору). Пунктом 3.1. договору встановлено, що консультування замовника здійснюється виконавцем на власні виробничій базі, власними і залученими для цієї мети особами протягом строку з 10.06.2019 по 02.07.2019. ТОВ «Парк Лейн» Золоті Ворота» для виконання договору залучив фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 та фізичну особу-підприємця ОСОБА_5 , з якими запропоновано позивачу укласти договори про надання послуг. Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 відповідно до укладеного з ОСОБА_1 договору зобов`язалась за свій рахунок здійснити пошук об`єктів нерухомості, які пропонуються для продажу в м. Києві, у відповідності з вимогами замовника (п. 2.1.1. договору). Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 зобов`язалась проконсультувати замовника про норми чинного законодавства України, які регулюють порядок укладання договорів купівлі-продажу нерухомого майна (п. 2.3.1 договору), щодо переліку документів, необхідних для укладення договору купівлі-продажу об`єкта нерухомості, та правильності їх оформлення. Згідно частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. За змістом статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. Положеннями ч. 3 ст. 640 ЦК України встановлено, що договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення. Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором. Отже, попередній договір купівлі-продажу від 10 червня 2019 року містить зобов`язання сторін про укладення у визначений ними час договору купівлі-продажу в майбутньому на умовах, встановлених попереднім договором, також сторони обумовили предмет майбутнього договору купівлі-продажу, його ціну та інші істотні умови основного договору, в тому числі і умову про зобов`язання укласти основний договір. Проте, як убачається зі змісту попереднього договору, такий договір не посвідчений нотаріально. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що підписаний сторонами попередній договір в розумінні ст. 635 ЦК України є неукладеним, оскільки сторонами не дотримано обов`язкової нотаріальної форми для договорів купівлі-продажу нерухомого майна, укладення якого сторони обумовили в майбутньому. Зважаючи на наведене, попередній договір від 10 червня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в силу закону є нікчемним та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України). Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 січня 2019 року у справі №521/17654/15-ц. З огляду на те, що попередній договір купівлі-продажу від 10 червня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , є таким, що не створює юридичних наслідків, підстави для задоволення вимог зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання його недійсним задоволенню не підлягають. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. За нормами ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Обґрунтовуючи підстави для визнання договору купівлі-продажу квартири від 26 червня 2021 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , позивач посилалася на те, що ОСОБА_2 не повідомила покупця про права третіх осіб, тобто ОСОБА_1 , на вказану квартиру. За змістом частини першої статті 659 ЦК України продавець зобов`язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо). У разі невиконання цієї вимоги покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар. Разом з тим, зважаючи на те, що ОСОБА_1 не мала будь-яких прав на спірну квартиру, попередній договір купівлі-продажу не був укладений у встановленому законом порядку, а у ОСОБА_2 не виникло обов`язку при підписанні 26 червня 2019 року договору купівлі-продажу квартири із ОСОБА_3 повідомляти покупця про права третіх осіб на спірну квартиру. Отже, доводи позивача, що договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений 26 червня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , не відповідає вимогам законодавства України та підлягає визнанню недійсним, оскільки продавець ОСОБА_2 , вчиняючи договір купівлі-продажу квартири, не повідомила покупця про права третіх осіб на цю квартиру, а саме про першочергове право позивача на купівлю квартири, яке виникло на підставі попереднього договору від 10 червня 2019 року, є безпідставними та необґрунтованими. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася також на завдання їй упущеної вигоди, яка полягає в тому, що остання придбала квартиру з метою подальшої здачі її в оренду та отримання від цього доходу, у зв`язку з чим уважала, що втрачена нею вигода від здачі квартири в оренду за три місяці становить 48 000 грн.; 3 944 грн. витрат на пальне; моральної шкоди у сумі 26 600 грн., просила зобов`язати ОСОБА_3 повернути ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_3 отримані нею кошти за квартиру. Відповідно до положень ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Згідно ч. 1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляду відшкодування збитків не наступає. Отже, для правильного вирішення спорів, пов`язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов`язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач. За загальними правилами судового процесу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстав своїх вимог і заперечень (ст. 81 ЦПК України). Виходячи з цього, позивач повинен довести факт спричинення збитків, та їх реальність, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Враховуючи норми ч. 4 ст. 623 Цивільного кодексу України, на кредитора покладений обов`язок довести розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов`язання. При цьому кредитор повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але і підтвердити їх документально. При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов`язання було виконано боржником належним чином. Крім того, законодавець встановлює, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягатиме відшкодуванню. Тобто підставою для відшкодування упущеної вигоди є протиправні дії, які мали наслідком не отримання позивачем доходу, на який він реально і обґрунтовано розраховував, і який би точно отримав у разі належного виконання боржником зобов`язання . Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується. При цьому пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні боржником зобов`язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення. Відповідно до вимог ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Як роз`яснено в п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до ст.137 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди служить виключно меті захисту особистих немайнових прав, які є абсолютними, право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Роз`ясненням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про «Аналіз судової практики у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з ушкодженням здоров`я під час виконання трудових обов`язків» від 01.09.2011, висновком медичних органів, як підставою для відшкодування моральної шкоди, може бути висновок лікаря-психіатра лікувально-профілактичного закладу або лікарсько-консультаційної чи медико-соціальної експертної комісії про стрес, якого зазнав потерпілий у результаті трудового каліцтва чи професійного захворювання, чи їх наслідків, про депресію чи інші негативні вияви стану потерпілого. Таким чином, зважаючи на те, що під час судового розгляду було встановлено факт неукладеності попереднього договору купівлі-продажу від 10 червня 2019 року у зв`язку з його не посвідченням нотаріально, відсутні підстави для стягнення збитків та моральної шкоди, оскільки позивач не довела порушення її прав, як покупця, оскільки такі права у неї виникли б лише після укладення у встановленому законом порядку договору купівлі-продажу квартири, чого не відбулось. Згідно з приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повніша довести обставини, які мають значення для справи і па які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права. За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом. На підставі викладеного, колегія доходить висновку, що місцевий суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Таким чином, доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду не впливають, оскільки спростовуються встановленими обставинами справи. Докази та обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження місцевим судом та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні місцевим судом були дотримані норми матеріального та процесуального права. Отже, суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а отже, слід відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 вересня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено « 01» лютого 2022 року. Головуючий В.А. Кравець Судді О.В. Желепа О.І. Шкоріна