Постанова Одеський апеляційний суд № 522/13369/18

Номер провадження: 22-ц/813/1717/22 Номер справи місцевого суду: 522/13369/18 Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20.01.2022 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 522/13369/18 Номер провадження: 22-ц/813/1717/22 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач), - суддів: - Князюка О.В., Таварткіладзе О.М., - за участю секретаря судового засідання - Рибачук О.І., учасники справи: - позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якої є - ОСОБА_2 , - відповідач - ОСОБА_3 , розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , правонаступником якої є - ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , на заочне рішення Приморського районного суду міста Одеси, ухвалене у складі судді Бондар В.Я. о 15 годині 29 хвилині 18 червня 2020 року, повний текст рішення складений 23 червня 2020 року, встановив: 2.

Описова частина 2.1 Короткий зміст позовних вимог У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Приморського районного суду м. Одеси з вищезазначеним позовом, в якому просить стягнути ОСОБА_3 на її користь: 1) заборгованість за Договором позики в сумі - 402 800 доларів США, що на день подачі позову еквівалентно - 1 072 5315,32 грн., а також 5% річних за користування коштами у розмірі - 580 954,53 грн., пеню за несвоєчасне повернення суми позики у розмірі - 4 375 926,48 грн., а всього на суму - 15 682 196,33 грн.; 2) суму коштів в якості оплати судового збору в розмірі - 8 810 грн., - 93,10 грн. в якості комісії за оплату правової допомоги та витрати на правову допомогу в розмірі - 40 000 грн., а всього на суму - 48 903,10 грн.. ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що 13.12.2016 року вона позичила відповідачу грошові кошти в розмірі - 402 800 доларів США, а відповідач зобов`язався повернути ці кошти у строк - до 31.12.2017 року. Однак, відповідач не виконав свої зобов`язання та відмовляється повернути позичені кошти та сплатити обумовлені угодою відсотки річних від суми заборгованості (Т. 1, а. с. 3 - 6). 2.2 Позиція відповідача в суді першої інстанції ОСОБА_3 не скористався правом надання відзиву на позовну заяву. Відзив на позов не надійшов. 2.3 Короткий зміст рішення суду першої інстанції мотивування його висновків Заочним рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 18 червня 2020 року задоволено позовну вищевказану заяву ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за Договором позики в сумі - 402 800 доларів США. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 5% річних за користування коштами у розмірі - 580 954 гривні 53 копійки. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 пеню за несвоєчасне повернення суми позики у розмірі - 4 375 926 гривень 48 копійок. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору та витрати на правову допомогу у розмірі - 48 903 гривні 10 копійок. Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_3 не виконав своїх зобов`язань щодо повернення грошових коштів за договором позики від 13.12.2016 року та додатком до договору позики від 19.09.2017 року (Т. 1, а. с. 155 - 157). У серпні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення від 18.06.2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики. У судовому засіданні 20.08.2020 року залучено до участі у справі ОСОБА_2 , як правонаступника ОСОБА_1 , у зв`язку з укладенням між ними Договору про відступлення прав вимоги (цесії), відповідно до якого ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 прийняв на себе вимоги, що належать ОСОБА_1 відповідно до Договору позики від 13.12.2016 року та додатку до нього від 19.09.2017 року (Т. 1, а. с. 220). Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20.08.2020 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики залишено без задоволення (Т. 1, а. с. 222 - 223). Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25.08.2020 року виправлено описку, допущену в ухвалі Приморського районного суду м. Одеси від 20.08.2020 року. Зазначено, що необхідно вважати вірним розгляд заяви ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення у справі «за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики», замість помилково вказаного «за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики» (Т. 1, а. с. 225). 2.4 Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . 2.5 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справ, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт зазначає, що: 1) позивачкою було надано копії письмових доказів, на підставі яких ґрунтувались позовні вимоги; 2) стягнення з відповідача пені та 5% річних компенсації за прострочення повернення позики за своєю юридичною природою є штрафом, що унеможливлює одночасне стягнення пені та 5% річних (Т. 1, а. с. 229 - 231). 2.6 Узагальнені доводи сторін в апеляційному суді У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Коцюруба Станіслав Анатолійович, діючий від імені ОСОБА_2 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишити без змін. Адвокат Коцюруба Станіслав Анатолійович вказує на те, що під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що дійсно 13.12.2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики, а 19.09.2017 року сторонами підписано додаток до договору позики від 13.12.2016 року, відповідно до умов яких ОСОБА_1 позичила ОСОБА_3 кошти у сумі - 402 800 доларів США, а ОСОБА_3 зобов`язався повернути ОСОБА_1 таку ж суму грошових коштів у строк - до 31.12.2017 року. Доводи апелянта про неможливість одночасного стягнення пені та 5% річних не заслуговують на увагу, оскільки чине законодавство не виключає можливості одночасного стягнення з боржника пені та індексу інфляції, 3% річних від простроченої суми, якщо договором не встановлено інший їх розмір. 2.7 Рух справи в суді апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.09.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Приморського районного суду міста Одеси від 18 червня 2020 року (Т. 1, а. с. 236). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.09.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 призначено до розгляду у приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 1, а. с. 237). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10.06.2021 року виправлено описку допущену у вступній та резолютивній частинах ухвали Одеського апеляційного суду від 03.09.2020 року про відкриття апеляційного провадження (Т. 2, а. с. 22 - 25). 21.12.2021 року надійшла заява адвоката Коцюруби Станіслава Анатолійовича, діючого від імені ОСОБА_2 , про поновлення процесуального строку на подання відзиву на апеляційну скаргу та відзив на апеляційну скаргу. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18.01.2021 року задоволено заяву адвоката Коцюруби Станіслава Анатолійовича, діючого від імені ОСОБА_2 , про поновлення строку на подачу відзиву. 18.01.2021 року від адвоката Помилуйка Владислава Олександровича, діючого від імені ОСОБА_1 , надійшла заява про врахування висновків викладених у постанові Верховного Суду. У судовому засіданні адвокат Коцюруба Станіслав Анатолійович та адвокат Вересюк Ольга Володимирівна, діючі від імені ОСОБА_2 , просили апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишити без змін. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників. 3.

