Постанова Донецький апеляційний суд № 266/2902/18

22-ц/804/42/22 266/2902/18 Єдиний унікальний номер 266/2902/21 Номер провадження 22-ц/804/42/22 ПОСТАНОВА І м е н е м У к р а ї н и 26 січня 2022 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої Биліни Т.І., суддів Баркова В.М., Зайцевої С.А., за участю секретаря Сидельнікової А.В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 представник позивача - ОСОБА_2 відповідач - ОСОБА_3 представник відповідача - ОСОБА_4 треті особи - приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Бедненко Сергій Валерійович, приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Лушкіна Оксана Володимирівна, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 липня 2021 року у складі суду Федотової В.М., у цивільній справі про визнання заповіту недійсним, - в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог В травні 2018року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, який обґрунтувала наступним. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її бабуся - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що Приморським районним у місті Маріуполі відділі державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ Донецької області 02.12.2017 було зроблено актовий запис №1068. Спадкоємцями померлої є її сини - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , а ОСОБА_1 є його донькою. На час смерті у власності спадкодавця знаходилось домоволодіння АДРЕСА_1 . 07 листопада 2017 року ОСОБА_5 склала заповіт, яким все майно заповіла відповідачу ОСОБА_3 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Бедненко С.В., зареєстрований в реєстрі за №5530. Позивачка вважає, що під час складання заповіту волевиявлення бабусі не було вільним і не відповідало її волі, оскільки вона була хворою людиною, страждала поведінковим і психічним розладом здоров`я, а тому не могла в повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними. Також зазначила, що бабуся перебувала на диспансерному обліку в ЦПМСД №3 з діагнозом цукровий діабет, були порушення з боку серцево-судинної системи, підвищений артеріальний тиск, ішемічні розлади серця, знизилась пам`ять, концентрація, важко запам`ятовувала поточні події, була нестриманою, дратівливою, образливою, не здатною до перемикання з одного виду роботи на інший. У бабусі 04 жовтня 2017 року стався напад, після чого у неї тягло мову, порушилась координація, тобто були ознаки порушення мозкового кровообігу. Оскільки, на думку позивачки, волевиявлення спадкодавиці під час укладення заповіту не було вільним і не відповідало її волі, просила визнати заповіт від 07.11.2017, складений її бабусею ОСОБА_5 - недійсним. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 липня 2021 року в задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, треті особи: приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Бедненко С.В., приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Лушкіна О.В., відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з презумпції психічного здоров`я особи, суть якої полягає у тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлена на підставах та у порядку, передбачених Законом України Про психіатричну допомогу та іншими законами України. Оцінюючи в сукупності всі докази по справі не встановлено належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_5 у момент складання оспорюваного заповіту не усвідомлювала значення своїх дій, а тому складання спірного заповіту було вільним і відповідало її внутрішній волі. Позивачкою та її представником не доведено наявності підстав, які б мали наслідком недійсність заповіту. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та доводи Не погодившись з рішенням, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове, про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга вмотивована тим, що по справі була проведена посмертна судово-психіатрична експертиза. Твердження експерта є необґрунтованими, оскільки висновок про осудність ОСОБА_5 у 2017 році робився на підставі медичних документів, які складені до 2015 року. Вказаний висновок суперечить матеріалам справи, а саме, показанням свідків, які мали з нею контакт у вказаний період. Суд не дослідив вказані докази в повній мірі, не надав їм належної оцінки. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції вказав на те, що 30.11.2017 (після підписання заповіту) померла ОСОБА_5 була оглянута черговим терапевтом, який вказав, що стан пацієнтки тяжкий, без свідомості, діагноз ОНМК ДЕП ІІ при церебросклерозі. Тобто оцінку про хворобу померлої експерт у своєму висновку не дав та взагалі не дослідив вказаний факт. Не зважаючи на вказане, суд відмовив, у задоволенні клопотання про проведення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи. Доводи і заперечення інших учасників справи Відповідач ОСОБА_6 в суді апеляційної інстанції заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні. Позивачка ОСОБА_1 надала заяву про перенесення засідання на іншу дату, мотивуючи бажанням прийняти участь в судовому засіданні та неможливістю це зробити через грудну дитину ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ), яка потребує цілодобової уваги та догляду, залишити яку вона не має можливості. Представник позивачки адвокат Косенко С.С. також до суду не з`явився, з причини знаходження в іншому судовому засіданні. Підтверджень вказаного суду не надав. Крім того надав свої пояснення в яких підтримав доводи апеляційної скарги та клопотання про проведення повторної посмертної психіатричної експертизи. З`ясувавши думку відповідача з приводу заявлених клопотань, останній заперечував проти їх задоволення, колегія суддів дійшла висновків щодо можливості розгляду вказаної справи у відсутності позивачки та її представника, оскільки клопотання про відкладення розгляду справи заявлено вдруге. Треті особи - приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Бедненко С.В., приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Лушкіна О.В. належним чином повідомлені про час та дату розгляду справи. Зважаючи на положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Відповідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 10.01.2018, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_7 у м. Маріуполі Донецької області (т. 1 а.с.12). Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 10.07.1974 - ОСОБА_6 , народився ІНФОРМАЦІЯ_4 у с. Кутин Зарічанського району, Ровенської області, батьки - ОСОБА_7 , ОСОБА_5 (т. 1 а.с.10). Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 04.08.1998 - ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 (т. 1 а.с.11). Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 11.10.1984, виданого відділом РАГС Приморського райвиконкому м. Жданов - ОСОБА_8 народилась ІНФОРМАЦІЯ_8 , батьки - ОСОБА_6 , ОСОБА_9 (т. 1 а.с.8). Згідно свідоцтва про шлюб, виданого Приморським відділом РАЦС Маріупольського МУЮ Донецької області серії НОМЕР_5 від 18.10.2007 між ОСОБА_10 та ОСОБА_8 було укладено шлюб, прізвище дружини змінено на « ОСОБА_11 » (т. 1 а.с. 9). З заповіту посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Бедненко С.В. 07.11.2017 вбачається, що ОСОБА_5 заповіла все майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось і взагалі все те, на що вона за законом має право і що буде належати їй на момент смерті - ОСОБА_3 . Текст заповіту на особисте прохання ОСОБА_5 та в її присутності, підписав ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , у зв`язку з неможливістю власноруч підписати заповіт за станом здоров`я, ( т. 1 а.с. 13, 53). За довідкою КП «Маріупольське БТІ» № 982 від 14.06.2018 - домоволодіння АДРЕСА_1 належить ОСОБА_5 на підставі договору дарування (т. 1 а.с.41). 14 січня 1989 року за договором дарування посвідченого нотаріусом Другої жданівської нотаріальної контори, ОСОБА_7 подарував ОСОБА_5 житловий будинок з будівлями подвір`я за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 44, 45). Згідно відомостей з КЗ Центр первинної медико-санітарної допомоги №3 м. Маріуполя - Якушик К.І. з 2012 знаходилась під наглядом в лікарняному закладі та на диспансерному обліку у ендокринолога з діагнозом: цукровий діабет ІІ типу. У червні 2015 проходила курс лікування в денному стаціонарі. 10.10.2017 була оглянута терапевтом на дому, діагноз такий самий. 30.11.2017 була оглянута черговим терапевтом ОСОБА_13 вдома, стан пацієнтки тяжкий, без свідомості, діагноз ОНМК? ДЕП ІІ при церебросклерозі. Призначено симптоматичне лікування (т. 1 а.с. 51). Згідно договору-замовлення організації та проведення поховання, фіскальних чеків, витрати пов`язані з похованням ОСОБА_5 поніс ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 87-91). За відомостями, наданими КЛПУ Міська психіатрична лікарня №7 м. Маріуполі за запитом суду, ОСОБА_5 на обліку в зазначеному лікарняному закладі не перебувала, на стаціонарному лікуванні не знаходилась (т. 1 а.с.106). Згідно висновку судово-психіатричного експерта №132 від 22.12.2020, ОСОБА_5 , 1930р.н., померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . На період складання заповіту 07.11.2017 не страждала хронічним психічним захворюванням. На момент складання заповіту 07.11.2017 за психічним станом могла розуміти значення своїх дій та керувати ними (т. 1 а.с .201-213). Допитані в судовому засіданні в якості свідків - позивачка ОСОБА_1 та її матір ОСОБА_9 суду пояснили, що останні місяці померла ОСОБА_5 погано себе почувала, погано говорила, не звертала увагу та не впізнавала співрозмовника, прогалини в пам`яті стали більш виражені, не могла висловитись, що вона бажає. Допитані в судовому засіданні свідки: ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 надали суду протилежні свідчення, згідно яких померла в вересні, жовтні та листопаді поводила себе, як і раніше адекватно, вгадувала оточуючих, розповідала про плани подарувати квартиру сину, спілкувалася з нотаріусом, чітко відповідала на його питання. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права Згідно ст. 1233 ЦК України - заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Згідно ст.1234 ЦК України - право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Відповідно до ч. 1 ст. 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини (ч. 2 ст. 1236 ЦК України). Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. За положеннями ст. 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів (ч. 1). Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (ст. 1253 цього Кодексу) (ч. 2). Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Згідно із ч. 4 ст. 1257 ЦК України у разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах. Згідно з ч. 1 ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені (ч. 1 ст. 225 ЦК України). Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі № 650/1252/17 (провадження № 61-18032св20). Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19). У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про спадкування № 7 від 30.05.2008 зазначено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу. Із оспорюваного заповіту вбачається, що заповідачу роз`яснено зміст статтей 1235, 1236, 1241, 1243, 1248, 1254, 1255, 1307 ЦК України. Заповіт складено у двох примірниках, один з яких залишається і зберігається у справах приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Бедненка С.