Постанова 4874 № 902/227/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2022 року Справа № 902/227/21 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В. , суддя Гудак А.В. секретар судового засідання Ткач Ю.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фонду державного майна України на рішення Господарського суду Вінницької області від 27.09.2021 р. у справі №902/227/21 (суддя Нешик О.С., повний текст рішення складено 07.10.2021 р.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна Біопаливна Компанія", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Корпорація СКІФ-96" до Державного підприємства "Гайсинський спиртовий завод" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фонду державного майна України про стягнення 4 399 322, 08 грн за участю представників сторін: позивача - Чернікова О.С.; відповідача - не з`явився; третьої особи - Міщенко О.В.; ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Південна Біопаливна Компанія", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Корпорація СКІФ-96" звернулося до суду з позовом про стягнення з Державного підприємства "Гайсинський спиртовий завод" 4 399 322, 08 грн заборгованості, з яких: 1 043 859, 53 грн - основний борг, 2 173 981, 50 грн - заборгованість по відсоткам, 5 000 грн - заборгованість за разовою комісією та 1 176 671, 05 - пеня. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням ДП "Гайсинський спиртовий завод" умов кредитного договору від 27.12.2007 р. № 68-01-07, грошові вимоги за яким в розмірі 4 399 322,08 грн перешли до ТОВ "Факторингова компанія" ФК Факторинг" на підставі договору про відступлення права вимоги від 30.03.2015 р., а в подальшому до ТОВ "Південна Біопаливна Компанія" (правонаступник ТОВ "Корпорація СКІФ-96") на підставі договору про відступлення права вимоги від 30.03.2015 р. Позивач посилається на обставини, встановлені у справі № 10/83-10 про банкрутство ДП "Гайсинський спиртовий завод", в якій суд своєю ухвалою від 07.09.2015 р. визнав ТОВ "Південна Біопаливна Компанія" кредитором ДП "Гайсинський спиртовий завод". Рішенням Господарського суду Вінницької області від 27.09.2021 р. у справі № 902/227/21 позов задоволено; стягнуто з ДП "Гайсинський спиртовий завод" на користь ТОВ "Корпорація СКІФ-96" 4 399 322, 08 грн боргу, 65 989, 83 грн відшкодування витрат по сплаті судового збору. Суд першої інстанції вказав, що відсутність доказів проведення ДП "Гайсинський спиртовий завод" заборгованості за уступленою ТОВ "Південна Біопаливна Компанія", правонаступником якого є ТОВ "Корпорація СКІФ-96" вимогою за кредитним договором від 27.12.2007 р. № 68-01-07 в сумі 4 399 322, 08 грн, є підставою для задоволення позовних вимог. При цьому, місцевий господарський суд прийняв до уваги положення ч. 4 ст. 75 ГПК України, та вказав, що у справі №10/83-10 про банкрутство ДП "Гайсинський спиртовий завод" встановлено обставини наявності у відповідача заборгованості в розмірі 4 399 322, 08 грн згідно кредитного договору від 27.12.2007р. № 68-01-07. Також суд першої інстанції зазначив, що оскільки відповідач не заявив суду про застосування позовної давності за спірними вимогами, клопотання позивача про відновлення строку позовної давності судом по суті не розглядалося. При цьому, відмовляючи в задоволення заяви Фонду державного майна України про застосування позовної давності у справі, суд першої інстанції, посилаючись на ст. ст. 45, 46, 50 ГПК України, ст. 267 ЦК України, дійшов висновку, що така заява не може бути задоволена, оскільки заява про сплив позовної давності, зроблена будь-якою іншою особою крім сторони у спорі, не є підставою для застосування судом позовної давності. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Фонд державного майна України звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити в позові. Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що ухвалою Господарського суду Вінницької області від 08.01.2011 р. у справі № 10/83-10 затверджено реєстр вимог кредиторів боржника - ДП "Гайсинський спиртовий завод", до якого включено ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Центральне регіональне управління" з сумою вимог - 1 691 803, 72 грн. Таким чином, заявлена позивачем сума боргу в розмірі 4 399 322, 08 грн є безпідставною та задоволенню не підлягає. Скаржник вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції неправомірно застосував положення ч. 4 ст. 75 ГПК України та визнав преюдиційними обставини, встановлені в ухвалі від 07.09.2015 р. у справі № 10/83-10, оскільки згідно даної ухвали було замінено кредитора - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на його правонаступника - ТОВ "Південна Біопаливна Компанія" та зобов`язано арбітражного керуючого (розпорядника майна ДП "Гайсинський спиртовий завод") Лахненка Є.