Постанова Рівненський апеляційний суд № 571/1037/19

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 січня 2022 року м. Рівне Справа № 571/1037/19 Провадження № 22-ц/4815/151/22 Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Шимківа С.С., суддів: - Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М., секретар судового засідання - Ковальчук Л.В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - державний нотаріус Рокитнівської районної державної нотаріальної контори Рівненської області Витичак Ганна Михайлівна, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 18 серпня 2021 року (ухвалене у складі судді Комзюк А.Ф.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - державний нотаріус Рокитнівської районної державної нотаріальної контори Рівненської області Витичак Ганна Михайлівна про встановлення факту родинних відносин, визнання частково недійсним свідоцтв про право на спадщину за законом та визнання права власності на нерухоме майно,- в с т а н о в и в : У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 про встановлення факту родинних відносин, визнання частково недійсним свідоцтв про право на спадщину за законом та визнання права власності на нерухоме майно. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його мати ОСОБА_5 . Згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 виданим 28.02.1964 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28.02.1964 року. Відповідно до свідоцтва про народження, його батьками були ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . Однак, у свідоцтві про смерть батько зазначений як ОСОБА_4 . Через помилку в написанні однієї літери в прізвищі спадкодавця у свідоцтві про смерть його батька та у свідоцтві про народження (« ОСОБА_7 » замість « ОСОБА_8 »), виникла потреба встановити факт родинних відносин, оскільки від його встановлення залежить реалізація його на спадщину, яка відкрилася після смерті батька, яка належить йому та була фактично прийнятою як спадкоємцем за законом першої черги. Та обставина, що він є сином померлого ОСОБА_4 , а останній є його батьком, підтверджується також змістом свідоцтва про одруження спадкодавця, де дані про прізвище, місце проживання і по батькові спадкодавця повністю узгоджуються із даними його свідоцтва про народження. Також ці відомості відповідають змісту особового рахунку погосподарської книги с.Рокитне, розділ «Члени сім`ї» за роки, коли його батько спільно проживав з ним та де чітко зазначено його родинний статус, як син спадкодавця. Тому, вважає, що є підстави для задоволення позову щодо встановлення факту родинних відносин, від встановлення якого залежить реалізація його права на спадщину, яке виникло у нього із смертю його батька. Під час перебування у шлюбі батьки, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , побудували у 1965 році житловий будинок разом із господарськими будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 , що підтверджується випискою з погосподарської книги Рокитнівської сільської ради Рокитнівського району Рівненській області від 17.01.2008 р. № 408, виданою Рокитнівською сільською радою та технічним паспортом на садибний житловий будинок, виготовленим станом на 15.08.2018 року. Оскільки спадкодавець ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до положень ст. 525 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на момент відкриття спадщини, відкрилася спадщина на належне йому майно. Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 були дружина ОСОБА_5 та діти ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_1 . Як вбачається з довідки виданої виконкомом Рокитнівської сільської ради Рокитнівського району Рівненської області, на момент смерті ОСОБА_4 в житловому будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1 , разом з батьками були зареєстровані та проживали їх діти: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_1 . Право власності на цілу частку спірного майна зареєстровано 22 липня 2008 року на підставі свідоцтва про право на спадщину від 21 січня 2008 року № 131 за ОСОБА_9 , незважаючи на наявність інших спадкоємців та відсутність заяв останніх про відмову від спадщини. При оформлені ОСОБА_9 права на спадщину нотаріусом було взято до уваги заяву ОСОБА_11 , який не врахував вищезазначених обставин. Крім того, право розпорядження часткою у майні, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя встановлене законом та не передбачає такого виду розпорядження, як відмова від частки на користь інших осіб під час оформлення спадщини на іншу частку у спільному майні. Переконаний, що при оформленні спадщини нотаріус безпідставно прийняв заяву його матері ОСОБА_11 , у зв`язку з чим ОСОБА_9 без відповідних правових підстав оформив право власності на цілу частку спірного домоволодіння. Таким чином, враховуючи, що він, як спадкоємець першої черги, який зареєстрований та проживав в житловому будинку АДРЕСА_1 , мав право на спадкування 1/2 частини будинку за вказаною адресою, оскільки вступив в управління та володіння спадковим майном, отже фактично прийняв спадщину після смерті батьків. Між тим, його брат ОСОБА_9 також помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Спадкоємцем першої черги після смерті брата є його малолітній син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який 13.06.2018 року прийняв спадщину у встановленому законом порядку. Отже, свідоцтво про право на спадщину за законом від 13 червня 2018 року, яке видане державним нотаріусом Рокитнівської районної державної нотаріальної контори Рівненської області Витичак А.