Постанова 4857 № 460/4706/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 січня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/4706/21 пров. № А/857/21307/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Кушнерика М.П. суддів Курильця А.Р., Мікули О.І. за участю секретаря судового засідання Юник А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року, прийняте суддею Щербаковим В.В., в м.Львові, о 13 годині 03 хвилині, повний текст складено 20 серпня 2021 року, у справі № 460/4706/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вараської міської ради Рівненської області, міського голови м.Вараш Мензула Олександра Павловича, виконавчого комітету Вараської міської ради Рівненської області про визнання протиправними та скасування рішення, розпорядження, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - ВСТАНОВИВ: В травні 2021 року, ОСОБА_1 звернувся з позовом до Вараської міської ради Рівненської області, міського голови м.Вараш Мензула О.П., виконавчого комітету Вараської міської ради Рівненської області, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 29.06.2021 року просить визнати протиправним та скасувати рішення Вараської міської ради від 24.02.2021 року № 110 «Про затвердження структури виконавчих органів Вараської міської ради, загальної чисельності працівників апарату управління» та розпорядження міського голови від 26.02.2021 року № 39-р «Про скорочення штату працівників виконавчих органів Вараської міської ради», розпорядження міського голови м.Вараш від 24.05.2021 року № 272-ос «Про звільнення ОСОБА_1 », поновити його на посаді головного спеціаліста юридичного відділу виконавчого комітету Вараської міської ради, стягнути з виконавчого комітету Вараської міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.06.2021 року по день вирішення спору по суті, з розрахунку 695,20 грн. за кожен день вимушеного прогулу та вирішити питання розподілу судових витрат. Позовні вимоги мотивовано тим, що за наслідками прийняття рішення Вараської міської ради від 24.02.2021 року № 110 «Про затвердження структури виконавчих органів Вараської міської ради, загальної чисельності працівників апарату управління» та видачі розпорядження міського голови від 26.02.2021 року № 39-р «Про скорочення штату працівників виконавчих органів Вараської міської ради» затверджено нову структуру виконавчих органів Вараської міської ради та чисельність працівників апарату управління. Вказує, що оскаржуваними рішеннями, затверджено структуру згідно якої повністю ліквідований юридичний відділ, відповідно і посади 4-х працівників відділу. При цьому, його, як головного спеціаліста юридичного відділу виконавчого комітету Вараської міської ради було повідомлено про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням чисельності або штату працівників згідно з ч. 1 ст. 40 КЗпП України та надано пропозицію щодо переведення на вакантну посаду, а фактичного скорочення не відбулось. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив позивач, з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та неповного з`ясування обставин справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає те, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП, судом має бути з`ясовано питання про те, чи дійсно у відповідачів мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності працівників, чи додержано роботодавцем норми законодавств, що регулюють вивільнення працівників, докази пропозиції посади, докази відмови від переведення на іншу посаду тощо. Вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги додані до матеріалів справи докази (табелі обліку робочого часу, розпорядження про незаконні призначення з 09.03.2021 нових працівників тощо) та його усні пояснення та зробив протиправний висновок про те, що встановлення доцільності скорочення чисельності або штату працівників є поза межами компетенції суду. Крім того, суд не дослідив попередження від 26.03.2021 № 501/02.3-28/05 про його наступне вивільнення із займаної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Апелянт звертає увагу на те, що 19.04.2021 йому було запропоновано переведення на посаду керівника гуртка Будинку дитячої та юнацької творчості Вараської міської ради, проте дана пропозиція не відповідає його кваліфікації та професії згідно з отриманої педагогічної освіти. Таким чином, апелянт переконаний, що його незаконно звільнено із займаної посади. Просить скасувати рішення суду першої інстанції частково та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги, а саме: визнати протиправним та скасувати розпорядження міського голови від 26.02.2021 року № 39-р «Про скорочення штату працівників виконавчих органів Вараської міської ради», розпорядження міського голови м.Вараш від 24.05.2021 року № 272-ос «Про звільнення ОСОБА_1 », поновити його на посаді головного спеціаліста юридичного відділу виконавчого комітету Вараської міської ради, стягнути з виконавчого комітету Вараської міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.06.2021 року по день вирішення спору по суті, з розрахунку 695,20 грн. за кожен день вимушеного прогулу. Стягнути судові витрати на сплату судового збору в розмірі 6 129,0 грн. Від виконавчого комітету Вараської міської ради Рівненської області та Вараської міської ради Рівненської області надійшли відзиви. в яких апеляційну скаргу просять залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Поряд з цим зазначають, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а судом першої інстанції повно та об`єктивно з`ясовано всі обставини справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, позивача, який просить задоволити апеляційну скаргу, представника Вараської міської ради в особі голови - адвоката Діонісьєва І.