Постанова 4873 № 910/12727/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "16" грудня 2021 р. Справа№ 910/12727/16 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Гарник Л.Л. суддів: Пантелієнка В.О. Полякова Б.М. секретар судового засідання Ковган О.І. за участю представників учасників справи відповідно до протоколу судового засідання від 16.12.2021 розглянувши апеляційні скарги Міністерства економіки України, Відкритого акціонерного товариства «Лізингова компанія «Украгромашінвест» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.06.2021 у справі № 910/12727/16 за заявою Приватного акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню підприємства оборонної промисловості та машинобудування "Укрпромпроект" до Державного підприємства "Український державний науково-технічний і проектний інститут промислових технологій" про банкрутство ВСТАНОВИВ: Провадження у справі №910/12727/16 про банкрутство Державного підприємства "Український державний науково-технічний і проектний інститут промислових технологій" (далі - ДП "Український державний науково-технічний і проектний інститут промислових технологій", боржник) порушено за заявою ПрАТ "Український інститут по проектуванню підприємства оборонної промисловості та машинобудування "Укрпромпроект" ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2016 за загальною процедурою відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції Закону України №4212-VI від 22.12.2011 (далі - Закон про банкрутство), цією ж ухвалою введено процедуру розпорядження майном боржника. Ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 31.10.2016 затверджено реєстр вимог кредиторів боржника, до якого включено грошові вимоги ТОВ "Трудовий колектив Державного підприємства "Український державний науково-технічний і проектний інститут промислових технологій" на суму 248 711,87 грн.; ПАТ "АК "Київводоканал" на суму 36 456,63 грн.; ТОВ "Дитячий оздоровчий заклад санаторного типу "Славутич" на суму 75 836 грн.; ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у місті Києві на суму 803 689, 99 грн.; ПрАТ "Український інститут по проектуванню підприємства оборонної промисловості та машинобудування "Укрпромпроект" на суму 26 912 609, 04 грн.; ТОВ "Елізір" на суму 27 410 330, 24 грн.; ВАТ "Лізингова компанія "Украгромашінвест" на суму 13 091 326, 34 грн.; ОСОБА_1 на суму 291 224, 76 грн.; ТОВ "Сіділайн" на суму 1 122 606, 45 грн.; окремо внесено до реєстру вимоги по заробітній платі на загальну суму 858 478, 07 грн. Справа розглядається на стадії ліквідаційної процедури, введеної постановою місцевого суду 15.01.2018 про визнання боржника банкрутом з призначення ліквідатором арбітражного керуючого Шкоди А.С., якого усунено від виконання обов`язків ліквідатора банкрута ухвалою місцевого суду 24.01.2019 з призначенням ліквідатором арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф.; ухвалою суду 30.09.2019 припинено повноваження ліквідатора Кучака Ю.Ф., призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Кандаурову А.П. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2018 вказану постанову господарського суду міста Києва від 15.01.2018 у справі № 910/12727/16 залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 24.07.2018 вказані постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2018 та постанову Господарського суду міста Києва від 15.01.2018 у справі №910/12727/16 залишено без змін. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2021 у справі № 910/12727/16: - закрито провадження у справі за заявою Приватного акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню підприємств оборонної промисловості та машинобудування «Укрпромпроект» про банкрутство Державного підприємства «Український державний науково-технічний і проектний інститут промислових технологій»; - припинено дію мораторію на задоволення вимог кредиторів; - припинено повноваження ліквідатора Державного підприємства «Український державний науково-технічний і проектний інститут промислових технологій» арбітражної керуючої Кандаурової Анни Павлівни. Судом першої інстанції взято до уваги те, що провадження у справі № 910/12727/16 про банкрутство ДП «Український державний науково-технічний і проектний інститут промислових технологій» триває понад три роки лише на стадії ліквідаційної процедури і за цей період, зокрема, задоволено лише трохи більше половини вимог кредиторів, визнаних судом, а саме: 37 346 290,69 грн. з 70 543 114,02 грн., отже норми Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" від 02.10.2019 № 145-IX (далі Закон № 145-ІХ) встановлюють обмеження в застосуванні Кодексу України з процедур банкрутства щодо процедур санації та ліквідації державних підприємств, у тому числі казенних підприємств, або акціонерних товариств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків, крім тих, що ліквідуються за рішенням власника протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, для забезпечення принципів розгляду справи впродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом і гарантування правової певності кредиторів, вимоги яких визнані судом і включені до реєстру вимог кредиторів, суд першої інстанції дійшов до висновку про закриття провадження у справі про банкрутство ДП «Український державний науково-технічний і проектний інститут промислових технологій» на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України. Судом