Постанова Львівський апеляційний суд № 442/7186/20

Справа № 442/7186/20 Головуючий у 1 інстанції: Гарасимків Л.І. Провадження № 33/811/1916/21 Доповідач: Романюк М. Ф. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 січня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Романюка М.Ф., за участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 грудня 2020 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП, в с т а н о в и в: вищенаведеною постановою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 44-3 Кодексу України про адміністративне правопорушення та накладено на неї стягнення у вигляді штрафу, у розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в сумі 420 грн 40 коп. Згідно з постановою судді, 07.11.2020 о 15.00 год, в м. Дрогобичі, на площі Шевченка, ОСОБА_1 являючись продавцем магазину «Солодощі», перебувала на робочу місці без засобів індивідуального захисту, а саме без медичної маски, чим порушила абз. 4 п. 2 Постанови КМУ № 392 від 20.05.2020 та п.7 Постанови № 174 Головного державного санітарного лікаря України від 09.05.2020, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ст. 44-3 КУпАП. Не погоджуючись з даною постановою ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 грудня 2020 року та закрити провадження у справі на підставі п.1 ч 1 ст. 247 КУпАП. У поданій заяві просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 грудня 2020 року. В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що постанова суду першої інстанції винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що в протоколі про адміністративне правопорушення зазначено Постанову КМУ від 22.07.2020 № 641, а судом встановлено, що нею порушено абз.4 п.2 Постанови КМУ № 392 від 20.05.2020. Також зазначає, що до матеріалів справи не долучено доказів, передбачених ст. 251 КУпАП, на підтвердження обставин, викладених у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Графа " до протоколу додається " є пустою, жодним доказом, переліченим в постанові суду першої інстанції не є підтверджено. Крім того апелянт зазначає, що в протоколі неправильно вказана адреса її фактичного місця проживання. Підтвердженням її фактичного проживання є акт № 69 від 15.12.2021, складений головою правління ОСББ "Фортеця". Звертає увагу на те, що на час винесення постанови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 грудня 2020 року, п.2 Постанови КМУ від 20.05.2020 втратив чинність на підставі Постанови КМУ від 22.07.2020 №

641. Вважає, що притягнення її до адміністративної відповідальності за порушення норм закону, який втратив чинність є недопустимим. Щодо строку на апеляційне оскарження, покликається на те, що постанову Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 грудня 2020 року вона отримала 03 грудня 2021 року разом із матеріалами виконавчого провадження, відтак вважає що такий пропущений з поважних причин. Апелянт зазначає, що на адресу її місця проживання, так і на адресу місця реєстрації вищезазначені документи не надходили. У зв`язку з тим вона не могла вчасно відреагувати на матеріали виконавчого провадження та оскаржити постанову суду першої інстанції. Заслухавши особу, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що така підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. Доводи апелянта щодо поважності пропуску строку апеляційного оскарження є обґрунтованими. Суд вважає, що строк апеляційного оскарження пропущений апелянтом з поважних причин, а тому його слід поновити. Згідно положень ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. У відповідності до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до вимог ст. 245, 280 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, окрім іншого, є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин справи, вирішення її в точній відповідності з законом, тобто при розгляді справи суд повинен належним чином з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які встановлюються наявними у справі доказами, оцінка яких здійснюється відповідно до ст. 252 КУпАП. Разом з тим, за змістом ст.ст. 279, 280 КУпАП справа про адміністративне правопорушення має розглядатись суддею у межах тих обставин, які зазначені у протоколі про таке порушення. Суддя не має права у постанові за підсумками розгляду справи вказувати на обставини, які не зазначались у протоколі про адміністративне правопорушення, не відповідають протоколу, адже у цьому випадку він виходить за межі своєї компетенції, якою згідно з вимогами ст.ст. 213, 221 КУпАП є лише розгляд справи. Недотримання цих вимог порушує право на захист особи, що притягається до адміністративної відповідальності. Статтею 44-3 КУпАП передбачено відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами. Вказана норма КУпАП є бланкетною, тобто відсилає до нормативно-правових актів, які регулюють правила карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм та є обов`язковими для виконання. Відповідно до ст.