Постанова Миколаївський апеляційний суд № 489/5747/15-ц

01.02.22 22-ц/812/271/22 Провадження № 22-ц/812/271/22 Головуючий суду першої інстанції Рум`янцева Н.О. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 лютого 2022 року м. Миколаїв Справа 489/5747/15-ц Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів: Бондаренко Т.З., Яворської Ж.М., при секретарі судового засідання - Горенко Ю.В., за участю приватного виконавця - Баришнікова А.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2021 року, постановлену під головуванням судді Рум`янцевої Н.О., в залі судового засідання в м. Миколаїв, повний текст якої складено 17 грудня 2021 року, за скаргою ОСОБА_1 на постанову приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Баришнікова А.Д., про відкриття виконавчого провадження, В С Т А Н О В И В: 25 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою ОСОБА_1 на постанову приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Баришнікова А.Д. про відкриття виконавчого провадження. Доводи скарги обґрунтовував тим, що 17 листопада 2021 року постановою приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Баришнікова А.Д. було відкрито виконавче провадження № 67553599 з виконання виконавчого листа № 489/5747/15-ц виданого 11 березня 2016 року Ленінським районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ КБ «Надра») заборгованості за кредитним договором в розмірі 57 748, 96 дол. США, що еквівалентно 1 234 184, 79 грн. Між тим зазначена постанова є протиправною та порушує права та інтереси боржника за виконавчим документом, оскільки строк для пред`явлення цього виконавчого листа до виконання сплинув. Так, заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 листопада 2015 року у справі № 489/5747/15-ц, за яким стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Надра» в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором № 08/04/2008/840 К- 1058 від 24 квітня 2008 року в розмірі 57 748, 96 дол. США, що еквівалентно 1 234 184 грн 79 коп. набрало законної сили 24 листопада 2015 року. 11 березня 2016 року у справі було видано відповідний виконавчий лист зі строком пред`явлення до виконання до 24 листопада 2016 року. Як вбачається з відміток на виконавчому документі, 24 жовтня 2017 року виконавчий лист було повернуто стягувачу та з того часу аж до винесення оскаржуваної постанови 17 листопада 2021 року такий виконавчий лист не пред`являвся до виконання. Отже стягувачем було пропущено строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання. В свою чергу ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва по справі № 489/5747/15-ц від 23 липня 2021 року замінено стягувача ПАТ КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» у виконавчих листах, виданих відповідно до рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 листопада 2015 року по справі № 489/5747/15-ц. У задоволенні вимог заяви ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» про поновлення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа відносно ОСОБА_1 відмовлено. Таким чином оскільки стягувачем було пропущено строк на пред`явлення виконавчого листа до виконання, а в подальшому в судовому порядку було відмовлено у його поновлені, приватним виконавцем Баришніковим А.Д. було протиправно винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 67553599. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Баришнікова А.Д. про відкриття виконавчого провадження від 17 листопада 2021 року, винесену в межах виконавчого провадження № 67553599 з виконання виконавчого листа Ленінського районного суду м. Миколаєва виданого 11 березня 2016 року по справі № 489/5747/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором в розмірі 57 748, 96 дол. США, що еквівалентно 1 234 184, 79 грн. Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2021 року скаргу ОСОБА_3 задоволено. Визнано незаконною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Баришнікова А.Д. про відкриття виконавчого провадження від 17 листопада 2021 року, винесену в межах виконавчого провадження № 67553599 з виконання виконавчого листа Ленінського районного суду м. Миколаєва виданого 11 березня 2016 року по справі № 489/5747/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Надра» в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором у розмірі 57 748,96 дол. США, що еквівалентно 1 234 184,79 грн. Ухвала суду мотивована тим, що відповідно до частин 1, 2 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року, на час звернення стягувача до приватного виконавця із заявою про примусове виконання зазначеного виконавчого листа, виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва 11 березня 2016 року, строк для пред`явлення такого виконавчого документа до виконання сплинув, а тому постанова про відкриття виконавчого провадження за вказаним виконавчим листом винесена приватним виконавцем протиправно. Не погодившись з ухвалою суду ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» оскаржило його в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги, де посилаючись порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати судове рішення та відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_1 . Апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» мотивувало тим, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, на