Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/4708/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 січня 2022 р.м. ОдесаСправа № 400/4708/21 Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції: м. Миколаїв; Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції: 13.09.2021 року; Головуючий в 1 інстанції: Брагар В. С. П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Єщенка О.В. суддів Димерлія О.О. Крусяна А.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року по справі за адміністративним позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з додатковою відповідальністю "Оріон-Авто" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,- В С Т А Н О В И В: Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Оріон-Авто" суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 131992,1 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1689,6 грн. В обґрунтування позову зазначено, що у поданому звіті форми №10-ПІ за 2020 рік Товариством зазначено про середньооблікову кількість штатних працівників облікового складу (рядок 01) у 2020 році 253 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок 02) 8 осіб; кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (рядок 03) 10 осіб. Таким чином, аналіз наведеної інформації свідчить про не виконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, передбаченого Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», у 2020 році, а саме не забезпечення підприємством працевлаштування осіб з інвалідністю на двох вакантних посадах. На переконання позивача, підприємство, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, є таким, що не виконало вимоги ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а відтак має нести відповідальність у вигляді нарахування адміністративно-господарських санкцій та пені за затримку термінів сплати цих санкцій. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Проаналізувавши положення Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», суд першої інстанції виходив з того, що в обов`язок підприємства, яке використовує найману працю, покладено: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення особи з інвалідністю до підприємства або звернення особи з інвалідністю до державної служби зайнятості (з подальшим направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії). Виходячи з того, що підприємство не зобов`язане самостійно здійснювати пошук осіб з інвалідністю для їх працевлаштування, судом першої інстанції враховано, що пошук підходящої роботи для особи з інвалідністю здійснює державна служба зайнятості. У зв`язку із чим, судом першої інстанції звернуто увагу на те, що обов`язок роботодавця стосовно подання повної і своєчасної інформації про попит на робочу силу (вакансії) реалізується у визначеному порядку. Керуючись положеннями Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, та Інструкції щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів» (в редакціях, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин), судом також враховано, що обов`язок роботодавця виділяти та створювати робочі місця для осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, кореспондується із повідомленням уповноважених органів про наявність вакансій (шляхом подання звіту форми 3-ПН), за наслідками розгляду яких компетентні органи направляють на підприємство осіб з інвалідністю для працевлаштування. Звіт форми №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, де датою відкриття є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладено новий трудовий договір з найманим працівником. З огляду на те, що матеріалами адміністративної справи підтверджується виконання відповідачем у спірному періоді нормативу із працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом інформування центру зайнятості про відкриття відповідних вакансій та попит на робочу силу (вакансії), суд першої інстанції вирішив, що позивачем не доведено вчинення відповідачем правопорушення, що є підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені. В апеляційній скарзі Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати судове рішення та прийняти нове про задоволення позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянтом зазначено, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки нормам законодавства, що регулює спірні правовідносини, та обставинам справи і помилково не враховано, що на позивача покладено обов`язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю. Обов`язок з інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць виникає у роботодавця з моменту виникнення у нього потреби (попиту) у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, а відтак обов`язку з інформування центра зайнятості про наявність вільних робочих місць передує виконання (здійснення) роботодавцем заходів щодо виділення та створення ним робочих місць (вакансій) для працевлаштування осіб з інвалідністю. При цьому, апелянт вказує, що обов`язок державної служби зайнятості щодо надання допомоги у підборі необхідних працівників поширюється тільки на тих безробітних громадян, хто перебуває у неї на обліку як безробітні. Надання допомоги у підборі необхідних працівників з числа тих, хто перебуває у неї на обліку не може бути рівнозначним обов`язку роботодавців з самостійного виявлення і підбору осіб з інвалідністю для працевлаштування в рахунок нормативу відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Спеціальними нормами вказаного закону чітко визначено, що до обов`язків роботодавців стосовно забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю фактично віднесено укладення трудового договору з особою з інвалідністю, а відтак підприємство, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю за рік є меншою, ніж установлено нормативом, є таким, що вимоги ст. 19 «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» не виконало. З огляду на те, що у спірному періоді відповідач не виконав вимог закону щодо дотримання нормативу робочих місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю, пред`явлений позов про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені є цілком обґрунтованим і у суду першої інстанції були всі правові підстави для його задоволення у повному обсязі. У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з додатковою відповідальністю "Оріон-Авто" посилається на необґрунтованість доводів апелянта, правильність висновків суду першої інстанції та відсутність обставин для скасування судового рішення. Враховуючи, що судове рішення ухвалено у порядку спрощеного (письмового) провадження, а також необґрунтованість клопотання відповідача про розгляд справи за участю сторін, наявність заяв по суті справи та відсутність необхідності заслуховування усних пояснень учасників, колегія суддів вважає за можливе продовжити розгляд справи без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 311 КАС України. Судом першої інстанції з`ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, відповідачем 24.02.2021 року подано до Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт форми №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік. За даними звіту середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) на підприємстві становить 253 особи, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становить 8 осіб; кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», становить 10 осіб; фонд оплати праці штатних працівників визначено на рівні 16697 тис.