Постанова 4855 № 640/1318/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/1318/21 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 січня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Кузьменка В.В., Василенка Я.М., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у відмові надіслати скановані копії рішень на електронну адресу позивача ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про призначення особам у період з 01.07.2016 по 01.09.2016 МО України одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975; - зобов`язати відповідача надіслати скановані копії рішень на електронну адресу позивача ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про призначення особам у період з 01.07.2016 по 01.09.2016 МО України одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2021 р. адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2021 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у письмовому провадженні на 18.01.2022. Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача є обґрунтованою та підлягає задоволенню, з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до відповідача із запитом на інформацію від 16 листопада 2020 року, в якому просив повідомити, якій кількості осіб, у період з 01.07.2016 по 01.09.2016, Міністерство оборони України призначено одноразову грошову допомогу згідно статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, та в разі наявності таких рішень надіслати їх у сканованому вигляді на його електронну адресу позивача. За результатом розгляду запиту на інформацію від 16 листопада 2020 року, відповідач листом від 23.11.2020 № 0290/ЗПІ/331/4, повідомив позивача, що за запитуваний період комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято 1335 рішень стосовно призначення грошової допомоги, та відмовив в наданні копій зазначених рішень, оскільки в них міститься конфіденційні дані стосовно суб`єктів персональних даних. Вважаючи протиправними дії та висновки відповідача при розгляді вищевказаного запиту, позивачем подано даний позов до адміністративного суду. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивач має право на отримання запитуваної інформації, оскільки питання, порушене у його запиті про доступ до публічної інформації, стосується інформації про розпорядження бюджетними коштами, яка відповідно до частини п`ятої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не може бути обмежена в доступі. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Так, спеціальним законом, який визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, є Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року № 2939-VI, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 13 січня 2011 року № 2939-VI). Відповідно до норм статті 1 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI, доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію. Пунктом 1 частини 1 статті 13 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI, передбачено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання. Суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації відповідно до статті 12 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI є запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації. Положеннями частини 1 статті 7 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-ХІІ, визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація. Згідно частини 2 цієї ж статті передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Частиною 5 статті 7 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-ХІІ, передбачено, що не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов`язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України "Про державну таємницю"), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону. За визначенням частини 6 статті 7 Закону № 2939-VI, не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України "Про запобігання корупції", крім випадків, визначених зазначеним Законом. Згідно змісту частини 7 статті 7 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-ХІІ, обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений. Порядок розгляду і надання відповіді на запит визначено у статті 20 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI, зокрема, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту (частини 1, 4 статті 20 Закону). У статті 22 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI, наведений вичерпний перелік підстав, з яких розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту на її отримання. Так розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону. Право особи на доступ до інформації, гарантоване статтею 34 Конституції України, не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Такі обмеження мають бути винятками, які передбачені законом, переслідувати одну або декілька законних цілей і бути необхідними у демократичному суспільстві. У разі обмеження права на доступ до інформації законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію вказаного права і не порушувати сутнісного змісту такого права (абзац сьомий пункту 2.2 мотивувальної частини Рішення Першого сенату Конституційного Суду України від 22 січня 2020 року № 1-р(I)/2020). Згідно з положеннями статті 4 Закону України «Про доступ до публічної інформації», одним із принципів забезпечення доступу до публічної інформації є принцип прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень (пункт 1 частини першої цієї статті). Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності вимог, визначених пунктами 1-3 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що в межах спірних правовідносин, Міністерство оборони України є розпорядником публічної інформації в розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації» і керується його положеннями при вирішенні питань щодо доступу до інформації. При цьому, відповідач є розпорядником, як відкритої публічної інформації, так і інформації з обмеженим доступом. Так, позивач звернувся до Міністерства оборони України із запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», у якому просив надати у тому числі скановані копії рішень про призначення особам одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 за період з 01.07.2016 по 01.09.2016. Колегія суддів зазначає, що самим відповідачем не оспорюється факт наявності в нього запитуваної позивачем інформації, зокрема, рішень про призначення одноразової грошової допомоги особам відповідно до статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ та Порядку, а також, відповідачем було надано на запит позивача інформацію про кількість прийнятих рішень про призначення одноразової грошової допомоги. Водночас, стосовно ролі запитувача, то в матеріалах справи відсутні будь-які відомості про те, що позивач є, зокрема, журналістом, науковцем, громадським активістом тощо і його діяльність пов`язана з питаннями, що становлять суспільний інтерес. Дійсно, відповідно до статті 5 Закону України «Про інформацію» від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII, кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. У статті 10 цього Закону, зазначені види інформації за змістом, якими є: інформація про фізичну особу; інформація довідково-енциклопедичного характеру; інформація про стан довкілля (екологічна інформація); інформація про товар (роботу, послугу); науково-технічна інформація; податкова інформація; правова інформація; статистична інформація; соціологічна інформація; інші види інформації. Згідно норм статті 11 Закону України «Про інформацію» від 02 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ, інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження. Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, під час здійснення повноважень щодо верифікації та моніторингу державних виплат не потребує згоди фізичних осіб на отримання та обробку персональних даних. Як вбачається з матеріалів справи, нормативною підставою ненадання позивачеві сканованих копій рішень стосовно осіб, яким було призначено одноразову грошову допомогу слугував той факт, що вказані рішення містять конфіденційну інформацію про фізичних осіб, зокрема, про стан здоров`я (зазначення групи інвалідності), адресу, дату народження, які не можуть бути розголошені без згоди цих осіб. Колегія суддів вважає, що в межах спірних правовідносин, не можна залишати поза увагою аргументи, зокрема відсутність згоди фізичних осіб, стосовно яких відповідачем були прийняті рішення про призначення та виплату їх одноразової грошової допомоги, на надання інформації щодо стану їх здоров`я, дати народження, місця проживання, розміру цієї допомоги, який, враховуючи положення Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ, дійсно, є значним, та може досягати кілька сотень тисяч гривень. Досліджуючи питання про те, наскільки ненадання відповідачем позивачеві запитуваної інформації, є втручанням у його права, гарантовані статтею 10 Конвенції, а також надаючи оцінку, чи було це втручання "передбачене законом", чи переслідувало воно одну або декілька законних цілей та чи було воно "необхідним у демократичному суспільстві" задля досягнення цих цілей, колегія суддів бере до уваги наступне. Стосовно критерію готовності та доступності інформації, то відповідачем не оспорюється факт наявності в нього запитуваної позивачем інформації. Стосовно ролі запитувача, то в матеріалах справи відсутні будь-які відомості про те, що позивач є, зокрема, журналістом, науковцем, громадським активістом тощо і його діяльність пов`язана з питаннями, що становлять суспільний інтерес. Наведені позивачем доводи, а саме, цитування норм статті 23 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», носять загальний, абстрактний характер і жодним чином не підтверджують наявність у позивача нагальної потреби у отриманні запитуваних ним копій рішень. Обговорюючи природу запитуваної позивачем інформації, а також чи було її ненадання відповідачем "передбачене законом", чи переслідувало одну або декілька законних цілей та чи було це "необхідним у демократичному суспільстві" задля досягнення цих цілей, то відповідно до статті 5 Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що в межах спірних правовідносин йдеться про інформацію, яка містить, з-поміж іншого, конфіденційні відомості про фізичну особу, які не можуть бути надані, без її згоди, а отже, і про необґрунтованість заявлених позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення. Міністерство оборони України мало достатні та передбачені законом правові підстави для відмови в наданні запитуваної інформації, з огляду на наявність сукупності визначених пунктами 1-3 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» підстав обмеження в доступі. Також, колегія суддів констатує, що відповідач на запит позивача все ж таки надав інформацію про кількість прийнятих рішень про призначення такої допомоги, однак, не розкриваючи зміст персональних даних про таких осіб. Тож, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, та зумовлюють скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог. Положеннями ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, що стало підставою для неправильного вирішення спору. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2021 р. - скасувати. Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій - відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Ганечко Судді В.В. Кузьменко Я.М. Василенко