М. на ім`я ОСОБА_3 та зареєстроване в реєстрі за № 579, в частині спадкування 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться АДРЕСА_1 , також підлягає визнанню недійсним та скасуванню, оскільки померлий ОСОБА_9 не набув права власності на цілу частину спірного житлового будинку. Посилаючись на норми ЦК УРСР 1963 року та ЦК України 2003 року, правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 04.04.2011 у справі №3-18гс11, просить: - встановити факт родинних відносин між ОСОБА_4 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , встановивши, що померлий ОСОБА_4 є його батьком, а він, є його сином відповідно; - визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 21 січня 2008 року, державним нотаріусом Рокитнівської районної державної нотаріальної контори Рівненської області Вітічак А.М. на ім`я ОСОБА_9 та зареєстроване в реєстрі за № 131, на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться АДРЕСА_1 ; - визнати частково недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом від 13 червня 2018 року, яке видане державним нотаріусом Рокитнівської районної державної нотаріальної контори Рівненської області Витичак Г.М. на ім`я ОСОБА_3 та зареєстроване в реєстрі за № 579, на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться АДРЕСА_1 ; - визнати за ним право власності на 1/2 частину житловий будинок разом із господарськими будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 . Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 18 серпня 2021 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, однак відмовив у їх задоволенні у зв`язку із пропуском позивачем строків позовної давності. Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. У поданій апеляційній скарзі зазначає, що цивільним законодавством не передбачено обмеження строку, у який спадкоємець, що прийняв спадщину, може зареєструвати своє право власності у встановленому законом порядку, а тому на даний позов строки позовної давності не поширюються. Крім того, формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Стверджує, що про порушення своїх спадкових прав дізнався у травні 2019 року, а саме після звернення відповідачки до нього з позовом про усунення перешкод в користуванні майном, яке належить її неповнолітньому сину ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно застосував до даних правовідносин строк позовної давності, ґрунтуючись лише на показах свідка ОСОБА_12 .. Матеріали справи не містять письмових доказів на підтвердження того, що він дізнався про порушення свого права власності на спадкове майно у 2012-2013 році, тому покази свідка за відсутності інших належних та допустимих доказів, не можуть бути достатнім доказом на підтвердження того, що про порушення свого права йому було відомо до 2019 року. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного. Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Пунктом першим частини першої статті 315 ЦПК України передбачено, що суд також розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами. Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст.1216 ЦК України). Частинами першою та другою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Згідно зі статтею 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. На підставі частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статті 1270 ЦК України (шість місяців), він не заявив про відмову від неї. Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України, і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом. Згідно статті 529 УК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. У частині першій та другій статті 549 ЦК УРСР передбачено, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_7 в с. Рокитне Рокитнівського району Рівненської області. Його батьками вказані ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження та запису акта про народження №30 від 19.04.1979 (а.с.13,123). ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено свідоцтвами про смерть (а.с.9,10). Згідно довідки Рокитнівської сільської ради №3675/03-10 від 13.06.2019 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований в АДРЕСА_1 з дня народження по теперішній час (а.с.15). Таким чином, місцевим судом вірно встановлено, що ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Рокитне, Рокитнівського району Рівненської області є батьком позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Необхідність встановлення вказаного факту, стороною позивача обґрунтовується оформленням спадщини після смерті батька ОСОБА_4 , яку позивач прийняв, однак не зареєстрував, а саме: на житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 . Згідно виписки з погосподарської книги с. Рокитне Рокитнівського району Рівненської області №408 від 17.01.2008, виданої Рокитнівською сільською радою Рокитнівського району Рівненської області, будинок АДРЕСА_1 рахується за ОСОБА_4 (а.с.81). Згідно технічного паспорта даного житлового будинку він був побудований у 1965 році (а.с.83-85). Відповідно до свідоцтва про одруження, ОСОБА_6 та ОСОБА_13 одружилися 28.02.1964 року, дружина змінила прізвище на ОСОБА_8 (а.с.14). Таким чином, згідно положень ст. 22, 28 КпШС УРСР 1969 року, спірний житловий будинок набутий за час шлюбу та вважається спільною сумісною власністю подружжя, а їх частки є рівними. З матеріалів справи вбачається, що 17 січня 2008 року було заведену спадкову справу №119 після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.71-94). Враховуючи, що спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя, після смерті ОСОБА_4 спадщина відкрилася на 1/2 його частину. На день смерті ОСОБА_14 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) з останнім проживали дружина ОСОБА_11 та діти ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_1 (із своєю сім`єю). Зазначене підтверджується довідкою Рокитнівської сільської ради №145/03-07/20 від 05.03.2020 року (а.с.59). 17 січня 2008 року від ОСОБА_9 , 1964 р.