грн.; середньорічна заробітна плата штатного працівника визначена у сумі 66 тис.грн.; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів 0 грн. Судом першої інстанції також з`ясовано, що протягом 2020 року Товариство зверталось до міського центру зайнятості із звітністю форми 3-ПН з інформацією про наявні вакансії та можливість їх заміщення особами з інвалідністю. Так, апеляційним судом встановлено, що Товариством з додатковою відповідальністю "Оріон-Авто" подавались звіти форми 3-ПН з інформацією про наявні 2 вакансії (за даними деяких звітів Товариство зазначало про попит робочих місць у більшій кількості), заміщення яких можливе особами з інвалідністю, 05.12.2019 року, 12.12.2019 року, 20.12.2019 року, 23.01.2020 року, 30.01.2020 року, 03.02.2020 року, 07.02.2020 року, 06.02.2020 року, 15.02.2020 року, 20.02.2020 року, 10.06.2020 року, 23.07.2020 року, 11.08.2020 року. Разом з цим, враховуючи відомості звітності за формою №10-ПІ, позивач дійшов висновку про те, що у 2020 році відповідач не виконав норматив щодо працевлаштування на роботу 2 осіб з інвалідністю. Виходячи з встановленого правопорушення, до сплати позивач розрахував адміністративно-господарські санкції, з урахуванням пені за затримку їх сплати, у загальному розмірі 133681,7 грн. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного. За правилами ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 року №875-XII з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю. Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 18 Закону України від 21.03.1991 року №875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 5, 9, 10, 11 ст. 19 Закону України від 21.03.1991 року №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю. Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку. Норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону. У ст. 20 Закону України від 21.03.1991 року №875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України. В контексті спірних правовідносин слід враховувати, що відповідно до положень п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 року №5067- роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію, у тому числі про попит на робочу силу (вакансії). Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року №316 затверджено Форму звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)». За приписами п. 5 Порядку, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року №316, Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Аналіз наведених норм показав, що на підприємства, установи та організації покладається обов`язок зі створення спеціальних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Такий обов`язок реалізується сукупністю заходів роботодавця: виділення робочих місць для осіб з інвалідністю; звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць; працевлаштування осіб з інвалідністю, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості. При цьому, працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування осіб з інвалідністю. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі, спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця; звіт форми №3-ПН, що подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. У зв`язку із чим, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Таким чином, передбачена ч. 1 ст. 20 Закону України від 21.03.1991 року №875-XII міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 18 Закону №875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 17, ч. 1 ст. 18, ч.ч. 2, 3, 5 ст. 19 Закону №875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулась до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості. Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та дослідження обставин справи, апеляційний суд враховує, що підставою для звернення із цим позовом є не виконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у звітному 2020 році у кількості 2 осіб. При цьому, позивач виходив з відомостей Звіту форми №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік, поданого відповідачем до Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Як свідчать ці дані, підприємством забезпечено працевлаштування у штаті працівників вісім осіб з інвалідністю при нормативі десять штатних посад. Визначаючи міру відповідальності відповідача у спірних правовідносинах, позивач посилається на фактичне не працевлаштування підприємством повної кількості осіб з інвалідністю задля досягнення нормативу. Зауважень з приводу вжитих відповідачем заходів щодо працевлаштування підприємством у зв`язку із попитом на робочу силу відповідних громадян позивачем не висувається. Виходячи з того, що відповідачем вжито належних заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, ці заходи відповідають чинному законодавству та направлені на забезпечення нормативу робочих місць у звітному періоді, доказів неправомірних дій підприємства щодо безпідставної відмови у прийнятті осіб на роботу чи інших обставин, які б свідчили про можливі порушення законодавства відповідачем, позивачем не представлено, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення. Враховуючи наведене, оскільки висновки суду відповідають нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та обставинам справи, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідно до вимог ст. 316 КАС України підлягає залишенню без змін. Відповідно до приписів ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Керуючись ст.ст. 139, 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Головуючий-суддя: О.В. Єщенко Судді: О.О. Димерлій А.В. Крусян