Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/14606/21

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 січня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/14606/21 Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С.О. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Димерлія О.О. суддів Єщенка О.В. , Танасогло Т.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року у справі №420/14606/21 за позовом ОСОБА_1 до заступника директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Іллящука Дениса Георгійовича, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві про визнання протиправною бездіяльність щодо відмови у наданні публічної інформації та зобов`язання вчинити певні дії У С Т А Н О В И В: У серпні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність заступника директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві полковника Іллящука Дениса Георгійовича по відмові у наданні публічної інформації на запит на інформацію ОСОБА_1 від 18.05.2021 року про надання копії розрахунково-платіжної відомості про нарахування та виплату заробітної плати слідчого другого слідчого відділу ТУ ДБР у м. Миколаєві Колесніка Володимира Ігоровича; - зобов`язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві надати копії розрахунково-платіжної відомості про нарахування та виплату заробітної плати слідчого другого слідчого відділу ТУ ДБР у м. Миколаєві Колесніка Володимира Ігоровича. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08 серпня 2021 року позивач звернувся до ТУ ДБР у м. Миколаєві із запитом на інформацію щодо надання копії розрахунково-платіжної відомості про нарахування та виплату заробітної плати слідчого другого слідчого відділу ТУ ДБР у м. Миколаєві Володимира Колесніка. На думку позивача, запитувана ним інформація відноситься до публічної інформації з вільним доступом. За результатами розгляду запиту на публічну інформацію, ТУ ДБР у м. Миколаєві надано відповідь від 12.08.2021 року, у відповідності до якої у задоволенні запиту було відмовлено на підставі приписів п.2 ч.1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Не погодившись з відмовою у задоволенні запиту ОСОБА_1 , посилаючись на порушення заступником Директора ТУ ДБР у м. Миколаєві Іллящуком Д.Г. вимог ч.5 ст.6, підпунктів 1,2 ч.1 ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», позивач звернувся до суду з вимогами зобов`язати відповідача надати копії запитуваних документів. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.10.2021 року у справі №420/14606/21 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною відмову заступника директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві полковника Державного бюро розслідувань Іллящука Дениса Георгійовича у наданні публічної інформації на запит на інформацію ОСОБА_1 від 18.05.2021 року про надання копії розрахунково-платіжної відомості про нарахування та виплату заробітної плати слідчого другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Миколаєві. Зобов`язано Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві надати ОСОБА_1 копію розрахунково-платіжної відомості про нарахування та виплату заробітної плати слідчого другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Миколаєві. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є суб`єктом владних повноважень та наділений владними управлінськими функціями, а запитувана інформація стосується посадової особи відповідача, З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що інформація, яка міститься в розрахунково-платіжних відомостях посадових осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, не належить до інформації з обмеженим доступом. При цьому, судом першої інстанції зазначено, доказів того, що надання вищевказаної інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину, відповідачем до суду не надано. Також, суд попередньої інстанції дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні вимоги щодо стягнення витрат на правничу допомогу, зазначивши, що в даному випадку, представником позивача не надано до суду акта виконаних робіт з детальним описом конкретних послуг, їх погодинної вартості та затраченого часу на їх виконання, а також жодних доказів на підтвердження сплати суми, визначеної в договорі. Не погоджуючись частково із рішенням суду першої інстанції, Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві подано апеляційну скаргу, у якій зазначено, що судом попередньої інстанції не в повному обсязі з`ясовано фактичні обставини справи, у зв`язку з чим порушено норми матеріального права, а тому відповідач просить оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що конституційне право на інформацію не є абсолютним, оскільки його здійснення може бути обмежене у визначених законом випадках. Скаржник вказує, що сукупність запитуваних позивачем відомостей у вигляді копії розрахунково-платіжної відомості про нарахування за виплату заробітної плати слідчого належать до інформації про фізичну особу (персональні дані), а отже, є інформацією з обмеженим доступом. Таким чином, на переконання відповідача, віднесення пунктом 2.2. Переліку, затвердженого наказом ДБР №373 від 29.06.2021 року, інформації щодо установлення розміру, нарахування і виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу ДБР до відомостей, що становлять службову інформацію, є обґрунтованим. Окрім того, відповідач зазначає, що матеріали справи не містять жодних відомостей про наявність ґрунтовних обставин, з якими законодавство пов`язує можливість поширення конфіденційної інформації, яку позивач запитує у ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві. За таких обставин, беручи до уваги усе викладене вище, виходячи з положень частини 2 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», скаржник уважає, що запитувані відомості є інформацією про конкретну фізичну особу, про її особисте і сімейне життя (персональні дані про неї), про її оплату праці, як конкретного працівника-слідчого ДБР, а тому є інформацією з обмеженим доступом-конфіденційною інформацією, яка знаходяться під особливим захистом, а її поширення обмежене відповідно до приписів статей 32, 34 Конституції України, статей 2, 5, частини 2 статті 6, частини 2 статті 11, частини 2 статті 21 Закону України «Про інформацію», частини 2 статті 6, статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації», статті 31 Закону України «Про оплату праці». Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій зазначено, що судом першої інстанції не в повному обсязі з`ясовано фактичні обставини справи, у зв`язку з чим порушено норми матеріального права, а тому просить рішення суду в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не ураховано останнього висновку викладеного в постанові Верховного Суду у справі №640/18402/19 від 28.12.2020 року, відповідно до якого у разі установлення адвокатом та клієнтом фіксованого гонорару, детальний опис робіт, виконаних під час надання правової допомоги не потрібен. У відзиві на апеляційну скаргу Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві спростовує доводи апеляційної скарги, вказуючи на законність ухваленого рішення та просить його залишити без змін. В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіряючи дотримання судом норм процесуального права при установленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. Судом першої інстанції установлено, що 08 серпня 2021 року (вх. № Т-2741/ЗГО від 09.08.2021 року) ОСОБА_1 звернувся із запитом на інформацію до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, у якому просив надати копію розрахунково-платіжної відомості про нарахування та виплату заробітної плати слідчого другого слідчого відділу ТУ ДБР у м. Миколаєві Володимира Колесніка.(а.с.7) Листом від 12.08.2021 року за №Т-2741/ЗПІ/16-16/21 заступник директора ТУ ДБР у місті Миколаєві Іллящук Д.Г. відмовив у задоволенні запиту посилаючись на Перелік відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, затвердженого наказом Державного бюро розслідувань від 29.06.2021 року №373, відповідно до якого відомості щодо установлення розміру, нарахування і виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу органу ДБР відносяться до інформації з обмеженим доступом.(а.с.8) Уважаючи відмову у наданні публічної інформації протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, яка становить суспільний інтерес визначений Законом України «Про доступ до публічної інформації». Статтею 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон №2939-VI) визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, установлених законом. Положеннями статті 3 Закону №2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов`язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують в установленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації. У відповідності до положень ст. 5 Закону №2939-VI одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію. Згідно із ст. 12 Закону №2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації. Приписами ч. 1 ст. 19 Закону №2939-VI визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, яка знаходиться у його володінні. Відповідно до частин 1, 2 та 4 ст. 20 Закону №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Згідно до частин 1-4 ст.21 Закону №2939-VI інформація на запит надається безкоштовно. У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов`язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк. Приписами ч. 1 ст. 22 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону. Статтею 23 Закону №2939-VI врегульовано, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що орган, до якого направлена заява громадянина, зобов`язаний об`єктивно і вчасно її розглянути, перевірити викладені в ній факти, прийняти рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечити його виконання, а також повідомити громадянина про наслідки розгляду такої заяви. Згідно із ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 року №2297-VI (далі Закон №2297-VI) персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. У відповідності до положень ст. 5 Закону №2297-VI об`єктами захисту є персональні дані. Персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою. Не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Персональні дані, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, оформленій за формою, визначеною відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», не належать до інформації з обмеженим доступом, крім відомостей, визначених Законом України «Про запобігання корупції». Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Законом може бути заборонено віднесення інших відомостей, що є персональними даними, до інформації з обмеженим доступом. Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 року №1700-VII (далі Закон №1700-VII) суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування (підпункт «в»). Положеннями ч. 1 ст. 45 Закону №1700-VII передбачено, що особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а» і «в» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством. Так, звертаючись із запитом про надання публічної інформації, позивач просив надати копію розрахунково-платіжної відомості слідчого Другого слідчого відділу Слідчого управління ТУ ДБР у м. Миколаєві Володимира Колеснікова . Апеляційний суд уважає за необхідне зазначити, що типова форма розрахунково-платіжної відомості була затверджена наказом Державного комітету статистики від 05.12.2008 року № 489, та використовується при обчисленні заробітної плати. Як слідує із типової форми розрахунково-платіжної відомості працівника, вона включає у себе відомості про розмір та складові заробітної плати працівника за відповідний календарний період у розрізі основних та додаткових видів оплати праці, а також відомості про розмір вирахуваних податків. ТУ ДБР у м. Миколаєві, обґрунтовуючи свою правову позицію, стверджує, що сукупність запитуваних позивачем відомостей належать до інформації про фізичну особу (персональні дані), а отже, є інформацією з обмеженим доступом та конфіденційною. Дійсно, інформація про заробітну плату та інші виплати працівнику державного органу або органу місцевого самоврядування є інформацією про фізичну особу. Водночас, судова колегія звертає увагу, Конституційним Судом України у рішенні від 20 січня 2012 року №2-рп/2012 по справі №1-9/2012 було зроблено висновок, що перебування особи на посаді, пов`язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих органів суб`єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві. Згідно до ст. 