Постанова 4855 № 640/22782/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua Головуючий суддя у першій інстанції: Чудак О.М. Суддя-доповідач: Епель О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 січня 2022 року Справа № 640/22782/19 Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді Епель О.В., суддів: Губської Л.В., Карпушової О.В., за участю секретаря Сакевич Ж.В., представниці позивача Степанової О.С., представиці відповідача Бойко В.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, В С Т А Н О В И В : Історія справи. ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - Відповідач), в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 22.10.2019 №1168ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями - начальника першого слідчого відділу Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 23.10.2019; - поновити Позивача на посаді заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями - начальника першого слідчого відділу Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України в органі прокуратури з 23.10.2019; - стягнути з Відповідача на користь Позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 23.10.2019 по дату винесення судового рішення. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 липня 2021 року адміністративний позов було задоволено частково: - визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора 22.10.2019 № 1168ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями - начальника першого слідчого відділу Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 23.10.2019; - поновлено ОСОБА_1 з 24.10.2019 в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями - начальника першого слідчого відділу Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України; - стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 033 431,36 грн. У задоволенні позову в іншій частині позовних вимог - відмовлено. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Позивача було безпідставно та незаконно звільнено з органів прокуратури, що реорганізація чи ліквідація органу прокуратури, в якому він був працевлаштований, юридично не відбулася. При цьому, суд дійшов висновку, що в оскаржуваному Позивачем наказі не конкретизовано підставу для його звільнення. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Відповідача подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування заявлених апеляційних вимог Апелянт стверджує, що Позивача було правомірно звільнено із займаної посади, оскільки прокурори, які не пройшли успішно атестацію, не можуть бути переведені до Офісу Генерального прокурора. Також, Апелянт зазначає, що законодавством визначено зміст заяви прокурора про намір пройти атестацію, але заява Позивача відповідній формі не відповідала. При цьому, Апелянт стверджує, що звільнення Позивача було здійснено на підставі спеціальних законодавчих норм та не залежить від ліквідації чи реорганізації відповідного органу прокуратури. Крім того, на переконання Апелянта, Позивача не може бути поновлено на роботі в Офісі ГП, оскільки він не пройшов атестацію. Також, Апелянт зазначає, що звільнення Позивача відбулося, окрім іншого, й у зв`язку зі скороченням штату працівників Генеральної прокуратури. З цих та інших підстав Апелянт вважає, що оскаржуване ним рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин справи і з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2021 та від 28.07.2021 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду. Позивачем подано відзив на апеляційні скарги, в якому він наполягає на протиправності та безпідставності його звільнення, стверджує про необґрунтованість доводів апелянтів та правильність висновків суду першої інстанції. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав. Обставини справи, установлені судом першої інстанції. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Позивач звернувся до Генерального прокурора з заявою від 15.10.2019 про переведення на адміністративну посаду в ОГП. 22.10.2019 Генеральним прокурором прийнято наказ № 1168ц, яким, керуючись статтею 9 Закону України «Про прокуратуру», пунктом 2 частини 2 статті 41 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями - начальника першого слідчого відділу Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 23.10.2019. Вважаючи зазначений наказ протиправним, Позивач звернувся до суду з цим позовом. Нормативно-правове обґрунтування. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Законами України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX, (далі - Закон № 113-IX), Порядком проходження прокурорами атестації, затвердженим наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 (далі - Порядок № 221), Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100). Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. При цьому, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Статтями 2, 5-1 КЗпП України передбачено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення. Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом № 1697-VII. Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена статтею 16 Закону № 1697-VII, є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності. У частині третій статті 16 Закону № 1697-VII визначено, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом. Згідно з пунктом 9 частин першої, частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. 25.09.2019 набрав чинності Закон № 113-IX, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури. Відповідно до пунктів 6, 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX). Згідно з п. 10 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації. У п. 11 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX визначено, що атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур. На підставі та на виконання Закону № 113-IX наказом Генерального прокурора № 221 від 03.10.2019 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221). У пункті 1 розділу 1 Порядку № 221 визначено, що атестація прокурорів - це встановлена Розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур. Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України проводиться відповідними кадровими комісіями, порядок роботи яких, перелік і склад визначаються відповідними наказами Генерального прокурора. Атестація включає в себе три етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання (пункт 6 Порядку № 221). Згідно з пунктами 8, 9 Порядку № 221 за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку. Атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку. Заява, вказана у пункті 9 Розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто (пункт 10 Порядку № 221). Відповідно до пунктів 1-4 розділу ІІ Порядку № 221 після завершення строку для подання заяви, вказаної у пункті 9 розділу I цього Порядку, кадрова комісія формує графік складання іспитів та оприлюднює його на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України не пізніше ніж за п`ять календарних днів до дня складання іспиту. Перелік тестових питань для іспиту затверджується Генеральним прокурором та оприлюднюється на веб-сайті Генеральної прокуратури України не пізніше ніж за сім календарних днів до дня складання іспиту. Тестування проходить автоматизовано з використанням комп`ютерної техніки у присутності членів відповідної кадрової комісії і триває 100 хвилин. Тестові питання обираються для кожного прокурора автоматично із загального переліку питань у кількості 100 питань. Кожне питання має передбачати варіанти відповіді, один з яких є правильним. Після закінчення часу, відведеного на проходження тестування, тестування припиняється автоматично, а на екран виводиться результат складання іспиту відповідного прокурора. Кожна правильна відповідь оцінюється в один бал. Максимальна кількість можливих балів за іспит становить 100 балів. Прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту становить 70 балів. У пункті 5 розділу ІІ Порядку № 221 визначено, що прокурор, який за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, не допускається до іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички, припиняє участь в атестації, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Аналогічні положення містяться в пункті 16 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX. Згідно з пунктом 19 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; 3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію; 4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі. Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту. Указані в цьому пункті прокурори можуть бути звільнені з посади прокурора також і на інших підставах, передбачених Законом України «Про прокуратуру». Згідно зі статтею 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. У пункті 8 розділу ІV Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Висновки суду апеляційної інстанції.

1. Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що нормами спеціального законодавства регламентовано чітку процедуру та умови звільнення і переведення прокурорів до Офісу Генерального прокурора у зв`язку з реформуванням органів прокуратури.

2. Разом з тим, зазначена процедура зумовлює необхідність подання прокурором відповідної заяви.

3. Водночас, неподання прокурором у встановлений строк вказаної заяви до Генерального прокурора є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

4. Аналогічні правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 200/13482/19-а та, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, є обов`язковими для колегії суддів при розгляді цієї справи.

5. Перевіряючи доводи апеляційної скарги Відповідача, колегія суддів звертає увагу на те, що Позивачем у строки, визначені законодавством, подавалася заява на ім`я Генерального прокурора Рябошапки Р.Г., підписана ним особисто, яка містить чіткий намір ОСОБА_1 продовжити службу в органах прокурори та пройти відповідну перевірку його професійної компетентності, етики, доброчесності, а також перевірку морально-ділових та професійних якостей /т. 1 а.с. 19/. Тобто, фактично Позивач не лише виявив намір продовження служби в органах прокуратури та надав згоду на проходження атестації, а й підтвердив свій намір узяти участь в усіх її етапах та надав згоду на проведення його нього всіх необхідних процедур.

6. Разом з тим, доводи Апелянта щодо невідповідності такої заяви Позивача формі, установленій в додатку 2 до Порядку № 221, апеляційний суд відхиляє, оскільки жодною нормою чинного законодавства не передбачено можливості недопущення особи до проходження атестації та, тим більше, її звільнення у зв`язку з формальними недоліками поданої нею заяви та/або невідповідністю такої заяви підзаконному нормативно-правову акту.

7. При цьому, колегія суддів також приймає до уваги правовий підхід, закладений ЄСПЛ при вирішенні справи «Сутяжник проти РФ» (рішення від 25.04.2018) та застосований Верховним Судом у справах №№ 826/5575/17, 910/10616/17, відповідно до якого надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом є правовим пуризмом. Згідно зі ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

8. У контексті аналізу доводів учасників цієї справи, апеляційний суд також звертає увагу на те, що за умов подання Позивачем вищевказаної заяви, лише допущення його до проведення атестування, відповідно до Закону № 113-ІХ, та неуспішне проходження ним такого атестування надавало б законні підстави для його звільнення, зокрема з посиланням на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

9. Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що Апелянт у своїй скарзі фактично наводить дві правові підстави для звільнення Позивача із займаної посади: у зв`язку з неуспішним проходженням атестації (щодо безпідставності якої судом зазначено вище) та у зв`язку зі скороченням штату працівників, але доказів того, що відповідне скорочення дійсно відбулося і Позивача навіть неможливо було допустити до проходження атестації, тобто надати йому можливість реалізувати своє конституційне право на працю, суду не надано. Крім того, спірний наказ про звільнення Позивача, крім посилання на пункт 9 частини першої статті 51 Закону «Про прокуратуру», жодного уточнення, конкретизації підстави звільнення не містить, що суперечить принципу правової визначеності.

