Ухвала КГС ВС № 910/19441/20

УХВАЛА 20 січня 2022 року м. Київ cправа № 910/19441/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Кондратової І. Д., Студенця В. І., за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на постанову Північного апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: Ткаченка Б. О., Суліма В. В., Владимиренко С. В. від 31 серпня 2021 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" до Моторного (транспортного) страхового бюро України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта", 2) Приватне акціонерне товариство "Українська акціонерна страхова компанія АСКА", 3) Акціонерне товариство "Страхова компанія "ІНГО", 4) Приватне акціонерне товариство "Страхова Група "ТАС", 5) Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Перша", 6) Публічне акціонерне товариство "Українська страхова компанія "Гарант-Авто", про визнання недійсним рішення та визнання недійсним внесення змін, за участю представників: від позивача: Риков О. О. від відповідача: Проц А. В. від третьої особи-1: не з`явилися від третьої особи-2: не з`явилися від третьої особи-3: не з`явилися від третьої особи-4: не з`явилися від третьої особи-5: не з`явилися від третьої особи-6: не з`явилися ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог. У грудні 2020 року Приватне акціонерне товариство "Українська транспортна страхова компанія" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторно (транспортного) страхового бюро України (далі по тексту - МТСБУ), в якому (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог № 111 від 16 лютого 2021 року, що надійшла до Господарського суду міста Києва 19 лютого 2021 року) просило: - визнати недійсним рішення загальних зборів повних членів Моторного (транспортного) страхового бюро України, оформлене пунктом 3 протоколу № 186/2018 від 15 листопада 2018 року, - визнати недійсними рішення загальних зборів повних членів Моторного (транспортного) страхового бюро України, оформлене підпунктом 3.2. пункту 3 протоколу № 186/2018 від 15 листопада 2018 року, про внесення змін до «Порядку фінансових взаємовідносин між страховиками - повними членами МТСБУ для забезпечення безумовного виконання зобов`язань» (затвердженого протоколом загальних зборів повних членів МТСБУ № 110/2012 від 29 листопада 2012 року). Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні рішення були прийняті на загальних зборах повних членів Моторного (транспортного) страхового бюро України, скликання яких відбулося з порушенням встановленого статутними документами відповідача строку та порядку, спірні рішення були прийняті з питань порядку денного, які не повинні були виноситися на розгляд, рішення суперечать нормам чинного законодавства та нормативним документам відповідача, а саме: - статті 13 Закону України «Про страхування», пункту 39.1. статті 39 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», пункту 1.5. статті 1, пунктам 8.2.9., 8.4. статті 8 Статуту відповідача, фактично за спірними рішеннями відбулося приховане делегування загальними зборами повних членів МТСБУ частини своїх повноважень учасникам незареєстрованого об`єднання - Пулу внутрішнього перестрахування та приховане зменшення кількості голосів учасників повних членів МТСБУ, необхідних для прийняття рішень з фінансових питань, що призведе до незаконного перерозподілу грошових коштів учасників Пулу, зокрема і позивача; - підпунктам 6, 7 пункту 2, пункту 3 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», статті 15 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», спірні рішення мають ознаки антиконкурентних дій. Також позивач посилається на те, що спірні рішення суперечать договору облігаторного квотно-пропорційного перестрахування власного утримання за договором зовнішнього перестрахування від 28 грудня 2012 року.

2. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду, ухваленого за результатом розгляду справи по суті, та оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду і мотиви їх ухвалення. Господарський суд міста Києва рішенням від 31 травня 2021 року відмовив у задоволенні позову з підстав того, що позивач не довів наявності порушених його прав спірними рішеннями. Північний апеляційний господарський суд постановою від 31 серпня 2021 року скасував рішення Господарського суду міста Києва від 31 травня 2021 року, ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив: визнав недійсним рішення загальних зборів повних членів Моторного (транспортного) страхового бюро України, оформлене пунктом 3 протоколу № 186/2018 від 15 листопада 2018 року, та визнав недійсним рішення загальних зборів повних членів Моторного (транспортного) страхового бюро України, оформлене підпунктом 3.2. пункту 3 протоколу № 186/2018 від 15 листопада 2018 року, про внесення змін до «Порядку фінансових взаємовідносин між страховиками - повними членами МТСБУ для забезпечення безумовного виконання зобов`язань». Також суд апеляційної інстанції стягнув з відповідача на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 4 204,00 грн та апеляційної скарги в розмірі 6 306,00 грн. Суди апеляційної інстанції виходив з того, що спірні рішення: - були прийняті з питань порядку денного, які не повинні були виноситися відповідачем на розгляд; - були прийняті на загальних зборах повних членів МТСБУ, скликання яких відбулося з порушенням порядку, встановленого статутними документами відповідача: позивач не був повідомлений про проведення зборів та не був повідомлений про зміну порядку денного зборів у строки, визначені статутними документами відповідача, чим було порушене право позивача на подання пропозицій щодо порядку денного; - були прийняті особами, які не є сторонами договору приєднання - договору перестрахування від 28 грудня 2012 року (Пулу внутрішнього перестрахування); - суперечать нормам чинного законодавства, а саме: статті 13 Закону України «Про страхування», пункту 39.1. статті 39 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», пункту 1.5. статті 1, пунктам 8.2.9., 8.4. статті 8 Статуту відповідача та порушують права та інтереси позивача на прийняття рішень у порядку і у спосіб, визначені статутом відповідача та договору перестрахування, та є втручанням у фінансові питання, врегульовані між сторонами договору.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. У касаційній скарзі відповідач - Моторне (транспортне) страхове бюро України просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 31 серпня 2021 року, а рішення Господарського суду міста Києва від 31 травня 2021 року залишити в силі.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу. Як на підставу касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції позивач послався на пункт 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме: - пункт 39.1. статті 39, пункти 44.1. та 44.2. статті 44 Закону України "Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», - абзац 5 статті 13 Закону України "Про страхування", - пункт 8.2.1., підпункти «а» та «е» пункту 8.2.2., пункти 8.2.5., 8.2.6. Статуту Моторно (транспортного) страхового бюро України, - не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: - від 16 вересня 2021 року у справі № 910/19000/20, - від 29 липня 2021 року у справі № 910/16183/19, - від 24 червня 2021 року у справі № 910/10275/20, - від 13 квітня 2021 року у справі № 914/1078/20, - від 15 липня 2020 року у справі № 921/320/16-г/18, - від 12 лютого 2020 року у справі № 916/1253/19.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 31 серпня 2021 року залишити без змін, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів касаційної скарги. Треті особи -1, -2, -3, -4, -5 у відзивах на касаційну скаргу погоджуються з доводами касаційної скарги та просять задовольнити касаційну скаргу. Третя особа-6 відзив на касаційну скаргу не надала.

6. Оцінка аргументів учасників справи. Верховний Суд, дослідивши доводи та аргументи, наведені відповідачем у касаційній скарзі, позивачем та третіми особами у відзивах на касаційну скаргу, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою відповідачем касаційною скаргою на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке. Відповідно до частин першої та другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Як уже зазначалося, касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. За змістом пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Отже відповідно до положень пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Для цілей застосування норм процесуального права, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, таку подібність слід оцінювати за певними критеріями, а саме: змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями, з яких: змістовий є основним, а два інші (суб`єктний та об`єктний) - додатковими. Подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. Такі висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19. Отже при дослідженні правовідносин на предмет їх подібності необхідно керуватися зазначеними вище критеріями змістовим, суб`єктним та об`єктним. При застосування цих критеріїв слід виходити з такого. Основний - змістовний критерій полягає у тому, що оцінювання спірних правовідносин здійснюється за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт. Якщо норма права не передбачає, що її дія поширюється лише на обмежене коло осіб (наприклад, лише на фізичних або на юридичних осіб чи на конкретну групу тих або інших), немає сенсу застосовувати суб`єктний критерій для встановлення подібності правовідносин у різних справах. Так само не завжди для встановлення подібності правовідносин має значення і об`єктний критерій. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних положень процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини). На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19. Отже для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. При цьому така подібність оцінюється з урахуванням зазначених вище критеріїв та висновків Верховного Суду щодо застосування таких критеріїв подібності. Проаналізувавши висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16 вересня 2021 року у справі № 910/19000/20, від 29 липня 2021 року у справі № 910/16183/19, від 24 червня 2021 року у справі № 910/10275/20, від 13 квітня 2021 року у справі № 914/1078/20, від 15 липня 2020 року у справі № 921/320/16-г/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 916/1253/19, на які послався відповідач у касаційній скарзі як на висновки Верховного Суду, що не були враховані судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у цій справі, суд касаційної інстанції вважає, що правовідносини у зазначених справах є неподібними правовідносинам, які склалися між сторонами у цій справі № 910/19441/20, що переглядається, саме за змістовним критерієм з огляду на таке. Як вбачається спірні правовідносини у цій справі № 910/19441/20, що переглядається, виникли між Моторним (транспортним) страховим бюро України, яке є об`єднанням страховиків, та його членом (учасником). Предметом позову у цій справі є визнання недійсними рішень загальних зборів повних членів МТСБУ. Як на підстави позову позивач послався на те, що спірні рішення були прийнятті на зборах, проведених з порушенням порядку їх скликання та проведення, з питань порядку денного, які не повинні були виноситися на розгляд, а також суперечать нормам чинного законодавства та нормативним документам відповідача, а саме: статті 13 Закону України «Про страхування», пункту 39.1. статті 39 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», пункту 1.5. статті 1, пунктам 8.2.9., 8.4. статті 8 Статуту відповідача, підпунктам 6, 7 пункту 2, пункту 3 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», статті 15 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», умовам договору облігаторного квотно-пропорційного перестрахування власного утримання за договором зовнішнього перестрахування від 28 грудня 2012 року. Отже за усіма критеріями (суб`єктним, об`єктним та змістовним) спірні правовідносини, що склалися між сторонами у цій справі, є подібними (є найбільш наближеними) до корпоративних правовідносин, а також безпосередньо пов`язані з правовідносинами у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Відповідач у касаційній скарзі посилається на висновки Верховного Суду, що стосуються підстав для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи. Ці висновки є загальними для застосування при вирішенні корпоративних спорів з предметом спору, що стосується визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (членів, акціонерів) юридичної особи. Як вбачається з оскаржуваної постанови у цій справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції при вирішенні спору у цій справі врахував та зазначив у тексті оскаржуваної постанови (на 13-й та 14-й сторінці постанови) підстави для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи, на які посилається скаржник у касаційній скарзі та які встановлені Верховний Судом у тому числі у постановах Верховного Суду, на які послався скаржник. Наведеним спростовуються твердження скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції зазначених висновків Верховного Суду. Разом з цим, як вбачається відповідач у касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин у цій справі положення пункту 39.1. статті 39, пунктів 44.1. та 44.2. статті 44 Закону України "Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», абзацу 5 статті 13 Закону України "Про страхування", тобто на норми законодавства, що урегульовує правовідносини у сфері страхування цивільно-правової відповідальності. Як вбачається у справах № 910/19000/20, № 910/16183/19, № 910/10275/20, № 914/1078/20, № 921/320/16-г/18, та № 916/1253/19, на які послався відповідач у касаційній скарзі, правовідносини склалися між учасником (членом) господарського товариства та самим товариством з приводу визнання недійсними рішень загальних зборів учасників такого господарського товариства та взагалі не були пов`язані з правовідносинами у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Норми чинного законодавства у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності не були визначені правовими підставами позовів у цих справах, з огляду на що постанови Верховного Суду від 16 вересня 2021 року у справі № 910/19000/20, від 29 липня 2021 року у справі № 910/16183/19, від 24 червня 2021 року у справі № 910/10275/20, від 13 квітня 2021 року у справі № 914/1078/20, від 15 липня 2020 року у справі № 921/320/16-г/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 916/1253/19, на які послався відповідач у касаційній скарзі, не містять висновків Верховного Суду щодо застосування норм чинного законодавства, що урегульовує правовідносини у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, зокрема висновків щодо застосування пункту 39.1. статті 39, пунктів 44.1. та 44.2. статті 44 Закону України "Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», абзацу 5 статті 13 Закону України "Про страхування", на неправильне застосування яких послався скаржник. Верховний Суд зазначає про те, що, скаржник посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції цих норм страхового законодавства, зазначає лише підставу касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбачену абазом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та посилається на постанови Верховного Суду, в яких відсутні висновки щодо застосування норм чинного законодавства, що урегульовує правовідносини у сфері страхування цивільно-правової відповідальності. Інших підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга не містить. Наведене свідчить про те, що висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16 вересня 2021 року у справі № 910/19000/20, від 29 липня 2021 року у справі № 910/16183/19, від 24 червня 2021 року у справі № 910/10275/20, від 13 квітня 2021 року у справі № 914/1078/20, від 15 липня 2020 року у справі № 921/320/16-г/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 916/1253/19, на які послався відповідач у касаційній скарзі, були зроблені в інших, ніж у цій справі № 910/19441/20 правовідносинах. Решта доводів відповідача, наведених у касаційній скарзі, зводиться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції, з огляду на що до уваги Верховним Судом не береться. З огляду на викладене суд касаційної інстанції зазначає про те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованою та не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. З огляду на викладене касаційне провадження за касаційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31 серпня 2021 року у справі № 910/19441/20 підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до частин другої та третьої статті 314 Господарського процесуального кодексу України процедурні питання, пов`язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції. Постанова або ухвала суду касаційної інстанції оформлюється суддею- доповідачем (іншим суддею, якщо суддя-доповідач не згодний з постановою/ухвалою) і підписується всім складом суду, який розглядав справу, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 910/4647/18). Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини першої статті 296, статтею 314 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31 серпня 2021 року у справі № 910/19441/20 закрити.

2. Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню. Головуючий О. Баранець Судді І. Кондратова В. Студенець