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції. Державне бюро розслідувань у своїй діяльності керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, а також іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на їх основі (ст. 2 Закону України «Про Державне бюро розслідувань»). З огляду на викладене, в системному зв`язку з приписами чинного законодавства України, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, решта інформації, що зазначається в декларації, у тому числі про отримані доходи суб`єкта декларування (п.7 ч.1 ст.46 Закону №1700-VII) не є інформацією з обмеженим доступом та є відкритою. Окрім цього, посилання відповідача на загальні приписи Кодексу законів про працю України та Закону України «Про оплату праці», з огляну на врегулювання можливості надання запитуваної інформації вимогами спеціальних законів, є неспроможними. Посилання ТУ ДБР у м. Миколаєві на положення Закону України ««Про Державне бюро розслідувань» колегія суддів відхиляються, оскільки вказаний закон не є спеціальним у розрізі спірних правовідносин щодо надання публічної інформації та не містить жодних застережень стосовно надання інформації, яка запитувалась позивачем. З приводу доводів скаржника, що розрахунково-платіжні відомості містять інформацію у розрізі нарахувань та утримань, зокрема, відомості про оклад, спеціальне звання (ранг), вислугу років, доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, а надання вищевказаних відомостей відкриє необмеженому колу осіб інформацію про конкретне грошове забезпечення осіб рядового та начальницького складу ДБР та заробітну плату державних службовців, колегія суддів уважає, що у даному випадку відповідачем не обґрунтовано, яким чином надання інформації про складові заробітної плати працівників державного правоохоронного органу, яка є публічною інформацією, може зашкодити діяльності Державного бюро розслідувань. Інші доводи апеляційної скарги відповідача ґрунтуються на неправильному розумінні норм матеріального права та зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують. Таким чином, апеляційна скарга Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог - без змін. Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає про таке. Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. В силу п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Так, надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу судова колегія вказує на те, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, які мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, установить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19). Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5434 грн. представник позивача надав Договір про надання правової (правничої) від 20.06.2021 року №14, укладений між адвокатом Єрмолатіним В.І., та ОСОБА_1., акт про надання правничої (правової) допомоги відповідно до договору від 20.06.2021 року №14. В даному випадку, з огляду на Договір від 20.06.2021 року №14, адвокат зобов`язується: надавати Клієнту консультації з питань кримінального, цивільного, господарського, адміністративного та податкового права; правовому допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в усіх судах (незалежно від спеціалізації), стороною у яких є Державне бюро розслідувань, його територіальні управління та працівники: представляти у них інтереси Клієнта та здійснювати його захист з усіх питань, а Клієнт зобов`язується сплатити гонорар (нагороду) за надану правничу допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором. За підпунктом 4.4.1 п. 4.1 вказаного Договору вартість послуг Адвоката в межах Одеської області при здійсненні правового супроводу адміністративного провадження у фіксованих сумах на день укладання договору про надання правничої (правової) допомоги становить: - за здійснення комплексу послуг щодо розгляду позовів, передбачених п. 2.4.1. Договору у суді першої станції Клієнт сплачує гонорар у гривневому еквіваленті 200 доларів США (до двох відповідачів) та 250 доларів США (більше двох відповідачів). У свою чергу, за підпунктом 4.4.1 п. 2.4 Договору від 20.06.2021 року №14 адвокат зобов`язується по кожній судовій справі у разі потреби здійснити наступні дії: - при розгляді справи надати юридичну консультацію із усіх юридично значимих взаємопов`язаних питань; - вивчення документів, необхідних для складання позовної заяви, сучасної судової практики та необхідної нормативно-правової бази; - складання позовної заяви, необхідних заяв, клопотань, заперечень, пояснень із виготовленням та засвідченням необхідної кількості примулам та додатків; - скласти та виготовити відповідь на відзив у необхідній кількості примірників та додатків; - скласти та виготовити уточнену позовну заяву у необхідній кількості примірників та додатків; - надавати суду необхідні письмові пояснення та заперечення; - оскаржувати в апеляційному порядку ухвалу суду про повернення позовної заяви та інші рішення суду, що перешкоджають руху чи розгляду справи по суті; - здійснювати направлення до суду та сторонам найбільш ефективним способом позовну заяву та документи для сторін; - скласти і подати апеляційну скаргу, необхідні заяви та клопотання, у необхідній кількості примірників та додатків; - скласти і подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, а у разі необхідності інші письмові пояснення, заяви та заперечення. Зі змісту Акту про надання правничої (правової) допомоги відповідно до договору від 20.06.2021 року №14 слідує, що в рамках адміністративного судового провадження Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/14606/21 (суддя Стефанов С.