Постанова 4873 № 910/12088/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "17" січня 2022 р. Справа№ 910/12088/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Майданевича А.Г. суддів: Коротун О.М. Суліма В.В. секретар судового засідання: Вайнер Є.І. за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 17.01.2022 розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення "EasyCon" апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісснаб" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2021 (повний текст рішення складено 25.10.2021) у справі №910/12088/21 (суддя - Трофименко Т.Ю.) за позовом Фізичної особи-підприємця Бєлівцова Артема Васильовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісснаб" про стягнення 1 165 144,13 грн, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У липні 2021 року Фізична особа-підприємець Бєлівцов Артем Васильович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісснаб" (далі - відповідач) про стягнення 1 165 144,13 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач послався на порушення відповідачем договірних зобов`язань за договором поставки № 02-20/20П від 20.02.2020 в частині оплати поставленого товару у встановлений договором строк, у зв`язку з чим, позивач просив стягнути з відповідача 1 165 144,13 гривень, з яких: 873 778,32 грн - заборгованості, 35 772,33 грн -3% річних, 95374,99 грн - інфляційних втрат, 160 218,49 грн - пені. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.10.2021 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісснаб" на користь Фізичної особи-підприємця Бєлівцова Артема Васильовича борг у розмірі 873 778,32 грн, 3% річних у розмірі 28 529,66 грн, інфляційні у розмірі 95 374,99 грн, пеню у розмірі 97 391,02 грн та судовий збір у розмірі 16 426,11 грн. В іншій частині позову відмовлено. Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідач своє зобов`язання щодо оплати отриманого товару в повному обсязі не виконав, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погодившись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервісснаб" звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2021 скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Апелянт вказує, що здійснення поставок згідно з договором поставки №02-20/20П від 20.02.2020 не доведено, оскільки позивач не надав товарно-транспортні накладні та заявки відповідно до п. 5.1 договору. Скаржник стверджує, що посилання суду на гарантійний лист ТОВ «Сервісснаб» про визнання претензії є нікчемним з підстав того, що не може бути доказом здійснення господарської операції саме факт визнання боргу. Крім того, що у гарантійному листі не зазначалася сума визнаного боргу. Апелянт наголошує, що судом не врахована позовна давність згідно з якої право вимоги позивача в частині пені сплили 12.06.2021. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач у своєму відзиві, наданому до суду 30.12.2021, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін. Крім того, позивач вказує, що у гарантійному листі відповідача від 16.10.2020 № 161020-1 наявні посилання на договір поставки № 02-20/20П та суму заборгованості у розмірі 1 173 778,32 грн. Позивач наголошує, що подальшими конклюдентними діями, а саме перерахуванням грошових коштів відповідно до платіжних доручень №115 від 27.11.2020 - 200000,00 грн, №211 від 16.12.2020 - 100000,00 грн (загалом 300 000 грн, що зменшило суму основного боргу до 873 778,32 грн), відповідач підтвердив наявність невиконаних перед позивачем зобов`язань. Крім того, відповідачем в суді першої інстанції не заявлялися зустрічні позовні вимоги про визнання недійсним договору № 02-20/20П, або про стягнення помилково чи надмірно сплаченої грошової суми, що підтверджує чинність договору та всіх дій, вчинених відповідачем на його виконання. Позивач вказує, що заявка може вчинятися у письмовій та усній формі, а узгодження полягає у визначенні сторонами найменування товару та кількості товару. Ця обставина повністю узгоджується з відсутністю у відповідача претензій або зауважень щодо кількості та номенклатури товару та його фактичним прийняттям. Факт отримання покупцем товару відповідно до видаткових накладних є підтвердженням узгодження заявки, тому наступного дня з моменту отримання товару строк на оплату поставленого товару вважається таким що настав. Щодо строків позовної давності позивач зазначає, що пеня нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, а позовна давність до вимог про її застосування обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на подання позову (вимоги) про стягнення такої санкції виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Згідно зі статтею 258 Цивільного кодексу України до вимог щодо стягнення пені застосовується позовна давність в один рік. Отже, наведене повністю спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2021 залишено без руху апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісснаб" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2021 у справі №910/12088/21. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісснаб" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2021 у справі №910/12088/21 та розгляд справи призначено на 17.01.2022. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено. Ухвалено здійснювати судове засідання у справі №910/12088/21 у режимі відеоконференції 17.01.2022 в приміщенні Північного апеляційного господарського суду. Протокольною ухвалою у судовому засіданні 17.01.2022 колегія суддів залишила долучені додатки до відзиву на апеляційну скаргу без розгляду. Залишаючи вказані додатки без розгляду, колегія суддів виходила з того, що відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Отже, виходячи із правового аналізу чинних норм процесуального законодавства, за загальним правилом апеляційний господарський суд переглядає справу за наявними у справі доказами, тобто тими доказами, що були зібрані місцевим господарським судом, піддані оцінці і за результатами оцінки покладені в основу рішення цього суду або відхилені судом. Водночас, суд переглядає справу також і за додатково поданими апеляційному суду доказами. Однак подання сторонами додаткових доказів апеляційному суду обмежено. Додаткові докази приймаються судом, якщо особа, яка подає докази, обґрунтує неможливість подання цих доказів місцевому господарському суду під час розгляду справи у першій інстанції. Обґрунтовуючи неможливість подання доказів суду першої інстанції, особа, яка бажає подати нові докази, має довести обставини, що об`єктивно перешкоджали їй подати ці докази місцевому господарському суду. Обмеження права на подання доказів в суд апеляційної інстанції покликано активізувати змагальний процес в суді першої інстанції. Його можливо розглядати як своєрідну процесуальну санкцію за невиконання особою, що бере участь у справі, своїх обов`язків по доказуванню в суді першої інстанції. Згідно з частиною 2 статті 164 Господарського процесуального кодексу України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Позивач своїм правом на подання наявних у нього доказів не скористався. Згідно з частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Отже, враховуючи вищенаведені норми процесуального закону, а також з огляду на те, що позивач у встановлені чинним процесуальним законодавством порядку та строки не скористався наданим йому законом правом на подання в суді першої інстанції доказів, судова колегія не приймає нові докази, які не були предметом дослідження під час вирішення спору місцевим господарським судом, оскільки прийняття нових доказів на стадії апеляційного перегляду справи суперечить основоположним принципам змагальності та рівності сторін господарського судочинства. Обставин об`єктивної неможливості подання видаткових накладних та копій платіжних доручень вказаних у додатках до відзиву на апеляційну скаргу в суді першої інстанції та, відповідно, наявності виняткового випадку для прийняття судом апеляційної інстанції нових доказів, позивачем не доведено. Явка представників сторін Відповідач у судове засідання, призначене на 17.01.2022, не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується відповідним поштовим повідомленням, наявним у матеріалах справи. Враховуючи положення частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка відповідача обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача. Позиції учасників справи Представник позивача 17.01.2022 в режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення "Easy Con" заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції 20.02.2020 між Фізичною особою-підприємцем Бєлівцовим Артемом Васильовичем (постачальник, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервісснаб" (покупець) укладено договір поставки № 02-20/20П (надалі - договір). Згідно з пунктом 1.1 договору продавець зобов`язується передати у встановлений строк товар, вказаний у п. 1.2 цього договору, у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму, на умовах визначених даним договором. Відповідно до п. 1.2 договору предметом договору є наступний товар: піщано-щебенева суміш та гранітний щебінь, відсів. Товар постачається у кількості та по цінах згідно з накладними, які є невід`ємною частиною даного договору (п. 1.3 договору). Пунктом 1.4 договору передбачено, що загальна кількість товару, що поставляється, його характеристика, номенклатура погоджуються сторонами у специфікаціях, які можуть складатися на кожну партію поставки товару. Приймання товару, що поставляється покупцеві провадиться: по якості - згідно сертифіката якості або паспорту, виданого заводом-виробником; по кількості - згідно видаткових накладних товар, прийнятий по якості та кількості, переходить у власність покупця (п. 2.4 договору). За приписами пунктів 2.7 - 2.9 договору, при виявленні невідповідності товару вимогам даного договору складається двосторонній акт, що містить дані про характер виявленої невідповідності. У акті вказується кількість поставленого товару, дані про виявлені невідповідності, пошкодження з переліком дефектів. Акт складається у двох примірниках, підписується представником покупця та представником продавця (або перевізника). У видатковій накладній робиться відмітка про складання акту. У випадку виявлення невідповідності якості товару вимогам цього договору, продавець здійснює заміну неякісного товару, у строк, що не перевищує 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання акту, що містить дані про характер виявленої невідповідності. Якщо таких невідповідностей не виявлено покупець підписує накладну. Протягом 2-х робочих