Ухвала КЦС ВС № 128/3232/20

Ухвала 12 січня 2022 року м. Київ справа № 128/3232/20 провадження № 61-20903ск21 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 06 липня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 21 грудня 2021 року засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 06 липня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року. На підставі касаційної скарги ОСОБА_1 не може бути вирішено питання про відкриття касаційного провадження. Як свідчить аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, вона подана з пропуском встановленого строку на касаційне оскарження. Постанова Вінницького апеляційного суду ухвалена 28 жовтня 2021 року (відомості про складення повного судового рішення відсутні). Касаційна скарга ОСОБА_1 здана до поштового відділення 21 грудня 2021 року, що підтверджується відтиском штемпеля на поштовому конверті. Тобто з пропущенням, передбаченого частиною першою статті 390 ЦПК України строку на касаційне оскарження, оскільки останнім днем строку на касаційне оскарження (ураховуючи вихідні дні) було 29 листопада 2021 року. У клопотанні, яке міститься у касаційній скарзі, ОСОБА_1 на підставі частини другої статті 390 ЦПК України просить поновити строк на касаційне оскарження, мотивуючи тим, що справа розглядалась апеляційним судом без присутності ОСОБА_1 та її представника. По пошті постанова не надходила. Постанову апеляційного суду було отримано представником нарочно 08 грудня 2021 року, що підтверджується відповідною відміткою у справі. Європейський суд з прав людини зауважив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року). У частині другій статті 390 ЦПК України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. У пункті 2 частини четвертої статті 392 ЦПК України визначено, що до касаційної скарги за наявності додаютьсядокази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції. Однак, вказані підстави не можна вважати поважними, оскільки ОСОБА_1 не надає будь-яких належних доказів щодо порушення апеляційним судом вимог щодо видачі (надсилання) копії судового рішення (довідка суду, копії матеріалів справи, тощо). Окрім цього, особа, яка подала касаційну скаргу, не надає будь-яких належних доказів щодо отримання її представником копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції 08 грудня 2021 року (копії матеріалів справи, довідка суду, тощо). Верховний Суд позбавлений можливості перевірити доводи щодо отримання копії постанови суду апеляційної інстанції, оскільки у розпорядженні суду наявні лише матеріали касаційної скарги. На підставі викладеного, згідно з частиною 3 статті 393 ЦПК України касаційна скарга підлягає залишенню без руху. Протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа, яка подала касаційну скаргу має право звернутися до суду касаційної інстанції зі заявою про поновлення строку на касаційне оскарження і навести інші підстави для поновлення строку, подавши відповідні докази. Окрім цього, як свідчить аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, в порушення пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України, до касаційної скарги не додано документ, що підтверджує сплату судового збору. У клопотанні, яке додано до касаційної скарги, ОСОБА_1 просить звільнити її від сплати судового збору, а у разі, якщо суд зробить висновок про недоцільність звільнення від сплати судового збору, зменшити його розмір до мінімального. Клопотання мотивовано тим, що ОСОБА_1 з доходів має лише невелику пенсію, загальна сума доходу за 2020 рік становила 20 157,00 грн. Також у минулому році ОСОБА_1 отримала фінансову допомогу як особа з інвалідністю у сумі 2 247,00 грн. Також підтвердженням важкого майнового стану є те, що у справі ОСОБА_1 надається безоплатна вторинна правова допомога згідно доручення від 28 квітня 2021 року № 285, виданого Вінницьким місцевим центром. За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 була звільнена від сплати судового збору. До клопотання додано: копію довідки про доходи за 2020 рік № 0732 7472 932 1786/4806, видану ОСОБА_1 управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області; копію відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за 2020 рік; копію доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги від 28 квітня 2021 року. Тлумачення статті 136 ЦПК України та статті 8 Закону України «Про судовий збір» свідчить, що підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати, є врахування судом майнового стану сторони. Аналіз клопотання про звільнення від сплати судового збору свідчить, що вказані обставини, не можуть вважатись достатньою підставою для звільнення від сплати судового збору або його зменшення. Оскільки в жодній мірі не характеризують майновий стан ОСОБА_1 . До касаційної скарги не додано будь-яких доказів на підтвердження неможливості сплати судового збору та відсутності коштів призначених для сплати судового збору на момент подання касаційної скарги. Такими документами, наприклад, можуть бути довідки про доходи (зокрема і фіскальних органів), про склад сім`ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка фіскального органу про перелік розрахункових та інших рахунків, тощо. Тому у задоволенні клопотання слід відмовити. За таких обставин, особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно сплатити судовий збір. Відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви - 2020 рік) за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору становила 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно з підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду розмір судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми. Отже, ураховуючи характер спору та клопотання у скарзі, особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно сплатити судовий збір у розмірі 1 681,60 грн (840,80 грн * 200%). Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або сплачено до ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, код ЄДР: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), номер рахунку отримувача (стандарт IBAN): UA288999980313151207000026007; ККДБ: 22030102, найменування податку, збору, платежу: Судовий збір (Верховний Суд, 055). Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату. Окрім цього, 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-IX від 15 січня 2020 року. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Тлумачення вказаних норм ЦПК України свідчить, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково вказуватися у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Посилаючись у касаційній скарзі на підставу касаційного оскарження судового рішення на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), особа, яка подала касаційну скаргу, не указує щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. Окрім цього, ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на постанови Верховного Суду. Таким чином, особі, яка подала касаційну скаргу слід обґрунтувати підстави касаційного оскарження судових рішень у цій частині та зазначити відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України. У частині першій статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. З урахуванням викладеного, особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), обґрунтувати неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. У пункті 6 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено рішення (ухвала), що оскаржується. У Єдиному державному реєстрі судових рішень у справі № 128/3232/20 оприлюднено постанову Вінницького апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року Разом з тим, у касаційній скарзі та клопотанні (прохальній частині) касаційної скарги особа, яка її подала, просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2021 року. Особі, яка подала касаційну скаргу, слід конкретизувати касаційну скаргу та її прохальну частину щодо оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, а саме: зазначити правильну дату її ухвалення. Таким чином, ОСОБА_1 необхідно надати уточнену касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості учасників справи. Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Керуючись статтями 136, 185, 260, 390, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ: У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору або його зменшення відмовити. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 06 липня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року залишити без руху. Встановити для усунення недоліків строк десять днів з дня вручення цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали щодо подання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження або якщо наведені підстави для поновлення строку будуть визнані неповажними у відкритті касаційного провадження буде відмовлено. У разі невиконання у встановлений строк інших вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя В. І. Крат