10. У рішенні в справі «The Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд зазначив, що закон повинен бути досить доступним, він повинен служити для громадянина відповідним орієнтиром, достатнім у контексті, в якому застосовуються певні правові норми у відповідній справі; норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає можливість громадянинові регулювати свою поведінку. При цьому ЄСПЛ у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. Відповідно до ст. 6 КАС України ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки Європейського суду з прав людини є джерелом права.

11. Втім, у цій справі спосіб, в який Апелянтом здійснюється тлумачення та застосування національного законодавства, не сумісний з принципами Конвенції та нівелює сутність принципу належного урядування. При цьому, судова колегія враховує правові висновки, викладені в пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуца та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119). Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).

11. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності наказу Генерального прокурора № 1168ц від 22.10.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями - начальника першого слідчого відділу Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 23.10.2019.

12. Разом з тим, перевіряючи у межах апеляційної скарги підстави, з яких суд прийняв рішення в цій справі, судова колегія звертає увагу на те, що Закон № 113-ІХ є спеціальним, прийнятим у часі пізніше по відношенню до Закону України «Про прокуратуру» і таким, що не суперечить його нормам, зокрема статті 51, а конкретизує їх визначаючи спеціальні умови подальшого проходження служби в органах прокуратури та регламентуючи право роботодавця здійснити відповідне атестування працівників. Тому, звільнення працівника (робітника органів прокуратури) за вказаною нормою не залежить від факту реорганізації або ліквідації органу. У даному випадку це не є вирішельним. Аналогічний правовий підхід щодо тлумачення наведених законодавчих актів в аспекті питання щодо підстав для звільнення з прокуратури (зокрема ліквідації, реорганізації, перейменування органів прокуратури) застосовано Верховним Судом у постанові від 21.09.2021 у справі № 200/5038/20-а.

13. З огляду на це, судова колегія вважає помилковими висновки суду першої інстанції в частині щодо протиправності звільнення позивача з тих підстав, що ліквідація або реорганізація органів прокуратури не відбулася.

14. Крім того, колегія суддів приймає до уваги та вважає обґрунтованими доводи Апелянта про те, що Позивача не може бути поновлено в Офісі Генерального прокурора, оскільки він не пройшов атестацію. Враховуючи вищевикладене та, зокрема встановлені судом обставини щодо протиправності звільнення Позивача, апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на тій посаді та в тому органі, з якого він був звільнений, тобто на посаді заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями - начальника першого слідчого відділу Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 24.10.2019. Саме такий спосіб захисту порушеного права Позивача за виниклих спірних правовідносин відповідатиме вищенаведеним приписам спеціального законодавства та загальній нормі КЗпП України, що не було встановлено судом першої інстанції.

15. При цьому, колегія суддів враховує висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» (Doran v. Ireland), відповідно до яких поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

16. Перевіряючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь Позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, судова колегія зазначає, що відповідних розрахунок судом було здійснено за період з 24.10.2019 по 30.07.2021, виходячи із середньоденної заробітної плати 2 338,08 грн, що відповідає вимогам вищенаведеного Порядку №

100. Тому, колегія суддів вважає правомірними висновки суду першої інстанції в цій частині та відхиляє як необґрунтовані доводи Апелянта щодо відсутності підстав для задоволення відповідних позовних вимог.

17. Аналізуючи всі доводи Апелянтів, колегія суддів приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

18. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи, правильно вирішено спір по суті заявлених позовних вимог, але суд допустився помилки при застосуванні норм матеріального права, про що було зазначено вище.

19. Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Офісу Генерального прокурора підлягає задоволенню частково, а рішення від Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 липня 2021 року - зміні в частині абзацу третього його резолютивної частини шляхом викладення її в наступній редакції: «Поновити ОСОБА_1 з посаді заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями - начальника першого слідчого відділу Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 24.10.2019», а в іншій частині рішення суду - залишити без змін. Розподіл судових витрат. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати в цій справі перерозподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 липня 2021 року - змінити, виклавши абзац третій його резолютивної частини в наступній редакції: «Поновити ОСОБА_1 з посаді заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями - начальника першого слідчого відділу Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 24.10.2019». В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 липня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Повний текст судового рішення виготовлено 19 січня 2022 року. Головуючий суддя О.В. Епель Судді: Л.В. Губська О.В. Карпушова