Постанова Київський апеляційний суд № 753/5359/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №753/5359/21 Головуючий у І інстанції -Котвицький В.Л. апеляційне провадження №22-ц/824/155/2022 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Гуля В.В., суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С., за участю секретаря Линок В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа: Шістнадцята київська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом встановив: Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача про визнання права власності в порядку спадкування за законом. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_2 . Після смерті ОСОБА_2 в спадок залишився будинок АДРЕСА_1 , який розташований на неприватизованій земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:022:0023. Право власності на будинок було зареєстровано на позивача в порядку спадкування за законом, що підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.11.2017. За життя ОСОБА_2 почав оформляти документи на земельну ділянку. У 2018 році ОСОБА_2 оформив технічну документацію на землю та звернувся із заявою на приватизацію до Київської міської ради. 12.11.2019 ОСОБА_2 отримав рішення №86/7659 Київської міської ради про приватизацію земельної ділянки, але зареєструвати право власності не встиг у зв`язку із смертю. Померлим не було складено заповіту, тому позивач є єдиним спадкоємцем за законом. Для отримання спадщини позивач звернулась із заявою про прийняття спадщини до державного нотаріуса 16-ї КДНК, проте їй було відмовлено з посиланням на відсутність документів на підтвердження права власності померлого на зазначену земельну ділянку. На підставі викладеного позивач просить визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 8000000000:90:022:0023, що розташована у АДРЕСА_1 . Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 29 липня 2021 року відмовлено в задоволенні позову. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати і її позов задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, оскільки у неї як спадкоємця є право, передбачене законом отримати землю у спадщину в судовому порядку. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 (а.с.9), після смерті якого відкрилась спадщина, яка складається з будинку АДРЕСА_1 , який розташований на неприватизованій земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:022:0023. Померлим не було складено заповіту, тому позивач є єдиним спадкоємцем за законом. Право власності на будинок АДРЕСА_1 було зареєстровано на позивача в порядку спадкування за законом, що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 08.08.2019 (а.с.12) та Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.03.2021 (а.с11). За життя, ОСОБА_2 почав оформляти документи на земельну ділянку. У 2018 році ОСОБА_2 оформив технічну документацію на землю та звернувся із заявою на приватизацію до Київської міської ради. 12.11.2019 ОСОБА_2 отримав рішення №86/7659 Київської міської ради про приватизацію земельної ділянки (а.с.93), але зареєструвати право власності не встиг у зв`язку зі смертю. Для отримання спадщини позивач звернулась із заявою про прийняття спадщини до державного нотаріуса 16-ї КДНК, проте їй було відмовлено з посиланням на відсутність документів на підтвердження права власності померлого на зазначену земельну ділянку (а.с.96). Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що рішенням Київської міської ради від 12.11.2019 №86/7659 передано земельну ділянку ОСОБА_2 , проте на даний момент рішення не реалізовано (не виконано), отже наявні підстави для звернення спадкоємців до Київської міської ради з клопотанням про внесення змін до рішення від 12.11.2019 №86/7659. Разом з тим, позивачем не надано належних доказів того, що вона, як спадкоємець зверталась до органів місцевого самоврядування із питанням про завершення процедури приватизації, розпочатої спадкодавцем, чи бажає реалізувати своє право на приватизацію земельної ділянки, яка перебуває у користуванні. Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону виходячи з наступного. Спадкуванням є перехід права та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст.1216 Цивільного кодексу України). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 Цивільного кодексу України) Спадкування права власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення (ч. 1 ст. 1225 ЦК України). У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут). Згідно п. «г» ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України). Право власності, користування земельною ділянкою оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. 126 Земельного кодексу України). Потрібно враховувати вимогу щодо виконання спадкодавцем за життя активних дій та вимог законодавства щодо приватизації земельної ділянки, а також неможливості завершити процедуру приватизації та реєстрації за собою права власності на землю у зв`язку зі смертю, а тому така земельна ділянка входить до складу спадкового майна. За змістом ст. 1296 Цивільного кодексу України оформлення спадщини здійснюється шляхом видачі спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину. У Перехідних положеннях Земельного Кодексу України визначено, у разі коли спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно до ст. 125 Земельного кодексу України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено у завершені процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовом про визнання права на завершення приватизації та одержання державного акту про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку. На підставі абз. 2 п. 1 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок" (втратив чинність на підставі Закону України від 14 вересня 2006 року № 139-V) є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (пункт 1 розділу X доповнено абз. 2 згідно із Законом від 16 вересня 2008 року № 509-VI). На підставі абз. 5 п. 1 розділу X "Перехідні положення" ЗК Внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки, місце розташування яких визначено за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), які розроблені до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення складу, змісту та порядку погодження документації із землеустрою", відомості про які не внесені до Державного земельного кадастру, здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Відповідно до вимог пунктів 4.14, 4.15 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві. Таким чином, встановивши, що за життя ОСОБА_2 почав оформляти документи на земельну ділянку. У 2018 році ОСОБА_2 оформив технічну документацію на землю та звернувся із заявою на приватизацію до Київської міської ради. 12.11.2019 ОСОБА_2 отримав рішення №86/7659 Київської міської ради про приватизацію земельної ділянки, але зареєструвати право власності не встиг у зв`язку із смертю, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивач звернувся до суду із позовом про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, не у спосіб визначений законом. Доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду не спростовують, оскільки згідно ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Не підлягають задоволенню позовні вимоги спадкоємців про визнання права власності на земельну ділянку, щодо якої спадкодавцем розпочато, але не завершено процедуру приватизації. Інші аргументи апеляційноїскарги на законність та обґрунтованість рішення судупершої інстанціїне впливають, його висновків не спростовують. Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)", § 23). Рішення у справі постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,- У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 липня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий В.В. Гуль Судді Ю.О. Матвієнко Я.С. Мельник