днів після підписання накладної покупець може апелювати до продавця стосовно кількості та якості переданого товару. Після чого втрачає право апелювати до продавця стосовно кількості та якості переданого товару. Поставка товару здійснюється окремими партіями, на умовах та в терміни визначенні сторонами в заявці, після її складання та узгодження (п. 3.3 договору). Заявка узгоджується сторонами протягом двох робочих днів з моменту її отримання продавцем, за допомогою електронного зв`язку, по телефону, факсу або в іншій формі, що дає можливість ідентифікувати покупця та бажаний строк поставки (п. 3.5 договору). У пункті 3.8 договору визначено, що у випадку поставки товару на умовах РСА та ЕХW, згідно Міжнародних правил ІНКОТЕРМС в редакції 2010, які застосовуються з врахуванням внутрішньодержавного характеру даного договору, датою поставки буде вважатися дати підписання видаткової накладної. Відповідно до пунктів 4.1-4.3 договору ціна договору складається з вартості партій товарів, поставлених протягом строку дії даного договору. Сторони домовились, що ціни на товари, поставка яких передбачається даним договором, є попередніми і можуть змінюватися продавцем протягом строку дії даного договору. Ціна кожної партії товару остаточно вказується сторонами у видатковій накладній (іншому товаророзпорядчому документі) на поставку товару. Згідно з пунктами 5.1-5.3 договору покупець здійснює оплату товару шляхом прямих банківських переказів на розрахунковий рахунок продавця протягом наступного банківського дня з моменту узгодження сторонами заявки. Поставка товару здійснюється на умовах попередньої оплати у розмірі 35 % від вартості партії товару. Покупцю може бути надана відстрочка в оплаті поставленого товару. Строк такої відстрочки зазначається сторонами в накладній на отримання товару та/або специфікації на поставку окремої партії товару. Після проведення приймання за кількістю і якістю замовленої партії товару покупець зобов`язаний, при необхідності, провести доплату за фактично отриману партію товару. Сума доплати визначається як різниця між сумою фактично отриманої партії товару та сумою попередньої оплати за цю партію товару. Доплата проводиться згідно виставленого рахунку-фактури від продавця шляхом безготівкового перерахування коштів на його поточний рахунок. Сторони погодили, що у разі порушення термінів оплати за поставлений товар, передбачених цим договором, покупець виплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати (пункт 6.2 договору). Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2020 року. (п. 9.1 договору). Звертаючись з позовною заявою, позивач послався на порушення відповідачем договірних зобов`язань за договором поставки № 02-20/20П від 20.02.2020 в частині оплати поставленого товару у встановлений договором строк, у зв`язку з чим, позивач просив стягнути з відповідача 1 165 144,13 гривень, з яких: 873 778,32 грн - заборгованості, 35 772,33 грн -3% річних, 95 374,99 грн - інфляційних втрат, 160 218,49 грн - пені. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Так, договір, укладений між Фізичною особою-підприємцем Бєлівцовим Артемом Васильовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервісснаб", за своєю правовою природою відноситься до договорів поставки. Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. За договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України). Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач у квітні - травні 2020 року поставив та передав у власність відповідачу товар на загальну суму 1 239 625,69 грн, що підтверджується видатковими накладними: № РН-0000015 від 17.04.2020 на суму 187 860,91 грн; № РН-0000016 від 30.04.2020 на суму 373 172,99 грн; № РН-0000019 від 01.05.2020 на суму 443 409,91 грн; № РН-0000020 від 04.05.2020 на суму 235 181,88 грн. 07.10.2020 позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату заборгованості в сумі 1 173 778,32 грн. У відповідь на вказану претензію, відповідач надав гарантійний лист №161020-1 від 16.10.2020, в якому повідомив про те, що виконання договірних зобов`язань за договором поставки №02/20/20П від 20.02.2020 буде виконана в найкоротший термін. На підтвердження здійснення часткової оплати поставленого товару позивачем долучено до матеріалів справи платіжні доручення: № 338 від 14.09.2020 на суму 100 000,00 грн; № 349 від 18.09.2020 на суму 50 000,00 грн; № 115 від 27.11.2020 на суму 200 000,00 грн; № 211 від 16.12.2020 на суму 100 000,00 грн. Також, позивач долучив до позову рахунки-фактури № СФ-0000159 від 03.04.2020, № СФ-0000160 від 10.04.2020, № СФ-0000212 від 01.05.2020, № СФ-0000213 від 04.05.2020. Суд першої інстанції встановив, що частина сплачених за платіжним дорученням №338 від 14.09.2020 коштів, а саме, в сумі 84 152,63 грн, була зарахована позивачем за попередніми поставками за договором, не заявленими у цьому позові, а решта суми за вказаним платіжним документом у розмірі 15 847,37 грн була зарахована в рахунок оплати за накладною № РН-0000015 від 17.04.2020. Отже, зважаючи на викладене, відповідач не розрахувався з позивачем за договором на суму 873 778,32 грн. Посилання апелянта на те, що здійснення поставок згідно з договором поставки №02-20/20П від 20.02.2020 не доведено, оскільки позивач не надав товарно-транспортні