Постанова Київський апеляційний суд № 939/449/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 939/499/21 № апеляційного провадження: 22-ц/824/1182/2022 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 січня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Слюсар Т.А., суддів: Коцюрби О.П., Білич І.М., за участю секретаря судового засідання Пальчика М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 07 жовтня 2021 року у складі судді Міланіч А.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції, Головного Управління Національної поліції в Житомирській області, третя особа: Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В : У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом, у якому просив стягнути з Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції та з Головного Управління Національної поліції в Житомирській області на його (позивача) користь на відшкодування завданих збитків грошові кошти в розмірі по 350 000 грн з кожного. Позов обґрунтовано тим, що 07 грудня 2017 року працівниками Управління патрульної поліції у м. Києві ДПП було складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП щодо позивача, в результаті чого за рішенням Бородянського районного суду від 3 березня 2018 року позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП та позбавлено права керування транспортними засобами на строк 1 рік, стягнуто штраф у розмірі 10 200 грн, судовий збір, про що він дізнався влітку 2018 року від працівників поліції, які зупинили його для перевірки під час керування транспортним засобом. Після його звернення до органів поліції було проведено службове розслідування, яке тривало понад чотири місяці, та встановлено, що працівниками патрульної поліції не було перевірено особу через бази даних інформаційного порталу Національної поліції, затримана особа представилась іншою особою, внаслідок чого його (позивача), а не винного було притягнуто до адміністративної відповідальності. 25 червня 2020 року Київським апеляційним судом було задоволено апеляційну скаргу позивача та скасовано постанову Бородянського районного суду про притягнення його до адміністративної відповідальності, провадження в справі закрито. Рішення апеляційного суду від 25 червня 2020 року було виготовлене 16 листопада 2020 року і за цей час Бородянським РВ ДВС ЦМУ МЮ 4 вересня 2020 року було накладено арешт на кошти позивача. Також позивач дізнався, що перебуває в розшуку по обвинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 185 КК України. Звернувшись до управління поліції с. Попільня Житомирської області, він з`ясував, що та ж третя особа представилась ОСОБА_1 і щодо нього (позивача) інформацію було внесено до реєстру досудових розслідувань, а перевірку особи під час досудового розслідування так само здійснено не було. Вважав, що через порушення, допущені працівниками поліції, прокуратури, неналежну перевірку особи, відносно якої складаються адміністративні матеріали, обвинувальний акт, позивачу було завдано моральної шкоди, так як майже три роки його життя було витрачене на відвідини органів поліції, прокуратури, судів різних областей першої та апеляційної інстанцій, органів виконавчої служби, надання пояснень, в той час, як він є батьком двох малолітніх дітей, єдиним годувальником, він втрачав заробіток та нормальний психічний стан. Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 07 жовтня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вражає, що викладені у рішенні суду першої інстанції висновки не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції порушено норми процесуального та матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Вказано, що на обґрунтування моральної шкоди зазначав, що переживав неприємні емоції у зв`язку з необхідністю брати участь у службовому розслідуванні поліції щодо працівників останньої, неправомірним притягненням його до адміністративної відповідальності, необхідністю доведення факту правомірності керування транспортним засобом під час зупинок поліцією протягом значного періоду часу проведення службових розслідувань, розгляду справи у суді, перебуванням у розшуку через обвинувачення у вчиненні злочину, необхідністю явки на слідчі дії досудового розслідування до Житомирської області, необхідністю в судовому порядку доводити свою невинуватість, у зв`язку із відкриттям виконавчого провадження, накладенням арешту на майно, рахунки, порушенням нормального та звичного ритму роботи, сімейного життя. Відповідача та третя особа у судове засідання не з`явилися, про дату розгляду справи судом повідомлялися у встановленому законом порядку (а.с. 17-19 т.2), тому колегія суддів відповідно до вимог ч.1 ст.223 ЦПК України вважає за можливе розглядати справу у їх відсутність. Колегія суддів, заслухавши адвоката Руденко С.