момент набрання законної сили судовим рішенням у справі № 489/5747/15-ц (24 листопада 2015 року) та видачі відповідного виконавчого листа (11 березня 2016 року), були врегульовані Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), який втратив чинність 05 жовтня 2016 року, а на час пред`явлення його до виконання (03 листопада 2021 року) - Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404- VIII). Згідно з пунктом 5 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Судом першої інстанцій установлено, що виконавчий лист № 489/5747/15-ц неодноразово пред`являвся до виконання та виконувався на підставі положень Закону № 606-XIV. Постановою головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління Міністерства юстиції у Миколаївській області Іскяндаровою А.Ф. від 24 жовтня 2017 року (ВП 52364035) виконавчий лист повернуто стягувачу відповідно до положень Закону № 1404-VIII на підставі пункту 9 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження визначено», що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: пред`явлення виконавчого документа до виконання; надання судом, який розглядав справу, як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони. Така заборона встановлена Законом «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3 червня 2014 року № 1304-V1I. Цей закон втратив чинність з 28 вересня 2021 року. Отже, враховуючи підстави повернення виконавчого листа стягувачеві (пункт 9 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404- VIII), трирічний строк пред`явлення виконавчого листа до виконання, після переривання почав перебіг з дня закінчення строку дії відповідної заборони, тобто з 28 вересня 2021 року (частина 5 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII). Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 727/1256/16-ц, ухвалах Верховного Суду від 19 листопада 2020 року у справі № 913/518/13-г, від 02 грудня 2020 року у справі № 913/869/14, а також постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 541/1213/14-ц також постанові Верховного Суду від 11 листопада 2021 року у справі № 2-5827/2010. Таким чином судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права при постановлені оскаржуваної ухвали. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , доводи апеляційної скарги не визнав, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2021 року без змін. При цьому зазначав, що стягувач безпідставно посилається на те, що нібито до спірних правовідносин має бути застосовано положення Закону України «Про мораторій стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки повернення виконавчого листа стягувачу 24 жовтня 2017 року відбулось на підставі пункту 9 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Оскільки незрозуміло чому саме з цієї підстави державний виконавець повернув виконавчий лист первісному стягувачу. Адже з 20 травня 2000 року й дотепер він працює в одному і тому ж місці. Весь час мав офіційний постійний дохід. Таким чином були відсутні будь-які перепони у зверненні стягнення на його заробітну плату та інші доходи. Після початку процедури ліквідації банку йому було повідомлено про зміну реквізитів для погашення кредиту та оголошення нових реквізитів трохи пізніше. Проте згодом на його неодноразові звернення до відділення банку, його співробітники повідомляли, що ще нічого невідомо. Жодної заборони на проведення стягнень із його заробітної плати чи інших доходів - встановлено не було. Виконавець не був обмежений такими заборонами. Безініціативність та бездіяльність державного виконавця на той час жодним чином не залежало від волі ОСОБА_1 .. А тим більш від нього не залежала бездіяльність стягувача щодо оскарження відповідної постанови виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу. Таким чином доводи апелянта є безпідставними, а строк на пред`явлення виконавчого листа до виконання є пропущеним. При цьому варто зазначити, що судова практика, на яку посилається апелянт не може братись до уваги при розгляді даної справи, оскільки спірні правовідносини є різними. Тобто є відмінними підстави звернення до суду, суб`єктивний склад та предмет спору, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, та нормативно-правове регулювання правовідносин, у порівнянні зі справою, яка переглядається. На день слухання справи від інших учасників справи відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 листопада 2015 року, стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Надра» в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором № 08/04/2008/840 К-1058 від 24 квітня 2008 року в розмірі 57 748,96 доларів США, що еквівалентно 1 234 184 грн 79 коп., а саме: 47 604,12 доларів США, що еквівалентно 1 017 373 грн 83 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 4 007,90 доларів США, що еквівалентно 85 655 грн 04 коп. - заборгованість за відсотками, 688,54 доларів США, що еквівалентно 14 715 грн 17 коп. - пеня за прострочення сплати кредиту, 5 448,40 доларів США, що еквівалентно 116 440 грн 75 коп. - штраф за порушення умов договору. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 3 654 грн 00 коп., по 1 827 грн 00 коп. з кожного. Це судове рішення набрало законної сили 24 листопада 2015 року. 11 березня 2016 року Ленінським районним судом м. Миколаєва по вказаній справі видано виконавчий лист стосовно боржника ОСОБА_1 , де зазначено, що строк пред`явлення виконавчого листа до виконання до 24 листопада 2016 року. 24 жовтня 2017 року постановою головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Іскяндаровою А.Ф. зазначений виконавчий лист повернуту стягувачу на підставі пункту 9 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», а саме з підстав наявної встановленої законом заборони щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Ухвалою суду від 23 липня 2021 року, замінено стягувача ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» у виконавчих листах, виданих відповідно до рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 12 листопада 2015 року по справі № 489/5747/15-ц (провадження № 2/489/2684/15). У задоволенні вимог заяви ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» про поновлення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа відносно боржника ОСОБА_1 відмовлено. 17 листопада 2021 року приватним виконавцем Баришніковим А.Д. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 67553599 з примусового виконання виконавчого листа № 489/5747/15-ц, виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Надра» в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором № 08/04/2008/840 К-1058 від 24 квітня 2008 року у загальному розмірі 57 748,96 доларів США, що еквівалентно 1 234 184 грн 79 коп. Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. За приписами частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду. Оскаржуване судове рішення таким вимогам закону не відповідає. Основною конституційною засадою судочинства, серед іншого, є обов`язковість судового рішення (пункт 9 частина 2 статті 129 Конституції України), що є однією із важливих складових принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд, закріпленого, зокрема, у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні по справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, п. 40 зазначається, що «…право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті

6. Принцип обов`язковості судового рішення та визначений процесуальним законодавством обов`язок суду із здійснення судового контролю за виконанням судового рішення зобов`язує суди, здійснюючи оцінку тих чи інших обставин, враховувати, чи сприяє вчинення будь-якої процесуальної дії (в тому числі судом) виконанню остаточного судового рішення чи, навпаки, перешкоджає такому виконанню. Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи (стаття 447 ЦПК України). За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі, органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»). Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом ( пункт 1 частина 2 стаття 18 зазначеного закону). Відповідно до статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом. Строки, встановлені цим законом, обчислюються в робочих днях, місяцях і роках, а також можуть визначатися посиланням на подію, яка повинна неминуче настати. За приписами частини 1 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Водночас відповідно до частини 1 статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV (в редакції чинній на час набрання законної сили рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 листопада 2015 року) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом. 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження». Згідно з пункту 5 Розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Тлумачення пункту 5 Розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» свідчить, що положення цього закону застосовуються лише до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності цим законом. Цим пунктом Закону не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм цього Закону до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності. Ураховуючи наведене, за встановленими у справі обставинами вбачається, що на час набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» строк пред`явлення виконавчого документа не сплинув, а тому він може бути пред`явлений до виконання протягом трьох років відповідно до пункту 5 Розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження». За пунктом 1 частини 4 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення документа до виконання. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони (частина 5 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»). Як вбачається з постанови державного виконавця від 24 жовтня 2017 року, зазначений виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі пункту 9 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника. Зазначену постанову державного виконавця сторони виконавчого провадження не оскаржували. На час повернення цього виконавчого листа, а саме з 07 червня 2014 року діяв Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року, яким було встановлено певну заборону на примусове стягнення нерухомого житлового майна. 