Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/9150/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2022 року справа №200/9150/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач), суддів Блохіна А.А., Міронової Г.М., за участю секретаря судового засідання Сухова М.Є., представника відповідача Лушер Н.М., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року у справі №200/9150/20-а (головуючий І інстанції Бабіч С.І.) за позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні, - ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив: - стягнути з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 26 726, 08 грн. - стягнути з Київської міської прокуратури на користь позивача середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні з 11 вересня 2020 року по день ухвалення судового рішення з розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 1 243, 07 грн. В обґрунтування позову зазначив, що наказом прокурора міста Києва № 1874к від 09.09.2020 року позивача звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України прокуратури міста Києва, з 10.09.2020 року та з органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» (у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури). В порушення трудового законодавства відповідачем не проведено повний розрахунок з позивачем при його звільненні, зокрема, не виплачено вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку. Невиплата з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, отже відповідач зобов`язаний сплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою позов задовольнити. Обґрунтування апеляційної скарги. Предметом цієї справи є невиконання відповідачем свого обов`язку з виплати позивачу вихідної допомоги при звільненні його з посади та з органів прокуратури, тому суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин норми ст.116 КЗпП. Факт скасування наказу про звільнення позивача не скасовує обов`язок відповідача в останній робочий день ОСОБА_2 провести з ним розрахунок та виплатити вихідну допомогу. В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановив наступне. Фактичні обставини справи. Відповідно до наказу прокурора міста Києва №1874к від 09.09.2020 року ОСОБА_2 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами Служби Безпеки України та Державної прикордонної служби України прокуратури міста Києва та органів прокуратури, у зв`язку з неуспішним проходженням атестації, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру». Згідно відповіді Київської міської прокуратури від 15.09.2020р. №18-241 вих. на адвокатський запит представника позивача, не передбачена виплата вихідної допомоги при звільненні з підстав, визначених п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру». Згідно довідки від 15.09.2020 року №21-353 середньоденна заробітна плата позивача за останні два місяці перед звільненням складає 1243,07 грн. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року по справі №200/8598/20-а визнано протиправним з моменту прийняття та скасовано рішення десятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора № 13 від 09.07.2020 "Про неуспішне проходження прокурором атестації" щодо ОСОБА_2 . Визнано протиправним з моменту прийняття та скасовано наказ прокурора міста Києва № 1874 к від 09.09.2020, яким ОСОБА_2 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України прокуратури міста Києва та з органів прокуратури, у зв`язку з неуспішним проходженням атестації, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру". Поновлено ОСОБА_2 у Київській міській прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України прокуратури міста Києва, з 11.09.2020. Присуджено до стягнення з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 249 987, 54 грн, утримавши з нього при виплаті передбачені законом податки та інші обов`язкові платежі до бюджету. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2021 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року у справі № 200/8598/20-а - змінено. В абзаці 4 резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року замінено слова "у Київській міській прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді" на слова " у прокуратурі міста Києва". В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року - залишено без змін. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що на момент прийняття даного рішення, наказ про звільнення позивача з посади, який міг бути підставою для виплати йому вихідної допомоги при звільненні скасовано, а позивач вважається таким, що поновлений на посаді. Вказані обставини свідчать про відсутність підстав для виплати позивачу вихідної допомоги на підставі статті 44 КЗпП України. Оцінка суду. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII Про прокуратуру (далі Закон № 1697-VII) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо. Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Відповідно до пункту 9 частини 1 даної статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною 5, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини 1 цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Законом № 113-ІХ було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин 1, 2 і 3 статті 49-2, статті 74, частини 3 статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус; частину 9 статті 252 після слів дисциплінарної відповідальності та звільнення доповнено словами і цифрами а також положення частин 2 і 3 статті 49-4 цього Кодексу. Відповідно до статті 1 КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. На підставі частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини 3 статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Статтею 44 КЗпП України визначено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу дій відповідача щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні позивача з органів прокуратури. Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України. Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 8 серпня 2019 року у справі № 813/150/16. Внесені Законом № 113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що частиною 5 статті 51 Закону № 1697-VII та частиною 4 статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Суд також звертає увагу, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги. Вихідна допомога це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин. У день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від причини і підстави, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги. Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19, від 21 січня 2021 у справі № 260/1890/19 та від 17 березня 2021 року у справі № 420/4581/20, від 09 вересня 2021 року у справі №640/25350/19, від 09 липня 2021 року у справі № 160/4745/20. Суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивача не можна вважати таким, що звільнився з органів прокуратури, у зв`язку з чим право на отримання вихідної допомоги останній не набув. Тобто, поновлення на роботі після скасування в судовому порядку наказу про звільнення нівелює право такої особи на отримання вихідної допомоги при звільненні, адже відсутній юридичний факт, із яким законодавець пов`язує набуття права на отримання такої допомоги - звільнення з роботи на підставах, передбачених статтею 40 КЗпП України(в контексті спірних правовідносин - частиною п`ятою статті 51 Закону №1697-VII). Між тим, правомірність дій суб`єкта владних повноважень необхідно оцінювати саме станом на момент виникнення спірних правовідносин. Факт звільнення позивача з органів прокуратури є визначальним і достатнім для вирішення питання щодо виплати йому вихідної допомоги. За загальним правилом, у день звільнення роботодавець повинен повністю розрахуватись із працівником, зокрема, виплатити заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку, а в окремих випадках - вихідну допомогу. Питання щодо наявності/відсутності порушеного права позивача на отримання вихідної допомоги у зв`язку із звільненням вирішується адміністративним судом, зокрема, шляхом перевірки рішень, дій чи бездіяльності відповідача. Під час розгляду справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди повинні перевіряти їх на відповідність вимогам, установленим частиною другою статті 2 КАС України. Водночас правомірність оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності суди перевіряють на час їхнього прийняття/вчинення суб`єктами владних повноважень - на час виникнення спірних правовідносин. Як встановлено судом, позивач при звільненні з органів прокуратури мав право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, яка йому під час звільнення безпідставно не була виплачена відповідачем. Отже, та обставина, що наказ про звільнення позивача у судовому порядку скасований, - не може свідчити про правомірність дій прокуратури щодо невиплати позивачеві під час звільнення вихідної допомоги, на отримання якої останній мав законне право на час звільнення, і в зв`язку з чим звернувся до суду з позовом. При цьому, станом на момент подання позову та розгляду справи у суді першої інстанції рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року у справі №200/8598/20-а не набрало законної сили. Верховний Суд неодноразово зазначав у своїх постановах про те, що факт звільнення особи є визначальним і достатнім для вирішення питання щодо виплати вихідної допомоги. У свою чергу, питання правомірності/протиправності звільнення особи жодним чином не впливає на вирішення питання щодо наявності підстав для виплати вихідної допомоги у зв`язку із таким звільненням. Подібні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 29 листопада 2021 року у справі №480/6504/20, від 18 травня 2021 року у справі № 360/2160/20, від 23 лютого 2021 року в справі №640/5320/20, від 05 березня 2021 року в справі №804/5067/16, від 15 липня 2021 року в справі №640/3391/20 та інших. Таким чином, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку в сумі 26726,08 грн. Щодо позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Частиною 1 статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94,116,117 КЗпПі статей1,2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Верховний Суд зазначив, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Оскільки в день звільнення позивача 10.09.2020 року відповідачем не була проведена повна виплата належних позивачу сум, відповідачем не доведено відсутність вини з невиплати, тому на користь позивача слід стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача. Відповідно до наказу від 09.09.2020 №1874к позивача звільнено з 10.09.2020, отже останнім днем служби позивача був 10.09.2020. Таким чином, середній заробіток за весь час затримки розрахунку повинен розраховуватись з 11.09.2020 по день прийняття судом першої інстанції рішення по цій справі 26.07.2021. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок). На підставі абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до абз.1 п. 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Відповідно до абз.3 п. 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Відповідно до п. 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема: а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо). Пункт 8 Порядку №100 передбачає, що Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. Відповідно до довідки відповідача від 15.09.2020 №21-353 середньоденна заробітна плата позивача за період липень та серпень 2020 року становить 1243,07 грн. (а.с.21 том1) Таким чином, розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку становить: 269746,19 грн. (1243,07 грн. х 217 робочих днів (період з 11.09.2020 по 26.07.2021 - день ухвалення судового рішення). Однак, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.» Як свідчить розрахунковий лист за вересень 2020 року (а.с.25 том 1), позивачу при звільненні було нараховано до сплати 258790,75 грн. При цьому, відповідачем при звільненні позивача не виплачена сума вихідної допомоги в розмірі 26726,08 грн. Відомості щодо інших сум які належать позивачу, як звільненому працівникові сум, матеріали справи не містять та сторонами не надано. Частка вихідної допомоги від належних позивачу, як звільненому працівникові сум, становить 10,33 % (26726,08 грн х 100% : 258790,75 грн) Розмір середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку становить: 269746,19 грн., отже 10,33% від цієї суми становить 27864,78 грн. Таким чином, підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням пропорційного розрахунку від розміру усіх належних звільненому працівникові сум, - в розмірі 27864,78 грн. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до положень частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права. Оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, неправильно застосував норми матеріального права, що обумовлює часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям постанови про часткове задоволення позову. Відповідно до ст.139 КАС України підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати по справі в розмірі 2522,40 грн (а.с.77 том 2) Керуючись статтями139, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року у справі №200/9150/20-а задовольнити частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року у справі №200/9150/20-а скасувати. Позовну заяву ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні задовольнити частково. Стягнути з Київської міської прокуратури (код ЄДРПОУ 02910019) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) вихідну допомогу у розмірі 26 726 (двадцять шість тисяч сімсот двадцять шість) гривень 08 копійок з відрахуванням передбачених законом податків та обов`язкових платежів. Стягнути з Київської міської прокуратури (код ЄДРПОУ 02910019) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні з 11 вересня 2020 року по 26 липня 2021 року в розмірі 27864 (двадцять сім тисяч вісімсот шістдесят чотири) гривні 78 копійок. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні відмовити. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з Київської міської прокуратури (код ЄДРПОУ 02910019) за рахунок бюджетних асигнувань судові витрати по справі в розмірі 2522,40 грн. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 17 січня 2022 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 17 січня 2022 року. Головуючий суддя І.Д. Компанієць Судді А.А. Блохін Г.М. Міронова