М. внести відповідні зміни до реєстру вимог кредиторів, а не збільшено розмір грошових вимог, а тому такі правові висновки не мають преюдиціального значення при розгляді даного спору. Крім того, заміна сторони у зобов`язанні внаслідок правонаступництва не може бути підставою збільшення вимог кредитора, які вже затверджено відповідно до реєстру вимог кредиторів боржника у справі № 10/83-10, а з урахуванням ст. 12, 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції. Апелянт звертає увагу суду, що сам по собі кредитний договір від 27.12.2007 р. № 68-01-07 (та додаткові угоди до нього), які укладені між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ДП "Гайсинський спиртовий завод" не підтверджують суму грошової вимоги та не є первинними обліковими документами. Укладення кредитного договору свідчить лише про намір виконання дій в майбутньому, в той час як первісні документи складаються за фактом надання послуг. Під час розгляду справи позивачем не надано жодного доказу на підтвердження суми грошової вимоги та не доведено факт існування кредитних правовідносин, які виникли на підставі кредитного договору від 27.12.2007 р. № 68-01-07. Також, на думку скаржника, судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права прийнято до розгляду клопотання позивача про долучення доказів до матеріалів справи; суд безпідставно послався на документи, долучені до вказаного клопотання у своєму рішенні. Скаржник вказує, що враховуючи пасивну поведінку відповідача, яка зводиться до визнання ним позовних вимог без документального підтвердження, судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволені заяви Фонду про застосування позовної давності до спірних правовідносин. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 р. скаржнику поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду, відкрито провадження у справі, зупинити дію рішення суду, розгляд апеляційної скарги призначено на 26.01.2022 р. об 14:30 год. В судовому засіданні 26.01.2022 р. представник третьої особи підтримав доводи апеляційної скарги, просить задоволити її вимоги, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Представник позивача в судовому засіданні 26.01.2022 р. заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, рішення суду залишити без змін. Відповідач не забезпечив явку в судове засідання повноважного представника, хоча про день, час та місце судового розгляду відповідач повідомлявся належним чином. Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 27.12.2007 р. між АТ "Банк Фінанси та Кредит" та відповідачем - Державним підприємством "Гайсинський спиртовий завод" було укладено кредитний договір № 68-01-07 на суму 1 043 859, 53 грн. 30.03.2015 р. між ПАТ "Банк Фінанси та Кредит" та ТОВ "Факторингова компанія" ФК Факторинг" укладено договір про відступлення права вимоги відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 68-01-07 перейшло до ТОВ "Факторингова компанія" ФК Факторинг". 30.03.2015 р. між ТОВ "Факторингова компанія" ФК Факторинг" та ТОВ "Південна Біопаливна Компанія" (правонаступником якого є ТОВ "Корпорація СКІФ-96") укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором № 68-01-07 перейшло до ТОВ "Південна Біопаливна Компанія". Останнє прийняло право вимоги за кредитним договором № 68-01-07 від 27.12.2007 р., згідно якого розмір вимоги, станом на 30.03.2015 р. складав 4 399 322, 08 грн, з яких: 1 043 859, 53 грн - основний борг, 2 173 981, 50 грн - відсотки, 5 000 грн - одноразова комісія, 1 176 571, 05 грн - пеня. 03.07.2015 р. між ТОВ "Південна Біопаливна Компанія" та ТОВ "Факторингова компанія" ФК Факторинг" підписано акт прийому-передачі права вимоги та акт прийому-передачі документів за кредитом. На виконання договору про відступлення права вимоги, ТОВ "Південна Біопаливна Компанія" було сплачено ТОВ "Факторингова компанія" ФК Факторинг" грошові кошти в сумі 1 116 500 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 949 від 30.05.2015 р., № 1119 від 29.04.2015 р., № 1284 від 28.05.2015 р. № 1466 від 26.06.2015 р. В підтвердження вказаних обставин позивачем надано наступні документи: копії договору про відступлення права вимоги за фінансовим кредитом від 30.03.2015 р. від ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", акту прийому-передачі документів від ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до ТОВ "Факторингова компанія "ФК Факторинг" від 30.03.2015 р., договору про відступлення права вимоги за фінансовим кредитом від 30.03.2015 р. від ТОВ "Факторингова компанія "ФК Факторинг" від 30.03.2015 р., акту прийому-передачі копій документів від ТОВ "Факторингова компанія "ФК Факторинг" до ТОВ "Південна Біопаливна Компанія" від 30.03.2015 р., акту прийому-передачі документів від ТОВ "Факторингова компанія "ФК Факторинг" до ТОВ "Південна Біопаливна Компанія" від 03.07.2015 р., прийому-передачі права вимоги від ТОВ "Факторингова компанія "ФК Факторинг" до ТОВ "Південна Біопаливна Компанія" від 03.07.2015 р., договору про відновлення кредитної лінії № 68-01-07 від 27.12.2007 р., додаткових угод № 1 від 21.04.2008 р., № 1/2 від 02.06.2008 р., № 2 від 06.10.2008 р., № 3 від 10.11.2008 р., № 4 від 26.12.2008 р., № 5 від 14.01.2009 р. до договору № 68-01-07 від 27.12.2007 р., дозволу на розкриття інформації, платіжних доручень № 949 від 30.03.2015 р., № 1119 від 29.04.2015 р., № 1284 від 28.05.2015 р., № 1466 від 26.06.2015 р. Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 21.07.2010 у справі № 10/83-10 було порушено провадження у справі про банкрутство ДП "Гайсинський спиртовий завод". Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 07.09.2015 р. у справі № 10/83-10 було задоволено заяву ТОВ "Південна Біопаливна Компанія" про заміну кредитора ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на його правонаступника - ТОВ "Південна Біопаливна Компанія". Замінено сторону у справі № 10/83-10, кредитора - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на його правонаступника - ТОВ "Південна Біопаливна Компанія". В даній ухвалі суд зазначив, що ухвалою від 08.01.2011 р. затверджено реєстр вимог кредиторів боржника - ДП "Гайсинський спиртовий завод", до якого включено зокрема ПАТ "Банк"Фінанси та Кредит" в особі філії "Центральне регіональне управління" із сумою вимог - 1 691 803, 72 грн. 30.03.2015 р. між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" (первісний кредитор) та ТОВ "Факторингова компанія "ФК Факторинг" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги за фінансовим кредитом від 30.03.2015 р., відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 68-01-07 від 27.12.2007 р., укладеними між АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ДП "Гайсинський спиртовий завод" перейшло до ТОВ "Факторингова компанія "ФК Факторинг". У свою чергу, ТОВ "Факторингова компанія "ФК Факторинг", як первісний кредитор, на підставі договору про відступлення права вимоги за фінансовим кредитом від 30.03.2015 р. передало, а ТОВ "Південна Біопаливна Компанія" - новий кредитор, прийняло всі права вимоги та інші права, що належать первісному кредитору на підставі кредитного договору № 68-01-07 від 27.12.2007 р., укладеного між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ДП "Гайсинський спиртовий завод" (основний договір) з правом вимоги в розмірі 4 399 322, 08 грн. Таким чином, ТОВ "Південна Біопаливна Компанія" одержало всі права вимоги належного виконання зобов`язань за основним договором від боржника - ДП "Гайсинський спиртовий завод", розмір яких становить 4 399 322, 08 грн. На підтвердження виконання договорів ТОВ "Південна Біопаливна Компанія" надано копії договору про відступлення права вимоги за фінансовим кредитом від 30.03.2015 р. від ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", акту прийому-передачі документів від ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до ТОВ "Факторингова компанія "ФК Факторинг" від 30.03.2015 р., договору про відступлення права вимоги за фінансовим кредитом від 30.03.2015 р. від ТОВ "Факторингова компанія "ФК Факторинг" від 30.03.2015 р., акту прийому-передачі копій документів від ТОВ "Факторингова компанія "ФК Факторинг" до ТОВ "Південна Біопаливна Компанія" від 30.03.2015 р., акту прийому-передачі документів від ТОВ "Факторингова компанія "ФК Факторинг" до ТзОВ "Південна Біопаливна Компанія" від 03.07.2015 р., прийому-передачі права вимоги від ТОВ "Факторингова компанія "ФК Факторинг" до ТОВ "Південна Біопаливна Компанія" від 03.07.2015 р., договору про відновлення кредитної лінії № 68-01-07 від 27.12.2007 р., додаткових угод № 1 від 21.04.2008 р., № 1/2 від 02.06.2008 р., № 2 від 06.10.2008 р., № 3 від 10.11.2008 р., №4 від 26.12.2008 р., № 5 від 14.01.2009 р. до договору № 68-01-07 від 27.12.2007 р., дозволу на розкриття інформації, платіжних доручень № 949 від 30.03.2015 р.; № 1119 від 29.04.2015 р.; №1284 від 28.05.2015 р.; № 1466 від 26.06.2015 р.; виписки та витягу з ЄДР. З огляду на викладене, суд у справі № 10/83-10 дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви ТОВ "Південна Біопаливна Компанія" про заміну кредитора ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на його правонаступника - ТОВ "Південна Біопаливна Компанія". Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 07.12.2020 р. було закрито провадження у справі № 10/83-10 про банкрутство ДП "Гайсипський спиртовий завод". Суд першої інстанції у справі № 902/227/21, розглянувши клопотання ТОВ "Корпорація СКІФ-96" про заміну сторони правонаступником, враховуючи положення ст. 52 ГПК України, дійшов правомірного висновку про заміну позивача у даній справі - ТОВ "Південна Біопаливна Компанія" на його правонаступника - ТОВ "Корпорація СКІФ-96". 20.05.2021 р. та 14.06.2021 р. до суду першої інстанції надійшли заяви ДП "Гайсинський спиртовий завод" про визнання позовних вимог (т. 1, а. с. 71, 136). За змістом п. 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу. Відповідно до ч. 4 ст. 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Отже, зі змісту норм процесуального права убачається, що відповідач наділений правом визнати позов на будь-якій стадії процесу (ст. 46 ГПК України). Беручи до уваги те, що Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади, до сфери управління якого належить ДП "Гайсинський спиртовий завод", а також заперечення третьої особи проти позову, суд першої інстанції дійшов висновку про неприйняття заяв відповідача про визнання позову та необхідності розгляду справи по суті. Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача 4 399 322, 08 грн заборгованості за кредитним договором від 27.12.2007 р. № 68-01-07, грошові вимоги за яким у вказаному розмірі перешли до позивача на підставі договору про відступлення права вимоги від 30.03.2015 р. Позивач посилається на обставини встановлені у справі № 10/83-10 про банкрутство ДП "Гайсинський спиртовий завод". Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів зазначає наступне. Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Таке ж положення містить ст. 173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. В силу вимог ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1054 ЦК України). У відповідності до вимог ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України позичальник зобов`язується сплатити кредитору відсотки за користування кредитом. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно приписів статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Згідно ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Відповідно до ст. ст. 514, 516, 517 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 78, ч. 1 ст. 79 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частиною 4 ст. 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. За змістом наведеної норми преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Брумареску проти Румунії" №28342/95, пункт 61, ECHR 1999-VII). Як встановлено апеляційним судом, чинною ухвалою Господарського суду Вінницької області від 07.09.2015 р. у справі №10/83-10 (між тими ж сторонами) було встановлено те, що ТОВ "Південна Біопаливна Компанія" одержало право вимоги виконання зобов`язань за кредитним договором № 68-01-07 від 27.12.2007 р. від ДП "Гайсинський спиртовий завод" в розмірі 4 399 322, 08 грн. Господарський суд Вінницької області у справі № 10/83-10, дійшов висновку здійснити заміну кредитора у справі ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на його правонаступника - ТОВ "Південна Біопаливна Компанія". З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що преюдиційними у справі № 902/227/21 є обставини, які були встановлені судом при розгляді справи № 10/83-10 про банкрутство ДП "Гайсинський спиртовий завод" щодо переходу права вимоги до ТОВ "Південна Біопаливна Компанія" за кредитним договором № 68-01-07 від 27.12.2007 р. в розмірі 4 399 322, 08 грн, тому вказані фактичні обставини не підлягають повторному доказуванню при вирішенні спору у цій справі. Доводи скаржника про те, що обставини, встановлені судом у справі № 10/83-10 не є преюдиційними, апеляційний господарський суд визнає необґрунтованими з огляду на встановлені вище обставини. Також при вирішенні вказаного спору, апеляційний господарський суд приймає до уваги те, що 31.03.2021 р. між ДП "Гайсинський спиртовий завод" та ТОВ "Південна Біопаливна Компанія" були складені акти звірки взаємних розрахунків, в яких зазначено, що відповідно до ухвали Господарського суду Вінницької області від 07.09.2015 р. у справі № 10/83-10 заборгованість відповідача, станом на 31.03.2015 р. складає 4 399 322, 08 грн: згідно першого акту звірки 2 722 839, 36 грн; згідно другого акту звірки - 1 676 482, 72 грн. З огляду на відсутність у справі доказів щодо погашення відповідачем заборгованості за кредитним договором від 27.12.2007 р. № 68-01-07, грошові вимоги за яким в розмірі 4 399 322, 08 грн перешли до позивача на підставі договору про відступлення права вимоги від 30.03.2015 р., беручи до уваги встановлені у справі № 10/83-10 про банкрутство ДП "Гайсинський спиртовий завод" обставини, які в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України є преюдиційними та не доказуються при вирішенні спору у цій справі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 4 399 322, 08 грн заборгованості. Щодо посилання скаржника на те, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження суми грошової вимоги та не доведено факт існування кредитних правовідносин, які виникли на підставі договору від 27.12.2007 р. № 68-01-07, колегія суддів вказує, що такі доводи спростовуються встановленими судом обставинами у справі № 10/83-10 про банкрутство ДП "Гайсинський спиртовий завод", які в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України є преюдиційними. При цьому, суд вказує, що у випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Посилання скаржника на те, що заявлена позивачем сума боргу в розмірі 4 399 322, 08 грн є безпідставною, оскільки ухвалою Господарського суду Вінницької області від 08.01.2011 р. у справі № 10/83-10 