прийнято до уваги правову позицію Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство, викладену у постанові від 10.12.2019р. у сраві № 906/1290/15. У зазначеній постанові зазначено, що "відсутність предмета спору" в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України означає припинення існування спірних правовідносин внаслідок певних обставин (оплати боргу, знищення предмета спору, скасування оспорюваного акта). Зазначене не виключає можливості припинення предмета спору на підставі законодавчого припису. В цьому випадку таким законодавчим приписом є вимоги пункту 2 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», які виключають застосування судової процедури ліквідації державних підприємств, у тому числі казенних підприємств, або акціонерних товариств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків, крім тих, що ліквідуються за рішенням власника протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом. З наведених підстав суд першої інстанції при постановленні оскарженої ухвали виходив з того, що ліквідаційна процедура може завершитися закриттям провадження у справі про банкрутство із застосуванням п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України. Міністерство економіки України звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.06.2021 у справі № 910/12727/16, в якій просить скасувати вказану ухвалу, направити справу № 910/12727/16 для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва. Відкрите акціонерне товариство «Лізингова компанія «Украгромашінвест» (далі - ВАТ «ЛК «Украгромашінвест») звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.06.2021 у справі № 910/12727/16, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, направити справу № 910/12727/16 для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва. Апеляційні скарги мотивовано порушенням судом першої інстанції ч. 3 ст. 65, п. 5 ч. 1 та ч. 2 ст. 90, Кодекс України з процедур банкрутства (далі КУПБ), п. 2 ч. 1 ст. 231, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України). Розглянувши апеляційні скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню, з наступних підстав. Пунктом 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ, який набрав чинності з 20.10.2019, установлено, що у справах про банкрутство державних підприємств, у тому числі казенних підприємств, або акціонерних товариств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків, не застосовуються судова процедура санації, крім тих, що задіяні у виконанні державного оборонного замовлення, виробництві, розробленні, модернізації, ремонті, обслуговуванні озброєння та військової техніки, та судова процедура ліквідації, крім тих, що ліквідуються за рішенням власника протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом. З прийняттям Закону № 145-ІХ втратив чинність Закон України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", положення якого поширювались на певне коло суб`єктів, що прямо визначені в цьому законі, а саме на юридичних осіб - об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, а також на юридичних осіб - об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, та були включені у відповідний перелік за цим законом. При цьому, щодо заборон на застосування процедур банкрутства щодо окремих суб`єктів, то положення Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" (в період його чинності) узгоджувались з нормами Господарського Кодексу України, а саме з положеннями частини третьої статті 214 (у редакції цієї статті станом до втрати чинності Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації"): процедури щодо неплатоспроможних боржників, передбачені цим Кодексом, не застосовуються до казенних підприємств; до державних підприємств, які відповідно до закону не підлягають приватизації, вказані процедури застосовуються в частині санації чи ліквідації лише після виключення їх у встановленому порядку з переліку об`єктів, що не підлягають приватизації. Водночас, норми пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ не містять винятків, окрім тих, що прямо визначені в цій нормі, щодо кола суб`єктів - Державних підприємств, на яких за цими нормами не поширюються відповідні заборони у застосуванні процедур санації та ліквідації у справі про банкрутство. А тому відсутність в пункті 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ прямої вказівки на збереження в ньому тих обмежень у застосуванні за колом суб`єктів, що були встановлені Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", виключає звуження кола суб`єктів - Державних підприємств, на яких поширюють свою дію положення пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ. Отже, не допускається звуження кола Державних підприємств, на яких поширюються визначені цими положення обмеження у застосуванні процедур санації та ліквідації, окрім тих винятків, які прямо визначені в пункті 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ. Тобто положення пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ - заборона у застосуванні процедури санації, не поширюється на Державні підприємства, що задіяні у виконанні державного оборонного замовлення, виробництві, розробленні, модернізації, ремонті, обслуговуванні озброєння та військової техніки; а заборона у застосуванні процедури ліквідації не поширюється на Державні підприємства, що ліквідуються за рішенням власника протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом. Враховуючи викладене, а також той факт, що в матеріалах справи відсутні докази належності Боржника до Державних підприємств, щодо яких пункт 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ встановлює винятки у застосуванні за суб`єктним складом, колегія суддів доходить висновку, що обмеження у застосуванні цих положень Закону - щодо заборони у застосуванні процедури ліквідації у справі про банкрутство, за суб`єктною ознакою не поширюються на боржника у даній справі. У цій справі потребує дослідженню та визначенню порядок застосування у справах про банкрутство пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ за темпоральною ознакою - беручи до уваги дату запровадження судової процедури, у якій перебував боржник на момент набрання чинності цим Законом. Судові рішення про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника та про застосування до нього процедури ліквідації за правилами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ухвалені як до введення в дію з 21.10.2019 КУПБ, так і до набрання чинності Законом № 145-ІХ з 20.10.2019. Також колегія суддів враховує, що положення пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ не містять прямої вказівки на закриття провадження у справах про банкрутство. Водночас ці положення допускають закриття провадження у такій справі на стадії судової процедури розпорядження майном із застосуванням наведених положень, у зв`язку з чим Суд зазначає про таке. Положеннями частини 4 Прикінцевих та Перехідних положень КУПБ запроваджений порядок подальшого здійснення провадження у справах про банкрутство за правилами КУзПБ незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Водночас, відповідно до статті 6 цього Кодексу законодавець не передбачив застосування у справі про банкрутство будь-яких інших процедур, окрім процедур розпорядження майном, санації боржника та ліквідації, на відміну від Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що передбачав окрім наведених процедур також і процедуру (можливість) укладення мирової угоди. Щодо передбачених КУПБ процедур, то відповідно до його преамбули цим нормативним актом встановлюються умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи. Такий порядок забезпечується, зокрема, застосуванням у справі про банкрутство окремих, однак послідовних та пов`язаних між собою судових процедур (стаття 6 КУПБ). Судова процедура розпорядження майном боржника, згідно із положеннями КУПБ, повинна забезпечити збереження активів, ефективне їх використання, аналіз фінансового стану боржника та прийняття рішення про щодо наступної процедури - санації або ліквідації (частина перша статті 44). Відповідно до частини першої статті 49 цього Кодексу у підсумковому засіданні суду у процедурі розпорядження майном боржника здійснюється перехід до наступної судової процедури (процедури санації, ліквідації) або закривається провадження у справі. Частиною третьою цієї статті КУПБ визначено, що у підсумковому засіданні господарський суд ухвалює, зокрема, рішення про закриття провадження у справі про банкрутство. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 90 КУзБ, господарський суд закриває провадження у справі про банкрутство, окрім наведених у цій статті, і в інших випадках, передбачених законом. З наведених підстав Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 18.11.2021 у справі № 1-24-7-5/297-06-7817 дійшов наступних висновків: - факт перебування боржника- державного підприємства у справі про банкрутство в процедурі розпорядження майном, незалежно від того за правилами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" або КУПБ було застосовано цю процедуру; - обставини неможливості завершення цієї справи про банкрутство на стадії розпорядження майном із застосуванням спеціальних норм законодавства про банкрутство (у разі їх встановлення); - заборона на застосування судових процедур санації чи ліквідації; в сукупності вказують на існування передбаченої пунктом 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ підстави для закриття провадження у цій справі про банкрутство - через законодавчі обмеження щодо застосування подальших - після розпорядження майном (стаття 49 КУзПБ) процедур санації та ліквідації до Державних підприємств (крім тих, для яких пунктом 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ встановлені винятки у забороні щодо застосування цих процедур). Отже, хоча норми пункту 9 частини першої статті 90 КУзПБ та пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України і не містять прямої вказівки на закриття провадження у справі про банкрутство з підстав обмеження у застосуванні подальших (після процедури розпорядження майном) процедур санації/ліквідації, проте застосування цих норм як підстав для закриття провадження у справі про банкрутство узгоджується із передбаченою законодавцем в частині першій статті 49 КУзПБ можливістю закрити провадження у справі про банкрутство у процедурі розпорядження майном через встановлені в пункті 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ обмеження у застосуванні подальших (після процедури розпорядження майном) судових процедур (стаття 49 КУзПБ). Аналогічної правової позиції, щодо можливості закриття судами провадження у справах про банкрутство боржників - Державних підприємств, наведена у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 917/1230/15 з посиланням на висновки