М., який просить залишити без змін рішення суду, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів, вважає, що апеляційна скарги підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Судом встановлено, що ОСОБА_1 , розпорядженням міського голови Вараської міської ради Рівненської області № 175-ос від 24.05.2017 року, з 25.05.2017 року призначений на посаду спеціаліста І категорії юридичного відділу виконавчого комітету Вараської міської ради, як такого, який був зарахований до кадрового резерву, з присвоєнням 13 рангу в шостій категорії посадових осіб місцевого самоврядування. Розпорядженням міського голови Вараської міської ради Рівненської області № 217-ос від 25.07.2017 року, позивач переведений з посади спеціаліста І категорії юридичного відділу виконавчого комітету Вараської міської ради на посаду головного спеціаліста юридичного відділу виконавчого комітету Вараської міської ради. Рішенням Вараської міської ради № 759 від 09.06.2017 року «Про затвердження структури виконавчих органів Вараської міської ради, загальної чисельності працівників апарату управління» (з врахуванням внесених змін рішенням Вараської міської ради від 10 листопада 2020 року № 6) затверджено структуру, перелік штатних посад та загальну чисельність працівників апарату ради та її виконавчих органів, зокрема чисельність виконавчого комітету у кількості 113,5 штатних одиниць. Рішенням Вараської міської ради № 110 від 24.02.2021 року «Про затвердження структури виконавчих органів Вараської міської ради, загальної чисельності працівників апарату управління» затверджено нову структуру, перелік штатних посад та загальну чисельність працівників апарату ради та її виконавчих органів, зокрема чисельність виконавчого комітету у кількості 94,5 штатних одиниць. Цим же рішенням затверджено структуру та загальну чисельність працівників виконавчих органів міської ради (її структурних підрозділів), якою не передбачений структурний підрозділ - юридичний відділ, в якому працював позивач. На підставі вказаного рішення Вараської міської ради № 110, міським головою м.Вараш 26.02.2021 видано розпорядження № 39-р «Про скорочення штату працівників виконавчих органів Вараської міської ради», яким із 01.03.2021 та з 01.06.2021 відповідно, введено в дію та скорочено визначені посади (згідно із текстом розпорядження), в тому числі й усі посади юридичного відділу виконавчого комітету Вараської міської ради. Крім того, на підставі рішення Вараської міської ради № 110 втратило чинність рішення Вараської міської ради від 09.06.2017 № 759 «Про затвердження структури виконавчих органів Вараської міської ради, загальної чисельності працівників апарату управління» та відповідні рішення, якими внесено зміни до Рішення №

759. Попередженням від 26.03.2021 року позивача за два місяці письмово попереджено про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням чисельності або штату працівників. Повідомлено про відсутність вакантних посад, які могли бути запропоновані позивачу для подальшого працевлаштування. Листом виконавчого комітету Вараської міської ради від 19.04.2021 позивачу запропоновано переведення на посаду керівника гуртка Будинку дитячої та юнацької творчості Вараської міської ради, від зайняття посади якого він відмовився письмово. Повідомлено, що у випадку відмови від зайняття вакантної посади, ОСОБА_2 підлягає звільненню на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Розпорядженням міського голови від 24.05.2021 року № 272-ос звільнено ОСОБА_1 з займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Не погоджуюсь з такими рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні даного позову, суд першої інстанції мотивував це тим, що оскільки роботодавець визначає доцільність скорочення чисельності або штату працівників, оскарження позивачем рішення про затвердження структури, скорочення чисельності або штату працівників не є належним способом захисту його прав, адже прийняття такого рішення є виключною компетенцією роботодавця та є складовою права на управління діяльністю підприємства чи установи. Суд дійшов висновку, що відповідачами належно виконано вимоги КЗпП України щодо забезпечення подальшого працевлаштування позивача, запропонувавши йому наявну роботу за відповідною професією, спеціальністю, яку позивач може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації та досвіду. Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частина 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до частини четвертої статі 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади; організує в межах, визначених цим Законом, роботу відповідної ради та її виконавчого комітету; вносить на розгляд ради пропозиції щодо структури виконавчих органів ради, апарату ради та її виконавчого комітету, їх штатів, встановлених відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України. Видає розпорядження у межах своїх повноважень. Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск; затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України, витрат на їх утримання (п.3, 5 .ч 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Згідно частини першої статі 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Питання затвердження структури виконавчих органів Вараської міської ради, загальної чисельності працівників апарату управління слухалось на пленарному засіданні шостої сесії Вараської міської ради восьмого скликання - 24.02.2021. п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992р. передбачено, що суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов`язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення штату або чисельності працівників). Проте, суд не вправі обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників. І власник чи уповноважений ним орган має право, на свій розсуд, вносити зміни в штатний розпис. Власник чи уповноважений ним орган на свій розсуд має право чисельність працівників певної спеціальності та кваліфікації, чисельність одних посад зменшити, здійснити звільнення працівників, одночасно приймаючи рішення про прийняття на роботу працівників іншої спеціальності та кваліфікації, збільшити чисельність інших посад. При цьому, повинні дотримуватись правила щодо переведення звільнених працівників на іншу роботу за наявності вакантних робочих місць (посад) і згоди працівників, а також правила про завчасне сповіщення виборного органу первинної профспілкової організації про звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного характеру або зв`язку з ліквідацією, реорганізацією підприємства (ч.3 ст. 22 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності"). Отже, спірні рішення Вараської міської ради від 24.02.2021 року № 110 «Про затвердження структури виконавчих органів Вараської міської ради, загальної чисельності працівників апарату управління» та розпорядження міського голови від 26.02.2021 року № 39-р «Про скорочення штату працівників виконавчих органів Вараської міської ради» прийнято правомірно, міським головою реалізовано надане йому законом повноваження на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Оскільки, власник чи уповноважений ним орган має право на свій розсуд вносити зміни в штатний розпис. Суд зобов`язаний лише перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення штату або чисельності працівників, зміна істотних умов праці тощо), а не його обґрунтованість. Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування розпорядження міського голови м.Вараш від 24.05.2021 року № 272-ос «Про звільнення ОСОБА_1 », то апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07 червня 2001 року № 2493-ІІІ (далі - Закон № 2493-ІІІ), служба в органах місцевого самоврядування це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом. Також, частиною 1 статті 20 Закону № 2493-ІІІ передбачено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», цим та іншими законами України. Відповідно до пункту 2 Розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2493-ІІІ, дія Закону України «Про державну службу» поширюється на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування. У рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників. Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VII (далі Закону № 889-VII) врегульовано процедуру звільнення державного службовця, у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, то обґрунтовано застосовуються до спірних правовідносин окремі положення цього закону. Згідно частини першої-третьої статті 5 Закону № 889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Стаття 40 Закону № 889-VIII встановлює, що просування державного службовця по службі здійснюється з урахуванням професійної компетентності шляхом зайняття вищої посади за результатами конкурсу відповідно до цього Закону. Просування державного службовця по службі не здійснюється протягом строку застосування до нього дисциплінарного стягнення. Як передбачено частинами перша та друга статті 41 Закону № 889-VIII державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу: 1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення; 2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу. Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця. Статтею 43 Закону № 889-VII передбачено, що підставами для зміни істотних умов державної служби є, зокрема, скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органів. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону № 889-VIІІ державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону). Підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункту 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VII). Відповідно до частини 3 статті 87 Закону № 889-VIII встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Водночас, процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII регулюється також нормами Кодексу законів про працю України, а саме статтями 40, 49-2 КЗпП України. Відповідно до частини 6 статті 49-2 КЗпП України, вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: - про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; - у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; - не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. Згідно пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Водночас частиною 2 статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Колегія суддів враховує також те, що відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України» суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення. Наказ про звільнення повинен обов`язково містити підставу звільнення з нормативним посиланням, тобто роботодавець повинен зазначити як причину, так і підставу звільнення з покликанням на назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акту на підставі якого проводиться звільнення працівника. Отже, суду для прийняття законного та обґрунтованого рішення необхідно з`ясувати чи була підстава для припинення державної служби позивача та чи дотримана процедура звільнення. З матеріалів справи встановлено, що питання затвердження структури виконавчих органів Вараської міської ради, загальної чисельності працівників апарату управління слухалось на пленарному засіданні шостої сесії Вараської міської ради восьмого скликання - 24.02.2021. У виконавчому комітеті Вараської міської ради відбулося скорочення чисельності або штату працівників, а саме був ліквідований юридичний відділ та скорочені відповідні посади, в тому числі й посада позивача. Позивач з 25.05.2017 року по 31.05.2021 року знаходився у трудових відносинах з виконавчим комітетом Вараської міської ради перебуваючи на посаді спеціаліста І категорії юридичного відділу (з 25.05.2017 по 25.07.2017) та на посаді головного спеціаліста юридичного відділу (з 25.07.2017 по 31.05.2021), штатна одиниця якого згідно рішення Вараської міської ради від 24.02.2021 року № 110, розпорядження міського голови від 26.02.2021 року № 39-р була ліквідована. Згідно спірного розпорядження міського голови від 24.05.2021 року № 272-ос правовою підставою звільнення позивача зазначено п. 1 ст. 40 КЗпП України. Відповідно до вимог статті 49-2 КЗпП позивача було письмово попереджено про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням чисельності або штату працівників. Позивачу надали пропозицію переведення на посаду керівника гуртка Будинку дитячої та юнацької творчості Вараської міської ради. Відповідачем не були запропоновані інші вакантні посади. Разом з тим, колегія суддів дослідила штатні розписи виконавчого комітету Вараської міської ради та дійшла висновку, що в штаті виконавчого комітету відбулось не скорочення кількості працівників, а фактично звільнення працівників з посад з одночасним працевлаштуванням нових осіб, що свідчить про відсутність факту скорочення, ліквідації реорганізації працівників виконавчих органів ради. Зокрема, в штатному розписі виконавчого комітету Вараської міської ради на 2021 рік, який вводиться в дію з 01 січня 2021 року, затверджений штат у кількості 113,5 штатних посад. (т. 1 а.с. 34 ). У штатному розписі виконавчого комітету Вараської міської ради на 2021 рік, який вводиться в дію з 01 березня 2021 року, затверджений штат у кількості 188,0 штатних посад. (т. 1 а.с. 41-42). При цьому, не пропонуючи позивачу інші вакантні посади в новій структурі відповідачем в процесі скорочення чисельності, приймаються в органи місцевого самоврядування на посаду заступника начальника начальника відділу взаємодії з правоохоронними органами управління безпеки та внутрішнього контролю виконавчого комітету Вараської міської ради ОСОБА_3 ; посаду начальника відділу економічної безпеки управління безпеки та внутрішнього контролю виконавчого комітету Вараської міської ради; посаду начальника відділу земельних ресурсів виконавчого комітету Вараської міської ради ОСОБА_4 та інших. Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство України не містить такого поняття як «виведення посади зі штатного розпису», а трудове законодавство надає повноваження роботодавцю на звільнення за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України в разі «скорочення чисельності або штату». З аналізу даних штатних розписів видно, що кількість посад не скоротилась, а, навпаки збільшилась з 113,5 до 188,0 кількості штатних працівників. Таким чином, колегією суддів встановлено, що відповідачі скоротивши чисельність працівників, з цих підстав звільнили позивача, хоча при цьому одночасно працевлаштували інших, а згодом відповідним рішенням збільшили чисельність, що свідчить про факт незаконного звільнення позивача. Посилання представника відповідача, що орган місцевого самоврядування має в цій частині дискреційні повноваження і приймає рішення на свій розсуд, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки таке спростовується вище встановленими обставинами. Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції не дослідив питання про те, чи дійсно у відповідачів мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності працівників, чи додержано роботодавцем норми законодавства, що регулюють вивільнення працівників, докази відмови від переведення на іншу посаду. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі. Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності свого рішення. Суд першої інстанції за результатами розгляду справи прийняв рішення, врахувавши лише позицію відповідача, без проведення належного дослідження всіх необхідних доказів, застосувавши спрощений поверхневий підхід до встановлення фактів. За приписами частини 1 статті 235 КЗпП України, в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах суб`єкт владних повноважень діяв не у спосіб, визначений законом, а оскаржуване розпорядження міського голови м.