Постанова 4857 № 303/8068/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 січня 2022 рокуЛьвівСправа № 303/8068/21 пров. № А/857/19293/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Сеника Р.П., Шинкар Т.І., за участю секретаря судового засідання Хабазні Ю.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу громадянина Республіки Індія ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 жовтня 2021 року, прийняте суддею Куцкір Ю.Ю. о 16 годині 10 хвилині у місті Мукачево, повний текст складений 11.10.2021 року, у справі за позовом 27 Прикордонного загону імені Героїв Карпатської Січі Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України до громадянина Республіки Індія ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення іноземця, який підлягає примусовому видворенню за межі України,- встановив: 27 Прикордонний загін імені Героїв Карпатської Січі Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (надалі - позивач) звернувся з адміністративним позовом до громадянина Республіки Індія ОСОБА_1 (надалі - відповідач) про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення іноземця, який підлягає примусовому видворенню за межі України. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 жовтня 2021 року задоволено позов. Задовольняючи позов, суд виходив з того, що під час вирішення адміністративного позову про продовження строку затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, обов`язковому дослідженню судом підлягає, зокрема, неможливість ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Судом встановлено, що з метою встановлення особи громадянина Республіки Індія ОСОБА_1 до посольства Республіки Індія було направлено запит з проханням ідентифікувати та підтвердити особу, документувати свідоцтвом на повернення. 14.09.2021 року такий запит подавався повторно. Відповідь на вказані запити не надходила. Документи, що посвідчують особу та підтверджують законність перебування на території України у відповідача відсутні, що унеможливлює підготовку документів позивачем про забезпечення процедури видворення відповідача за межі території України та у зв`язку з чим на момент закінчення строку затримання є неможливою ідентифікація відповідача. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, громадянина Республіки Індія ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що позивачу не було забезпечено перекладача. У скаржника є паспорт громадянина Республіка Індія та інші документи, за наявності яких можлива його ідентифікація та встановлення обставин щодо законного перебування на території України, а тому відсутні підстави для його ув`язнення, так як він законно потрапив до України. Позивачем не доведено факту того, що відповідач не буде співпрацювати під час процедури його ідентифікації, а тому є необґрунтованим продовження строку затримання ще на 6 місяців, що загалом складе 18 місяців ув`язнення. Оскільки ще Мостиським районним судом Львівської області рішенням від червня 2020 року відмовлено позивачу у примусовому видворенні, а тому ідентифікована особа не може бути затримана або протизаконно продовжувати тримання під вартою, то це є безумовними підставами для скасування судового рішення згідно п.п.1,2,3 ч.1 ст. 317 КАС України. Із правового аналізу положення ч.4 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» вбачається, що однією з обов`язкових умов розміщення іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, є їх затримання, яке проведено у встановленому законодавством порядку. Крім того, рішення було прийнято з порушенням права відповідача мати захисника, а відтак, здійснювати свій ефективний захист, так як під час судового розгляду справи було порушено безліч норм процесуального права. Просить скасувати рішення суду та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позову. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує щодо доводів апеляційної скарги та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін. Наводить обґрунтування, аналогічне мотивам судового рішення. Додатково звертає увагу суду на те, що апеляційна скарга містить суперечності, оскільки в ній зазначено, що відповідач не розуміє мови, на якій ведеться судочинство, однак апеляційна скарга написана українською мовою та подана від імені відповідача особисто; зміст скарги викладено від імені першої особи; також заявлено, що він є громадянином республіки Індія, однак, в тексті подекуди називає себе громадянином Народної Республіки Бангладеш. Крім того, інформація про те, що рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 10.06.2020 року відмовлено в задоволенні позову про примусове видворення відповідача не відповідає дійсності. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст.229, ст.313 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідач 17.04.2021 року був затриманий на напрямку 370 прикордонного знаку, територія Богданської територіальної громади Рахівського району Закарпатської області, ділянка відповідальності відділення інспекторів прикордонної служби «Богдан» відділу прикордонної служби «Ділове» 27 прикордонного загону, під час спроби незаконного, поза пунктами пропуску, в складі групи осіб, перетину державного кордону з України в Румунію. 20.04.2021 року рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області задоволено позов Мукачівського прикордонного загону, вирішено затримати з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні громадянина Республіки Індія ОСОБА_1 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на 06 (шість) місяців, а саме до 17.10.2021 року. 22.04.2021 року рішенням Мукачівського міськрайонного суду вирішено примусово видворити за межі України громадянина Республіки Індія ОСОБА_1 . 26.05.2021 року відповідач був поміщений до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України у Волинській області, з місцем розташування с.Журавичі, Ківерцівського району Волинської області. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно статті 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» від 4 листопада 1950 року № ETS N 005, кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: a) законне ув`язнення особи після засудження її компетентним судом; b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов`язку, встановленого законом; c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення; d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу; e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг; f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України № 3773-VI від 22 вересня 2011 року «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI). При цьому, правовий та процесуальний режим вирішення питання щодо можливості затримання, примусове видворення відповідної особи, яка нелегально перебуває на території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, врегульований положеннями статті 30 Закону № 3773-VI, Типовим Положенням «Про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні», затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1110 та статтями 288, 289 КАС України. За приписами частини першої статті 26 Закону № 3773-VI іноземці або особи без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Відповідно до частини п`ятою статті 26 Закону № 3773- VI іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення. Абзацом першим частини першої статті 30 Закону № 3773-VI визначено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави. За приписами частини четвертої статті 30 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою. Прикордонний загін імені