Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/2706/21-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/2706/21-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Сало П.І. Суддя-доповідач - Граб Л.С. 24 січня 2022 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Смілянця Е. С. Сторчака В. Ю. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Вінницькій області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, В С Т А Н О В И В : В березні 2021 року Головне управління ДПС у Вінницькій області (далі ГУ ДПС у Вінницькій області) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу в розмірі 22655,88 грн. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, Управління посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що станом на 23.03.2021 за ОСОБА_1 рахується борг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості в загальній сумі 22655,88 грн. (основний платіж), що підтверджується довідкою Головного управління ДПС у Вінницькій області про суми податкового боргу фізичної особи. Вказана заборгованість виникла внаслідок несплати податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, визначеного податковими повідомленнями-рішеннями від 27.02.2018 за № 0030282/5002-0228, від 26.11.2019 за №№ 0297807-5005-0228, 0297822-5005-0228 та від 25.06.2020 за № 0307271-5005-0228. 12.03.2020 контролюючим органом сформовано податкову вимогу №24837-50, яку надіслано відповідачу за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому, в зв`язку з непогашенням ОСОБА_1 податкового боргу, позивач звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач як суб`єкт владних повноважень не довів факту надсилання відповідачу податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги з дотриманням вимог чинного податкового законодавства, що є необхідними та обов`язковими умовами для прийняття судом рішення про стягнення з платника податків податкового боргу. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За змістом ст.67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Обов`язок сплати податків платником передбачений підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), відповідно до якого, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Грошове зобов`язання платника податків-сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (підпункт 14.1.39 пункту14.1 статті 14 ПК України). За визначенням наведеним у підпункті 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. Згідно з пунктом 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Пунктом 57.3 статті 57 ПК України передбачено, що у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. Водночас, особливості формування та надсилання податкової вимоги визначені статтею 59 ПК України (слід застосовувати в редакції, чинній на момент формування та надсилання податкової вимоги відповідачеві). За правилами, визначеними статтею 59 ПК України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків. Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує шістдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків. Вказана норма в частині, що стосується надсилання (вручення) податкової вимоги є бланкетною, адже відсилає до іншої норми, якою врегульовано порядок надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Так, пунктом 58.3 статті 58 ПК України визначено, що податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. У разі якщо вручити податкове повідомлення-рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення - рішення вважається таким, що не вручено платнику податків. Подібні положення містяться і в Порядку направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків, що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30 червня 2017 року №610. Зокрема, пунктом 7 розділу IV вказаного Порядку передбачено, що податкова вимога вважається належним чином врученою платнику податків (крім фізичних осіб), якщо вона надіслана за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Податкова вимога вважається надісланою (врученою) фізичній особі, якщо її вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному абзацом третім пункту 6 цього розділу. У разі якщо пошта не може вручити платнику податків податкову вимогу через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, така податкова вимога вважається врученою платнику податків у день, вказаний поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення. Відтак, системний аналіз наведених норм свідчить про те, що несплата платником податків узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки є підставою для формування податковим органом та надіслання податкової вимоги. Податковий борг може бути стягнутий у судовому порядку за зверненням податкового органу. Стягнення податкового боргу у судовому порядку передбачає, що податковим органом виконано законодавчі приписи щодо порядку формування та направлення податкової вимоги. При цьому, відповідно до податкового законодавства податкова вимога надсилається фізичній особі на адресу за місцем її проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 травня 2020 року у справі №810/1963/18, від 12 серпня 2020 року у справі №160/2116/19, від 20 жовтня 2020 року у справі №140/30/20, від 02 грудня 2020 року у справі № 160/2705/19. Як свідчать матеріали справи, за ОСОБА_1 рахується податковий борг у розмірі 22655,88 грн. При цьому, матеріали справи не містять доказів погашення податкового боргу у вказаному розмірі. Відповідно до пункту 87.11 статті 87 ПК України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження. Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 Кодексу адміністративного судочинства України). Як вбачається з матеріалів справи податкові повідомлення-рішення від 27.02.2018 за № 0030282/5002-0228, від 26.11.2019 за №№ 0297807-5005-0228, 0297822-5005-0228 та від 25.06.2020 за № 0307271-5005-0228 та податкова вимога від 12.03.2020 № 24837-50 направлялися позивачем рекомендованими листами з повідомленням на адресу відповідача: АДРЕСА_1 , які були повернуті з відмітками "адресат відсутній" та "за закінченням терміну зберігання". В той же час, як слідує із відповіді Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради від 06.04.2021 № 22953, ОСОБА_1 з 09.03.2006 по теперішній час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Крім того, як видно з доданої до позовної заяви відповіді органів УДМС у Вінницькій області на запит позивача, місцем реєстрації відповідача є адреса: АДРЕСА_3 , однак на вказану адресу останнім податкові повідомлення-рішення та податкова вимога не направлялися. При цьому, належних та допустимих доказів на підтвердження того факту, що адреса: АДРЕСА_1 є податковою адресою відповідача, податковим органом суду не надано. Поряд з цим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обгрунтовано не взято до уваги відповідь Вінницької ДПІ від 27.01.2021, оскільки остання не підписана уповноваженою посадовою особою, не засвідчена печаткою відповідної установи та не містить інших необхідних реквізитів (відсутній вихідний номер відповіді). До того ж ця відповідь суперечить офіційним документам щодо зареєстрованого місця проживання відповідача, про які зазначено вище, а тому викликає обґрунтовані сумніви у її достовірності. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що податковий орган надсилав податкову вимогу та податкові повідомлення-рішення на поштову адресу, до якої відповідач не має відношення та яка не є його місцем реєстрації, а тому з огляду на приписи статей 42, 59, 266 ПК України, відсутні підстави вважати, що податкові повідомлення-рішення та податкова вимога є такими, що вручені платнику податків. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 304, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Граб Л.С. Судді Смілянець Е. С. Сторчак В. Ю.