Постанова Харківський апеляційний суд № 643/10552/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 19 січня 2022 року м. Харків справа № 643/10552/20 провадження № 22-ц/818/469/22 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого Пилипчук Н.П., суддів Тичкової О.Ю., Маміної О.В., за участю секретаря судового засідання : Гармаш К.В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 ; розглянувши розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої залиттям, за апеляційними скаргами ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2021 року, постановлене у складі судді Довготько Т.М., - В С Т А Н О В И В : У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої залиттям. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги посилався на те, що він є власником квартири АДРЕСА_1 . Над належною йому квартирою, на четвертому поверсі, розташована квартира АДРЕСА_2 , власниками якої, на час залиття, були ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Згідно Акту обстеження, складеного 03.12.2018 року фахівцями дільниці №39 КП «Жилкомсервіс» Московського району м. Харкова, належна йому квартира АДРЕСА_1 , зазнала залиття з квартири АДРЕСА_2 , розташованої декількома поверхами вище, у результаті пошкодження стояка центрального опалення, через що сталися значні пошкодження елементів конструкції приміщення та її оздоблення. У зв`язку з вищевикладеним просив стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду завдану внаслідок залиття квартири у розмірі 44 000грн.; моральну шкоду у розмірі 40 000грн.; витрати на правову допомогу на підготовку справи до розгляду, витребування доказів та звернення з первинною позовною заявою відповідно до акту від 25.05.2020року у розмірі 33 100, 00 грн.; витрати на правову допомогу у розмірі 29300, 00 грн.; витрати на виготовлення Звіту про визначення вартості збитків у розмірі 2000.00грн.; сплачений судовий збір. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої залиттям задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану внаслідок залиття квартири у розмірі 44 000грн. 00коп., вартість витрат на виготовлення звіту про визначення вартості збитків у розмірі 2000,00грн. та судовий збір у розмірі 655 грн.82коп., а всього: 46 655 грн.82 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу вказує, що причиною звернення ОСОБА_1 - власника квартири АДРЕСА_1 , є залиття його квартири (перший поверх), яке сталося в грудні 2018р. На підтвердження цих обставин позивач посилається на акт обстеження, складений 3 грудня 2018р. комісією у складі начальника дільниці № 39 КП «Жилкомсервіс» Малиновською О.К., інженера дільниці № 39 «Жилкомсервіс» Бублик Я.А. та майстра КП «ХТМ» ОСОБА_6 . З даного акту вбачається, що комісією була обстежена лише квартира АДРЕСА_3 , в якій були констатовані сліди залиття на «откосах оконных проёмов» обох кімнат, коридору та кухні. Дата залиття не вказана. Після цього в акті міститься висновок, що залиття квартири сталося із вище розташованої квартири АДРЕСА_2 (четвертий поверх) в цьому ж під`їзді, в якій був пошкоджений стояк центрального опалення, який проходить в стіновій панелі даної квартири. При цьому стверджується, що таке відбулося при здійсненні ремонтних робіт мешканцем квартири АДРЕСА_2 . Здійснення ремонту нічим не підтверджується. Акт свідчить про те, що обстеження здійснювалось у відсутність мешканців квартири АДРЕСА_2 . На час складання акту мешканцями та власниками квартири АДРЕСА_2 були ОСОБА_4 (бабуся відповідача) та її племінник ОСОБА_5 (двоюрідний дядько відповідача), які на той період хворіли і ніякого ремонту не здійснювали. ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 92 роки, а ОСОБА_5 помер через день - ІНФОРМАЦІЯ_2 . Отже твердження позивача про ремонт в квартирі АДРЕСА_2 не відповідає обставинам справи і не підтверджується. Стояк проходить через усі поверхи 9-ти поверхового будинку. Користувачами стояка є усі мешканці під`їзду. Він обслуговується КП «Харківські теплові мережі» що передбачає регулярну перевірку його стану, додержання правил його експлуатації і ремонт. Таким чином причинно-наслідковий зв`язок між діями мешканців квартири АДРЕСА_2 та фактом залиття не доведений. Посилання на звіт про визначення вартості збитків заподіяних ОСОБА_1 від 22 грудня 2018 р. у розмірі 44000грн. також вважають необґрунтованим. Так, у звіті є посилання на вищезазначений акт залиття від 3 грудня 2018 р. і розписаний локальний кошторис, об`єми робіт, що потрібні для відновлення житлового стану квартири АДРЕСА_3 в якому зазначені зняття шпалер, заміна плінтусів, розборка підлоги і таке інше. Хоча в акті від 03.12.2018 р. про це не йдеться. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити рішення суду першої інстанції та стягнути з відповідачки на його користь витрати на правову допомогу у загальній сумі відповідно до акту виконаних робіт від 25.05.2020 року. 33 100,00 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 29 300,00 грн., всього 62 400,00 грн. Посилається на той факт, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджені всі обставини справи. Вважає, що судом безпідставно відмовлено у стягненні витрат на надання правової допомоги, оскільки всі докази на підтвердження даних витрат знаходяться в матеріалах справи. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що будь-яких доказів на спростування зазначених у акті відомостей про події залиття, причини та обсяги пошкоджень відповідачем не надано. Оцінюючи в сукупності надані сторонами докази, суд прийшов до висновку, що позивачем доведено факт того, що мало місце залиття належної йому квартири водою та в наслідок цього йому завдано матеріальну шкоду та, в свою чергу, відповідачем не доведено, що залиття водою належної позивачу квартири сталося не з вини ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , спадкоємцем яких вона є, а тому позов в частині відшкодування матеріальної шкоди підлягає задоволенню. Такі висновки відповідають вимогам закону та обставинам справи, виходячи з наступного. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3)припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5)примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7)припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9)відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу. Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13.03.2018 року, посвідченого державним нотаріусом Одинадцятої Харківської державної нотаріальної контори Зімницькою В.П., зареєстрованого в реєстрі за №1-177. 01.12.2018 року відбулося залиття квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 03.12.2018 року начальником дільниці №39 КП «Жилкомсервіс» Малиновською О.К., інженером дільниці №39 КП «Жилкомсервіс» Бублик Я.А., майстром КП «ХТМ» Білюрка Н.С., складено та затверджено Акт обстеження квартири АДРЕСА_1 , який знаходиться у господарському віданні КП «Жилкомсервіс». При обстеженні встановлено: житловий будинок АДРЕСА_4 , панельний, 8 під`їздів, 1971 року будування. Квартира 146 двокімнатна, розташована на 1-му поверсі 5 під`їзду. В квартирі видно сліди залиття: кімната з балконом стеля S = 1,4 кв.м., на відкосах віконного отвору; кімната без балкону стеля S = 12,0 кв.м., стіни S = 7,8 кв.м. на відкосах віконного отвору; коридор в кухні стеля S = 3,0 кв.м., стіни S = 3,75 кв.м.; кухня стеля S = 6,0 кв.м., стіни S = 8,250 кв.м. на відкосах віконного отвору. Залиття квартири АДРЕСА_3 сталося із квартири, що знаходиться вище №158 (4-й поверх). При проведені ремонтних робіт мешканцем квартири АДРЕСА_2 був пошкоджений стояк центрального опалення, що проходив в стінній панелі даної квартири, в результаті чого сталося залиття квартир, що знаходяться нижче. Висновки комісії: залиття квартири АДРЕСА_1 сталося із квартири, що знаходиться вище № 158 (4-й поверх). 01.12.2018 року працівниками КП «ХТМ» були виконані роботи з усунення течі стояка центрального опалення в квартирі АДРЕСА_2 вищевказаного житлового будинку. Як вбачається з повідомлення КП «Харківські теплові мережі» №Д-28/07-17 від 17.01.2019 року, за даними аварійно-диспетчерської служби Московської філії, 01.12.2018 року в 14-17 год. з міської диспетчерської служби 15-62 надійшла заявка на протікання опалення за адресою: АДРЕСА_5 . При дослідженні працівниками аварійної бригади виявлено, що протікання відбулося з трубопроводу опалення, який проходить в стіні, внаслідок проведення мешканцем квартири АДРЕСА_2 ремонтних робіт в квартирі. Протікання системи опалення було локалізовано в 15-00 год. 01.12.2018 року шляхом відключення опалення. З повідомлення КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради від 04.06.2019 року вбачається, що квартира АДРЕСА_6 станом на 31.12.2012 року зареєстрована на праві спільної сумісної власності за ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 03.11.1997 ХМЦПДЖФ р.№ НОМЕР_1 . У відповідності до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 319 ЦК України власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян. Нормами статей 156, 151, 177 ЖК Української РСРвстановлено, що громадяни (власники, наймачі, члени їх сімей) зобов`язані забезпечувати схоронність жилих приміщень, бережно ставитися до санітарно-технічного та іншого обладнання, до об`єктів благоустрою, додержувати правил утримання жилого будинку і придомової території, правил пожежної безпеки, додержувати чистоти і порядку в під`їздах, кабінах ліфтів, на сходових клітках і в інших місцях загального користування. Статтею 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»покладено на споживача обов`язки щодо своєчасного вжиття заходів з усунення виявлених