накладні, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки видаткові накладні підписані сторонами та скріплені печатками товариств, крім того, відповідач частково оплачував кошти за поставлений товар. При цьому, відповідач не звертався до позивача із вимогою про повернення надмірно чи помилково сплаченої грошової суми, що підтверджує чинність всіх дій, вчинених відповідачем на його виконання. Твердження апелянта про те, що позивач не надав заявки відповідно до п. 5.1 договору, суд апеляційної інстанції вказує наступне. Відповідно до пункту 5.1 договору покупець здійснює оплату товару шляхом прямих банківських переказів на розрахунковий рахунок продавця протягом наступного банківського дня з моменту узгодження сторонами заявки. Заявка узгоджується сторонами протягом двох робочих днів з моменту її отримання продавцем, за допомогою електронного зв`язку, по телефону, факсу або в іншій формі, що дає можливість ідентифікувати покупця та бажаний строк поставки (п. 3.5 договору). З огляду на вказане вище, колегія суддів зазначає, що заявка може вчинятися у письмовій та усній формі, а узгодження полягає у ідентифікації покупця, визначенні найменування, кількості товару та бажаного строку поставки. Враховуючи те, що відповідач не звертався до позивача з претензіями або зауваженнями щодо кількості та номенклатури товару та його фактичним прийняттям, тому факт отримання покупцем товару відповідно до видаткових накладних є підтвердженням узгодження заявки. Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У відповідності до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 873 778,32 грн основного боргу, оскільки відповідач взяті на себе грошові зобов`язання не виконав та заборгованість за договором поставки не сплатив. У позовній заяві позивач також просив суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 35 772,32 грн та інфляційні у розмірі 95 374,99 грн за загальний період прострочки 05.04.2020 по 20.07.2021. З приводу цієї частини позовних вимог колегія суддів зазначає наступне. Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Перевіривши розрахунок 3% річних, наведений позивачем та судом першої інстанції, колегія суддів погоджується, що стягнення 3% річних є арифметично правильним у сумі 28 529,66 грн, а тому суд першої інстанції правомірно частково задовольнив позовні вимоги в цій частині. Здійснивши розрахунок інфляційних втрат, за допомогою програми "Ліга:Закон", колегія суддів приходить до висновку, що розрахунок позивача про стягнення інфляційних втрат у сумі 95 374,99 грн. є арифметично правильним. Крім того, позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 160 218,49 грн за загальний період прострочки з 05.04.2020 по 20.07.2021. Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України). Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України). При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. У пункті 6.2 договору сторони погодили, що у разі порушення термінів оплати за поставлений товар, передбачених цим договором, покупець виплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати. Перевіривши розрахунок пені, суд першої інстанції вірно зазначив, що позивачем допущено помилки при здійсненні цих розрахунків, а також неправомірно нараховано пеню поза обмеженим законом 6-місячним строком для її нарахування за накладними № РН-0000016 від 30.04.2020, № РН-0000019 від 01.05.2020, № РН-0000020 від 04.05.2020 Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача слід стягнути пеню у розмірі 97 391,02 грн, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню. Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не врахована позовна давність згідно з якої право вимоги позивача в частині пені сплили 12.06.2021, колегія суддів зазначає, що пеня нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, а позовна давність до вимог про її застосування обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на подання позову (вимоги) про стягнення такої санкції виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Згідно зі ст. 258 ЦК України до вимог щодо стягнення пені застосовується позовна давність в один рік. Отже, доводи скаржника про те, що судом першої інстанції не врахована позовна давність суд апеляційної інстанції вважає безпідставними. На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін. У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України). Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України). Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції. Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається. Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісснаб" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2021 у справі №910/12088/21 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2021 у справі №910/12088/21 слід залишити без змін. З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісснаб" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2021 у справі №910/12088/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2021 у справі №910/12088/21 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервісснаб".

4. Матеріали справи №910/12088/21 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови підписано 20.01.2022. Головуючий суддя А.Г. Майданевич Судді О.М. Коротун В.В. Сулім