Героїв Карпатської Січі Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України при зверненні до суду з позовом про продовження строку затримання відповідача, підставою своїх вимог зазначив неотримання відповідей з посольства Республіки Індія щодо встановлення особи відповідача, що позбавило можливості ідентифікувати іноземця. Статтею 289 КАС України передбачені особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства. Відповідно до частини першої статті 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, на підставі заяви поданої органом охорони державного кордону до іноземця або особи без громадянства суд може застосувати такий захід як затримання з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України. Згідно із частинами одинадцятою, дванадцятою, тринадцятою статті 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить 6 (шість) місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців. Про продовження строку затримання не пізніш як за 5-ть днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: 1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи. Аналіз наведених норм показав, що продовження строку затримання застосовується адміністративним судом виключно у разі наявності умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи у зазначений строк. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20.08.2020 року у справі № 522/21484/19. Пункт 2 Порядку про продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затверджений постановою Кабінетом Міністрів України від 15 лютого 2012 року № 150 (далі - Порядок № 150) передбачає: іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: 1) протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи в разі в`їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України; 2) не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС; 3) на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду за візою, оформленою до 11 вересня 2011 року. Згідно пункту 12 Інструкції «Про затвердження Інструкції про порядок утримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні», яка затверджена Міністерством внутрішніх справ від 29 лютого 2016 року № 141 (далі - Інструкція № 141), іноземці та особи без громадянства утримуються в ПТПІ протягом строку, необхідного для виконання постанови адміністративного суду: про примусове видворення з України; затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з України; затримання з метою ідентифікації та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, але не більш як 12 місяців. Колегія суддів звертає увагу на те, що до апеляційної скарги додано копію закордонного паспорта відповідача з українською візою (а.с.34 -36), що свідчить про те, що ОСОБА_1 прибув на територію України легально та мається документ який підтверджує його особу. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази відмови відповідача співпрацювати під час процедури ідентифікації. Відсутність відповідей з Посольства Республіки Індія може бути підставою для продовження строку затримання відповідача, лише за умови неможливості ідентифікації його особи, як це передбачено статтею 289 КАС України. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до п. 30 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» при вирішенні справ про примусове видворення суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту. У загальній Декларації прав людини від 10 грудня 1948 року статтею 29 визначено, що при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві. Відповідно до п «f» частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції. У п. 103 Рішенні Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року «Справа «Анатолій Руденко проти України» стало остаточним 17 липня 2014 року (№ 50264/08) вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту «e» пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах «Вітольд Літва проти Польщі», заява N 26629/95, п. 78, ЄСПЛ 2000-III, та «Станєв проти Болгарії» [ВП], заява N 36760/06, п. 143, ЄСПЛ 2012). Суд наголошує, що пункт 1 статті 5 Конвенції має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ливада проти України» (від 26 червня 2014 року) зазначено, що проголошуючи право на свободу, пункт статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків із права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті положення пункту 1 статті 5 про захист прав людини і основоположних свобод. Застосування адміністративного затримання для забезпечення доступності особи для подальшого кримінального провадження становить свавільне позбавлення свободи. Європейський суд з прав людини у справі «Амюр проти Франції» (рішення від 25 червня 1996 року) та у справі «Дугуз проти Греції» (рішення від 6 березня 2001 року) вказав, що у разі, якщо національне законодавство передбачає можливість позбавлення волі - особливо стосовно іноземного громадянина - шукача притулку - таке законодавство повинно бути максимально чітким і доступним для того, щоб уникнути ризику свавілля. Відтак, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі. Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України затримання треба розуміти і як тимчасовий запобіжний кримінально-процесуальний, і як адміністративно-процесуальний заходи, застосування яких обмежує право на свободу та особисту недоторканність людини (абзац п`ятий пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2003 року №12-рп/2003). Вищенаведене свідчить про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення виходячи також і з того, що із наявних в справі судових рішень Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.04.2021 року (справа №303/3255/21) та від 22.04.2021 року (справа №303/3258/21) вбачається, що відповідач до України потрапив у встановленому чинним законодавством порядку на підставі довгострокової візи НОМЕР_2. 29.01.2021 року останній отримав посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 , дійсну до 15.12.2021 року. Навчався у Білоцерківському національному аграрному університеті та згідно наказу №172/с від 16.04.2021 року, з цієї ж дати його відраховано у зв`язку з порушенням умов контракту та через академічну заборгованість. Відповідно, на відповідача є достатньо даних для ідентифікації його особи, однак позивач жодних дій по перевірці вказаних обставин та витребування необхідної інформації та документів не вчиняв, що вбачається з матеріалів даної справи. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги являються суттєвими і дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а також наявна невідповідність висновків суду обставинам справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову. Неточності наведені в апеляційній скарзі не спростовують її обгрунтованість. Апеляційний суд не здійснює перерозподілу судових витрат в силу вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України. Керуючись ст.ст. 272, 289, 310, 315, 7, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу громадянина Республіки Індія ОСОБА_1 задовольнити. Скасувати рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 жовтня 2021 року у справі №303/8068/21 та ухвалити постанову, якою в задоволенні позову 27 Прикордонного загону імені Героїв Карпатської Січі Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України до громадянина Республіки Індія ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення іноземця, який підлягає примусовому видворенню за межі України відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Р. П. Сеник Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 17.01.2022.