Постанова 4874 № 902/680/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 січня 2022 року Справа № 902/680/21 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Миханюк М.В. , суддя Дужич С.П. при секретарі судового засідання Кужель Є.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз" на рішення Господарського суду Вінницької області від 02.11.2021р. (повний текст - 12.11.2021р.) у справі №902/680/21 (суддя Маслій І.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газовик" до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз" про стягнення 852251,20 грн за участю представників: позивача не з`явився; відповідача - Міщенко М.В., довіреність №007Др-189-1221 від 20.12.2021р., ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Вінницької області від 02.11.21р. у справі №902/680/21 задоволено частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Газовик" до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз" про стягнення 852251,20 грн. Стягнуто з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газовик" 565807,04 грн - основного боргу; 63482,98 грн - інфляційних втрат; 32658,35 грн - 3% річних; 9929,23 грн - судового збору та 28349,75 грн - витрат на правову допомогу. В позові в частині стягнення з відповідача 190095,32 грн - пені та 207,51 грн - 3% річних відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим рішенням Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (т.2, арк.справи 33-37). В скарзі апелянт, зокрема, звертає увагу, що позивач і відповідач є суміжними суб`єктами ринку природного газу по відношенню один до одного, власниками газових мереж, що з`єднані між собою, в місці з`єднання яких відбувається приймання-передача природного газу. У відповідності до вимог Кодексу ГРМ, між Оператором ГРМ та суміжними суб`єктами ринку газу, крім споживачів та Оператора ГТС, укладається письмова угода про умови приймання-передачі газу газорозподільною системою за формою, наведеною у додатку 2 до цього Кодексу, яка і визначає порядок приймання-передачі природного газу між суміжними суб`єктами ринку природного газу. Пунктом 3 глави 2 розділу VI Кодексу ГРМ визначено, що за технічною угодою про умови приймання-передачі газу ГРМ між сторонами не здійснюються розрахунки за природний газ. Застосований по відношенню до відповідача тариф на послугу з розподілу не є таким, що підлягає застосуванню газорозподільним підприємством по відношенню до суміжного суб`єкта ринку природного газу, яким є АТ «Вінницягаз», а відносини, що мали місце між позивачем та відповідачем протягом спірного періоду не є такими, що передбачають здійснення відповідачем оплати за приймання-передачу природного газу газорозподільними мережами суміжного суб`єкта ринку газу. Апелянт стверджує, що часткове погашення вартості таких послуг жодним чином не свідчить про визнання відповідачем обов`язку з проведення такої оплати. Зокрема, між сторонами по даній справі виникли правовідносини з транспортування природного газу відповідно до умов якого обсяг послуг, що надаються за цим договором, визначались відповідно до додатка 1 та додатка 2, які сторонами не укладались. Зазначає, що позивачем не було додано суду підписаного зі сторони відповідача акту наданих послуг за червень 2019р. на суму 19491,97 грн, а також доказу його направлення на адресу Товариства, що є підставою для відмови у задоволенні таких вимог, заявлених по відношенню до відповідача. Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №902/680/21 у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В., суддя Дужич С.П. Листом №902/680/21/7928/21 від 07.12.2021р. справу №902/680/21 було витребувано із Господарського суду Вінницької області. 21.12.2021р. справа №902/680/21 надійшла до Північно-західного апеляційного господарського суду. Розпорядженням керівника апарату суду від 22.12.2021р., у зв`язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії по справі №902/680/21 - Коломис В.В. у період з 20.12.2021р. по 14.01.2022р. включно, відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 18, 20 розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії у судовій справі №902/680/21. Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2021р., автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №902/680/21 у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Миханюк М.В., суддя Дужич С.П. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.12.2021р., зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз" на рішення Господарського суду Вінницької області від 02.11.2021р. у справі №902/680/21 та призначено розгляд апеляційної скарги на 12.01.2022р. об 11:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №4. Запропоновано позивачу у строк по 10.01.2022р. подати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України, та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів апелянту. 23.12.2021р., 29.12.2021р., 12.01.2022р. на адресу суду від скаржника надійшла заява про уточнення вимог апеляційної скарги, відповідно до якої скаржник просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 02.11.2021р. у справі №902/680/21 у повному обсязі та ухвалити по даній справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Газовик» до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Вінницягаз» про стягнення 852251,20 грн задовольнити у повному обсязі. Позивач відзив на апеляційну скаргу не надіслав, у судове засідання суду апеляційної інстанції 12.01.2022р. явку свого представника не забезпечив. Колегія суддів звертає увагу, що ухвалу про відкриття апеляційного провадження від 22.12.2021р. було надіслано Товариству з обмеженою відповідальністю "Газовик" рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою, вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за місцезнаходженням: 04112, місто Київ, вул.Авіконструктора Ігоря Сікорського, буд.4Б, офіс

