Постанова 4850 № 200/5713/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 січня 2022 року справа №200/5713/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Міронової Г.М., суддів: Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г., cекретаря судового засідання Ашумова Т.Е., представника позивача Аксельрод М.І., розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Азовської митниці Держмитслужби на додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2021 р. (повний текст судового рішення складено 17 вересня 2021 у м. Слов`янськ) у справі № 200/5713/21 (головуючий І інстанції суддя Христофоров А.Б.) за позовом Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» до Азовської митниці Держмитслужби про визнання протиправним і скасування рішення, В С Т А Н О В И В: Приватне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Азовської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів № UА700100/2020/000025/1 від 09 листопада 2020 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА700100/2020/00058 від 09 листопада 2020 року. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року адміністративний позов Приватного акціонерного товариства Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча до Азовської митниці Держмитслужби про визнання протиправним і скасування рішення, задоволений. Визнано протиправними та скасовані рішення Азовської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів № UA 700100/2020/000025/1 від 09.11.2020 року та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 700100/2020/00058 від 09.11.2020 року. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Азовської митниці Держмитслужби на користь Приватного акціонерного товариства Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча судовий збір у сумі 19 147 грн. 37 коп. Крім того, позивач просив у своєму позові стягнути на його користь суму витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Азовської митниці Держмитслужби. В рішенні суду від 25 серпня 2021 року дане питання не було розглянуто, оскільки позивачем не було надано доказів щодо витрат на правничу допомогу. 31 серпня 2021 року на адресу суду від представника Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» надійшло клопотання про залучення доказів про понесені судові витрати. Представник позивача просив долучити до матеріалів справи докази понесених витрат Приватним акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на правничу допомогу у розмірі 25 304,92 грн. та вирішити питання про розподіл судових витрат у розмірі 25 304,92 грн., ухваливши додаткове рішення у справі в порядку, визначеному ст. 252 КАС України (т. 2 а.с. 200-201). Додатковим рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 7 вересня 2021 заяву було задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Азовської митниці Держмитслужби (ЄДРПОУ: 43333684, 87510, Донецька область, м. Маріуполь, проспект Луніна, буд. 1) на користь Приватного акціонерного товариства Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча (ЄДРПОУ: 00191129, 87504, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Левченка, буд. 1) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 21 304, 92 (двадцять одна тисяча триста чотири) грн. 92 коп. В іншій частині у задоволенні заяви відмовлено (т. 2 а.с. 240-243). Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 апеляційну скаргу Азовської митниці Держмитслужби на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 у справі № 200/5713/21 було повернуто (т. 3 а.с. 121). Не погодившись з такими рішеннями суду першої інстанції, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви. В апеляційній скарзі на додаткове рішення апелянт зазначає, що ані в договорі про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 30.03.2018 № 845, ані в додаткових угодах до нього не визначено підстав для зміни розміру гонорару, умов його сплати та повернення. Також посилається на постанову Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/2816/18 та від 11.12.2019 у справі № 204/6747/18, від 24.03.2020 у справі № 520/6161/19. В частині відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення суду не обуло оскаржено. Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечувала, посилалася на відзив на апеляційну скаргу. За унормуванням ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з такого. Статтею 252 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) визначено, що суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення. За унормуванням ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу, 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз. Частиною 1 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат. За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Частиною четвертою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Приписами частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з частиною дев`ятою статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Суд звертає увагу на те, що зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17). Колегія суддів зазначає, що наведені вище норми чітко встановлюють підстави для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. КАС України передбачено наступні критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено: договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1); - гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30). Як вбачається з додаткового рішення, суд першої інстанції частково задовольнив заяву про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 21 304, 92 грн. Судом встановлено, що 30.03.2018 року між адвокатським об`єднанням «Всеукраїнська адвокатська допомога» та ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» укладено договір № 845 про надання юридичних послуг (правової допомоги) (а.с. 127-129 т. 1). З довідки Адвокатського об`єднання «Всеукраїнська адвокатська допомога» від 29.12.2017 року вбачається: адвоката Аксельрод М.