неполадок, пов`язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з власної вини; своєчасного проведення підготовки помешкання та його технічного обладнання до експлуатації в осінньо-зимовий період; допущення у приміщення квартири представників виконавця/виробника для ліквідації аварій, усунення неполадок санітарно-технічного та інженерного обладнання, його встановлення і заміни, проведення технічних і профілактичних оглядів та перевірки показників засобів обліку; дотримання вимог житлового та містобудівного законодавства щодо здійснення ремонту чи реконструкції приміщень або їх частин, не допускати порушення законних прав та інтересів інших учасників відносин у сфері житлово-комунальних послуг. Згідно з пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45 власники квартир, а також наймачі, орендарі зобов`язані використовувати приміщення житлових будинків згідно їх призначення, зобов`язані дбати про стан санітарно-технічних приладів, утримувати їх у належному стані, не допускати виконання робіт та інших дій, що викликають псування приміщень, приладів та обладнання будинків, порушують умови проживання громадян. Згідно з пунктом 11 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08 серпня 1992 року № 572 (зі змінами затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45) власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов`язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової шкоди. Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі. Відповідно до частин першої-третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. За змістом положень частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до частини другої цієї статті особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини. У справах про відшкодування шкоди потерпілі подають докази, що підтверджують факт завдання ним шкоди за участю відповідача, розмір такої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду, при цьому обов`язок доведення відсутності вини несе відповідач. Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, вина. Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Згідно ч.2 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як вбачається зі звіту про визначення вартості збитків заподіяних ОСОБА_1 , власнику квартири АДРЕСА_1 внаслідок залиття водою, що сталося 01.12.2018 року, та зафіксовано актом від 03.12.2018 року, виконаного ФОП ОСОБА_7 22.12.2018 року, розмір збитків з округленням становить 44 000, 00 грн. без ПДВ. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 . Відповідач ОСОБА_2 отримала в порядку спадкування на праві приватної власності 1/2 частку квартири АДРЕСА_6 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06.05.2020 року, після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідченого державним нотаріусом П`ятої Харківської державної нотаріальної контори Степанець О.Б., зареєстрованого в реєстрі за №4-296 та 1/2 частку квартири АДРЕСА_6 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06.05.2020 року, після смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідченого державним нотаріусом П`ятої Харківської державної нотаріальної контори Степанець О.Б., зареєстрованого в реєстрі за №4-303. Відповідно до ст. ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до ч. 1 ст. 1231 ЦК України до спадкоємця переходить обов`язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем. Факт спричинення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 майнової шкоди в розмірі 44 000грн., внаслідок залиття квартири яке сталося 01.12.2018 року відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано, акт від 03.12.2018 року не скасований, ніким не оспорений та є дійсним, презумпцію вини у залитті квартири, належної позивачу ОСОБА_2 не спростувала, а отже остання на підставі ст. ст. 22, 23, 386, 1166, 1167, 1192 ЦК України, має відшкодувати спричинену позивачеві майнову шкоду у вказаному вище розмірі. Посилання ОСОБА_2 на те, що заявлений позивачем розмір збитків є безпідставним оскільки перелік пошкоджень, завданих залиттям квартири, наведений у звіті про визначення вартості збитків, який наданий останнім, не відповідає дійсності колегією суддів не приймаються. Так, згідно показань свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , допитаних в суді першої інстанції, внаслідок залиття квартири позивача, яке сталося 01 грудня 2018 року, було пошкоджено підлогу під лінолеумом, відпадали обої, на стелі сліди від води, у всіх кімнатах були пошкодження. При цьому, на спростування вказаних показань свідків з боку позивача, свідки зі сторони відповідача: начальник дільниці №39 КП «Жилкомервіс» Малиновська О.К., інженер дільниці №39 КП «Жилкомервіс» Бублик Я.А., майстер КП «ХТМ» Білюрка Н.