5. Проте, ухвала суду, надіслана позивачу за вказаною адресою, повернулась з поштовою відміткою "Адресат відсутній за вказаною адресою". Інформація про іншу адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газовик", ніж та, яка зазначена в позовній заяві та у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відсутня. Згідно ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає. Відповідно п.5 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Як встановлено п.99-2 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. № 270 в чинній редакції (далі - Правила) рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду. Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019р. у справі №916/2349/17. Враховуючи те, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч.3 ст.263 ГПК України), явка представників сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалася, а також те, що судом апеляційної інстанції вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення сторін, наявні в матеріалах справи докази достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу у даному судовому засіданні. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 12.01.2022р. представник скаржника підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, надав пояснення по справі. Просив скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 02.11.2021р. у справі №902/680/21 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Розглядом матеріалів справи встановлено. На початку 2011 року Товариство з обмежено відповідальністю "Газовик" (надалі позивач) звернулось до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Вінницягаз (правонаступником якого є Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз") (надалі відповідач) з пропозицією укласти договір №1 про надання послуг з транспортування природного газу від 01.02.2011р. у запропонованій позивачем редакції. У відповідь на отриману від позивача пропозицію щодо укладання договору, відповідачем були підписані два його примірники у запропонованій редакції із застереженням з протоколом розбіжностей та оформлений протокол розбіжностей, два примірники якого разом із примірником договору були направлені на адресу позивача. За результатами розгляду позивачем отриманого протоколу розбіжностей сторонами був оформлений протокол узгодження розбіжностей, що є невід`ємною частиною Договору про надання послуг з транспортування природного газу №1 від 01.02.2011 р. 28.12.2012р. між позивачем та відповідачем укладена додаткова угода до Договору про надання послуг з транспортування природного газу №1 від 01.02.2011р. якою внесені зміни до п. 2.1. та 11.1. Договору. 04.03.2014р. між сторонами підписана Додаткова угода №2 до Договору про надання послуг з транспортування природного газу №1 від 01.02.2011р., якою позивач (в договорі Газорозподільне підприємство) та відповідач (в договорі Замовник) виклали умови договору на транспортування природного газу №1 від 01.02.2011 в наступній редакції (далі Договір). Згідно умов Договору Газорозподільне підприємство зобов`язується надати Замовнику послугу з транспортування природного газу газорозподільними мережами до межі балансової належності об`єктів Замовника або його споживачів (далі - пункт призначення) відповідно до актів розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності Сторін. Пункти призначення з переліком комерційних вузлів обліку природного газу та газоспоживаючого обладнання (далі - комерційні вузли обліку) визначаються Сторонами у додатку до Договору за формою, наведеною у додатку 1 до цього Типового договору. Замовник зобов`язується сплатити Газорозподільному підприємству вартість послуги з транспортування природного газу ГРМ у розмірі, строки та порядку, передбачені умовами Договору (п.2.1. та п.2.2.Договору). Відповідно до п.4.1. Договору за розрахункову одиницю протранспортованого природного газу приймається один кубічний метр (куб.м) газу, приведений до стандартних умов. Як встановлено п.5.1. Договору розрахунки за послуги з транспортування газу ГРМ здійснюються за тарифом на транспортування газу розподільними трубопроводами за 1000 куб.