н., жителя АДРЕСА_1 , в нотаріальну контору надійшла заява про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1 та на грошовий вклад, який знаходиться в Рокитнівському відділенні Ощадного банку, що залишилися після смерті батька - ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . У матеріалах спадкової справи міститься заява ОСОБА_11 від 24.12.2007 про відмову від належної їй частини спадкового майна на користь сина ОСОБА_9 . Також, ОСОБА_11 у заяві зазначила, що на видачу свідоцтва на 1/2 частки житлового будинку, як спільного майна подружжя не претендує (а.с.80). 21 січня 2008 року державним нотаріусом Вітічак А.М. видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , його сину ОСОБА_9 . Спадкове майно складається з житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с.91). Свідоцтво про право на спадщину зареєстровано у спадковому реєстрі за №131 (а.с.91). Разом з цим, державним нотаріусом безпідставно прийнято заяву ОСОБА_11 про відмову від прийняття спадщини після смерті чоловіка, оскільки така заява подана поза межами шестимісячного строку, визначених законом. За таких обставин, місцевий суд дійшов вірного висновку, що свідоцтво про право на спадщину від 21.01.2008 року державним нотаріусом видано з порушенням закону. ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_9 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.12,97). Відповідно до довідки №7825/03-10 від 02.11.2016, виданої Рокитнівською сільською радою Рокитнівського району Рівненської області, на день смерті ОСОБА_9 , який проживав в АДРЕСА_1 , разом з ним були зареєстровані але не проживали: його син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , брат ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , братова дружина ОСОБА_15 , племінники ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , і зареєстровані на даний час (а.с.102). Згідно спадкової справи №226/2016, заведеної після смерті ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_10 встановлено, що 20 жовтня 2016 року ОСОБА_2 , діючи від імені малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини (а.с.96,103). 13 червня 2018 року державним нотаріусом Рокитнівської державної районної державної нотаріальної контори Витичак Г.М. видано свідоцтво про право на спадщину на ім`я ОСОБА_3 , яке зареєстровано в спадковому реєстрі 13.06.2018 за №579 (а.с.117). Відповідно до ст. 301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. Представник відповідача 22.03.2021 року подав до суду заяву, якою просить застосувати до позовних вимог позовну давність та відмовити у задоволенні позову (а.с.158). Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно зі ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. У силу вимог ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, N 22083/93, N 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), N 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року). Відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, N 36157/08, § 22, 23, ЄСПЛ, від 22 липня 2014 року). Сторона позивача стверджує, що про порушення свого спадкового права позивачу не було відомо до травня 2019 року, а саме до звернення відповідачки до нього із позовом про усунення перешкод в користуванні майном. Разом з тим, свідок ОСОБА_12 , яка є сестрою позивача, у ході розгляду справи місцевим судом, будучи попередженою про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання, дала свідчення, що приблизно через рік після смерті матері, у 2012-2013 році, точної дати не може назвати, вони прибирали в будинку та знайшли документи на ОСОБА_19 . Свідоцтво про право на спадщину не оскаржували, на той час їх все влаштовувало (звукозапис судового засідання від 09.12.2020 з 91 хв. по 93 хв. , журнал судового засідання з 15:51год. - 16:18 год.) (а.с.146-151). Підстав для висновку про необ`єктивність свідчень ОСОБА_12 колегія суддів не вбачає. Покликання ОСОБА_1 на відсутність письмових доказів, що підтверджують його обізнаність про існування оспорюваного свідоцтва на спадщину у 2012-2013 році апеляційний суд вважає неспроможними, оскільки це не спростовує показів свідка ОСОБА_12 .. Враховуючи вищевикладені обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для застосування до даних правовідносин строку позовної давності та відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 21.01.2008 року з цих підстав. Також відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо скасування свідоцтва про право на спадщину від 13.06.2018 та визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спірного житлового будинку, оскільки вони є похідними від визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 21.01.2008 року. Приймаючи до уваги те, що у задоволенні позовних вимог про визнання свідоцтв про право на спадщину за законом від 21 січня 2008 року та від 13 червня 2018 року, визнання права власності на 1/2 частину спірного житлового будинку відмовлено, то відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про встановлення факту родинних відносин, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19.10.2020 року (справа №161/3933/18). Установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем трьохрічного строку позовної давності. Наведені в апеляційній скарзі доводи є необґрунтованими, спростовуються встановленими судом обставинами справи, по своїй суті зводяться до незгоди скаржника з висновками суду та ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судом з додержанням норм процесуального права. Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують. Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 18 серпня 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Головуючий-суддя Шимків С.С. Судді: Гордійчук С.О. Ковальчук Н.М.