Постанова Луганський апеляційний суд № 428/11036/21

Справа № 428/11036/21 Провадження № 22-ц/810/1092/21 ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 31 січня 2022 року м. Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коновалової В.А., суддів: Назарової М.В., Лозко Ю.П., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - Держава Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, Державна казначейська служба України, розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України) справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 08 грудня 2021 року ухвалене у складі судді Бароніна Д.Б. в м. Сєвєродонецьку Луганської області за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , до Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю органу державної влади, в с т а н о в и в: Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , звернулась до суду із позовом до Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними рішеннями та бездіяльністю органу державної влади, в обґрунтування якого зазначила, з 01 червня 2016 року позивачу припинено виплату пенсії на підставі розпоряджень управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 13 травня 2017 року б/н, від 01 серпня 2017 року б/н, у зв`язку з чим, 30 травня 2018 року вона вимушена звернутися до суду з позовною заявою про визнання протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, щодо припинення пенсії з 01 квітня 2016 року та зобов`язання поновити нарахування та виплати пенсії з дня зупинення. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2018 року по справі № 812/1498/18, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо не нарахування та невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2016 року по 30 квітня 2017 року; визнано протиправними та скасовано розпорядження управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 13 травня 2017 року б/н, від 01 серпня 2017 року б/н про зупинення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком з 01 червня 2017 року та з 01 вересня 2017 року; та зобов`язано відновити нарахування та виплату призначеної пенсії з 01 квітня 2016 року. Постановою про відкриття виконавчого провадження від 21 червня 2019 року ВП № 59397215 відкрито виконавче провадження по виконанню виконавчого листа Луганського окружного адміністративного суду, виданого 08 квітня 2019 року по справі № 812/1498/21 про зобов`язання управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 01 квітня 2016 року. Однак, на теперішній час право позивача щодо отримання пенсії за період з 01 травня 2016 року по 31 березня 2019 року у сумі 45741,49 грн. не відновлено, заборгованість не виплачена, рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2018 року не виконано. Позивач просив стягнути з Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів державного бюджету моральну шкоду, завдану незаконною бездіяльністю органу державної влади в розмірі 45741,49 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 08 грудня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними рішеннями органу державної влади задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю органу державної влади, суму у розмірі 45741,49 грн. Суд першої інстанції вважав доведеним факт завдання позивачу вказаною бездіяльністю відповідача моральних страждань, а також причинний зв`язок між вказаною шкодою та протиправними діями відповідача. Суд першої інстанції посилався на те, що саме по собі ухвалення судом рішення на користь позивача не може компенсувати немайнових втрат, оскільки позивач була змушена звертатися до суду, очікувати позитивні рішення на свою користь, а станом на теперішній час позивач вже протягом декількох років очікує фактичного виконання рішення. Крім того, позивач правомірно очікувала фактичного та швидкого виконання рішення суду з боку органу державної влади, проте такого виконання так і не відбулося, внаслідок чого позивач відчувала та продовжує відчувати негативні емоції. Наведене суд вважав достатніми доказами того, що позивачу було завдано моральної шкоди. Враховуючи характер та обсяг заподіяної моральної шкоди, тривалість часу її заподіяння, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним розміром моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу є 45741,49 грн. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області просить рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 08 грудня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області не погоджується з висновками суду першої інстанції, та зазначає, що на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2018 року виплату пенсії ОСОБА_1 поновлено з 01 квітня 2016 року. У лютому 2019 року позивачу нараховано та виплачено пенсію за квітень 2016 року у розмірі 949 грн в межах суми стягнення за один місяць. З квітня по червень 2019 року нараховано та виплачено поточні пенсії у розмірі: квітень 2019 року - 2702,08 грн, травень-червень - 2019 року - 1497 грн. Заборгованість по пенсії за період з 01 травня 2016 року по 31 березня 2019 року в розмірі 45741,49 грн та поточна пенсія за липень 2019 року у розмірі 2000 грн нараховані на виплатні відомості липня 2019 року та внесено до реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України від 26 вересня 2018 року № 20-1. Відповідач вважає, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатись невиконанням судового рішення без поважних причин. Також відповідач зазначає, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди внаслідок протиправної поведінки відповідача. (2) Позиція інших учасників справи Ухвалою Луганського апеляційного суду від 24 грудня 2021 року ОСОБА_1 , Державній казначейській службі України роз`яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , зазначила, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2018 року по справі № 812/1498/18, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо не нарахування та невиплати пенсії, зобов`язано відновити нарахування та виплату призначеної пенсії з 01 квітня 2016 року. Моральні страждання позивача нерозривно пов`язані саме з незаконною бездіяльністю відповідача по невиплаті пенсії та невиконання рішення суду. Разом з тим, позивач вважає, що оскільки відповідач як територіальний орган виконавчої влади допустив протиправну бездіяльність, то він є суб`єктом завдання шкоди. На підставі викладеного, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , просила апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області залишити без задоволення, а рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 08 грудня 2021 року залишити без змін. Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження та апеляційну скаргу Державна казначейська служба України отримала через підсистему (модуль) ЄСІТС «Електронний суд», про що свідчить підтвердження про отримання документів в електронному суді (ЕС). Проте відзиву на апеляційну скаргу не надано. Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області отримало 28 грудня 2021 року через підсистему (модуль) ЄСІТС «Електронний суд», про що свідчить підтвердження про отримання документів в електронному суді (ЕС). Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Предметом позову в цій справі є вимога про відшкодування моральної шкоди в сумі 45741,49 грн, тобто ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2270 * 100 = 227000 грн), тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України. Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вважав доведеним завдання позивачу протиправними діями та бездіяльністю відповідача моральних страждань, а також причинний зв`язок між вказаною шкодою та протиправними діями відповідача. Враховуючи характер та обсяг заподіяної моральної шкоди, тривалість часу її заподіяння, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним розміром моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу є 45741,49 грн. Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію за віком, взята на облік як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1 , вказані обставини підтверджуються копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 , довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 15 вересня 2015 року № 919-45357. Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 812/1498/18, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо не нарахування та невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2016 року по 30 квітня 2017 року, визнано протиправним та скасовано розпорядження управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 13 травня 2017 року б/н, від 01 серпня 2017 року б/н про зупинення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком з 01 червня 2017 року та з 01 вересня 2017 року, зобов`язано відновити нарахування та виплату призначеної пенсії за віком з 01 квітня 2016 року. Ухвалюючи рішення, суд адміністративної юрисдикції виходив із того, що порушення прав ОСОБА_1 відбулося внаслідок протиправної бездіяльності Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо ненарахування та не виплати пенсії за період з 01 квітня 2016 року, відповідач при прийнятті розпоряджень від 13 травня 2017 року, від 01 серпня 2017 року про припинення виплати пенсії позивачу діяв не на підставі та не у спосіб, передбачений Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним. Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже, обставини щодо протиправної бездіяльності управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо не нарахування та не виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2016 року, встановлені рішенням Луганського окружного адміністративного суду у справі від 23 жовтня 2018 року, і не підлягають доказуванню відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України. 21 червня 2019 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області Антоновою В.Є. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 812/1498/18, виданого 08 квітня 2019 року Луганським окружним адміністративним судом, про зобов`язання Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області з 01 квітня 2016 року нарахувати та виплатити позивачу раніше призначену пенсію за віком та виплатити усю заборгованість по пенсії, що виникла за період її несплати, починаючи з 01 квітня 2016 року, що підтверджується копією постанови про відкриття виконавчого провадження № 59397215. Листом Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області № 15107/03-18 від 16 липня 2019 року щодо виконання постанови по ВП № 59397215 від 21 червня 2019 року державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області Антонову В.Є. повідомлено, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2018 року по справі № 812/1498/18 виконано. У лютому 2019 року позивачу нараховано та виплачено пенсію за квітень 2016 року у розмірі 949 грн в межах суми стягнення за один місяць. З квітня по червень 2019 року нараховано та виплачено поточні пенсії у розмірі: квітень 2019 року - 2702,08 грн, травень-червень - 2019 року - 1497 грн. Заборгованість по пенсії за період з 01 травня 2016 року по 31 березня 2019 року в розмірі 45741,49 грн та поточна пенсія за липень 2019 року у розмірі 2000 грн нараховані на виплатні відомості липня 2019 року 01 липня 2021 року Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області листом № 1200-0202-8/20346 від 01 липня 2021 року надало ОСОБА_1 аналогічні з листом № 3450 від 22 липня 2019 року пояснення, щодо примусового виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2018 року по справі № 812/1498/18. Разом з тим, також зазначило, що оскільки рішенням суду не встановлено окремого порядку проведення виплати пенсії за минулий період, заборгованість за період з 01 травня 2016 року по 31 березня 2019 року у сумі 45741,49 грн обліковано в управлінні, виплату пенсії за визначений рішенням суду період буде здійснено відповідно до вимог пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014 року № 637 (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 788) після прийняття Кабінетом Міністрів України передбаченого вказаною нормою окремого порядку. Звертаючись до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди позивач на обґрунтування позовних вимог зазначив, що моральні страждання знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку, пов`язаного з втратою єдиного доходу для існування та підтверджуються протиправністю бездіяльності органу державної влади (УПФУ в м. Сєвєродонецьку) щодо невиплати пенсії за віком у період 01 квітня 2016 року, та виною органу ПФУ у неотриманні позивачем пенсії за вказаний період, що встановлено рішенням Луганського окружного адміністративного суду у справі від 23 жовтня 2018 року, та невиконання рішення суду. Відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, серед іншого, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, а згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду визначені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України. Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Таким чином, правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень є вчинення ними протиправних дій або бездіяльності, що завдало шкоди та безпосередній причинний зв`язок між дією або бездіяльністю і шкодою. Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. В постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Основною умовою відшкодування, зокрема моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 804/2252/14, від 31 січня 2018 року у справі № 813/5138/13-а, від 12 лютого 2018 року у справі № 800/500/16, від 01 березня 2018 року у справі № 9901/377/18, від 09 лютого 2021 року у справі 425/793/19. Відповідно до ч. 2 ст. 72 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України. Статтею 73 цього Закону визначений вичерпний перелік цілей, на які використовуються кошти Пенсійного фонду України, і встановлено заборону використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом. Частиною 2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Згідно з пунктом 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) вказано, що «відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується. Велика Палата Верховного Суду вважала обґрунтованими та справедливими висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що відповідачем протиправно не сплачувалась пенсія, на яку позивач має право на підставі судового рішення». Як зазначалося вище, протиправна бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо не нарахування та не виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2016 року, встановлена рішенням Луганського окружного адміністративного суду у справі від 23 жовтня 2018 року, яке набрало законної сили. З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо доведеності завдання позивачу вказаними протиправними діями та бездіяльністю відповідача моральних страждань, а також причинний зв`язок між вказаною шкодою та протиправними діями відповідача. Невиплата позивачу протягом декількох років пенсії, яка є основним джерелом доходу позивача, є достатньою та самостійною підставою для висновку про те, що позивачу завдано втрат немайнового характеру у вигляді душевних страждань, порушення звичайного способу життя, психологічного навантаження, втрати емоційної стабільності через тривогу за подальшу долю, що потребувало додаткових зусиль для організації свого життя позивачем, який змушений був звертатися по правову допомогу та відстоювати свої порушені права в суді, очікувати фактичного та швидкого виконання рішення суду з боку органу державної влади, яке не відбулося, внаслідок чого позивач відчував та продовжує відчувати негативні емоції. Колегія приймає до уваги, що ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі «Скордіно проти Італії», заява № 36813/97, пункти 203 - 204, та рішення у справі «Вассерман проти Росії», заява № 21071/05, пункт 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення від 7 травня 2002 року в справі «Бурдов проти Росії», пункт 100). Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презумується. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», пункт 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення від 28 липня 1999 року у справі «Імобільяре Саффі» проти Італії», заява № 22774/93, пункт 66). Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з розміром моральної шкоди, визначеної судом першої інстанції в сумі 45741,49 грн та вважає, що розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь позивача слід визначити у розмірі 25000 грн, оскільки розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її надмірного збагачення за рахунок держави. При визначення розміру відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд враховує фактичні обставини справи, характер та обсяг заподіяної моральної шкоди, тривалість часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану речей, тривалість часу звернення позивача за усуненням негативних наслідків які настали у зв`язку із порушенням його прав, та беручи до уваги тривалість вимушених змін у житті позивача, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості. Вказаний розмір відшкодування моральної шкоди колегія суддів вважає у повній мірі достатнім для компенсації спричинених моральних страждань. Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 16 січня 2019 року у цивільній № 452/3296/16-ц не заслуговує на увагу, оскільки в цій постанові викладені інші обставини ніж в даній справі. Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року у справі № 540/5267/18-а колегія суддів також не бере до уваги в силу положення ч. 4 ст. 263 ЦПК, яке передбачає, що при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Щодо суті апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України). Апеляційний суд вважає, що рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 08 грудня 2021 року слід змінити, зменшити розмір стягнутої з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди, з 45741 (сорок п`ять тисяч сімсот сорок одна) грн 49 коп. до 25000 (двадцять п`ять тисяч) грн. Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 384 ЦПК України, Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів, п о с т а н о в и в: Апеляційну Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області задовольнити частково. Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 08 грудня 2021 року змінити, зменшити розмір стягнутої з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди, з 45741 (сорок п`ять тисяч сімсот сорок одна) грн 49 коп. до 25000 (двадцять п`ять тисяч) грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 31 січня 2022 року. Головуючий В.А. Коновалова Судді В.М. Назарова Ю.П. Лозко