м (далі - тариф), встановленим для Газорозподільного підприємства Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики. Загальна сума Договору складається з місячних сум вартості планових обсягів транспортування природного газу ГРМ Газорозподільним підприємством Замовнику (п.5.4. Договору). Оплата з вартості послуг транспортування природного газу ГРМ здійснюється Замовником за фактично протранспортований природній газ ГРМ за розрахунковий період не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим (п.5.5. Договору). Відповідно до умов п.5.6. Договору оплата послуг з транспортування природного газу ГРМ за Договором здійснюється Замовником виключно грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок Газорозподільного підприємства. При цьому, якщо Замовник замовляє послуги для власних споживачів, він надає Газорозподільному підприємству реєстр споживачів та обсяги транспортування газу, за які здійснена оплата. У разі виникнення в Замовника заборгованості з оплати послуг з транспортування природного газу ГРМ Сторони за взаємною згодою та у порядку, передбаченому законодавством України, складають графік погашення заборгованості, який є додатком до Договору. У разі відсутності графіка погашення заборгованості Газорозподільне підприємство має право грошові кошти, отримані від Замовника за послуги з транспортування природного газу ГРМ в поточному розрахунковому періоді, зарахувати в рахунок погашення існуючої заборгованості Замовника з найдавнішим строком її виникнення. Укладення Сторонами та дотримання Замовником узгодженого графіка погашення заборгованості не звільняє Замовника від виконання поточних зобов`язань за Договором. У разі порушення Замовником графіка погашення заборгованості Газорозподільне підприємство має право у порядку, визначеному розділом 8 Договору, припинити або обмежити транспортування природного газу ГРМ на об`єкти Замовника або його споживачам до повного погашення заборгованості (п.5.7. Договору). Як встановлено п.6.1. Договору, Газорозподільне підприємство зобов`язується: Виконувати умови Договору; Забезпечувати транспортування природного газу ГРМ до пунктів призначення на умовах та в обсягах, визначених Договором та погоджених Оператором, за умови дотримання дисципліни відбору природного газу та розрахунків Замовника за надані Газорозподільним підприємством послуги; Розміщувати інформацію про тариф, встановлений Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, на своєму офіційному веб-сайті та в регіональних засобах масової інформації; Складати та надавати на погодження Замовникові акт наданих послуг. Пунктом 6.3. Договору погоджено, що замовник зобов`язується: Виконувати умови Договору; Оплачувати Газорозподільному підприємству вартість послуг згідно з умовами Договору; Не перешкоджати Газорозподільному підприємству в здійсненні заходів щодо вдосконалення обліку природного газу на території об`єктів Замовника або його споживачів для точності виміру обсягів протранспортованого природного газу, у тому числі впровадження автоматизованих систем дистанційного зчитування даних з комерційних вузлів обліку, установлення дублюючих вузлів обліку, монтажу окремих закладних частин для можливості встановлення дублюючих ЗВТ та/або перевірки метрологічних характеристик ЗВТ на місці їх установлення за допомогою еталонних пересувних вимірювальних комплексів за рахунок Газорозподільного підприємства. Як встановлено п.7.1. Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за Договором Сторони несуть відповідальність згідно з Договором і чинним законодавством України. Пунктом 7.2. Договору встановлено відповідальність Замовника, зокрема: у разі порушення Замовником строків оплати, передбачених розділом 5 Договору, із Замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Пунктом 11.1. Договору встановлено, що набирає чинності з моменту його підписання і діє в частині транспортування природного газу з 01.02.2011р. до 31.12.2014р., а в частині розрахунків до повного їх здійснення. Договір вважається продовженим на аналогічний період, якщо за місяць до закінчення строку дії Договору жодною із Сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. При цьому Сторони повинні переоформити додаток до Договору, у якому визначити планові обсяги газу на продовжений строк. Договір може бути розірвано і в інший строк за згодою Сторін у порядку, визначеному законодавством України. З Актів наданих послуг вбачається, що на виконання умов Договору позивачем в період з січня 2019 по грудень 2019 надано відповідачу послуги по транспортуванню природного газу на загальну суму 1199825,51 грн. При цьому, на січень 2019 року у відповідача рахувалась переплата за надані послуги в 2018 році в сумі 66536,16 грн. Відповідач на протязі 2019 року здійснив часткову оплату наданих послуг на загальну суму 567482,31 грн, а саме 27.02.2019р. на суму 216249,17 грн та 26.04.2019р. на суму 351233,14 грн. Посилаючись на часткову несплату відповідачем наданих послуг, у визначені договором строки, позивач з вернувся до суду з вимогою про стягнення 565807,04 грн - основного боргу, 190095,32 грн - пені, 63482,98 грн - інфляційних втрат та 32865,86 грн - 3% річних, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог. Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне: Згідно ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір та інші правочини. Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Як встановлено ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Наведена правова норма кореспондується зі ст.509 Цивільного кодексу України: зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Статтею 634 Цивільного кодексу України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Беручи до уваги зміст договору на транспортування природного газу №1 від 01.02.2011, в редакції Додаткової угоди №2 від 04.03.2014р., згідно із п.11.1 Договору він набирає чинності з моменту його підписання і діє в частині транспортування природного газу з 01.02.2011р. до 31.12.2014р., а в частині розрахунків - до повного їх здійснення, та Договір вважається продовженим на аналогічний період, якщо за місяць до закінчення строку дії Договору жодної із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. Таким чином, зважаючи на те, що матеріали справи не містять доказів припинення даного договору, він продовжений на аналогічний період, тобто на 3 (три) роки та одинадцять місяців до 30.11.2017р., а потім ще на три роки та одинадцять місяців до 31.10.2021р. Крім цього, в підписаних між позивачем та відповідачем Актах надання послуг за період з січня 2019 по грудень 2019, визначено, що акти складені на підставі наступних документів: Договір №1 від 01.02.2011р. З огляду на викладене твердження відповідача, що протягом спірного періоду, а саме протягом 2019 року, Договір №1 від 01.02.2011р. не діяв, а інший документ, зокрема, договір транспортування/розподілу природного газу, сторонами не оформлювався, таким чином, відсутній будь-який документ, який передбачав би здійснення відповідачем оплати за приймання-передачу в відповідних пунктах газорозподільних мереж позивача природного газу протягом спірного періоду, Колегія суддів вважає необгрунтованими та такими, що спростовуються наявними в справі доказами. Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, яке підпадає під правове регулювання глави 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст.901-907 ЦК України. Відповідно до норм ст.ст.901, 902, 903 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання. Виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Як встановлено ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Як вбачається з наявних у матеріалах справи Актів наданих послуг, на виконання умов Договору позивачем в період з січня 2019 року по грудень 2019 року надано відповідачу послуги по транспортуванню природного газу на загальну суму 1199825,51 грн. Відповідач заперечував поставку по Акту надання послуг №84 від 30.06.2019р. на суму 19491,97 грн оскільки він не підписаний зі сторони відповідача та не скріплений його печаткою. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність даного твердження, оскільки позивачем крім Актів надання послуг було подано податкові накладні, і відповідно до податкової накладної від 30.06.2019р. №7 відповідно до якої постачальник (продавець) ТОВ Газовик, отримувач (покупець) АТ ОРС Вінницягаз загальна сума коштів що підлягає сплаті, з урахуванням податку на додану вартість 19491,97 грн (т.1, арк.справи 151). На січень 2019 року у відповідача рахувалась переплата за надані послуги в 2018 році в сумі 66536,16 грн, дану суму позивач зарахував в Акт надання послуг за січень 2019 року №12 від 31.01.2019р. на суму 282785,33 грн. Відповідач на протязі 2019 року здійснив часткову оплату наданих послуг на загальну суму 567482,31 грн, а саме 27.02.2019р. на суму 216249,17 грн та 26.04.2019р. на суму 351233,14 грн. Отже, на момент прийняття рішення судом першої інстанції, за відповідачем рахувалася заборгованість в сумі 565807,04 грн (1199825,51 - 66536,16 - 567482,31 = 565807,04). Відповідно до п.5.5. Договору в редакції Додаткової угоди №2 оплата вартості послуг транспортування природного газу ГРМ здійснюється Замовником за фактично протранспортований природній газ ГРМ за розрахунковий період не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим. Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна зі сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги. Згідно ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Отже, зобов`язання за Договорами в частині проведення розрахунків за надані послуги, відповідачем виконані не в повній мірі. Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 565807,04 грн правомірною та обґрунтованою. Крім суми основного боргу, у зв`язку з неналежним виконанням грошових зобов`язань за договором в частині своєчасної та повної оплати вартості наданих послуг, позивачем заявлено до стягнення 190095,32 грн - пені, 63482,98 грн - інфляційних втрат та 32865,86 грн - 3% річних, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог. За приписами ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. В свою чергу невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна оплата за надані послуги) згідно ст.610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Як передбачено частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня). Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Згідно п.7.2.1 Договору, в редакції Додаткової угоди №2, у разі порушення Замовником строків оплати, передбачених розділом 5 Договору, із Замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Відповідач звернувся до суду першої інстанції із заявою про застосування строків позовної давності щодо стягнення пені. До вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені) позовна давність застосовується в один рік, що передбачено пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст.252-255 Цивільного кодексу України. На підставі викладеного, оскільки пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення за кожен день прострочення, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. Як встановлено ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідно до частин 4, 5 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Згідно пункту 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов`язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов`язань, що з нього виникають (наприклад, у зв`язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. В даному випадку договором передбачено, що розрахунковий період за Договором становить один місяць, оплата вартості послуг транспортування природного газу ГРМ здійснюється Замовником за фактично протранспортований природній газ ГРМ за розрахунковий період не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим. Як вірно зазначено судом першої інстанції, оскільки відповідач за надані послуги з транспортування сплачував не вчасно і не в повному обсязі, датою виникнення обов`язку оплатити є наступний день останнього дня виконання відповідачем свого обов`язку з оплати. Останнім днем оплати по Акту за січень 2019 є 15.02.2019р., і так далі, а по Акту за грудень 2019 є 15.01.2020р.. Тобто строк позовної давності по пені за Актом січня 2019 року сплив в лютому 2020 року, і так далі, а за Актом грудня 2019 в січні 2021 року. Відповідач звернувся до суду 30.06.2021р. (згідно вхідному штампу суду на позовній заяві №696/21 від 30.06.2021), тобто розрахунок пені здійснений за межами позовної давності. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Фінікарідов проти Кіпру" механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Фінікарідов проти Кіпру"). Разом з тим, виходячи з практики ЄСПЛ позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення ЄСПЛ у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії" 20.09.2011). Позивач стверджував про переривання позовної давності на підставі ч.1 ст.264 Цивільного кодексу України, зокрема здійсненням відповідачем протягом 2020 року ряду платежів за транспортування природного газу про що зазначено в рішенні Господарського суду Вінницької області від 08.02.2020р. по справі №902/953/20. Однак, як вірно встановлено місцевим господарським судом, дане твердження не заслуговує на увагу, оскільки, заборгованість відповідача у даній справі виникла на підставі Договору №1 від 01.02.2011р. з урахуванням Додаткової угоди №2 від 04.03.2014р. який як зазначалось вище був пролонгований. Разом з тим як вбачається з рішення Господарського суду Вінницької області від 08.02.2020р. у справі №902/953/20 спір між сторонами виник в зв`язку з неналежним виконанням відповідачем укладеного 01.01.2020р. Договору розподілу природного газу №35А210-3553-20. Тобто, проведені відповідачем оплати в 2020 році стосувались іншого договору, який фактично з січня 2020 року припинив дію Договору №1 від 01.02.2011р. З огляду на викладене, твердження позивача про переривання строку позовної давності є безпідставними та спростовуються викладеним вище. Отже, позивачем не було доведено поважності причин пропуску строку позовної давності, а в матеріалах справи відсутні такі докази. З огляду на викладене, судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення 190095,32 грн пені - у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Позивачем також було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 32865,86 грн та інфляційних втрат у розмірі 63482,98 грн. Як встановлено ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Перевіривши в апеляційному провадженні нараховані позивачем інфляційні втрати, колегія суддів погоджується з висновком, що вимога позивача про стягнення з відповідача 63482,98 грн - інфляційних втрат підлягає задоволенню, як така що передбачена законом. Водночас, оскільки арифметично вірний розмір 3% річних становить - 32658,35 грн, вимога позивача про стягнення з відповідача 32865,86 грн - 3% річних підлягає частковому задоволенню у встановленому розмірі. Відповідач просив місцевий господарський суд зменшити розмір 3% річних та інфляційних втрат на 90%. Як встановлено ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Згідно ст.233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальність за час прострочення грошового зобов`язання. Таким чином, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Вказана правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020р. у справі №902/417/18. Колегія суддів погоджується, що з огляду на наявні докази у справі та встановлені обставини справи у їх сукупності, відсутні підстави для зменшення розміру відсотків річних у даній справі, а тому в клопотанні відповідача про їх зменшення відмовлено правомірно. Судом першої інстанції у рішенні було розглянуто питання стосовно розподілу понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу. Як вбачається з матеріалів справи, 03.06.2021р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газовик" (далі по тексту також - Клієнт) та адвокатом Сидоровим Петром Віталійовичем (далі по тексту також - Адвокат) укладено Договір (правочин) №б/н про надання правової допомоги (далі по тексту також Договір). За цим Договором (угодою) адвокат приймає на себе доручення Клієнта про надання Клієнту юридичної допомоги в інтересах Клієнта на умовах та обсязі, передбачених цим Договором, а Клієнт зобов`язується сплатити гонорар за дії адвоката