А. в інтересах позивача, яка підтримала апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню. Як убачається з матеріалів справи, 07 грудня 2017 року працівниками Управління патрульної поліції у м. Києві ДПП НПУ відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП за те, що він 7 грудня 2017 року, приблизно о 16-й годині 50 хвилин, на 45 км автодороги М-07 "Київ-Ковель" керував автомобілем ВАЗ-2105, реєстраційний номер НОМЕР_1 з ознаками наркотичного сп`яніння: порушення мови, координації рухів, зіниці очей не реагують на світло, від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився в присутності двох свідків, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України, на підставі якого постановою Бородянського районного суду від 3 березня 2018 року ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 10200 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік (а. с. 6-11 т.1). Відповідно до Висновку службового розслідування від 28.11.2018, проведеного Департаментом патрульної поліції управління патрульної поліції у м. Києві при складанні протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП затриманий водій автомобіля "ВАЗ-2105", реєстраційний номер НОМЕР_1 , представився ОСОБА_1 , що не відповідало дійсності, зображену на відео з відеореєстратора працівників поліції особу правопорушника позивач впізнав як свого знайомого ОСОБА_3 (а. с. 9-11 т.1). Постановою Київського апеляційного суду від 25 червня 2020 року постанову Бородянського районного суду від 3 березня 2018 року скасовано, провадження в справі закрито за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки матеріали справи не містили достатніх та належних доказів підтвердження факту того, що саме позивач 7 грудня 2017 року керував автомобілем "ВАЗ-2105", реєстраційний номер НОМЕР_1 та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП (а. с. 17-19 т.1). Окрім цього, зі справи убачається, що слідчим відділенням Попільнянського ВП Коростишівського ВП ГУНП в Житомирській області здійснювалося досудове розслідування, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 липня 2019 року за № 12019060270000184, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, в ході якого 25 липня 2019 року ОСОБА_4 було повідомлено про підозру у вчиненні вказаного кримінального правопорушення й справу з угодою про визнання винуватості направлено до Попільнянського районного суду Житомирської області. Між тим, після направлення справи до суду, було встановлено, що особа, яка вчинила кримінальне правопорушення насправді є ОСОБА_3 , проте тривалий час представлялася ОСОБА_1 , у зв`язку з чим з метою недопущення незаконного притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 , прокурором було заявлено про відмову у затвердженні угоди про визнання винуватості та повернення справи для продовження досудового розслідування. Ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської області від 07 лютого 2020 року встановлено, що особа, яка вказана в угоді як обвинувачений, не вчиняла даного кримінального правопорушення, а тому клопотання прокурора задоволено. У подальшому, постановою слідчого СВ Попільнянського ВП Коростишівського ВП ГУНП в Житомирській області від 1 квітня 2020 року було внесено зміни до анкетних даних підозрюваного в кримінальному провадженні N 12019060270000184, постановлено правильним вважати прізвище, ім`я, по-батькові підозрюваного як ОСОБА_3 , остільки особа, яка в матеріалах кримінального провадження фігурує як ОСОБА_4 , насправді є ОСОБА_3 (а.с. 12,155-175 т.1). Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. На підставі вказаної норми права, відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені частиною сьомою статті 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Згідно п.1, 2 ст.1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" визначено, що шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства. Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення ( ст.2 указаного Закону). У статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що в наведених у статті цього Закону випадках громадянинові відшкодовується, зокрема, моральна шкода. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п`ята, шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). Звернувшись з цим позовом до суду, позивач зазначав, що відповідачі протиправно склали протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП відносно нього, а також порушили кримінальне провадження, чим завдали суттєвих моральних страждань, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків. За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. За загальним правилом, підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. Отже, положеннями Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення, а також незаконного притягнення до кримінальної відповідальності. Окрім цього, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 фактично не був підданий