Вараш від 24.05.2021 року № 272-ос «Про звільнення ОСОБА_1 », прийнято не на підставі, визначеній Законом № 889-VІІІ та КЗпП України, тому таке є протиправними та підлягає скасуванню, а позивача слід поновити на посаді головного спеціаліста юридичного відділу виконавчого комітету Вараської міської ради. Частиною першою статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При цьому, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 2401 КЗпП України, а, відтак, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі. Таким чином, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення на посаді, з якої його було незаконно звільнено. Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.05.2018 по справі № П/9901/101/18 (провадження № 11-217заі18), постановах Верховного Суду від 04.07.2018 по справі № 826/12916/15, від 06.03.2019 по справі № 824/424/16-а, від 13.03.2019 по справі № 826/751/16, від 27.06.2019 по справі № 826/5732/16, від 26.07.2019 по справі № 826/8797/15, від 09.10.2019 по справі № П/811/1672/15, від 12.09.2019 по справі № 821/3736/15-а, від 22.10.2019 по справі № 816/584/17, від 15.04.2020 по справі № 826/5596/17, від 19.05.2020 по справі № 9901/226/19, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані при розгляді цієї справи. Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш, як за один рік. Середній заробіток працівника згідно із частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами передбаченими постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року за № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100). Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Згідно з абзацом 1 пункту 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Згідно довідки про доходи від 03.06.2021 № 031-35/87, ОСОБА_1 за останні два місяці, що передували звільненню, тобто за березень та квітень 2021 року виплачено заробітну плату в загальній сумі 29893,70 грн (т.2, а.с.76). Отже, середньоденна заробітна плата позивача за 1 робочий день складає 695,20 грн (29893,70 грн : 43 робочих дні). Час вимушеного прогулу з 01.06.2021 по 22.12.2021 включно становить 155 робочих дні. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 107 756,0 грн (695,20 грн х 155 робочих дні), який підлягає стягненню з виконавчого комітету Варасьткої міської ради. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Щодо стягнення судових витрат, то колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Слід зазначити, що ставки судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги на судове рішення визначені Законом України «Про судовий збір». Частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Згідно із статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу станом на 01 січня 2021 року становить 2270 грн. Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі (п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір») Як встановлено апеляційним судом з матеріалів справи, позивач за подання позовної заяви, сплатив судовий збір в розмірі 2497 грн ( т. 1 а. с. 102), за подання заяви про збільшення позовних вимог в розмірі 908 грн (т. 2 а.с. 49) та за подання апеляційної скарги в розмірі 2724 грн. (т. 3 а.с. 133). Судом апеляційної інстанції задоволено позовні вимоги частково. Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, стягненню підлягає судовий збір за подання заяви про збільшення позовних вимог в розмірі 908,0 грн. та частково за подання апеляційної скарги в розмірі 1362,0 грн. За таких обставин, понесені позивачем витрати по сплаті судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Вараської міської ради Рівненської області в розмірі 2270,00 грн. Разом з тим, посилання позивача на інші обставини, як відсутність погодження з профспілковим комітетом, недотримання процедури візування, як порушення процедури діловодства відповідачами, колегія суддів вважає, що зазначені обставини не є підставою для задоволення позовних вимог. Відповідно до ч. 1, 4 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись ч.3 ст. 243, ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволити частково. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року у справі № 460/4706/21, - скасувати та прийняти постанову, якою позов задоволити частково. Визнати протиправним та скасувати розпорядження міського голови м.Вараш від 24.05.2021 року № 272-ос «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста юридичного відділу виконавчого комітету Вараської міської ради з 01.06.2021 року. Стягнути з виконавчого комітету Вараської міської ради (майдан Незалежності, 1, м. Вараш Рівненська обл. 34403, ЄДРПОУ 03315879) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.06.2021 року по 12.01.2022 року в розмірі 107 756 (сто сім тисяч сімсот п`ятдесят шість) грн. 00 коп, без врахування податків та інших обов`язкових до сплати платежі. В решті вимог - відмовити. Допустити негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста юридичного відділу виконавчого комітету Вараської міської ради та в частині стягнення з виконавчого комітету Вараської міської ради на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 14 946 (чотирнадцять тисяч дев`ятсот сорок шість) 85 коп, без врахування податків та інших обов`язкових до сплати платежі. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Вараської міської ради (код ЄДРПОУ 03315879) судові витрати в розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. сплаченого судового збору. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя М. П. Кушнерик судді А. Р. Курилець О. І. Мікула Повне судове рішення складено 14.01.22