LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4805278/3322/19

від 18.01.2022 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 12 серпня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №278/3322/19 Головуючий у 1-й інст. Татуйко Є. О. Категорія 75 Доповідач Талько О. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 січня 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді: Талько О.Б., суддів: Шевчук А.М., Коломієць О.С., за участю секретаря Франчука В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 278/3322/19 за позовом представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування Житомирської міської ради, про надання дозволу на виїзд дитини за кордон на постійне місце проживання без згоди батька та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування Житомирської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у вихованні дитини, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 12 серпня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Татуйка Є.О., ВСТАНОВИВ: У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що з 5 липня 2013 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 . Від шлюбу у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 3 квітня 2015 року шлюб між ними розірвано, неповнолітнього сина залишено на проживання з нею. Позивачка вказує, що вона самостійно утримує та виховує сина, адже після розірвання шлюбу ОСОБА_3 , маючи можливість брати участь у вихованні та матеріальному утриманні дитини, без будь-яких поважних причин належним чином не виконує батьківські обов`язки. Вона має намір та можливість забезпечити відпочинок та навчання сина за кордоном, у Німеччині, за адресою: АДРЕСА_1 . Вказує, що вона неодноразово зверталася до відповідача з проханням надати дозвіл на тимчасовий виїзд дитини за кордон на відпочинок та навчання, проте він відмовлявся надавати свою згоду на оздоровлення та навчання сина за кордоном, що порушує права дитини. Також зазначає, що вона працевлаштована у Німеччині, має житло, в якому створені належні умови для розвитку, навчання та виховання малолітнього сина. Її графік роботи дозволятиме їй самостійно виховувати ОСОБА_4 та доглядати за ним. Дитина зможе отримувати освіту у дошкільному навчальному закладі. 3 жовтня 2019 року вона в черговий раз звернулася до відповідача з проханням надати дозвіл на виїзд їхнього сина за кордон на постійне місце проживання, проте її звернення залишилося без відповідного реагування. Звертає увагу на те, що відповідач жодного разу не звертався до органу опіки та піклування, а також до правоохоронних органів з приводу того, що йому чиняться перешкоди у спілкуванні із сином. Не бажаючи належним чином виконувати свої батьківські обов`язки, він без достатніх правових підстав відмовляється надавати дозвіл на виїзд дитини за кордон. Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_1 просила надати їй дозвіл на виїзд сина ОСОБА_4 за кордон на постійне місце проживання без згоди батька, а також надати їй дозвіл на виготовлення документів, пов`язаних із перетином державного кордону України для виїзду за кордон малолітнього сина. ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому зазначив, що на даний час син проживає разом із бабусею та дідусем в АДРЕСА_2, а ОСОБА_1 систематично їздить до Німеччини. На даний час він позбавлений можливості спілкуватися із сином та брати участь у його вихованні, оскільки його колишня дружина та її батьки чинять йому перешкоди у цьому. Вказує, що він не має заборгованості зі сплати аліментів, які стягуються з нього на підставі рішення суду на користь ОСОБА_1 на утримання сина. Також зазначає, що він не чинить перешкод для виїзду сина за кордон, однак вважає, що його права як батьки дитини порушені . Враховуючи вищезазначене, просив визначити спосіб його участі у вихованні сина ОСОБА_4 , шляхом встановлення побачень першої та другої суботи кожного місяця, з 10 години до 16 години, а також третьої та четвертої неділі кожного місяця, з 10 години до 16 години, без присутності сторонніх осіб, у тому числі й матері дитини. Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 12 серпня 2021 року первісний позов задоволено частково. Надано матері ОСОБА_1 дозвіл на виїзд за кордон на постійне місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди батька ОСОБА_3 , з виготовленням всіх необхідних для цього документів. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та задовольнити його зустрічні позовні вимоги. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що підставою для його звернення із зустрічним позовом була та обставина, що з 2019 року його фактично не допускають до сина. Служба у справах дітей Житомирської міської ради також не змогла отримати будь-які пояснення матері, що унеможливило позасудове вирішення даного спору. Суд першої інстанції фактично позбавив його можливості виконувати свої батьківські права стосовно сина ОСОБА_4 , оскільки він не має реальної можливості бачитися з ним та брати участь у його вихованні. Надавши дозвіл на виїзд дитини на постійне місце проживання, суд порушив принцип рівності прав і обов`язків обох батьків та створив перешкоди для возз`єднання його із дитиною, стосовно якої він не позбавлений батьківських прав. Вважає, що твердження суду про те, що для проживання та навчання дитини у Німеччині створені всі необхідні умови, є передчасним. Так, долучений до матеріалів справи трудовий договір містить інформацію про те, що ОСОБА_1 працевлаштована санітаркою та медсестрою й зобов`язана виконувати трудові обов`язки у неділю, вихідні та святкові дні, вночі, її графік роботи передбачає надурочні роботи. У свою чергу, матеріали справи не містять доказів того, що у цей час малолітня дитина буде під наглядом дорослих. ОСОБА_3 також вказує, що систематично виявляє турботу про сина, любить його та бажає брати участь у його вихованні, однак суд позбавив його цього права. В судовому засіданні ОСОБА_3 та його представник - адвокат Могильницький В.Ю., підтримали апеляційну скаргу, зазначивши, що недосягнення батьками згоди щодо порядку та способу участі батька у вихованні дитини не може бути підставою для позбавлення його права бачитися та спілкуватися з дитиною. Представник ОСОБА_3 також зазначив, що його довіритель не чинить перешкоди у тому, щоб його син здобував освіту у Німеччині, однак він має бути переконаний, що дитина проживатиме за кордоном у належних умовах. Також звертає увагу на ту обставину, що малолітня дитина переїздить у чужу, іншомовну державу, що, беззаперечно створить ризики для її успішної соціальної адаптації. Вказане свідчить про необхідність певної психологічної підготовки дитини до таких кардинальних змін у її житті. Представник ОСОБА_1 - адвокат Хоменко С.О., в судовому засіданні не визнав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та пояснив, що у батька дитини не було жодних перешкод у спілкуванні та вихованні сина. Після розірвання шлюбу він роками не цікавився життям сина, а почав приїздити до дитини лише після того, як його довірителька поставила питання про виїзд дитини до Німеччини. До 2019 року фактично дитина не знала батька й бажає проживати разом із матір`ю, яка на даний час перебуває у Німеччині, про що хлопчик підтвердив в судовому засіданні. Також представник ОСОБА_1 звернув увагу на ту обставину, що у Німеччині для ОСОБА_4 створені належні умови проживання. Дитина матиме можливість здобути якісну освіту та реалізувати свої здібності. Зайнятість матері дитини на роботі з ненормованим графіком та у нічний час не призведе до того, що малолітній син буде без нагляду дорослих, оскільки ОСОБА_1 створила нову сім`ю та її чоловік буде піклуватися про дитину. Вважає, що ненадання ОСОБА_3 згоди на виїзд дитини за кордон зумовлене не бажанням виконувати батьківські обов`язки, а його прагненням захистити свої певні інтереси, не пов`язані з вихованнням та спілкуванням із сином. Представник третьої особи - ОСОБА_7 , в судовому засіданні зазначив, що малолітній син сторін виявляє бажання проживати разом зі своєю матір`ю, яка належним чином виконує свої обов`язки щодо виховання та утримання дитини. Вказана обставина свідчить про те, що у Німеччині хлопчик проживатиме у належних матеріально-побутових умовах. У разі задоволення апеляційної скарги, ОСОБА_4 не буде мати можливість проживати разом із матір`ю, яка на даний час перебуває у Німеччині. Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного. В судовому засіданні встановлено, що сторони з 5 липня 2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 3 квітня 2015 року шлюб між ними розірвано. Неповнолітнього сина ОСОБА_4 залишено на проживання разом з матір`ю. На підставі рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 12 червня 2014 року із ОСОБА_3 стягуються аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , у розмірі 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 березня 2014 року й до досягнення дитиною повноліття. Як свідчать матеріали справи, заборгованість зі сплати аліментів відсутня. Судом також встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована в АДРЕСА_2 . За вказаною адресою також проживає малолітній син сторін. Відповідач зареєстрований та проживає в АДРЕСА_3 . Відповідно до положень статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини і розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє ві обов`язків щодо дитини. Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. 