Постанова 4821 № 697/1606/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/310/22Головуючий по 1 інстанції Справа №697/1606/20 Категорія: на ухвалу Євтушенко Б. В. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2022 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів Новікова О.М., Бондаренка С.І., Вініченка Б.Б, розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 20 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Ліплявська сільська рада Канівського району Черкаської області, про визнання недійсним заповіту, скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зобов`язання вчинити дії щодо оформлення права на спадщину, в с т а н о в и в : У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , Березівської районної державної нотаріальної контори, треті особи: Ліплявська сільська рада Канівського району Черкаської області, ОСОБА_3 та просила суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 від 25 липня 2017 року, посвідчений секретарем Келебердянської сільської ради Голуб Н.В.; скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 05 червня 2020 року, видане державним нотаріусом Березівської нотаріальної контори Одеської області Поляковою І.В.; зобов`язати Березівську районну державну нотаріальну контору вчинити дії щодо оформлення права ОСОБА_1 на спадщину ОСОБА_4 за заповітом від 05 квітня 2007 року. Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 26 березня 2021 року замінено первісного відповідача Березівську районну державну нотаріальну контору на належного відповідача Суворовську державну нотаріальну контору у м. Одеса. Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 24 травня 2021 року у справі призначено фізико-хімічну експертизу. 26 листопада 2021 року ОСОБА_1 скерувала до суду клопотання, у якому просила суд замінити первісного відповідача належним, а саме Суворовську державну нотаріальну контору у місті Одеса на ОСОБА_3 та затвердити мирову угоду між нею та ОСОБА_3 . Канівський міськрайонний суд Черкаської області ухвалою від 20 грудня 2021 року замінив по справі №697/1606/20 первісного відповідача - Суворовську державну нотаріальну контору в місті Одеса на належного відповідача спадкоємця ОСОБА_3 . Крім того вказаною ухвалою міськрайонний суд цивільну справу № 697/1606/20 передав на розгляд до Комінтернівського районного суду Одеської області у зв`язку з виключною підсудністю. Ухвала суду першої інстанції в частині передачі справи за підсудністю до іншого суду мотивована тим, що предметом позову є визнання заповіту, тобто одностороннього правочину, недійсним (нікчемним) в силу Закону; предметом заповіту є земельна ділянка та кошти, а отже позов виник саме із приводу нерухомого майна - земельної ділянки, а тому підлягає розгляду за правилом виключної підсудності Комінтернівським районним судом Одеської області. Судом зазначено, що згідно оспорюваного правочину місцезнаходженням спадщини (нерухомого майна) є територія Фонтанської сільської ради Комінтернівського району (Одеська обл.), а отже справа належить до виключної підсудності іншого суду, Комінтернівського районного суду Одеської області (ст. 30 ЦПК України). Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції в частині передачі справи за підсудністю до іншого суду та вважаючи ухвалу в цій частині незаконною і необгунтованою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 20 грудня 2021 року в частині передачі справи на розгляд іншого суду скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Доводи скарги зводяться до того, що позов у справі № 697/1606/20 було подано з додержанням правил територіальної підсудності за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Апелянтка зазначає, що судом не було встановлено де знаходиться все майно заповідачки ОСОБА_4 і яка його вартість, тому висновок суду про те, що справа щодо оспорювання заповіту є справою, що виникла із приводу лише нерухомого майна, є помилковим і необгрунтованим. Також скаржниця вказує на порушення судом ч. 2 ст. 31 ЦПК України, оскільки справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудна іншому суду, за винятком випадків змін у складі відповідачів. Зміни у складі відповідачів не стосувалися відповідачки ОСОБА_2 , за зареєстрованим місцем проживання якої і було подано позов позивачкою. Далі ОСОБА_1 вказує на порушення судом норм процесуального права та передчасність постановлення оскаржуваної ухвали суду в частині передачі справи до іншого суду, оскільки судом не було вирішено питання щодо затвердження мирової угоди між позивачкою та відповідачем ОСОБА_3 . Вказуючи на незаконність та необгрунтованість ухвали Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 серпня 2021 року, скажниця просить вказану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, в тому числі ухвала суду про передачі справи на розгляд до іншого суду. (п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України) Виходячи з положень ч. 13 ст. 7, ч. 6 ст. 19, ч. 2 ст. 369 ЦПК України, суд апеляційної інстанції проводить розгляд справи без повідомлення (без виклику) учасників справи. Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає до задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Положеннями ч. 1 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За змістом ч. 1 ст. 23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті. Так, ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. За змістом вказаної норми, інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у ч. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу. Європейський суд з прав людини у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (п.24 рішення від 20.07.2006; заяви №29458/04 та №29465/04) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. При цьому Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях неодноразово наголошував, що, реалізуючи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Як зауважує Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України», процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності; учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів (заява №19164/04, § 47). Так, правила підсудності справ у цивільному судочинстві можуть визначатися лише процесуальним законом. Питання про підсудність справ позовного провадження визначається главою 2 розділу І ЦПК України. За загальним правилом, визначеним ч. 1 ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність (стаття 30 ЦПК України) є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. (ч. 1 ст. 30 ЦПК України). Згідно з положеннями статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Фактично спірні правовідносини, які виникли між сторонами, стосуються нерухомого майна, а саме земельної ділянки, площею 4,31 га, розташованої на території Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, оскільки відповідно до змісту позовної заяви йдеться безпосередньо про вказане майно, яке належало спадкодавцю ОСОБА_4 та є успадкованим відповідачем ОСОБА_3 майном за оспорюваним заповітом. Заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України). Заповіт - це розпорядження особи (заповідача) щодо належного їй майна, майнових прав і обов`язків на випадок своєї смерті, складене у встановленому законом порядку. За своєю юридичною природою заповіт є одностороннім правочином. Як правочин він має відповідати всім вимогам, що звичайно пред`являються до правочинів відповідно до цивільного законодавства. Його значення полягає в тому, щоб визначити порядок переходу усього майна, майнових прав і обов`язків до певних осіб, якого будуть дотримуватися після смерті заповідача. Відповідно до пункту 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» позови про визнання недійсними правочинів щодо нерухомого майна (заповіту) та застосування наслідків недійсності пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Частиною першою статті 190 ЦК України визначено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Згідно із пунктом 41 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об`єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності. Відповідно до пункту 42 цієї ж постанови Пленуму виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 висловила наступну правову позицію. Приписами цивільного судочинства (частина перша статті 114 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; в редакції, чинній до 14 грудня 2017 року, частина перша статті 30 ЦПК України в чинній редакції) передбачено виключну підсудність позовів, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцем знаходження майна або його основної частини (7.15). Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору (7.22). Отже, слід дійти висновку, що за правилами чинного ГПК України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном (7.23). Відповідна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (7.24). Велика Палата Верховного Суду вважає, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення (7.25). Частина перша статті 30 ЦПК України передбачає, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини (виключна підсудність). Колегія суддів, враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду, також звертає увагу на те, що спір між сторонами виник виключно щодо спадкового нерухомого майна, а саме земельної ділянки площею 4,31 га, яка розташована на території Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області. Тому позов з цього приводу пред`являється за місцезнаходженням майна, тобто відноситься до виключної підсудності. Пунктом 16 статті 28 ЦПК України передбачено, що позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу. При цьому колегія суддів не вправі давати оцінку обгрунтованості залучення у даному спорі в якості відповідача секретаря сільської ради Голуб Н.В. Відповідно до частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 ЦПК України, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана (стаття 32 ЦПК України). Посилання апелянти на порушення судом ч. 2 ст. 31 ЦПК України колегія суддів відхиляє, як безпідставне. Відповідно до вказаної норми справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду. За викладених обставин колегія суддів вважає, що районний суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права в частині визначення виключної підсудності спору та застосував ч. 1 ст. 31 ЦПК України. Підстав для задоволення апеляційної скарги не встановлено. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, достатніх підстав для скасування ухвали не встановлено, тому скарга залишається без задоволення. Що стосується додаткової заяви ОСОБА_1 , поданої до апеляційного суду про затвердження мирової угоди між сторонами, то колегія суддів залишає вказане клопотання без розгляду, оскільки предметом цього апеляційного перегляду є ухвала суду першої інстанції про направлення справи за підсудністю до іншого суду. По суті спір міськрайонним судом не розглядався. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат, в зв`язку із чим новий розподіл судових витрат апеляційний суд не проводить. Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 20 грудня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Судді