Постанова 4850 № 200/1377/21-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 січня 2022 року справа №200/1377/21-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 року у справі № 200/1377/21-а (головуючий суддя І інстанції - Куденков К.О.), складене в повному обсязі 01 липня 2021 року в м. Слов`янськ Донецької області за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просить: - визнати протиправним і скасувати рішення № 361 від 24.09.2020 і від 23.12.2020 щодо відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за список № 1; - зобов`язати зарахувати період роботи з 13.10.2008 по 31.12.2011 і з 01.01.2012 по 23.09.2020, як стаж роботи на пільгових умовах за списком №1; - зобов`язати переглянути заяву від 23.09.2020 та додаткову заяву від 18.12.2020 і призначити пенсію на пільгових умовах відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за списком № 1 з моменту подання першої заяви про призначення пенсії, тобто з 23.09.2020. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 року замінено відповідача по справі Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області на правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 року відмовлено у задоволені позовних вимог. Не погодившись з судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу та посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначила, що рішення управління про відмову у призначенні пенсії по стажу є протиправним, у зв`язку із не зарахуванням до пільгового стажу спірних періодів роботи. Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином. Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується з копією паспорта громадянина України НОМЕР_1 , виданого 14.04.2000. За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 № 835 від 23.09.2020 про призначення пенсії за вислугу років УПФУ прийняло оскаржуване рішення від 24 вересня 2020 року № 361 про відмову в призначенні пенсії. Вказаним рішенням позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років, оскільки не можливо зарахувати до пільгового стажу: - довідку №01-17/1245 від 11.09.2020, оскільки посада молодша медична сестра рентгенологічного кабінету не відноситься до Переліку посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 (із змінами); - довідку №01-11/874 від 14.09.2020, оскільки до Списку №1 розділу XIX Постанови Кабінету Міністрів України №36 від 16.01.2003 відносяться молодші спеціалісти з медичною освітою, зайняті у відділеннях інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок), згідно з дипломом серії НОМЕР_2 заявниця має освіту по спеціальності «Технологія приготування їжі», та присвоєна кваліфікація технік-технолог. Зазначено, що на дату звернення - 23.09.2020 заявниця досягла повних 56 років, загальний страховий стаж (неповний) - 29 років 1 місяць 23 дні. Пільговий стаж відсутній. Тому Управління позбавлене можливості встановити право ОСОБА_1 на пенсію за вислугу років відповідно до п. 2-1, п.16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Також роз`яснено, що право на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 отримає після досягнення пенсійного віку - 60 років та за наявності страхового стажу не менше 34 років. За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 08.12.2020 на допризначення пенсії у зв`язку з наданими додатковими документами відповідно до Закону України «Про «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» УПФУ прийняло рішення від 9 грудня 2020 року № 513 про відмову в допризначенні пенсії . Вказаним рішенням позивачу відмовлено в призначенні пенсії. Роз`яснено, що УПФУ позбавлене можливості встановити право ОСОБА_1 на перерахунок пенсії «Допризначення у зв`язку з наданими додатковими документами», оскільки пенсія ще не призначена. Не погодившись з відмовою у призначенні пенсії позивач звернулась до суду з даним позовом за захистом своїх прав. Приймаючи спірну постанову суд першої інстанції що управління діяло правомірно при відмові у призначенні позивачу пенсії у зв`язку з відсутністю пільгового стажу. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Відповідно до статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі Закон №1788-ХІІ) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV). Частиною 1 статті 114 Закону №1058-IV визначено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті Так, у відповідності до пункту 2 ч. 2 ст. 114 зазначеного Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року. За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок. Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Статтею 62 Закону № 1788-XII встановлено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок № 637), у пунктах 1 та 2 якого зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи. У той же час, пунктом 20 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Отже, системний аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Однак, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, або трудова книжка відсутня, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Відповідно до п.1, 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого Постановою КМ України № 442 від 01.08.1992 (далі - Порядок №442), атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров`я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому. Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації, в строки, передбачені колективним договором, але не рідше ніж один раз на п`ять років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації. Згідно з п. 10 Порядку №442, результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до списків №1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих. Відповідно до п.3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України №383 від 18.11.2005 року (далі - Порядок №383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92. Так, зокрема, до Розділу XXIV «Охорона здоров`я та соціальна допомога» Списку №2 виробництв, цехів, професій і посад і показників з шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких надає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 № 36, внесено посаду «молодша медична сестра з догляду за хворими, яка безпосередньо обслуговує хворих у рентгенівських відділеннях (кабінетах)». Позивачем до суду надана трудова книжка НОМЕР_3 , в якій наявні записи щодо роботи позивача: з 13.10.2008 по 31.12.2011 в Міський лікарні № 3 м. Маріуполя на посаді молодшої медичної сестри рентгенологічного відділення; з 01.01.2012 по 31.10.2013 в Комунальному закладі «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3 м. Маріуполя» на посаді молодшої медичної сестри рентгенологічного відділення; з 01.11.2013 по 01.01.2014 в Комунальному закладі Маріупольської міської лікарні № 2 на посаді молодшої медичної сестри рентген. відділення; щодо переведення позивача 01.01.2014 на посаду молодшої медичної сестри рентген служби консультативно-діагностичного центру; щодо переведення позивача з 11.01.2019 на посаду молодшої медичної сестри з догляду за хворими рентгенологічного відділення стаціонарного відділення променевої діагностики в Комунальному закладі охорони здоров`я «Обласна лікарня інтенсивного лікування м. Маріуполь». Також наявний запис від 02.01.2019 щодо зміни назви посади «молодша медична сестра рентгенслужби КДЦ» на «молодша медична сестра з догляду за хворими рентгенслужби КП». Тобто, трудовою книжкою підтверджено працю позивача у зазначений період за професією, що передбачена Списком №