14 липня 2016 року Верховна Рада України внесла зміни до Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України», вилучивши з нього норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків. З цього часу законом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 ЦК України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом. Пунктами 3,4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57, передбачено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків ( усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий із батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред`явлення, зокрема рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків. Отже, законодавством передбачено, що суд може надати дозвіл на тимчасовий виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу другого з батьків. Такий дозвіл за відсутності другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку та закінчення. Наведене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який міститься у постанові від 4 липня 2018 року у справі №712/10623/17. Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 не визначила точних дат початку та закінчення періоду виїзду малолітнього сина за кордон без згоди батька. У свою чергу, судовим рішенням має бути визначено конкретний термін перебування дитини за кордоном, що свідчить про прогнозованість настання строку його завершення. Окрім того, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 має постійне місце роботи у Німеччині та здатна матеріально забезпечити дитину, оскільки надана нею копія трудового договору містить інформацію про те, що вона буде працевлаштована санітаркою та медсестрою. Таким чином, у задоволенні первісних позовних вимог слід відмовити. У статті 158 СК України передбачено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Відповідно до статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, другий із батьків має право звернутись до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами. Відповідно до частин 1 та 2 статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окрем від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. Як встановлено судом, малолітній син сторін постійно проживає за місцем реєстрації матері та має тісний, сталий емоційний зв`язок з нею, спілкування сина з батьком фактично не відбувалося, між батьками дитини існували та продовжують існувати спори, вирішення яких відбувається в судовому порядку. Такі обставини свідчать про наявність перешкод у спілкуванні дитини з батьком, а також у вихованні останнім свого сина. Згідно з положеннями частини 4 статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Відповідно до висновку органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 15 грудня 2021 року №1480, визначення способу участі ОСОБА_3 у вихованні сина ОСОБА_4 суперечить інтересам малолітнього з огляду на первісний позов ОСОБА_1 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон на постійне місце проживання без згоди батька. Однак, суд звертає увагу на ту обставину, що ОСОБА_3 не позбавлений батьківських прав стосовно сина ОСОБА_4 , доказів того, що його спілкування із сином негативно впливатиме на дитину, суду не надано. Право батька на спілкування зі своєю дитиною є його незаперечним правом, а спілкування малолітнього сина з батьком відповідає інтересам дитини. Отже, враховуючи право дитини на безперешкодне спілкування з батьком, принцип рівності прав батьків у вихованні дитини та спілкуванні з нею, а також обов`язок батька брати участь у вихованні сина, суд вважає за необхідне визначити спосіб участі ОСОБА_3 у вихованні сина ОСОБА_4 та спілкуванні з ним. При цьому, суд враховує ту обставину, що між ОСОБА_3 та дитиною відсутній сталий психологічний зв`язок. Для налагодження довірливих відносин між батьком і сином необхідний час, протягом якого поступово відбуватиметься спілкування між ними та формування емоційної прив`язаності сина до батька. Таким чином, слід визначити спосіб участі ОСОБА_3 у вихованні сина шляхом встановлення систематичних зустрічей з дитиною кожної першої суботи та третьої неділі місяця, з 10 до 16 години, за місцем проживання неповнолітнього сина. Вравуючи, що між сторонами, а також між ОСОБА_3 та батьками ОСОБА_1 існують вкрай неприязні стосунки, зустрічі батька з дитиною доцільно проводити без присутності сторонніх осіб. Враховуючи вищезазначене, рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення,- про відмову у задоволенні первісного позову та часткове задоволення зустрічних позовних вимог. Керуючись ст.ст. 259,268,367,368,374,376,381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 12 серпня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Відмовити у задоволенні позову представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування Житомирської міської ради, про надання дозволу на виїзд дитини за кордон на постійне місце проживання без згоди батька. Зустрічний позов задовольнити частково. Визначити спосіб участі ОСОБА_3 у вихованні сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом встановлення систематичних зустрічей батька з дитиною кожної першої суботи та третьої неділі місяця, з 10 години до 16 години, за місцем проживання неповнолітнього сина, без присутності сторонніх осіб. У задоволенні решти вимог ОСОБА_3 відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 24 січня 2022 року. Головуюча Судді:

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»