ст.1, 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» карантин - це адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб. Карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України. Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації. У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності. Із наведеного слідує, що обов`язковими ознаками об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ст.44-3 КУпАП, є умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності), що свідчать про порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами. Згідно із ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Окрім цього, відповідно до змісту ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Розглянувши протокол про адміністративне правопорушення серії АПР18 № 705404 від 07.11.2020, суддя суду першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 , 07.11.2020 о 15.00 год., в м.Дрогобичі, на площі Шевченка, являючись продавцем магазину «Солодощі», перебувала на робочу місці без засобів індивідуального захисту, а саме без медичної маски, чим порушила абз. 4 п. 2 Постанови КМУ № 392 від 20.05.2020 та п.7 Постанови № 174 Головного державного санітарного лікаря України від 09.05.2020, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ст. 44-3 КУпАП. Всупереч наведеному, як вбачається із протоколу про адміністративне правопорушення серії АПР18 № 705404 від 07.11.2020, 07.11.2020 о 15.00 год., в м.Дрогобичі, на площі Шевченка, являючись продавцем магазину «Солодощі», ОСОБА_1 будучи на робочому місці в магазині перебувала без засобів індивідуального захисту, а саме без медичної маски, чим порушила вимоги п.п.1 п.10 Постанови КМУ № 641 від 22.07.2020, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ст. 44-3 КУпАП. Як вбачається з оскаржуваної постанови суддя суду першої інстанції визнав ОСОБА_1 винною у порушенні порушила абз. 4 п. 2 Постанови КМУ № 392 від 20.05.2020 та п.7 Постанови № 174 Головного державного санітарного лікаря України від 09.05.2020. Постанова судді повинна містити, крім іншого: опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення (ч. 2 ст. 283 КУпАП). Ухвалюючи своє рішення, суддя суду першої інстанції не дотримався вимог закону, а саме не дослідив безпосередньо в судовому засіданні та не виклав у постанові наявні у матеріалах цієї справи докази щодо фактичних обставин справи ознакам правопорушення, зазначеним у протоколі про адміністративне правопорушення, не обґрунтував і не умотивував належним чином свої висновки у процесуальному рішенні з приводу зміни нормативного акту та об`єктивної сторони правопорушення de jure. Обґрунтованість судового рішення означає відповідність висновків судді у постанові фактичним обставинам, які підлягають доказуванню у справі, і винесення обґрунтованої постанови є результатом пізнання суддею цих обставин, які в обов`язковому порядку повинні бути підтверджені доказами (ч. 1 ст. 251 і ст. 280 КУпАП). При цьому суддя при розгляді справи зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність тощо, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 280 КУпАП). Обґрунтовувати свої висновки суддя може лише на тих доказах, які він безпосередньо досліджував у судовому засіданні у порядку, передбаченому ст. 279 КУпАП. Суддя суду першої інстанції у своїй постанові самостійно визначив нормативний акт - абз. 4 п. 2 Постанови КМУ № 392 від 20.05.2020 та п.7 Постанови № 174 Головного державного санітарного лікаря України від 09.05.2020, який нібито порушила ОСОБА_1 , але відомості про який відсутні у протоколі про адміністративне правопорушення серії АПР18 № 705404 від 07.11.2020. При цьому суддя не зробив жодного висновку щодо порушення ОСОБА_1 п.п.1 п.10 Постанови КМУ № 641 від 22.07.2020, який навпаки вказаний у цьому протоколі, що, крім іншого, прямо суперечить «принципу правової визначеності», закріпленому у численних рішеннях ЄСПЛ (п. 31 рішення від 28.10.2003 у справі «Ракевич проти Росії» (Rakevich v. Russia), заява № 589973/00); п. 109 рішення від 13.12.2001 у справі «Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови» (Metropolitan Church of Bessarabia v. Moldova), заява № 45701/99); п. 54 рішення від 23.09.1998 у справі «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» (Steel and Others v. the United Kingdom), згідно яких «закон має бути доступним та передбачуваним, що стосується його наслідків, тобто вираженим із достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку». «Національне законодавство має з достатньою чіткістю визначати межі та спосіб здійснення відповідного дискреційного права, наданого органам влади, щоб забезпечувати громадянам той мінімальний рівень захисту, на який вони мають право згідно з принципом верховенства права в демократичному суспільстві» (п. 33 рішення від 15.11.1996 у справі «Доменічіні проти Італії» (Domenichini v. Italy), Reports 1996-V). На національному рівні Конституцій Суд України (далі - КСУ) в своєму рішенні від 29.06.2010 у справі № 17-рп/2010 за конституційним поданням Уповноваженого ВРУ з прав людини зазначив, що «одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями» (абз. 3 п.