І., 29.12.2017 року прийнято до складу учасників Адвокатського об`єднання «Всеукраїнська адвокатська допомога» (а.с. 125 т. 1). За унормуванням п. 3.2 договору № 845 від 30.03.2018 року Адвокатське об`єднання зобов`язується за результатом надання послуг, але не пізніше 2 числа місяця, наступного за звітнім, надавати клієнту Акт надання послуг (Акт прийому-передачі наданих послуг). Відповідно до п. в) п. 4.1 зазначеного договору, клієнт зобов`язується своєчасно та у повному обсязі оплачувати послуги Адвокатського об`єднання на умовах цього договору. Пунктом 5.1 Договору передбачено, що загальна вартість послуг по цьому Договору не перевищує 200000,00 грн. Згідно із п. 5.3 Договору оплата послуг Адвокатського об`єднання здійснюється на підставі Актів надання послуг (Актів прийому-передачі наданих послуг), оформлених у двосторонньому порядку та рахунків, наданих Адвокатським об`єднанням. Оплата наданих послуг здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Адвокатського об`єднання. Додатковою угодою № 230 від 22.12.2021 року внесено зміни до п. 5.1. до Договору № 845 від 30.03.2018 року, зокрема про те, що загальна вартість послуг по цьому Договору не перевищує 400 000,00 грн. (а.с. 131, т. 1). Додатковою угодою № 254 від 06.05.2021 року визначено порядок оплати юридичних послуг (гонорару) адвокатського об`єднання у спорі з Азовською митницею Держмитслужбипро визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів № UA700100/2020/000025/1 від 09.11.2020 року та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску та пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA700100/2020/00058 від 09.11.2020 року (а.с. 202-203 т. 2). 25.08.2021 року складено акт №1 приймання-передачі наданих послуг. Відповідно до розрахунку розміру винагороди (а.с. 206-207, т. 2), вартість послуг складає 25 304,92 грн., на що було сформовано рахунок на оплату № 374 від 25.08.2021 року на суму 25 304,92 грн. ((а.с. 205, т. 2, а.с. 208, т. 2). Розрахунок розміру винагороди на суму 25 304,92 грн. складається з: - консультація клієнта з вивченням документів, узгодження правової позиції (1 год.)567,50 грн.; - підготовка, складання та подання позовної заяви (4 год.)2270,00 грн.; - складання та подання відповіді на відзив (2 год.)1 135,00 грн.; - складання процесуальних документів (1 год.)567,50 грн.; - участь у судових засіданнях (4засідання) 8000,00 грн.; - гонорар за складність справи майнового характеру (1% від ціни позову)12 764,92 грн. (а.с. 206-207, т. 2). Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано доказів оплати правничої винагороди. Проте, відповідно до практики Верховного Суду (постанова від 29.10.2020 року у справі № 686/5064/20), витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено. Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.02.2020 року у справі № 648/1102/19 аналізувалися аналогічні положення ЦПК України, суд дійшов висновку, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Положеннямистатті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. За змістом пункту 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»(далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI). Унормуванням ст. 28 Правил адвокатської етики, схвалених Національною асоціацією адвокатів України 09.06.2017 року (далі Правила адвокатської етики), встановлено: формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду від 04.08.2020 року у справі № 810/3213/16. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. При цьому, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини (рішення від 23.01.2014 у справі "East/West Aliance Limited" проти України"), обґрунтованим слід вважати розмір витрат, що є співмірним до складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та часом, витраченим на виконання таких робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також з ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. При вирішенні питання щодо певних видів правничої допомоги адвоката враховується як пов`язаність їх з розглядом справи, обґрунтованість та розумність визначення у контексті обсягу заперечень, наданих протилежною стороною. Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту. З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на те що, участь у судових засіданнях по цій справі оцінена адвокатом у сумі 8 000 грн. не є виправданою та значно завищена, оскільки участь у судових засіданнях відбувалась в режимі відеоконференції із застосуванням сервісу «EASYCON» поза межами приміщення суду, а, самі засідання не займали значної кількості часу, а тому підлягає задоволенню у розмірі 4000 грн. Виходячи з принципу пропорційності, суд вважає, що судом першої інстанції правомірно визначена сума, яка заявлена до стягнення на оплату витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням складністі справи та обсягом наданих послуг адвокатом, в розмірі 21 304, 92 грн. Посилання відповідача на те, що позивачем не надано доказів в підтвердження реальності витрат на правничу допомогу, а також розумності їх розміру, спростовується матеріалами справи. У зв`язку із вищевикладеним, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо часткового задоволення заяви представника приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу. За приписами ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (ч. 1 ст. 77 КАС України). Частиною 2 ст. 77 КАС України обумовлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Оцінка доказів здійснюється судом за правилами статті 90 КАС України, відповідно до якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Керуючись ст. 195, ч. 4 ст. 241, ч. 5 ст. 250, ст. 310, 316, ст. 321, ч. 1 ст.325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Азовської митниці Держмитслужби на додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2021 р. - залишити без задоволення. Додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2021 р. у справі № 200/5713/21 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 19 січня 2022 року. Колегія суддів: Г.М. Міронова І.В. Геращенко Е.Г. Казначеєв