В., а другий видається заповідачу. На підставі статтей 1248, 1253 ЦК України заповіт на прохання ОСОБА_5 записано з її слів за допомогою загальноприйнятих технічних засобів приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Бедненком С.В. У заповіті зазначено, що до підписання заповіт прочитано вголос заповідачем ОСОБА_5 . У зв`язку із станом здоров`я ОСОБА_5 , за її дорученням, у її та нотаріуса присутності текст заповіту підписано ОСОБА_12 . Особу заповідача встановлено, її дієздатність перевірено. Особу ОСОБА_12 , який підписав заповіт встановлено, його дієздатність перевірено. У зв`язку із станом здоров`я заповідача заповіт посвідчено на дому. ЦК України проголошує принцип свободи заповіту, відповідно до якого заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Крім того, він може без зазначення будь-яких причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування. Вирішуючи спір, суд встановив, що ОСОБА_5 07 листопада 2017 року реалізувала своє право на заповіт, звернувшись до нотаріуса; заповіт складено у письмовій формі, підписано за дорученням заповідача іншою особою, та посвідченого приватним нотаріусом, отже, вимоги щодо форми заповіту при його посвідченні було дотримано. В ході розгляду справи судом першої інстанції було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення оспорюваного правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Відповідно до ст. 3 Закону України Про психіатричну допомогу кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України. Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 132 від 22.12.2020, ОСОБА_5 , 1930 року народження, померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , на період складання заповіту - 07.11.2017 не страждала хронічним психічним захворюванням. На момент складання заповіту 07.11.2017 за психічним станом могла розуміти значення своїх дій та керувати ними. Інші питання визначені експертами некоректними і опосередковано обґрунтовані у тексті висновку. Зокрема, у п. 19 висновку зазначено наступне: «в меддокументації даних про галюцинаторно-маячні розлади в анамнезі, ознаки виразного інтелектуального зниження, посилань на спостереження психіатром з даного приводу немає. Крім того, не представлено даних про прийом знеболюючих препаратів, у складі яких є психоактивні речовини. Питання про вплив знеболюючих препаратів є некоректним, не може бути вирішено, оскільки є вірогіднісним і за положенням не підлягає розгляду». Зважаючи на викладене, з урахуванням презумпції психічного здоров`я фізичної особи та недоведеності абсолютної неспроможності ОСОБА_5 в момент вчинення оспорюваного правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними, суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення та надав оцінку наявним у справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав, передбачених статтею 225 ЦК України, для визнання оспорюваного заповіту недійсним. Сам по собі факт наявності у заповідача низки хвороб не є достатнім доказом його неспроможності розуміти значення своїх дій та керувати ними при складанні заповіту та не спростовує презумпцію психічного здоров`я. Надаючи оцінку всім доказам по справі, суд обґрунтовано виходив з того, що жодного доказу щодо встановлення ОСОБА_5 діагнозу, пов`язаного з психічним здоров`ям не встановлювалось. Як зазначено у вищевказаному висновку експерта, з представлених матеріалів, медичної документації, вбачається, що ОСОБА_5 психіатром ніколи не спостерігалась. Будь-які відомості про наявність інтелектуально-мнестичного зниження відсутні. Серцево-судинна та церебрально-судинна патологія при повільному перебігу не впливає значним чином на психічні процеси: пам`ять, мислення, розуміння, критику, можливість осмислення ситуації. При наявності невиразних органічних змін особистості внаслідок судинної патології не відзначається зниження здатності до узагальнення, грубих порушень мислення та інших психічних функцій. Дані особи, як правило, можуть розуміти юридичні наслідки оформлення документів, приймати рішення про укладання угоди, розуміючи правові особливості угоди. Таким чином беззаперечних доказів того, що ОСОБА_5 на час підписання заповіту була неспроможна розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, суду не надано. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Зважаючи на викладене, з урахуванням презумпції психічного здоров`я фізичної особи та недоведеності абсолютної неспроможності ОСОБА_5 в момент вчинення оспорюваного правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними, суд першої інстанції, дійшов правильних висновків щодо відсутності правових підстав, передбачених статтею 225 ЦК України, для визнання оспорюваного заповіту недійсним. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINAv. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року). У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині судового рішення. При вирішенні даної справи судом першої інстанції правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. За таких обставин, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, як ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, - залишенню без змін. Повний текст постанови виготовлено 31 січня 2022 року. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 липня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст. 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Головуючий: Т.І. Биліна Судді: В.М.Барков С.А.Зайцева