Мотивувальна частина 3.1 Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню. 3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин 13.12.2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики, а 19.09.2017 року сторонами підписано додаток до договору позики від 13.12.2016 року, відповідно до умов яких ОСОБА_1 позичила ОСОБА_3 кошти у сумі - 402 800 доларів США, а ОСОБА_3 зобов`язався повернути ОСОБА_1 таку ж суму грошових коштів в строк до 31.12.2017 року. Пунктом 4.3 Договору позики передбачено за несвоєчасне повернення суми позики, передбаченої договором, обов`язок позичальника сплатити позикодавцю пеню в розмірі 0,1% суми позики за кожен день прострочення. Пунктом 6 Додатку до договору позики від 13.12.2016 року передбачено виплату компенсації за несвоєчасне виконання обов`язків по виплаті існуючого боргу з боку Позичальника на користь Позикодавця в розмірі 5% річних від суми заборгованості з щомісячною виплатою, починаючи з 13.06.2017 року по день повернення всієї суми заборгованості. 13.06.2017 року відповідач отримав претензію позивача щодо добровільного повернення суми позики. Між сторонами виникли правовідносини з договору позики. 3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню. 3.4 Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття доводів відзиву на апеляційну скаргу Доводи апелянта, що позивачкою було надано копії письмових доказів, на підставі яких ґрунтувались позовні вимоги колегія суддів відхиляє оскільки зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що під час розгляду справи судом першої інстанції було досліджено оригінал договору позики від 13.12.2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та оригінал додатку від 19.09.2017 року до договору позики від 13.12.2016 року. Таким чином, договір позики між сторонами, відповідно до положень ст. 204 ЦК України, є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом і він не визнаний судом недійсним. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Частиною другою статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та у порядку, що встановлені договором. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом. Суд першої інстанції встановив, що між сторонами існують договірні правовідносини з позики, позичальником не виконані зобов`язання перед позикодавцем, кошти, отримані у позику, не повернуті, врахували встановлену статтею 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину та зробили обґрунтований висновок про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача заборгованості у валюті, визначеній договором. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України можна зробити висновок, що грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України). Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці. Пунктом 4.3 Договору позики передбачено за несвоєчасне повернення суми позики, передбаченої договором, обов`язок позичальника сплатити позикодавцю пеню в розмірі 0,1% суми позики за кожен день прострочення. Пунктом 6 Додатку до договору позики від 13.12.2016 року передбачено виплату компенсації за несвоєчасне виконання обов`язків по виплаті існуючого боргу з боку Позичальника на користь Позикодавця в розмірі 5% річних від суми заборгованості з щомісячною виплатою, починаючи з 13.06.2017 року по день повернення всієї суми заборгованості. Колегія суддів вказує на те, що в даному випадку відповідальність за порушення грошового зобов`язання прямо передбачена умовами договору позики та додатком до нього. Відповідальність за порушення грошового зобов`язання за статтею 625 ЦК України має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Аналогічні висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року N 6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції. У зв`язку з невиконанням взятих на себе відповідачем зобов`язань, з відповідача підлягають стягненню; - позичені кошти в розмірі - 402 800 доларів США, що на день подачі позову складає - 10 725 315, 32 грн.; - пеня у вигляді 0,1% позики за кожен день прострочки, станом на 26.07.2018 року в сумі - 4 375 926,48 грн. (10725315,32 х 0,1% х 408); - 5% річних компенсації станом на 26.07.2018 року в сумі - 580 954,53 грн. (10725315,32 х 5%/12) х 13). Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. 3.5 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 є недоведеними, а тому її треба залишити без задоволення. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права. За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 відсутні. 3.6 Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення. Заочне рішення Приморського районного суду міста Одеси від 18 червня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складений 31 січня 2022 року. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Судді: О. В. Князюк О. М. Таварткіладзе