в постанові Верховного Суду, ухваленій у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 10.12.2019 у справі № 906/1290/15. У цьому висновку враховується стала судова практика з відповідними висновками та правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 05.11.2019 у справі № 910/3704/13, від 12.12.2019 у справі № 923/382/14, від 19.12.2019 у справі № 50/155, від 26.05.2020 у справі № 922/1200/18, від 07.10.2020 у справі № 917/1230/15, від якої Суд не вбачає підстав відступати. Між тим, на відміну від справ про банкрутство державних підприємств, що перебували в процедурі розпорядження майном , у учасників проваджень у справах про банкрутство державних підприємств, які перебували в процедурі санації або ліквідації на час набрання чинності Законом, виникає неоднозначне розуміння щодо застосування пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" цього Закону № 145-ІХ, оскільки у цьому пункті відсутнє окреме застереження щодо правил його застосування за темпоральною ознакою - у справах про банкрутство, у яких на час набрання Законом № 145-ІХ вже були застосовані процедури санації та ліквідації . Так, незважаючи на можливість закриття провадження у справі у судовій процедурі розпорядження майном із застосуванням пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ (пункти 9.12, 9.13) ці норми, між тим, не містять ні прямої вказівки, ні передбачають можливості (як для процедури розпорядження майном у сукупності із застосуванням інших норм: статті 90, 96 КУзПБ, стаття 231 ГПК України тощо) закрити провадження у справах про банкрутство Державних підприємств, у яких, на момент набрання чинності Законом № 145-ІХ, тривають вже запроваджені судові процедури санації чи ліквідації. А тому в питанні тлумачення та застосування пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" цього Закону у справах про банкрутство державних підприємств, які перебували в процедурі санації або ліквідації на час набрання чинності Законом № 145-ІХ, колегія суддів виходить з висновків Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 18.11.2021 у справі № 1-24-7-5/297-06-7817 наступного змісту. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 11 ГПК України. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. Відповідно до частини одинадцятої статті 11 ГПК України забороняється відмова у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Консультативна рада європейських судів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень наголосила на тому, що судді повинні послідовно застосовувати закон. На думку ЄСПЛ, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria", заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява № 21722/11, § 170)). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, і роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996 ("Cantoni v. France", заява № 17862/91, § 31-32), "Вєренцов проти України" від 11.04.2013 ("Vyerentsov v. Ukraine", заява № 20372/11, § 65)). Отже, зміст пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ потребує тлумачення у справах про банкрутство Державних підприємств, які перебували в процедурі санації або ліквідації на час набрання чинності Законом, таким чином, щоб результат застосування вказаних норм відповідав засадам розумності та справедливості та узгоджувався з принципом верховенства права з урахуванням всіх його складників. Для досягнення такого тлумачення Суд, передусім, покладається на визначений у КУПБ порядок запровадження кожної із передбачених у справі про банкрутство процедур, їх зміст та мету, а також правила переходу від однієї процедури до наступної. Так, відповідно до КУПБ кожна судова процедура у справі про банкрутство містить правовий інструментарій (юридично значимі дії, рішення, правочини тощо), за допомогою якого досягається мета відповідної процедури. Зокрема, процедура судової санації запроваджується для превенції банкрутства та ліквідації боржника, його фінансового оздоровлення, а також задоволення вимог кредиторів шляхом додаткових заходів (реструктуризація боргів, реорганізація юридичної особи тощо) (частина перша статті 50 КУПБ). Ліквідаційна процедура спрямована, в першу чергу, на задоволення вимог кредиторів та виведення з ринку нерентабельних та неперспективних підприємств. Судові процедури застосовуються у справах про банкрутство шляхом прийняття судових рішень, з моменту набрання чинності яких, законодавець надає учасникам справи комплекс прав і обов`язків та запроваджує відповідні наслідки. При цьому, якщо КУПБ допускає перехід від однієї до іншої (наступної за цим Кодексом) процедури (від процедури розпорядження майном до санації та/або ліквідації, від санації до ліквідації, статті 49, 57 КУПБ тощо), то можливість повернення до попередньої процедури банкрутства, окрім як шляхом скасування у встановленому законом (ГПК України) порядку судового рішення про відкриття відповідної судової процедури у справі про банкрутство, правила КУПБ не містить. 