О.) при виконанні Договору про надання правничої (правової) допомоги від 20 червня 2021 року Адвокатом своєчасно та у повному обсязі виконані всі необхідні роботи із супроводу адміністративної справи. Згідно до пунктів 4.1., 4.1.1., 4.2., 4.3 Договору розмір гонорару Адвоката, який необхідно сплатити Клієнту становить 27,1712 х 200 = 5434 гривні. Судова колегія зазначає, що Актом від 25.08.2021 року про надання правничої (правової) допомоги відповідно до Договору № 14 від 20.06.2021 року підтверджується виконання адвокатом у повному обсязі необхідних робіт із супроводу справи. Опис наданих за договором послуг міститься у п.2.4.1 Договору № 14, а розмір гонорару є фіксованим згідно п.4.1.1 вказаного Договору. Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 КАС України, судова колегія звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката установлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а тому є визначеним. Відповідна правова позиція була сформована Верховним Судом у додатковій постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18: «адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фінансовий розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплат адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв ...визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару розмір та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність». При цьому, апеляційний суд указує, кількість часу витраченого адвокатом, на надання професійної правничої допомоги Позивачу у межах цієї судової справи не впливає на розмір адвокатського гонорару, оскільки, за домовленістю сторін гонорар було установлено у фіксованій, а не погодинній формі, що підтверджується Договором про надання правової (правничої) від 20.06.2021 року №14. Стосовно доводів ТУ ДБР у м. Миколаєві, що до суду не надано докази на підтвердження сплати суми, визначеної в договорі, апеляційний суд зауважує, згідно до умов Договору, гонорар адвоката підлягає сплаті протягом 3-х днів з моменту фактичного отримання позивачем коштів від відповідача відповідно до розміру, визначеного судом у рішенні. З урахуванням зазначеного, висновки суду попередньої інстанції та доводи відповідача викладені у відзиві на апеляційну скаргу щодо необхідності надання представником позивача до суду акта виконаних робіт з детальним описом конкретних послуг, їх погодинної вартості та затраченого часу на їх виконання, а також доказів на підтвердження сплати суми, визначеної в договорі є помилковими та такими, які не ґрунтуються на положеннях чинного процесуального законодавства України. Варто зазначити, що із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України. В той же час, апеляційним судом установлено, що по факту поданої позивачем заяви про здійснення розподілу судових витрат відповідачем не подано до суду першої інстанції клопотання про відмову у задоволенні стягнення витрат на правничу допомогу, із зазначенням про неспівмірність та необґрунтованість заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу. Водночас, відповідачем у відзиві апеляційну скаргу ОСОБА_1 не вказано розміру витрат на правничу допомогу, яку він уважає обґрунтованою. Скаржник зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України у випадку наявності витрат на оплату послуг адвоката позивач повинен подати детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому, колегія суддів суду апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до висновків викладених у постанові Верховного Суду від 20.11.2020 року по справі №910/13071/19, втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони, можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу «pacta sunt servanda» (договори повинні виконуватися) та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату і своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України. Апеляційний суд з огляду на умови договору про надання правової допомоги, ураховуючи складання і підписання адвокатом всіх процесуальних документів від імені і в інтересах позивача, дійшов висновку, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу у розмірі 5434 грн є реальними, підтвердженими матеріалами справи. Також, суд апеляційної інстанції наголошує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення, витрачених коштів, але і спонукання суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг, а також своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. За таких обставин, судова колегія апеляційного суду зазначає, що з урахуванням наявних в матеріалах справи документів в системному зв`язку з кількістю, якістю складених представником позивача процесуальних документів, підготовлених та поданих доказів, розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 5434 грн. є співмірним та обґрунтованим. Ураховуючи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині розподілу судових витрат та ухваленню в означеній частині нового рішення, на підставі приписів ч.6 ст. 139 КАС України, апеляційний суд змінює розподіл судових витрат. Згідно до положень ч. 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. З огляду на те, що адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, колегія суддів дійшла висновку про наявність законодавчо передбачених підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 2717 грн. Таким чином, наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 доводи частково спростовують правильність висновків суду попередньої інстанції. Згідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України). Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. У зв`язку із тим, що судом першої інстанції не застосовано закон, який підлягав застосуванню, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат з ухваленням в означеній частині нового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 2717 грн. Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року у справі №420/14606/21 в частині відмови у здійсненні розподілу судових витрат - скасувати. В указаній частині прийняти нове судове рішення. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (код ЄДРПОУ 42341034) на користь ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 717 грн. (дві тисячі сімсот сімнадцять гривень 00 копійок). В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року у справі №420/14606/21 - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення. Суддя-доповідач Димерлій О.О. Судді Єщенко О.В. Танасогло Т.М.