Постанова Миколаївський апеляційний суд № 489/8183/21

27.01.22 22-ц/812/248/22 Провадження № 22-ц/812/248/22 Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2022 року м. Миколаїв справа № 489/8183/21 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого Данилової О.О., суддів: Коломієць В.В., Лівінського І.В., із секретарем Лівшенком О.С. переглянувши в апеляційному порядку цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення неустойки, зобов`язання вчинити певні дії, виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва, ухвалену 13 грудня 2021 року суддею Коваленком І.В. в приміщенні цього ж суду (повну ухвалу складено того ж дня), У С Т А Н О В И В: У вересні 2021 року КБ «ПриватБанк» звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення неустойки, зобов`язання вчинити певні дії та виселення. Позивач посилався на те, що є власником квартири АДРЕСА_1 . Відповідачка ОСОБА_1 є орендарем цього майна на підставі договору оренди від 1 вересня 2017 року, строк дії якого спливав 31 липня 2021 року. Передача майна була призначена на цей день, але представника банку не було допущено орендарем до спірної квартири, акт приймання передачі майна не складено, квартиру не звільнено. Посилаючись на порушення права власності, КБ «ПриватБанк» просив стягнути з ОСОБА_1 5 760 грн. неустойки за час прострочення виконання зобов`язання за договором оренди, зобов`язати ОСОБА_1 підписати акт приймання-передачі квартири та виселити її з цього приміщення. У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась з зустрічним позовом до КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання договору оренди дійсним. Відповідачка зазначала, що 25 серпня 2016 року вона за результатами аукціону набула право на вчинення правочину як лізингоодержувач на умовах публічного договору. Квартиру було передано у її фактичне користування у жовтні 2016 року, а її право на спірне майно попередньо оформлене договором оренди. Проте в подальшому банк став заперечувати факт організації і проведення аукціону, не визнає придбане з аукціону право позивачки на викуп квартири, ухиляється від оформлення результатів аукціону договором купівлі-продажу, за яким право здійснення правочину у якості покупця набуте ОСОБА_1 . Посилаючись на набуття права на спірне майно, що заперечується позивачем, ОСОБА_1 просила визнати КБ «Приватбанк» продавцем лоту «об`єкт продажу, право на здійснення правочину купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 », аукціон за яким відбувся 25 серпня 2016 року; визнати за нею право власності на цей лот; визнати договір оренди житла з викупом квартири дійсним на умовах публічного договору, розміщеного на офіційному веб-сайті в порядку проведення аукціону 25 серпня 2016 року. Разом з зустрічним позовом ОСОБА_1 подала заяву про його забезпечення шляхом накладення заборони на проведення будь-яких дій, в тому числі реєстраційних, з відчуження квартири АДРЕСА_1 . Заяву обґрунтовано тим, що спірна квартира представляє для банку виключно комерційний інтерес з великою ймовірністю повторного продажу спірного майна третім особам. Таке може призвести не тільки до значного ускладення розгляду справи та порушення розумних строків, але у разі задоволення зустрічного позову судове рішення не не забезпечить ефективний захист її прав, бо предметом спору стануть і правовідносини відповідачки з новими власниками. Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 грудня 2021 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Заборонено КБ «ПриватБанк», державному реєстратору, іншим особам, уповноваженим здійснювати реєстраційні дії, вчиняти дії, пов`язані з відчуженням квартири АДРЕСА_1 до набрання судовим рішенням законної сили. В апеляційній скарзі КБ «Приват Банк» просив ухвалу скасувати та відмовити в забезпеченні позову. Апелянт посилалась на те, що вірогідність ускладнень у виконанні судового рішення, на що посилається ОСОБА_1 , не може бути достатньою підставою для вжиття забезпечувальних заходів, а причини для забезпечення позову, на які вона посилається, є надуманими та не обґрунтованими. Обставин або доказів, які би свідчили про дійсні перешкоди та порушення прав ОСОБА_1 у заяві не наведено. Судом не встановлено фактів, які могли би спричинити реальну загрозу виконанню судового рішення у разі задоволення її зустрічного позову. У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка ОСОБА_2 наводила приклади спроб позивача продати спірне майно та наполягала на необхідності вжиття заходів забезпечення позову. Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 21 січня 2022 року за клопотанням представника КБ «ПриватБанк» судове засідання 27 січня 2022 року постановлено проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за участю адвоката Ярохович Т.А. з застосуванням системи відеозв`язку «EasyCon». Представника банку попереджено про те, що ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву (частина 4 статті 212 ЦПК). В судовому засідання 27 січня 2022 року встановити аудіо- та відео-зв`язок з представником КБ «ПриватБанк» з застосуванням системи відеозв`язку «EasyCon» не вдалося (доповідна працівника служби технічного забезпечення суду). Справу розглянуто у відсутності представника апелянта з участю відповідачки ОСОБА_2 . Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного. Так, відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (частина 2 статті 150 ЦПК) Необхідність вирішення цих питань випливає також з положень статті 10 ЦПК, за змістом якої цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та рівноправності сторін, а суд зобов`язаний створити умови, за яких дотримувався б необхідний баланс їхніх процесуальних прав та обов`язків та була б гарантована реальна можливість захисту майнових та особистих (немайнових) прав сторін. За змістом частини 3 статті 150 ЦПК заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. При розгляді заяв про забезпечення позову суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (пункт 4 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 2 грудня 2006 року). При встановленні зазначеної відповідності слід врахувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність, та брати до уваги не тільки інтереси позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при забезпеченні позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов`язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими (пункт 6 Постанови). Необхідність вжиття відповідних заходів визначається з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або ефективності поновлення прав позивача в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має врахувати, наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 150 ЦПК позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії. Заборона вчиняти певні дії, насамперед, пов`язана з необхідністю збереження об`єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти визначенню дійсних учасників спірних правовідносин, остаточному вирішенню спору та можливості виконання судового рішення з метою ефективного поновлення порушених прав особи у разі задоволення її позову. Зі змісту позовних вимог як КБ «ПриватБанк», так і ОСОБА_1 вбачається, що предметом спору (об`єктом позовних вимог) є квартира АДРЕСА_1 , а предметом позовів право власності на нерухоме майно, на наявність і порушення якого посилається банк, та на набуття якого за результатами аукціону посилається відповідачка ОСОБА_1 . Складовими права власності на квартиру є право розпорядження, володіння та користування цією нерухомістю. В порядку забезпечення позову КБ «ПриватБанк» тимчасово обмежено у праві вчиняти дії, спрямовані на відчуження цього майна, які має вчиняти лише власник, і які оспорює відповідачка. Отже, обраний судом захід забезпечення позову (тимчасове обмеження у реалізації права власності) прямо пов`язаний з предметом позову (права власності) та є співмірним заявленим вимогам. Спір між сторонами щодо прав на нерухомість є реальним, носить матеріальний характер. Титульним власником нерухомості є КБ «ПриватБанк». Необхідність збереження правового статусу та стану спірної квартири, який існує, принаймні на час виникнення спору, відповідає умовам вжиття заходів забезпечення позову з застосуванням правил частини 2 статті 149 ЦК. Такі умови можуть бути забезпечені тимчасовою забороною розпорядження цим майном з передачею прав на квартиру, реєстрацією речових прав. Метою вжиття забезпечувальних заходів у цьому спорі є забезпечення знаходження майна у теперішнього власника КБ «ПриватБанк» у незмінному вигляді. Відповідність цієї мети умовам застосування правил статті 149 ЦПК випливає з положень пункту 20 постанови №5 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», в якому зазначено, що з метою забезпечення знаходження майна у володінні відповідача на час судового розгляду позову про право на це майно, суд за клопотанням позивача може вжити заходи забезпечення позову, наприклад, накласти арешт на майно, заборонити відповідачеві вчиняти певні дії (розпоряджатися і/або користуватися спірним майном), заборонити державному реєстратору прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, передати спірне майно на зберігання третій особі відповідно до статті 976 ЦК(судовий секвестр). Отже доводи апелянта про недоведеність умов, за яких суд може вжити заходи, передбачені статтею 149 ЦПК, є непереконливими. Суть вжиття забезпечувальних заходів, як зазначалось вище, полягає в тому, щоб в майбутньому уникнути ситуації, яка може перешкодити виконанню судового рішення та ефективному поновленню прав, у разі їх порушення. Попереджувальний характер заходів забезпечення позову дає підстави вважати, що встановлення факту реального вчинення таких дій банком не є обов`язковою умовою для застосування механізму статті 149 ЦПК. Тому посилання апелянта на те, що судове рішення безпідставно ґрунтується лише на припущеннях, є недостатнім для його скасування та відмови у забезпеченні позову. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом (рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України"), а поняття "ефективного засобу" передбачає запобігання порушенню та встановлення механізму відновлення порушеного права. При цьому, як наголошується у рішенні Європейського Суду, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії"). Держава Україна несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права (рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, пункт 4). Тому вжиття судом заходів, спрямованих на вирішення спору у розумні строки та на забезпечення умов для ефективного поновлення порушеного права (у разі задоволення позову), сприяє реалізації «права на суд» та не може вважатись порушенням права власності та положень статті 1 Першого протоколу Конвенції. Таким чином, вірно встановивши, що між сторонами існує спір щодо реалізації права власності на квартиру, та враховуючи, що дії по розпорядженню об`єктом нерухомості можуть утруднити або унеможливити як виконання судового рішення, так і ефективне поновлення прав відповідачки, у разі задоволення зустрічного позову), суд першої інстанцій з метою забезпечення збалансованості інтересів сторін вмотивовано дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову. Оскільки апеляційна скарга не містить доводів, які би спростовували висновки суду чи доводили би порушення ним норм процесуального законодавства при вирішенні заяви прокурора, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування ухвали. Керуючись статтями 374, 375.382 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 грудня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.О.Данилова Судді: В.В.Коломієць І.В. Лівінський --------------------------------- повну постанову складено 27 січня 2022 року.