9.17. Щодо судового рішення про застосування судової процедури у справі про банкрутство, що набрало чинності, в контексті застосування пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ Суд зазначає про таке. За правилами частини третьої статті 3 ГПК України, статті 58 Конституції України не допускається зворотна дія закону в часі Це правило застосовується із врахуванням принципу правової визначеності, який закріплений також і в статті 18 ГПК України, відповідно до частини першої якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Принцип правової визначеності, серед іншого (пункт 9.15) передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], No. 28342/95, ECHR 1999-VII). В основі принципу юридичної визначеності, як одного із істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися; та який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів. Суд у прийнятті цієї постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до принципу res judicata (пункт 62 рішення ЄСПЛ у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], No. 28342/95, ECHR 1999-VII), тобто поваги до остаточного рішення суду. Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд. Таким чином, вжиту законодавцем в нормі пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ лінгвістичну конструкцію "не застосовуються" щодо судових процедур санації та ліквідації, що передбачає обмеження на їх застосування у подальшому (тобто, коли їх ще не було застосовано), між тим не можна ототожнювати з "закриттям провадження", а відповідно не можна і розуміти як вказівку на припинення чинних процедур санації та ліквідації і з закриттям провадження у тих справах про банкрутство Державних підприємствах, щодо яких відповідні процедури вже були застосовані (відкриті) на час набрання чинності цим Законом. Зважаючи на викладене, Верховний Суд, формулюючи правову позицію щодо застосування нечітких та неоднозначних для їх застосування положень пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ за темпоральною ознакою, дійшов висновку, що на боржників - державних підприємств, до яких процедури санації/ліквідації у справах про банкрутство застосовані до набрання чинності Законом № 145-ІХ, положення його пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" не поширюються та не застосовуються як підстава для закриття провадження у відповідній справі про банкрутство, а провадження продовжується відповідно до застосованої у відповідній справі процедури, з урахуванням пункту 4 Прикінцевих та Перехідних положень КУзПБ. Правильність цих висновків підтверджується наступним. Застосування норм як нових (через зміни у законодавстві, які відбулись з прийняттям Закону № 145-ІХ - його положень в пункті 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення"), що не містять окремої вказівки щодо їх зворотної дії в часі, призведе до не передбаченого законом та не врегульованого ним втручання в ті правовідносини між їх учасниками (у спірних правовідносинах - між визнаними кредиторами та банкрутом на стадії ліквідації у справі про банкрутство, зокрема щодо задоволення вимог кредиторів за правилами спеціального закону про банкрутство), які виникли до цих змін - згідно з судовим рішенням (постановою про визнання банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури), яке не скасоване, набрало законної сили, є обов`язковим до виконання (стаття 18 ГПК України). При цьому, закриттям провадження у справі про банкрутство посеред триваючої процедури санації/ліквідації відбудеться втручання у наведені правовідносини тією мірою, що ці правовідносини залишаться без їх вирішення, що, в свою чергу, обумовить виникнення нових спорів, однак за відсутності їх правового врегулювання. Тобто закриття судової процедури банкрутства без її завершення та/або без переходу до іншої (передбаченої законом) судової процедури не вирішує, а ускладнює, передусім становище кредиторів боржника. Суд першої інстанції наведеного не врахував, неправомірно поширив на боржника у цій справі, що перебуває у процедурі ліквідації, застосованої до набуття чинності Законом № 145-ІХ, положення його пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення", а тому дійшов помилкового висновку в оскаржуваному рішенні про закриття провадження у справі про банкрутство боржника з урахуванням наведених положень Закону № 145-ІХ, неправомірно поширивши обмеження щодо застосування процедури ліквідації у справі про банкрутство як підставу для закриття провадження у справі про банкрутство боржника. Отже, враховуючи встановлені обставини справи, суду належало продовжити провадження у цій справі, яка має завершуватись, з урахуванням частини 4 Прикінцевих та Перехідних положень КУПБ, за правилами цього Кодексу у межах процедури ліквідації. З наведених підстав апеляційні скарги підлягають задоволенню, оскаржувана ухвала суду - скасуванню в частині закриття провадження у справі, припинення дії мораторію на задоволення вимог кредиторів та припинення повноважень ліквідатора з передачею справи для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва. Керуючись ст. ст. 269, 275-276, 280-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Міністерства економіки України, Відкритого акціонерного товариства «Лізингова компанія «Украгромашінвест» задовольнити частково. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.06.2021 у справі № 910/12727/16 скасувати в частині закриття провадження у справі, припинення дії мораторію на задоволення вимог кредиторів та припинення повноважень ліквідатора. Справу № 910/12727/16 передати для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва. В іншій частині ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.06.2021 у справі № 910/12727/16 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст складено 13.01.2022. Головуючий суддя Л.Л. Гарник Судді В.О. Пантелієнко Б.М. Поляков