кримінальному переслідуванню та не був притягнутий до кримінальної відповідальності. Встановлено, що назвавшись ОСОБА_1 , інша особа - ОСОБА_3 ввів в оману працівників Попільнянського ВП Коростишівського ВП ГУНП в Житомирській області, внаслідок чого відносно нього здійснювалось досудове розслідування за ім`ям позивача. Між тим, зазначені обставини не призвели до притягнення позивача до кримінальної відповідальності, оскільки вже на підготовчому засіданні було встановлено, що кримінальне правопорушення було вчинено іншою особою. Відповідно до позову, заявлений спір також виник у зв`язку зі складанням уповноваженою особою управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції протоколу про адміністративне правопорушення серії БД № 102649 від 07.12.2017року за ч.1 ст.130 КУпАП. Протокол про адміністративне правопорушення є документом, в якому зафіксовано певні обставини й сам по собі він не породжує правовідносин, що можуть бути предметом спору та не створює юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, а також безпосередньо не впливає на права та обов`язки особи, щодо якої він складений. Встановлено, що дії працівників поліції, пов`язані з складанням протоколу про адміністративне правопорушення, вчинені у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Доказів на підтвердження протилежного до справи не долучено. Відповідно до змісту постанови Київського апеляційного суду від 25.06.2020 за наслідками розгляду справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності дії інспекторів поліції протиправними чи незаконними не визнано. Матеріалами справи доведено, що протокол про адміністративне правопорушення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, було складено працівниками патрульної поліції відносно позивача на підставі того, що інша особа, а саме ОСОБА_3 , який і вчинив адміністративне правопорушення, назвався ім`ям позивача. Між тим, у подальшому, провадження у справі було закрито. При цьому сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. Підлягає до врахування і та обставина, що протиправність чи незаконність дій працівників поліції, пов`язаними з складанням протоколу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 в установленому порядку не визнано. Також не надано доказів, які б підтверджували факт заподіяння позивачу моральних страждань, втрат немайнового характеру, доказів необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків і відновлення стосунків з оточуючими людьми, як і доказів втрати чи погіршення таких зв`язків через діяльність або бездіяльність посадових осіб органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень. З огляду на викладене та матеріали справи, у їх сукупності, колегія суддів визнає безпідставними та відхиляє доводи апеляційної скарги про протиправність дій інспектора поліції, пов`язаними з складанням відповідного протоколу. Не вбачає колегія суддів й застосування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах № 686/16847/17 та № 544/964/18, на що містяться посилання у апеляційній скарзі, остільки під час розгляду зазначених справ у іншому провадженні - в порядку адміністративного судочинства визнано протиправними відповідні дії працівників поліції. У матеріалах справи, що є предметом розгляду, неправомірність дій працівників поліції в установленому порядку не доведено. Колегія суддів також враховує, що хоча і було порушено кримінальну справу щодо позивача, проте він не був підданий кримінальному переслідуванню, остільки після з`ясування особи, яка назвалася ОСОБА_1 й фактично вчинила злочин, орган досудового розслідування вніс зміни щодо анкетних даних підозрюваного на « ОСОБА_3 » (а.с.172-173 т.1). Зазначене виключає підстави для висновків про застосування до виниклих правовідносин положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а також вимог ст. ст.1174-1176 ЦК України, у зв`язку з чим колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про заподіяння позивачу органами досудового розслідування моральної (немайнової) шкоди. Позивач не довів та не надав належних і допустимих доказів того, що дії працівників поліції щодо складання постанови про адміністративне правопорушення та проведення досудового розслідування щодо фактично іншої особи, яка назвалася його ім`ям, були неправомірними, а також того, що внаслідок таких дій йому завдано моральної шкоди. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи. Згідно зі статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. За таких обставин, колегія суддів уважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а отже, слід відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Бородянського районного суду Київської області від 07 жовтня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з моменту складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 14 січня 2022 року. Суддя-доповідач: Судді: