Постанова 4854 № 420/14754/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 січня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/14754/21 Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А.В. Дата і місце ухвалення: 26.10.2021р., м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - Ступакової І.Г. суддів - Бітова А.І. - Лук`янчук О.В. при секретарі - Рябоконь Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Роздільнянського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А : В серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Роздільнянського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому просила суд: - визнати протиправною відмову Головного управління ДМС України в Одеській області в особі Роздільнянського районного відділу Головного управління ДМС України в Одеській області в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - зобов`язати Головне управління ДМС України в Одеській області в особі Роздільнянського районного відділу Головного управління ДМС України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що ОСОБА_1 , як матір та законний представник неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , звернулася в липні 2021 року до Роздільнянського районного відділу Головного управління ДМС України в Одеській області та Головного управління ДМС України в Одеській області щодо оформлення та видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки. Однак, відповідачами їй незаконно відмовлено у видачі відповідного паспорта, з посиланням на те, що паспорт громадянина України виготовляється виключно у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Позивач зазначала, що відмова відповідачів не узгоджується з абзацом першим пункту 3 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-ХІІ, а також порушує гарантоване статтею 32 Конституції України право громадян на відмову від обробки персональних даних про них. ОСОБА_1 вважає необґрунтованими посилання органу ДМС на недосягнення ОСОБА_2 16-річного віку, як на підставу для відмови у оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки, оскільки положення ст.21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» передбачають обов`язок кожного громадянина України, який досяг чотирнадцятирічного віку, отримати паспорт громадянина України. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 26.10.2021р. з прийняттям нового судового рішення - про задоволення позову. В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції необґрунтовано застосовано до спірних правовідносин тільки норми Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-ХІІ, в частині обов`язкового 16-ти річного вікового цензу для отримання паспорта громадянина України зразка 1994 року. Судом не враховано положень ст.21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», чим фактично нівельовано та скасовано обов`язок дитини оформити паспорт громадянина України з 14 років. Також, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції порушено вимоги статті 242 КАС України та не застосовано до спірних правовідносин правові висновки Великої Палати Верховного Суду по зразковій справі №806/3265/17. Головне управління ДМС України в Одеській області подало письмовий відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідач зазначає, що як Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-ХІІ, так і Тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженим наказом МВС України від 06.06.2019р. №456, передбачено видачу центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, кожному громадянину України паспорта громадянина України після досягнення 16-річного віку. Відповідач просить суд апеляційної інстанції врахувати, що ОСОБА_1 звернулася до територіального органу ДМС не із заявою-анкетою встановленого зразка, а із зверненням, яке правомірно розглянуто в порядку Закону України «Про звернення громадян», за наслідками чого заявнику надано відповідні роз`яснення. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є матір`ю та законним представником неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 13.07.2021р., у зв`язку з досягненням ОСОБА_2 14-річного віку та необхідністю отримання паспорта громадянина України, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Роздільнянського районного відділу Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року. З аналогічною заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Головного управління ДМС України в Одеській області 14.07.2021р. Листом від 16.07.2021р. №С-6/6/5141-21/5141/322-21 Роздільнянський РВ ГУ МВС України в Одеській області повідомив ОСОБА_1 , що можливість оформлення паспорта громадянина України з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки була передбачена Постановою КМУ від 25.03.2015р. №302 лише до завершення роботи із забезпечення у повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджені цією постановою. Крім того, зазначено, що заява від 13.07.2021р. не є підставою для видачі паспорту будь-якого зразку, оскільки оформлена в довільній формі, тоді як Постановою №302 передбачено подання заяви-анкети, поданої заявником особисто. У зв`язку з цим, у Роздільнянському РВ ГУ МВС України в Одеській області відсутні правові підстави для видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки. ГУ ДМС України в Одеській області листом від 21.07.2021р. №С-895/6/5101-21/5100.4.1/1087-21 повідомило ОСОБА_2 , що відповідно до п.3 Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України №456, паспорт зразка 1994 року оформлюється і видається особі, яка досягла 16-річного віку. Також, зазначило, що вказаним Тимчасовим порядком передбачено оформлення паспорта зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Не погоджуючись з правомірністю відмови відповідача у оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 звернулася з даним позовом до суду в інтересах ОСОБА_2 . Вирішуючи спір суд першої інстанції дійшов висновку, що норми Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки обов`язок отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст.22 Конституції України. За висновками суду першої інстанції, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання позивача, що отримання паспорта у вигляді картки, може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря. Поряд з цим, судом першої інстанції враховано, що позивачу було відмовлено в оформленні паспорта дитини у вигляді книжечки саме у зв`язку із недосягненням ОСОБА_2 шістнадцятирічного віку. Суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має право на оформлення паспорта у вигляді книжечки зразка 1994 року, але після досягнення ним шістнадцятирічного віку, що узгоджується з нормами Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-ХІІ. З цих підстав суд відмовив в задоволенні позову ОСОБА_1 , поданого в інтересах ОСОБА_2 . Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного. Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (статтею 32 Конституції України). Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положенню ч.2 ст.32 Конституції України. Зокрема, зазначено, що неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Суд апеляційної інстанції враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), згідно яких у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя. Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами, зокрема, з Європейською Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства. У відповідності до положень статті 2 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012р. №5492-VI (далі - Закон №5492-VI) розпорядником Єдиного державного демографічного реєстру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. Згідно частини 1 статті 13 Закону №5492-VI документом, що посвідчує особу чи її спеціальний статус та підтверджує громадянство України, оформлення якого передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, є, серед іншого, паспорт громадянина України. За змістом частини 1 статті 21 зазначеного Закону паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Згідно частини 3 статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій. За змістом пунктів 3, 5, 6 та 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII (далі - Положення №2503-XII) вбачається, що бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Разом з тим, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» від 25 березня 2015 року №302 (далі - Постанова №302) затверджено зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається. Пунктом 2 Постанови №302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено: з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII; з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою. Відповідно до пункту 3 Постанови №302 прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється. До безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи (пункт 131 Постанови №302). Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи. Колегія суддів, з урахуванням інформації, яка вноситься до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вбачає наявність порушення принципу поваги до приватного життя суб`єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, з огляду, зокрема, на відсутність згоди на обробку даних особи, якій оформлюється ID-паспорт. Так, відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про захист персональних даних», мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних. Статтею 2 вказаного Закону передбачено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Водночас, як зазначено в частинах 5 та 6 статті 6 вказаного Закону, обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. З наведеного вбачається, що принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних. Одночасно, колегія суддів зазначає, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи. Разом з тим, реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи. Отже, враховуючи все вищезазначене у сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що положення Закону №5492-VI в порівнянні з нормами Положення №2503-XII фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій. Разом з тим, такий правовий стан громадянина України є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві», тобто є непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар, має місце в даних спірних правовідносинах та повинно бути нівельовано шляхом видання особі паспорту громадянина України у вигляді паспортної книжечки. Таким чином, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі 806/3265/17 (Пз/9901/2/18). Відповідно до вимог ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. Як вбачається із матеріалів справи, позивачем є фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ; відповідач - територіальні органи ДМС України; предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ. Як і в даному випадку, позивач у справі №806/3265/17 звернулася до суду з позовом, посилаючись на релігійні переконання та на порушення принципу поваги до приватного життя суб`єкта персональних даних шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки вона згоди на таку обробку не надає. Так, беручи до уваги суб`єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову (зокрема щодо релігійних переконань заявника та відмови від обробки персональних даних), а також правове регулювання правовідносин щодо оформлення паспорта громадянина України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано застосував правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018р. у зразковій справі № 806/3265/17. Поряд з цим, варто зазначити, що дана справа має певні відмінності від зразкової справи №806/3265/17, а саме вік заявника, який на момент звернення до міграційного органу із заявою не досяг шістнадцятирічного віку. Саме вказана обставина слугувала підставою для відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 , поданого в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 . Зокрема, при вирішенні спору судом першої інстанції враховано, що відповідно до пункту 2 Положення №2503-XII паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку. Водночас, частиною 2 статті 21 Закону №5492-VI передбачено, що кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Таким чином, вимогами Закону №5492-VI та Положення №2503-XII фактично по різному врегульовано вік, з якого особа може отримати паспорт громадянина України. Враховуючи викладене та з урахуванням положень ч.3 ст. 7 КАС України, які передбачають, що у разі невідповідності правового акта закону України суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, колегія суддів доходить висновку, що у даному випадку застосуванню підлягають саме положення Закону №5492-VI, яким вікове обмеження на оформлення та видачу паспорта громадянина України визначено з 14-річного віку. Застосування Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» в частині віку видачі паспорту громадянина України не позбавляє позивача права на вибір форми паспорта громадянина України. При вирішенні спору суд першої інстанції допустив помилкове застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Що ж до посилань Головного управління ДМС України в Одеській області на те, що заява від 13.07.2021р. була подана ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в довільній формі, тож її було розглянуто на підставі Закону України «Про звернення громадян» та надано відповідь на порушені в заяві питання, колегія суддів зазначає наступне. Реалізація волевиявлення особи на отримання паспорта, незалежно від його форми, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви-анкети до компетентного органу разом із об`єктивно необхідними для цього документами, зокрема, для паспорта зразка 1994 року - двома фотокартками і свідоцтвом про народження. Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суд від 21 листопада 2018 року у справі №821/1974/17, від 26 червня 2019 року у справі №840/3992/18, від 19 липня 2019 року у справі №2340/2876/18, від 25 липня 2019 року у справі №807/85/18, від 07 серпня 2019 року у справі №520/11053/18, від 29 листопада 2019 року у справі №260/1414/18. Такі вимоги були виконані позивачем. Так, як вбачається з матеріалів справи, разом із заявою в довільній формі, заявником було подано до міграційного органу заяву за формою, встановленою Наказом МВС №320 від 13.04.2012р. Крім того, до заяви було також додано свідоцтво про народження та дві фотокартки. Більше того, оскаржувана у межах даної справи відповідь міграційного органу не містить жодних посилань на положення Закону України «Про звернення громадян». За таких обставин, колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання протиправною відмови в оформленні та видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки. Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р., під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Водночас, повноваження відповідача в частині оформлення та видачі паспорта громадянина України не належать до дискреційних, оскільки у контексті обставин даної справи правомірним може вважатися тільки одне з двох рішень - те, що відповідає визначеним у законодавстві підставам. Відповідно до абзацу 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003року №3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту порушеного права беззаперечно повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Враховуючи встановлені під час апеляційного розгляду обставини неправомірності оскаржуваної відмови відповідача, колегія суддів вважає, що саме зобов`язання відповідача оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України №2503-ХІІ є ефективним способом захисту порушених прав позивача. Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до п.4 ч.1 ст.317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на зазначене колегія суддів приходить до висновку, що постановлене Одеським окружним адміністративним судом рішення від 26.10.2021р. підлягає скасуванню з прийняттям у справі нового судового рішення - про задоволення позову ОСОБА_1 , поданого в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 . Керуючись ст.ст. 308, 310, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року скасувати. Ухвалити по справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 задовольнити. Визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі територіального підрозділу Роздільнянського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (відповідь від 16.07.2021р. №С-6/6/5141-21/5141/322-21) в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі територіального підрозділу Роздільнянського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення виготовлений 18 січня 2022 року. Головуючий: І.Г. Ступакова Судді: А.І. Бітов О.В. Лук`янчук