п. 3.1 п. 3), а у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 той же Суд вказав, що «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі» (абз. 2 п.п. 5.4 п. 5). Незважаючи на те, що у протоколі зазначений п.п.1 п.10 Постанови КМУ № 641 від 22.07.2020, який діяв на час вчинення правопорушення і розгляду справи в суді, суддя суду першої інстанції на власний розсуд конкретизував зміст протоколу і визначив інший нормативний акт, а саме абз. 4 п. 2 Постанови КМУ № 392 від 20.05.2020 та п.7 Постанови № 174 Головного державного санітарного лікаря України від 09.05.2020, застосувавши абз. 4 п. 2 Постанови КМУ № 392 від 20.05.2020, який втратив чинність на підставі Постанови КМУ № 641 від 22.07.2020, чим порушив вимоги ч. 1-3 ст. 8 КУпАП, згідно яких особа, яка вчинила правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення, провадження в справах ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення. Відповідно ст. 94 Конституції України, закони стають обов`язковими та набувають законної сили негайно після офіційного прийняття й опублікування тексту закону, якщо інше не передбачено самим законом. При цьому набуття законом чинності означає, що із цього моменту ним повинні керуватися, виконувати його й дотримуватися всі юридичні та фізичні особи. Загальновизнаним є і те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше. Тому втрата законом чинності означає, що із цього моменту він не може застосовуватися. Конституція України, закріпивши у ч. 1 ст. 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Закріплений принцип неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів узгоджується з міжнародно-правовими актами, зокрема Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (ст. 15), Конвенцією про захист прав і основних свобод людини (ст. 7). Тобто, щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього. Актом, який пом`якшує відповідальність за адміністративне правопорушення є акт, що виключає з санкції більш суворі стягнення або додаткові стягнення. Згідно усталеної судової практики ЄСПЛ (рішення від 30.05.2013 у справі «Малофєєва проти Росії» (Malofeyeva v. Russia), заява № 36673/04); рішення від 20.09.2016 у справі «Карелін проти Росії» (Karelin v. Russia), заява № 926/08) у випадку, «коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом). З огляду на викладене постанову судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 грудня 2020 року слід скасувати. Згідно з п.7 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу. Пункт 7 частини першої статті 247 КУпАП не містить положень про наявність у суду повноважень щодо встановлення обставин вчинення адміністративного правопорушення, наявності вини особи у його вчиненні у разі закриття провадження про адміністративні правопорушення. Відповідно до ч.2 ст.38 КУпАП якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначені у частинах третій - шостій цієї статті. Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення АПР18 № 705404 від 07.11.2020 подія мала місце 07 листопада 2020 року і правопорушення, передбачене ст.44-3 КУпАП не є триваючим, тому на даний час закінчилися строки накладення адміністративного стягнення. Оскільки на момент перегляду справи судом апеляційної інстанції закінчилися передбачені ч.2 ст. 38 КУпАП строки накладення адміністративного стягнення, а постанова судді підлягає скасуванню, на ОСОБА_1 не може бути накладене стягнення й провадження у справі щодо ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі п.7 ст. 247 КУпАП. З огляду на викладене апеляційну скаргу слід задоволити частково, постанову судді скасувати, а справу закрити на підставі п.7 ст. 247 КУпАП в зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП. Керуючись ст.ст. 38, 247, 294 КУпАП, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: поновити особі, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 строк апеляційного оскарження постанови судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 грудня 2020 року. Апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 задоволити частково. Постанову судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 грудня 2020 року, якою ОСОБА_1 , визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП - скасувати. Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 44-3 КУпАП - закрити на підставі п.7 ст.247 КУпАП у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст.38 КУпАП. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Романюк М.Ф.