було затверджено реєстр вимог кредиторів боржника - ДП "Гайсинський спиртовий завод", до якого включено ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Центральне регіональне управління" з сумою вимог - 1 691 803, 72 грн, апеляційний господарський суд вважає безпідставним, з огляду на встановлені судом вище обставини переходу права вимоги до ТОВ "Південна Біопаливна Компанія" за кредитним договором № 68-01-07 від 27.12.2007 р. саме в розмірі 4 399 322, 08 грн. Доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки суд прийняв до розгляду клопотання позивача про долучення доказів до матеріалів справи та безпідставно послався на документи, долучені до вказаного клопотання у своєму рішенні, суд вважає такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, оскільки рішення суду про задоволення позову мотивоване з посилання на докази, подані сторонами у відповідності до вимог процесуального закону та обставини, встановлені у справі №10/83-10. Щодо поданої третьою особою у справі заяви про застосування до спірних правовідносин позовної давності та посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в її задоволенні, колегія суддів вказує наступне. Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються ст. 267 ЦК України. Згідно ст. 267 ЦК України, особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Відповідно до частини 4 цієї статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення. Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова "лише" (аналог "тільки", "виключно"), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується. Виходячи із основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин та аналізуючи норми розділу V ЦК України "Строки та терміни. Позовна давність" у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність. Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони. Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність. Вказаний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 24.06.2015 р. у справі № 6-738цс15. Верховний Суд України виклав подібну правову позицію й у постанові від 22.03.2017 р. у справі № 6-3063цс16, вказавши, що суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність. Без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи. Згідно ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Частиною 5 ст. 50 ГПК України передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, мають процесуальні права та обов`язки, встановлені статтею 42 цього Кодексу. При цьому права сторони, визначені, зокрема, ст.46 та іншими нормами цього Кодексу, є саме процесуальними, в той час як згаданий припис ст.267 ЦК України є нормою права матеріального і не може розумітися як можливість застосування господарським судом позовної давності за заявами зазначених третіх осіб. Як встановлено апеляційним судом, про застосування строку позовної давності у справі було заявлено третьою особою у справі - Фондом державного майна України. Однак, заява про сплив позовної давності, зроблена будь-якою іншою особою крім сторони у спорі, не є підставою для застосування судом позовної давності. З наведеного слідує, що нормами чинного законодавства не передбачено права третьої особи на звернення до суду із заявою про застосування строку позовної давності у порядку ст. 267 ЦК України. Вказаний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 21.10.2020 р. у справі № 509/3589/16-ц. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заява Фонду державного майна України про застосування позовної давності до спірних правовідносин не підлягає задоволенню. При цьому, суд першої інстанції вірно вказав, що оскільки відповідач не заявив суду про застосування позовної давності за спірними вимогами, тому клопотання позивача про відновлення строку позовної давності судом по суті не розглядається. Позовна давність не є інститутом процесуального права, а тому не може бути відновлена (поновлена) у разі її спливу. Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. Суд апеляційної інстанції зазначає, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін. ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України"). З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції належно виконав свій обов`язок щодо мотивації прийнятого ним рішення у даній справі та дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Вінницької області від 27.09.2021 р. у справі № 902/227/21 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Фонду державного майна України - без задоволення. Судові витрати покладаються на скаржника згідно ст. ст. 129, 282 ГПК України. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фонду державного майна України на рішення Господарського суду Вінницької області від 27.09.2021 р. у справі № 902/227/21 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Вінницької області. Повний текст постанови складено 31 січня 2022 Головуючий суддя Олексюк Г.Є. Суддя Мельник О.В. Суддя Гудак А.В.