Постанова 4854 № 400/4615/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД _________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 січня 2022 р.м.ОдесаСправа № 400/4615/20 Головуючий І інстанції: Мельник О.М. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Димерлія О.О., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту рішення - 29.03.2021р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, - В С Т А Н О В И В: 21.10.2021р. ОСОБА_1 звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ДПС у Миколаївській області, в якому просила суд визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 05.10.2020р. №0001460714 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення прийняте контролюючим органом із порушенням норм діючого законодавства та є протиправним, оскільки позивачем ще 23.12.2016р. було припинено здійснення підприємницької діяльності та 21.01.2020р. було сплачено заборгованість зі сплати єдиного внеску, що виникла станом на 31.10.2019р., у загальному розмірі - 6036,48 грн., включаючи штраф в сумі - 510 грн. Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021р. (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач 26.04.2021р. подала апеляційну скаргу, в якій зазначила про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв`язку із чим просила скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.03.2021р. та прийняти нове, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі. 07.05.2020р. матеріали даної справи, разом із апеляційною скаргою позивача, надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.09.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, судом 2-ї інстанції можуть бути розглянуті в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України). Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність належних підстав для її задоволення. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи. Позивач - ОСОБА_1 зареєстрована 12.09.2006р. як ФОП (номер запису про проведення державної реєстрації: 25220000000022128) та перебувала на обліку у ГУ ДПС у Миколаївській області як платник єдиного внеску, що підтверджується відомостями, наявними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 23.12.2016р. проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача (номер запису: 25220060004022128). 05.10.2020р. відповідачем прийнято рішення №0001460714, яким до позивача було застосовано штрафні санкції у розмірі 880,91 грн. (10% до 01.01.2015р.) за період з 22.01.2013р. до 31.12.2014р. та - 1464,91 грн. (20% з 01.01.2015р.) за період з 21.05.2015р. до 21.01.2020р., а також нарахована пеня за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) суми єдиного внеску у розмірі 17066,28 грн. (0,1% від суми недоїмки). Позивач, вважаючи вищевказане рішення протиправним, звернулась до суду із даним позовом. Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог та, відповідно, правомірності дій та спірного рішення відповідача. Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими та заснованими на законі, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України. Згідно зі ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Так, спірні у даній справі правовідносини врегульовані нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Як передбачено ст.2 Закону №2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому ж Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Згідно з п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI, «єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» вважається консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. До платників єдиного внеску віднесено ФОП, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI). За змістом п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний самостійно, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Частинами 5-6, 8 ст.9 Закону №2464-VI передбачено, що сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування. Для зарахування єдиного внеску в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах відкриваються в установленому порядку небюджетні рахунки відповідному органу доходів і зборів. Зазначені рахунки відкриваються виключно для обслуговування коштів єдиного внеску. Платники єдиного внеску, окрім платників, зазначених у п.п.4,5 та 5-1 ч.1 ст.4 вищевказаного Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, окрім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Відповідно до п.1 ч.10 та ч.11 ст.9 Закону №2464-VI, днем сплати єдиного внеску вважається: у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів. У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Згідно з ч.6 ст.25 Закону №2464-VI, за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. Частиною 10 ст.25 Закону №2464-VI визначено, що на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1% суми недоплати за кожний день прострочення платежу. У силу вимог п.2 ч.11 цієї статті, орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції за неперерахування або ж несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску штраф у розмірі 20% своєчасно не сплачених сум. Судова колегія звертає увагу також на те, що процедура нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом №2464-VI, нарахування та сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів врегульована «Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (затв. наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015р. №449). Як передбачено п.п.1,2 розділу VII Інструкції №449, за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом покладено обов`язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до Закону. Відповідно до ч.11 ст.25 Закону №2464-VI, до платників, визначених пп.1-4 п.1 розділу II цієї Інструкції, органи доходів і зборів застосовують штрафні санкції у таких розмірах: - за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення у період до 01.01.2015р., накладається штраф у розмірі 10% своєчасно не сплачених сум; - за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення, починаючи з 01.01.2015р.