Постанова Донецький апеляційний суд № 264/5671/19

22-ц/804/355/22 264/5671/19 Головуючий в І інстанції Литвиненко Н. В. Єдиний унікальний номер 264/5671/19 Номер провадження 22-ц/804/355/22 Доповідач: Барков В. М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2022 року м. Маріуполь Донецький апеляційний суд в складі: головуючого судді Баркова В. М., суддів Зайцевої С. А., Мальцевої Є. Є., секретар Сидельнікова А. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лисов Володимир Леонідович, на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 жовтня 2021 року у справі позовом Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, треті особи: Житлово-комунальне підприємство «Керуюча компанія «Кальміуська», «Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Луч 24-10», ВСТАНОВИВ: В серпні 2019 року Виконавчий комітет Маріупольської міської ради звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням посилаючись на те, що двокімнатна квартира АДРЕСА_1 перебуває у власності територіальної громади м. Маріуполя та в ній зареєстровані відповідачі. 27 травня 2019 року комісією у складі головного спеціаліста відділу обліку та приватизації житлового фонду управління міського майна департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради ОСОБА_6., головного спеціаліста відділу контролю за використанням активів департаменту по роботі з активами ОСОБА_3 , у присутності голови ОСББ «Луч 24-10» ОСОБА_7 та сусіда ОСОБА_4 складено акт обстеження житлового приміщення. Встановлено, що зареєстровані у вказаній квартирі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в ній не проживають впродовж 15 років. Зі слів голови ОСББ квартира знаходиться у занедбаному стані, відключено електропостачання, водопостачання та каналізація. Заборгованість за теплопостачання складає 27 000 грн., остання оплата здійснювалась 21 квітня 2017 року ще за життя квартиронаймача ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . На теперішній час реєстрація відповідачів, які фактично не проживають у житловому приміщенні, перешкоджає виконавчому комітету Маріупольської міської ради, розпорядитися жилими приміщеннями, виділивши їх у встановленому законодавством порядку, особам, які потребують поліпшення житлових умов. Враховуючи викладене, просив визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_1 такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 жовтня 2021 року позовні вимоги Виконавчого комітету Маріупольської міської ради задоволено. Визнано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в рівних частках з кожного по 960 грн. 50 коп. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лисов В. Л., подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, на неповне з`ясування судом усіх обставин, порушення норм процесуального та матеріального права, просив зазначене рішення в частині позовних вимог до ОСОБА_1 скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. В апеляційній скарзі зазначає, що акт обстеження житлового приміщення не є допустимим доказом, жодним нормативно-правовим актом не визначено такої форми заходу, як обстеження житлового приміщення, не визначено порядку проведення такого заходу, і не затверджено форми самого акту. Також в акті відсутній підпис ОСОБА_6 . Висновки щодо відсутності ОСОБА_1 в спірній квартирі зроблені виключно зі слів ОСОБА_7 . Стосовно потрапляння свідків в квартиру та їхніх показів про те, що знаходилось в квартирі, їх не можна брати до уваги, оскільки згідно ст. 30 Конституції України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за мотивованим рішенням суду. З фото- та відеоматеріалів, зроблених в середині квартири, не вбачається, що вони проводились саме в спірній квартирі та до моменту подачі позову. Час проведення такої відеофіксації є важливим для встановлення обставин, оскільки свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 зазначили, що ОСОБА_1 не проживає в квартирі з лютого 2020 року. Всі наявні в матеріалах справи докази, надані позивачем щодо обставин не проживання ОСОБА_1 в спірній квартирі протягом шести місяців є недопустимими та недостатніми. Як вказують свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , ОСОБА_1 проживав в спірній квартирі до лютого 2020, а після того як дізнався, що його знято з реєстрації перестав користуватись вказаною квартирою, оскільки на той момент не мав правових підстав, а поновити це право не міг у зв`язку з тривалим судовим процесом. Цю обставину підтверджує відповідь директора Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності, згідно якої за особою продовжує зберігатись намір ставитись до жилого приміщення, як до свого постійного місця проживання. Наявність у відповідача заборгованості за комунальні послуги, а також порушення порядку користування жилою площею не є підставою для визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням, тому що не свідчать про втрату інтересу відповідача до спірного житла. У помешканні зберігаються його меблі, речі, іншого житла він не має. Суд першої інстанції не застосував рішення Верховного Суду у справі № 490/12384/16-ц, на висновки якого посилався відповідач. Учасники справи не скористалися своїм правом на надання відзиву на апеляційну скаргу. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Лисова В. Л., який просив скаргу задовольнити, пояснення представника позивача , який просив залишити рішення суду без змін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інші. У відповідності з вимогами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції встановив, що відповідно до інформаційної довідки № 171359433 від 23 червня 2019 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна інформація про власників квартири АДРЕСА_1 відсутня. Відповідно до листа ККП «Міське бюро технічної інвентаризації» № 75/29113 від 15 липня 2019 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 не зареєстроване. Згідно з копією особового рахунку № НОМЕР_1 у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_5 - квартиронаймач, ОСОБА_1 - син квартиронаймача. Відповідно до довідки з реєстру територіальної громади міста Маріуполя від 23.08.2019 року та 31.03.2021 року у квартирі АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . 27 травня 2019 року комісією у складі головного спеціаліста відділу обліку та приватизації житлового фонду управління міського майна департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради ОСОБА_6., головного спеціаліста відділу контролю за використанням активів департаменту по роботі з активами ОСОБА_3 , у присутності голови ОСББ «Луч 24-10» ОСОБА_7, сусіда ОСОБА_4 складено акт обстеження житлового приміщення та встановлено, що неприватизована двокімнатна квартира АДРЕСА_1 розташована на першому поверсі двоповерхового будинку. У квартирі зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , які у квартирі не мешкають протягом 15 років. Зі слів голови ОСББ квартира знаходиться у занедбаному стані, відключено електропостачання, водопостачання та каналізація. Заборгованість за теплопостачання складає 27 000 грн., остання оплата здійснювалась 21.04.2017 року ще за життя квартиронаймача ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . 28 травня 2020 року комісією у складі головного спеціаліста відділу обліку та приватизації житлового фонду управління міського майна департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради ОСОБА_6, головного спеціаліста відділу контролю за використанням активів департаменту по роботі з активами ОСОБА_3 , у присутності голови ОСББ «Луч 24-10» ОСОБА_7., сусіда ОСОБА_10 складено акт обстеження житлового приміщення та встановлено, що двокімнатна квартира АДРЕСА_1 відноситься до власності територіальної громади м. Маріуполя, зареєстрованих осіб немає. В результаті обстеження встановлено, що квартира знаходиться в занедбаному стані, газопостачання, електропостачання та водопостачання відсутнє, немає унітазу, ванни, дерев`яна підлога має величезні отвори. Зі слів голови ОСББ та сусідів у квартирі проживала ОСОБА_5 , яка померла у ІНФОРМАЦІЯ_1. З нею у квартирі ніхто не мешкав та не мешкає, особисті речі відсутні, квартира захаращена сміттям. З листа № 61.3.4/7505 від 26 лютого 2021 року ККП «Маріупольтепломережа», по особовому рахунку за адресою: АДРЕСА_2 станом на 25 лютого 2021 року заборгованість за послуги централізованого опалення складає 39 292 грн. 72 коп. Наявна заборгованість утворилася з 2005 року у зв`язку з систематичною несплатою рахунків за послуги, з травня 2017 року жодної суми за сплату послуг не надходило. З листа № 38 від 15 лютого 2021 року ЖКП «КК «Кальміуська» по особовому рахунку № НОМЕР_1 оформленого на ім`я ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 станом на 01 січня 2021 року заборгованість відсутня. Станом на 01 січня 2018 року заборгованість становила 447, 82 грн., яка була сплачена 01 квітня 2019 року. Згідно листа ОСББ «Луч 24-10» за №22/06 від 22.06.2021 року після смерті ОСОБА_5 в квартирі АДРЕСА_1 ніхто не проживає, відсутні замки на вхідних дверях, лічильники, ванна та унітаз, квартира захаращена сміттям, знаходиться в антисанітарному стані. Заборгованість за сплату послуг за обслуговування будинку та прибудинкової території складає 3 626 грн. 53 коп., про що наданий відповідний розрахунок з якого вбачається, що вказана заборгованість виникла з 31 січня 2019 року по 31 травня 2020 року. Задовольняючи позов, суд виходив з того, що у судовому засіданні знайшли своє підтвердження доводи позивача щодо не проживання ОСОБА_1 більше ніж півроку у спірній квартирі без причин, які можна було б оцінити як поважні. З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися. Відповідно до частини першої статті 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною першою статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно з частиною першою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частина третя статті 77 ЦПК України). Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 81 ЦПК України). Згідно з цивільним процесуальним законом тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків. Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Відповідно до статті 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї. Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством. Відповідно до частини першої статті 71 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. У частині третій статті 71 ЖК Української РСР наведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців. Вичерпного переліку поважності причин непроживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи. Згідно зі статтею 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Таким чином, у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності. Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 ЖК Української РСР строки. При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 454/2025/15-ц, провадження № 61-46621св18. Власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового чи цивільного законодавства. Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine»), рішення від 02 грудня 2010 року) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло. Судом першої інстанції встановлено, що квартира АДРЕСА_1 перебуває у зруйнованому стані, комунальні послуги не надаються. Вирішуючи спір, суд першої інстанції застосував практику Європейського суду з прав людини та належним чином з`ясував обставини справи і надав їм правову оцінку, з урахуванням встановлених обставин справи за допомогою «трискладового тесту» як юридичної конструкції, який є засобом перевірки необхідності втручання в права особи, вирішив конфлікт між правами та інтересами ради як власника житла та фізичних осіб, які зареєстровані в житловому приміщенні, проте протягом тривалого часу не виявляють до нього жодного інтересу. Зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право особи європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність в демократичному суспільстві. Верховний Суд зауважив, що підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома або недбала поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 227/1044/20, провадження № 61-15632св20). З урахуванням підстав позову та наданих доказів позивачем, суд першої інстанції надав належну оцінку твердженням позивача, що протягом п`ятнадцяти років відповідач ОСОБА_1 будь-якого інтересу до квартири, яка була його житлом не виявляє, занедбаного, фактично зруйнованого стану житла, а також обґрунтовано не взяв до уваги заперечення представника відповідача проти позовних вимог, які спростовуються наданими позивачем доказами. Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, належність, допустимість, достовірність кожного наданого сторонами доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, в тому числі й тих, на які посилається апелянт, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює, та дійшов до обґрунтованого висновку про те, що визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням буде відповідати легітимній меті та бути необхідним у демократичному суспільстві. Керуючись ст. 374, 367, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лисов Володимир Леонідович, - залишити без задоволення. Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 жовтня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 31 січня 2022 року. Судді В. М. Барков Є. Є. Мальцева С. А. Зайцева