С. в судове засідання не з`явилися. Представник відповідача в судовому засіданні не наполягав на їх виклику, вважав за можливе розглянути справу по суті. За таких обставин, підстав вважати Звіт про визначення вартості збитків неналежним та не допустимим доказам колегія суддів не вбачає. ОСОБА_1 також просив стягнути моральну шкоду, яка була йому спричинена діями відповідача, між тим, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що ці позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного. За змістом ч. 2 ст. 1231 ЦК України до спадкоємця переходить обов`язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя. Оскільки обов`язок відшкодувати моральну шкоду за життя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 присуджений не був, тому відсутні підстави для покладення такого обов`язку на їх спадкоємця та задоволення позову в цій частині. Що стосується вимог про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу на підготовку справи до розгляду, витребування доказів та звернення з первинною позовною заявою відповідно до акту від 25.05.2020 року у розмірі 33 100грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 29 300, 00 грн., судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатитиу зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Згідно з частиною першою та третьою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16. Крім того, суд апеляційної інстанції, врахував те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає позицію щодо юридичного терміну «фактично понесені»витрати на правову допомогу, згідно з якою в ситуації, коли заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, але він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями на користь особи, яка представляла заявника протягом провадження у Європейському суді з прав людини, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними». З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Тогджу проти Туреччини», заява № 27601/95, п. 158, від 31 травня 2005 року; «Начова та інші проти Болгарії», заяви №№ 43577/98 і 43579/98, п. 175, ECHR 2005 VII; «Імакаєва проти Росії», заява № 7615/02, ECHR 2006 XIII; «Карабуля проти Румунії», заява № 45661/99, п. 180, від 13 липня 2010 року; «Бєлоусов проти України», заява № 4494/07, п. 116, від 07 листопада 2013 року. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України). До суду на підтвердження витрат на правничу допомогу представником позивача ОСОБА_1 ОСОБА_11 надано наступні документи: Витяг з договору №б/н про надання правової допомоги, укладеного 12 лютого 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_11 ; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; ордер серія ХВ №б/н; акт виконаних робіт (наданих послуг) від 25 травня 2020 року. Обсяги правової допомоги, наданої клієнту визначено в акті прийому-здачі наданих послуг від 25 травня 2020 року з зазначенням виду послуги, кількості годин витрачених на надання конкретної послуги та вартість послуги, а саме: складання позовної заяви, консультація та перемовини зі сторонами, участь у судових засіданнях з урахуванням часу приїзду та перебування у судових засіданнях; складання клопотання про витребування та забезпечення доказів, досудової вимоги, апеляційної скарги. Загальна вартість цих послуг складає 33 100грн. Що стосується витрат на правову допомогу у розмірі 29 300грн., то будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження факту їх надання позивачеві матеріали справи не містять. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§ 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§§ 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§ 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Із змісту акту виконаних робіт (наданих послуг) від 25 травня 2020 року вбачається, що за надану правову допомогу позивачеві ОСОБА_1 належить сплатити 33 100грн. Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що розмір задоволених позовних вимог складає 52%. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правову допомогу в розмірі 17 212грн. Згідно п.п.1,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З урахуванням викладених обставин справи рішення суду першої інстанції в частині в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення витрат на правову допомогу підлягає скасуванню. Керуючись ст.ст.367, 368, 374 ч. 1 п. 2, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2021 року в частині відмови в стягненні витрат на правову допомогу - скасувати. Стягнути з ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_5 , ідентифікаційний код № НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_7 , ідентифікаційний код № НОМЕР_5 ) витрати на правову допомогу в розмірі 17 212грн. (сімнадцять тисяч двісті дванадцять гривень 00коп.) В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 27 січня 2022 року. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді О.Ю. Тичкова О.В. Маміна