2. Відповідно до копії довідки № 01-11/874 від 14.09.2020 виданої Комунальним некомерційним підприємством Маріупольської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3 м. Маріуполя» ОСОБА_1 працювала в Міській лікарні № 3 м. Маріуполя Донецької області з 13.10.2008 до 31.12.2011 на посаді молодшої медичної сестри рентгенологічного відділення. Звільнена по переводу в Комунальний заклад «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3 м. Маріуполя» і прийнята по переводу з 01.01.2012 до 31.10.2013 на посаді молодшої медичної сестри рентгенологічного кабінету. Звільнена по переводу в Комунальний заклад «Маріупольська міська лікарня № 2». У копії довідки від 11.09.2020 № 01-17/1245 Комунального некомерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольське територіальне медичне об`єднання здоров`я дитини та жінки» про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних зазначено, що ОСОБА_1 працювала повний робочий день в міській лікарні № 3 м. Маріуполя і за період з 13.10.2008 по 31.12.2011 виконувала обслуговування хворих в рентген відділенні за посадою молодшої медичної сестри, що передбачена Списком № 1 розділ ХІХ. Також позивач надала до суду копію довідки від 20.10.2020 № 2044/01-10-вих Комунального некомерційного підприємства «Обласна лікарня інтенсивного лікування м. Маріуполь» в якій зазначено, що ОСОБА_1 - 01.11.2013 прийнята на посаду молодшої медичної сестри рентгенологічного відділення; - 01.01.2014 переведена на посаду молодшої медичної сестри рентген служби консультативно-діагностичного центру; - 02.01.2018 Консультативно-діагностичний центр перейменовано на «Консультативна поліклініка»; - 02.01.2018 назва посади «молодша медична сестра рентген служби КДЦ» змінено на «молодша медична сестра з догляду за хворими рентген служби консультативної поліклініки» відповідно штатного розпису на 01.01.2018; - 11.02.2019 переведена на посаду молодшої медичної сестри з догляду за хворими рентгенологічного відділення стаціонару відділення променевої діагностики. Також зазначено, що ОСОБА_1 працює по теперішній час. Відповідно до копії посвідчення № 307 Маріупольської міської лікарні № 3 про присвоєння кваліфікації молодшої медичної сестри установлено, що ОСОБА_2 з 10.09 по 20.12.2009 на базі Маріупольської міської лікарні № 3 пройшла курси підготовки молодшої медичної сестри за 10 годинною програмою. Посвідчення видане 23.12.2009. Крім того позивач надала до суду копію посвідчення № 267 КЗОЗ «Обласна лікарня інтенсивного лікування м. Маріуполь» про присвоєння кваліфікації молодшої медичної сестри відповідно до якого ОСОБА_1 з 08.07 по 18.07.2019 на базі КЗОЗ «Обласна лікарня інтенсивного лікування м. Маріуполь» пройшла курс підготовки молодшої медичної сестри за 10 годинною програмою. Посвідчення видане 18.07.2019. Пунктом 4.2 Порядку №383 встановлено, що результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умов і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація. Крім того позивач надала до суду копію документів: наказ від 20.01.2017 № 57 Комунального закладу охорони здоров`я «Обласна лікарня інтенсивного лікування м. Маріуполь» про допуск до роботи з ІІІ і віднесенні до категорії «А» співробітників рентгенологічної служби; наказ від 25.06.2010 № 343 Комунального закладу «Маріупольська міська лікарня № 2» про підсумки атестації робочих місць за умовами праці; а також протокол результатів ІДК медичного персоналу за 1 квартал 2014 року. Окрім того, як вбачається позивач з 13.10.2008 року і по теперішній час працює на посаді молодшої медичної сестри з догляду за хворими в рентгенологічному відділенні та виконувала роботи з догляду за хворими, постійно перебувала в зоні іонізуючого квантового гама-випромінювання, шумового навантаження, інтелектуальної та емоційної напруженості, надавала допомогу в проведенні скопічних та графічних рентгенодосліджень пацієнів. Тобто, позивач, з 13.10.2008 працюючи на посаді молодшої медичної сестри по догляду за хворими перебувала і перебуває під впливом шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан її здоров`я, а також на її нащадків як тепер, так і в майбутньому, що дає їй право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до Списку №2. Враховуючи те, що на час звернення за призначенням пенсії позивачці виповнилось 55 років, її страховий стаж становив більше 29 років (за необхідних 25 років), в тому числі стаж за Списком № 2 - більше 10 років (за необхідних 10 років, враховуючи період), тому вона набула право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення відповідача від № 361 від 24 вересня 2020 року про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати позивачу період роботи з 13.10.2008 по 22.09.2020 до пільгового стажу за Списком №2 та призначити ОСОБА_1 пільгову пенсію за Списком №2 з 23.09.2020. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99). Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду попередньої інстанції. Відповідно до положень ч.1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 року у справі № 200/1377/21-а- скасувати. Прийняту нову постанову. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити. Скасувати рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 361 від 24.09.2020 року «Про відмову у призначенні пенсії». Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 13.10.2008 по 22.09.2020 до пільгового стажу за Списком №2 та призначити ОСОБА_1 пільгову пенсію за Списком №2 з 23.09.2020. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 10 січня 2022 року. Судді А.В. Гайдар А.А. Блохін Т.Г. Гаврищук