23 квітня 2021 року набув чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів», де пунктом 2 розділу П Прикінцевих та перехідних положень передбачено, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року втрачає чинність через п`ять місяців з дня набрання чинності цим Законом. Такої датою є 23 вересня 2021 року. Отже виконавчий документ, виданий 16 березня 2016 року Ленінським районним судом м. Миколаєва у справі № 489/5747/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором в розмірі 57 748, 96 дол. США, що еквівалентно 1 234 184, 79 грн. було повернуто стягувачу у зв`язку з неможливістю його виконання, а тому саме з дня втрати чинності Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», тобто з 23 вересня 2021 року встановлюється строк для пред`явлення виконавчого документу до виконання після переривання цього строку та цей виконавчий документ може бути пред`явлено до виконання протягом трьох років. Таким чином, виходячи з дня закінчення строку дії заборони, визначеної для повернення виконавчого листа 24 жовтня 2017 року, на день пред`явлення приватному виконавцю виконавчого листа, а саме 17 листопада 2021 року та на день відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження за цим виконавчим документом, трирічний строк для його пред`явлення, не сплинув. Посилання у заяві та відзиві ОСОБА_1 як на підставу протиправності постанови про відкриття виконавчого провадження на ухвалу суду першої інстанції від 23 липня 2021 року, якою в задоволенні вимог заяви ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» про поновлення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа відносно боржника ОСОБА_1 відмовлено, не можуть бути взяті до уваги з огляду на таке. Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. За частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 77 ЦПК України). Отже, обставини справи - це життєві факти, які мають значення для вирішення спору, такі як вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності (статті 77-80 ЦПК України) суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин. Від встановлення судом обставин справи слід відрізняти правові висновки, які робить суд на підставі таких обставин, у тому числі оціночні. Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Такі висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 ( пункт 32). Обставини, що підлягають дослідженню та оцінці при розгляді цієї справи не були досліджені у справі за результатами розгляду заяви ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» про поновлення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа відносно боржника ОСОБА_1 , а тому обставини, на які посилається ОСОБА_1 не утворюють преюдицію. Фактичні обставини у розглянутій зазначеній справі відрізняються від тих, що установлені судом у цій справі, яка переглядається в апеляційному порядку. Аргументи відзиву на апеляційну скаргу про те, що стягувач та приватний виконавець безпідставно посилаються на те, що виконавчий лист постановою державного виконавця від 24 жовтня 2017 року повертався у зв`язку з дією на той час Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», на підставі пункту 9 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», є неприйнятними, оскільки будь-яких доказів на спростування зазначених обставин боржником ОСОБА_1 не надано. Зазначена постанова державного виконавця від 24 жовтня 2017 року ніким з учасників виконавчого провадження не оскаржувалася. Посилання на те, що він весь час мав офіційний постійний дохід, а відтак були відсутні будь-які перепони у зверненні стягнення на його заробітну плату та інші доходи при вирішенні цієї справи, правового значення при розгляді цієї справи не мають. На підставі викладеного колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при розгляді скарги порушені норми процесуального права щодо встановлення обставин справи та надання їм належної правової оцінки, а тому на підставі пункту 4 частини 1 статті 376 КПК України ухвала підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні скарги. Згідно із підпунктом "в" пунктом 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру заявлених позовних вимог. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови у позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини 1, 2 статті 141 ЦПК України). Законом України «Про судовий збір» ставка судового збору при зверненні до суду зі скаргою на дії та бездіяльність приватного виконавця не визначена. За такого ОСОБА_1 при зверненні до суду зі скаргою, судовий збір не сплачувався. При зверненні до суду з апеляційною скаргою на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2021 року, ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» було сплачено судовий збір у розмірі 2 270,00 грн, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 . Отже з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 270, 00 грн. Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» задовольнити. Ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. В задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Баришнікова Артема Дмитровича про відкриття виконавчого провадження від 17 листопада 2021 року № 67553599 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва 11 березня 2016 року у справі № 489/5747/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» заборгованості за кредитним договором в розмірі 57 748, 96 дол. США, що еквівалентно 1 234 184, 79 грн - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» 2 270,00 грн судового збору. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України. Головуючий Л.М. Царюк Судді Т.З. Бондаренко Ж.М. Яворська Повний текст постанови складено 02 лютого 2022 року.