накладається штраф у розмірі 20% своєчасно не сплачених сум. При цьому, складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за формою згідно з додатком 12 до цієї Інструкції. Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Пунктом 4 Інструкції №449 регламентовано, що факти порушень законодавства, крім тих, що є предметом акта документальної перевірки, та тих, що зазначені у пп.2 п.2 цього розділу, посадова особа органу доходів і зборів оформляє актом довільної форми, в якому чітко викладається зміст порушення з обґрунтуванням порушених норм законодавчих актів. Такий акт про порушення надсилається (вручається) платнику разом із рішенням про застосування штрафних санкцій. За приписами п.5 Інструкції, на суму недоїмки платнику єдиного внеску нараховується пеня з розрахунку 0,1% на суму фактично сплаченої недоїмки за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно. Документи, які є підставою для нарахування пені: документи, що підтверджують суму єдиного внеску та строк його сплати,- звіт платника щодо нарахування єдиного внеску (з додатним значенням); рішення суду; вимога про донараховані суми єдиного внеску за актами документальних перевірок або повідомленням-розрахунком. Отже, з аналізу наведених вище правових норм вбачається, що у разі несплати (неперерахування) або несвоєчасної сплати (несвоєчасного перерахування) єдиного внеску на платників єдиного внеску накладається штраф, розрахунок якого здійснюється на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, а на суму недоїмки платнику єдиного внеску нараховується пеня. При цьому, факти порушень законодавства стосовно несплати (неперерахування) або несвоєчасної сплати (несвоєчасного перерахування) єдиного внеску, оформлюються актом довільної форми, в якому чітко викладається зміст порушення з обґрунтуванням порушених норм законодавчих актів. Як вбачається з інтегрованої картки, станом на 23.12.2016р. за платежем 71040000 «для ФОП, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування»» за позивачем - ФОП ОСОБА_1 обліковувався борг з єдиного соціального внеску у розмірі 6036,48 грн., який виник за період з 22.01.2013р. по 23.12.2016р. Надалі, після проведення реєстрації припинення її підприємницької діяльності (23.12.2016р.), нарахування сум єдиного внеску не здійснювалось. Так, своїм спірним рішенням контролюючий орган за період з 22.01.2013р. до 21.01.2020р. за несвоєчасну сплату єдиного внеску нарахував позивачу пеню в сумі 17066,28 грн. та застосував штрафні санкції у розмірі 880,91 грн. (10% до 01.01.2015р.) та - 1464,91 грн. (20% з 01.01.2015р.). З наведеного слідує, що позивачу нараховані штрафні санкції та пеня на суму заборгованості зі сплати єдиного внеску, яка існувала станом на 23.12.2016р. і не була своєчасно погашена нею за попередній період, тобто коли остання була платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, та погашена лише 21.01.2020р. Жодного спростування вказаного факту та встановлених обставин позивачем під час розгляду справи наведено не було та відповідних доказів (зокрема своєчасної сплати сум єдиного внеску) не надано. Враховуючи, що нарахування ОСОБА_1 штрафних санкцій та пені здійснювалось податковим органом на суму заборгованості зі сплати єдиного внеску, яка виникла в період з 22.01.2013р. по 23.12.2016р. (припинення підприємницької діяльності), позивач у відповідності до вимог закону була зобов`язана своєчасно та у повному обсязі сплачувати єдиний внесок як особа, що зареєстрована як ФОП. У зв`язку із несвоєчасною сплатою позивачем єдиного внеску, податковим органом було винесено рішення від 05.10.2020р. №0001460714 про застосування до неї штрафних санкцій та нарахування їй пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. У матеріалах справи також наявний розрахунок штрафної санкції та пені, який повністю підтверджує їх розмір, визначений в оскаржуваному рішенні. Колегія суддів наголошує, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч.12 ст.9 Закону №2464-VI). Таким чином, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок. За несплату або ж несвоєчасну сплату єдиного внеску накладається штраф та нараховується пеня, про що посадова особа органу доходів і зборів приймає рішення. Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. В матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують своєчасну сплату позивачем єдиного внеску. При цьому, за приписами ч.4 ст.6 Закону №2464-VI, у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності ФОП така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як ФОП. Отже, як вірно зазначив суд 1-ї інстанції, припинення 23.12.2016р. підприємницької діяльності не звільняє позивача від відповідальності за допущені нею порушення Закону №2464-VI під час провадження такої діяльності. Враховуючи той факт, що головною умовою для нарахування санкцій є встановлений факт несплати (несвоєчасної сплати) єдиного внеску, і факт несвоєчасної сплати єдиного внеску у цій справі дійсно мав місце, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірне рішення ГУ ДПС у Миколаївській області від 05.10.2020р. №0001460714 є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню. Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі позивача. Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. Однак, варто звернути увагу на те, що твердження позивача щодо порушення її прав також мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях та суб`єктивній думці останньої. З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»). Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін. Керуючись ст.ст.308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст.328 КАС України. Повний текст постанови виготовлено: 21.01.2022р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: О.О. Димерлій В.О. Скрипченко