по наданню правової допомоги, а також всі понесені Адвокатом фактичні витрати, пов`язані з виконанням Договору. Характер та зміст прийнятого Адвокатом доручення: надання правової допомоги та представництво в суді з питань визначених в додатку до цього договору (п.1.2. Договору). Так відповідно до додатку №1 від 03.06.2021р. до Договору (правочину) №б/н про надання правової допомоги від 03.06.2021р. характер та зміст прийнятого Адвокатом доручення: надання правової допомоги та представництво в суді стосовно стягнення з АТ Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз" заборгованості перед ТОВ "Газовик" за 2019 рік. Сума гонорару за прийнятим дорученням 73000,00 грн. Відповідно до вказаного Договору Адвокатом надано ТОВ "Газовик" рахунок б/н від 03.06.2021р. на сплату витрат адвоката за надання правової допомоги в розмірі 73000,00 грн згідно розрахунку від 03.06.2021р. (т.1, арк.справи 50, 51). Частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до п.1 ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Як зазначив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 13.05.2020 по справі №922/2749/19, відповідно до частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд має право за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але лише у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті, яка, зокрема встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справ. При цьому, для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності витрат. Водночас, беручи до уваги принцип змагальності, який знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами. 06.10.2021р. відповідачем до суду було подано клопотання про зменшення розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, з посиланням на те, що заявлена позивачем сума (74000,00 грн) є необґрунтованою, неспівмірною щодо складності справи, виконаних адвокатом робіт та ціною позову, а відтак має бути зменшена судом з урахуванням принципу розумності. Колегія суддів звертає увагу, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Твердження відповідача, що Адвокатом не надано детальний опис робіт, за допомогою якого суд міг би оцінити обсяг виконаних останнім робіт, спростовується наданим до позовної заяви рахунком на суму 73000,00 грн з описом наданих адвокатом робіт з визначенням кількості годин за певну роботу з зазначенням ставки за годину роботи та загальною вартістю даних робіт. Матеріалами справи підтверджується виготовлення адвокатом наступних документів: позовної заяви, заперечення на відзив з заявою про зменшення розміру позовних вимог (відповідно до якої позивач фактично відмовився від частини позовних вимог заявлених у позові, оскільки не врахував зміни внесені до договору) та заяви від 02.11.2021р. (в якій просить відмовити відповідачу в задоволенні клопотань про застосування строків позовної давності та зменшення неустойки, відсотків річних та інфляційних нарахувань). При цьому Адвокатом взято участь у чотирьох судових засіданнях. Як вірно зазначено судом першої інстанції, заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 73000,00 грн є неспівмірними із: часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; складністю справи (спір по своїй суті не є складним, а є звичайним стягненням боргу за договором на підставі актів); ціною позову, отже такі витрати позивача підлягають частковому задоволенню. При цьому суд зауважує, що позивачем не надано доказів протилежного. З урахуванням викладених обставин, оцінивши заявлені до стягнення витрати, з урахуванням складності справи, а також час, який міг би витратити адвокат на підготовку матеріалів як кваліфікований фахівець, Господарський суд Вінницької області дійшов вірного висновку, що відповідно до ст.ст.126, 129 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу покладаються на відповідача частково та пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 28349,75 грн (56699,50 грн /2). Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Статтею 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Перевіривши та оцінивши в апеляційному провадженні подані сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень докази, з огляду на зазначені вище норми, колегія суддів вважає вірним висновок Господарського суду Вінницької області про часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Газовик" до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз", а саме: стягнення 565807,04 грн - основного боргу; 63482,98 грн - інфляційних втрат; 32658,35 грн - 3% річних та 28349,75 грн - витрат на правову допомогу. Відповідно до ч.4 ст.11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі. При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії"). У відповідності до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст.275-280 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийнято у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі залишаються за скаржником. Керуючись ст.ст.269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз" на рішення Господарського суду Вінницької області від 02.11.2021р. у справі №902/680/21 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України. Повний текст постанови складено 17.01.2022р. Головуючий суддя Саврій В.А. Суддя Миханюк М.В. Суддя Дужич С.П.