Постанова 4801 № 127/19277/20

Справа № 127/19277/20 Провадження № 22-ц/801/121/2022 Категорія: 9 Головуючий у суді 1-ї інстанції Шаміна Ю. А. Доповідач:Оніщук В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2022 рокуСправа № 127/19277/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Оніщука В.В., суддів: Копаничук С. Г., Медвецького С. К., з участю секретаря судового засідання: Ліннік Я.С., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Комунальне підприємство «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації», приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Лукашенко Володимир Борисович, розглянув у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань №2, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 листопада 2021 року, ухвалене у складі судді Шаміної Ю.А., в залі суду, в с т а н о в и в : У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Комунальне підприємство «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації», приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Лукашенко Володимир Борисович, про скасування запису про державну реєстрацію права власності. Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 спільно із іншими співвласниками квартири АДРЕСА_1 приймав участь у безоплатній приватизації квартири, згідно рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради №592 від 26.07.1996 року, і їм було видано свідоцтво про право власності на житло, яке зберігалось у матері позивача - ОСОБА_3 . Позивачем вказано, що квартира перебувала у спільній сумісній власності трьох осіб без визначення часток. ІНФОРМАЦІЯ_1 матір позивача померла і в подальшому на підставі заяви позивача про отримання спадщини, нотаріусом було заведено спадкову справу №125/2019. 18 травня 2020 року позивачем було отримано інформаційну довідку в КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» №2772 з якої виявилось, що квартира на даний час має вже 3/5 частки позивача разом із матір`ю та сестрою, та окремо ще 2/5 частки, які зареєстровані КП «ВООБТІ» на матір на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом виданого 15.04.1997 року. Водночас, позивач зауважив, що згідно первинного правовстановлюючого документу частки не були визначені. З огляду на вказане, на думку позивача, органом реєстрації були порушені вимоги ЦК України та «Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб», затверджені наказом Держкомунгоспу України від 13.12.1995 року №56 при проведені вказаних реєстраційних дій, якими самовільно визначені частки у спільній сумісній власності, без законних на те підстав. В подальшому позивачем подано до суду заяву про зміну предмету позову, у якій просив суд визнати недійсним свідоцтво про право власності за заповітом від 11 серпня 2020 року, зареєстроване в реєстрі за №4894 на 1/5 частин квартири АДРЕСА_1 , скасувати рішення реєстратора №53561292 від 11 серпня 2020 року та припинити ОСОБА_2 речове право власності на 1/5 частин квартири АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право власності за заповітом від 11 серпня 2020 року, зареєстроване в реєстрі за №4895 на 2/5 частин квартири АДРЕСА_1 , скасувати рішення реєстратора №53561292 від 11серпня 2020 року та припинити ОСОБА_2 речове право власності на 2/5 частин квартири АДРЕСА_1 . Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 листопада 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що права позивача, як співвласника квартири, не порушено, передбачений правовстановлюючими документами поділ часток відповідає положенням статті 357 ЦК України, позивачем, не доведено, що свідоцтво про право власності підроблене. Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким позов задовольнити повністю. Подана апеляційна скарга обґрунтована тим, що спірна квартира була зареєстрована за співвласниками на праві спільної сумісної власності без виділу часток. Зазначає, що виділ часток у квартирі можливий лише за згодою усіх співвласників, або ж на підставі судового рішення за відсутності такої згоди. На думку скаржника суд першої інстанції не врахував, що за відсутності відомостей про склад спадкового майна та розмір часток усіх співвласників, нотаріус мав би відмовити у видачі свідоцтва про право на спадщину. Представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що доводи апеляційної скарги є надуманими та не ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права. У відзиві просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник апеляційну скаргу підтримали з посиланням на викладені у ній підстави. Представник відповідача в судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечувала. Представник Комунального підприємства «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причин неявки не повідомив, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи. Приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Лукашенко Володимир Борисович в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, при цьому надав заяву про розгляд справи у його відсутність. Суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, що з`явились, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до наступних висновків. Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону відповідає. Так, судом першої інстанції встановлено, що 28 березня 1996 року виконавчим комітетом Вінницької міської Ради народних депутатів видано свідоцтво про право власності на житло, яке зареєстровано 07.04.1996 року за № 1229/23377, згідно якого квартира за адресою: АДРЕСА_2 (1/25 частка будинку) належить на праві приватної власності ОСОБА_4 ; загальна площа квартири (кімнати, будинку) становить 26,8 кв.м. (а.с. 51-52, т. 1). 26 липня 1996 року Вінницькою міською Радою народних депутатів на підставі рішення від 26.07.1996 р. №592 видано свідоцтво про право власності на житло, яке зареєстровано за № НОМЕР_1 у книзі 277 стор. 31, згідно якого квартира за адресою: АДРЕСА_2 (7/100 будинку) належить на праві приватної, спільної власності: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Загальна площа квартири (кімнати, будинку) становить 41,4 кв.м. 15 серпня 2015 року ОСОБА_3 склала заповіт на випадок своєї смерті та зробила розпорядження яким усе належне їй майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, у тому числі усе те, що буде належати їй на день смерті і на що вона матиме право за законом, заповіла доньці ОСОБА_2 . 14 вересня 2017 року ОСОБА_3 склала заповіт на випадок своєї смерті та зробила розпорядження яким, зокрема, усі належні їй на праві власності приміщення, у тому числі усі приміщення успадковані нею після смерті ОСОБА_4 , в квартирі АДРЕСА_1 заповіла доньці ОСОБА_2 . ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 . Судом першої інстанції витребувано та приєднано до матеріалів справи спадкову справу №125/2019 померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Із спадкової справи №125/2019 вбачається, що у ній наявна копія свідоцтва про право власності на житло від 26.07.1996 року, виданого Вінницькою міською Радою народних депутатів на підставі рішення від 26.07.1996 р. №592, згідно якого квартира за адресою: АДРЕСА_2 (7/100 будинку) належить на праві приватної, спільної (сумісної або часткової) власності ОСОБА_3 - 1/3, ОСОБА_1 - 1/3, ОСОБА_2 - 1/3. Також встановлено, що у вказаному свідоцтві міститься запис «Дописаному у всіх випадках «1/3» вірити» за підписами заступника голови виконкому Зверхановської О.П. та заступника міського голови Тимощука С.В., з печаткою Виконавчого комітету Вінницької міської ради. Відповідно до п. 4.12 Порядку вчинення нотаріусами України нотаріальних дій, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок) передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів. Пунктом 4.14 Порядку передбачено, що при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти. Як слідує із відповіді КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» №4386 від 11.08.2020 року на запит приватного нотаріуса Лукашенка В.Б. №601/02-14, 125/19, що згідно матеріалів інвентаризаційної справи №294 на житловий будинок АДРЕСА_3 станом на 29.12.2012 р. реєстрація права приватної власності на квартиру АДРЕСА_4 проведена наступним чином: 3/5 частки квартири на праві спільної сумісної власності зареєстровано за ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 26.07.1996 р. виданого виконкомом Вінницької міської ради згідно з рішенням від 26.07.1996 р. №592, реєстрація права приватної власності проведена КП «ВМБТІ» 14.10.1996 р. в книзі №277 за №1223/26407; 2/5 частки квартири зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом виданого Другою вінницькою державною нотаріальною конторою від 15.04.1997 р. №1-605, реєстрація права приватної власності проведена КП «ВМБТІ» 21.04.1997 р. в книзі № 259 за №1223/23377 (а.с. 143, т 1). Отже, дії приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Лукашенка В.Б. відповідали п. 4.14 Порядку вчинення нотаріусами України нотаріальних дій, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595. 11 серпня 2020 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенко В.Б. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі №4894, ОСОБА_2 на спадщину, яка складається із 1/5 частини квартири АДРЕСА_1 , загальна площа якої становить 68,2 кв. м, належної померлій на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 26 липня 1996 року, виконавчим комітетом Вінницької міської ради народних депутатів (рішення №592), зареєстрованого 14 жовтня 1996 року Вінницьким обласним об`єднаним бюро технічної інвентаризації, і записано в реєстрову книгу №277, за реєстровим номером №1223/26407 (а.с. 156, т. 1) 11 серпня 2020 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенко В.Б. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі №4895, ОСОБА_2 на спадщину, яка складається із 2/5 частин квартири АДРЕСА_1 , загальна площа якої становить 68,2 кв. м, належної померлій на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 15 квітня 1997 року, ОСОБА_5 , державним нотаріусом, завідуючою Другої вінницької державної нотаріальної контори за реєстровим №1-605, зареєстрованого 21 квітня 1997 року Вінницьким обласним об`єднанням бюро технічної інвентаризації, і записано в реєстрову книгу №259, за реєстровим № 1223/23377 (а.с. 158, т. 1). Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один зі способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України). Статтею 1301 ЦК України встановлено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. У постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) зроблено висновок, що у статті 1301 ЦК України підставою визнання свідоцтва недійсним передбачено відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо. З матеріалів справи слідує, що відповідач ОСОБА_2 реалізувала своє право на спадкування майна після смерті матері, яке належало їй на підставі чинних правовстановлюючих документів. Правових підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом і позбавлення ОСОБА_2 права на спадкування за заповітом судом не встановлено. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року в справі № 759/7564/17 (провадження № 61-16776св19) зазначено, що «спільна часткова власність є специфічною конструкцією оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів. Спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків». Відповідно до ч. 1 ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. У відповідності до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Звертається увага на те, що ОСОБА_1 не заперечував та не оспорював розмір часток на квартиру, зазначений у правовстановлюючих документах на підставі яких видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом. У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» (суд знає закони), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах. У пунктах 69-73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5 896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Згідно з частиною першою статті 15 та частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права. Звертається увага на те, що скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом та реєстрації права власності на спірне майно в порядку спадкування не призведе до відновлення прав позивача, оскільки не змінить часки права власності у спірній квартирі спадкодавця - померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 . Поряд з цим, ОСОБА_1 правовстановлюючих документів, на підставі, яких були видані свідоцтва про право на спадщину не оскаржує. Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 14 січня 2021 року у справі «Гусєв проти України», заява № 25531/12, нагадав, що принципи змагальності та рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять його в явно гірше становище порівняно з його опонентом. До того ж, право на змагальний судовий процес, в принципі, означає надання сторонам можливості ознайомлюватися та коментувати всі надані докази або подані зауваження з метою впливу на рішення суду. Крім того, сторони повинні мати можливість подати будь-які докази, необхідні для того, аби їхні, вимоги задовольнили. До того ж, суд, який розглядає справу, повинен сам дотримуватися принципу змагальності, наприклад, якщо він розглядає справу на підставі обґрунтування або заперечення, висловленого ним за власною ініціативою. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Доводи апеляційної скарги, про те, що свідоцтво про право власності на квартиру, на підставі якого видано свідоцтва про право на спадщину за законом, містить ознаки підробки є безпідставними, оскільки документально не підтверджені. В свою чергу, питання встановлення підробки документів регулюється положеннями Кримінального кодексу України. Такий факт може бути встановлено за ініціативи позивача у межах кримінального провадження та не регулюється нормами Цивільного судочинства. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди заявника з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, в тому контексті, який на думку відповідача свідчить про наявність правових підстав для відмови у задоволенні заявлених позивачем вимог та судового захисту його прав у обраний ним спосіб. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованого та правильного висновку суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильні висновки суду першої інстанції та не спростовують їх. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, тому судові витрати понесені у зв`язку з апеляційним переглядом справи слід залишити за позивачем. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: В. В. Оніщук Судді: С. Г. Копаничук С. К. Медвецький