Постанова Миколаївський апеляційний суд № 489/6116/19

05.01.22 22-ц/812/172/22 МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 489/6116/19 Провадження № 22-ц/812/172/22 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 січня 2022 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах : головуючого Темнікової В.І., суддів Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В., із секретарем судового засідання Лівшенком О.С., за участі представника Заводського ВДВС - Щербатюка А.І., заявниці ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою начальника Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Романчука Сергія Миколайовича, на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 листопада 2021 року, постановлену під головуванням судді Рум?янцевої Н.О., в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),- В С Т А Н О В И В : В вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою, в якій просила визнати незаконною бездіяльність начальника Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Романчука С.М.; зобов`язати його вжити передбачених законодавством заходів щодо відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 24.11.2020 по справі № 4896116/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину. Скаргу мотивувала тим що, 24 листопада 2020 року Ленінський районний суд м. Миколаєва видав виконавчий лист по справі №489/6116/19 за рішенням про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, яким суд вирішив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 частки від усіх видів доходу ( заробітку) щомісячно, починаючи з 12.11.2019 і до закінчення терміну навчання 29.12.2020. В квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулась з заявою в виконавчу службу Заводського відділу з заявою про відкриття виконавчого провадження. 23 квітня 2021 року вона отримала повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від державного виконавця Тимченко А.Р., на підставі п. п 2, 6 ч. 4 статті 4 Закону «Про виконавче провадження». При повторній подачі виконавчого листа виконавцеві, 06.05.2021 року вона знов отримала повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від державного виконавця Тимченко А.Р. на підставі п. 2 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», а також їй було роз`яснено виконавцем, що вона пропустила строк пред`явлення виконавчого листа до виконання. 22 червня 2021 року ОСОБА_1 отримала ухвалу Ленінського районного суду міста Миколаєва про відмову у поновленні строку пред`явлення виконавчого листа до виконання з обґрунтуванням того, що стягувачем не було пропущено строк пред`явлення виконавчого листа до виконання, кінцевим терміном якого зазначене 23.11.2023. При наступному пред`явленні виконавчого листа та ухвали суду до Заводського відділу ДВС вона отримала 28.08.2021 повідомлення державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження». Після оскарження дій державного виконавця начальнику відділу ДВС 23.11.2021 вона отримала відповідь про те, що рішення державних виконавців про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання на підставі п. 2 ч. 4 ст. 4 Закону України про виконавче провадження відповідають закону, оскільки виконавчий лист пред`явлено до примусового виконання після 29.12.2020 року, а зазначення судом іншого строку пред`явлення його до виконання ( до 23.11.23) не має правового значення, оскільки строк пред`явлення виконавчих документів до виконання встановлено імперативною нормою закону й не може бути змінено судом. Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 листопада 2021 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) задоволено. Визнано бездіяльність Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа № 489/6116/19, виданого Ленінським районним судом міста Миколаєва 24.11.2020, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання повнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 частки від усіх видів доходу (заробітку) щомісячно, починаючи з 12.11.2019 року і до закінчення терміну навчання 29.12.2020 року - неправомірною. Зобов`язано Заводський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вжити заходів щодо примусового виконання рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 08 липня 2020 року у справі № 489/6116/19 (провадження № 2/489/923/20), на підставі виконавчого листа, виданого Ленінським районним судом міста Миколаєва 24.11.2020, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання повнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 частки від усіх видів доходу (заробітку) щомісячно, починаючи з 12.11.2019 року і до закінчення терміну навчання 29.12.2020 року. Не погодившись із вказаною ухвалою суду, начальник Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Романчук С.М. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12.11.2021 та постановити нове рішення про відмову у задоволені скарги. В апеляційній скарзі зазначає, що дійсно, 23.04.2021 державним виконавцем Тимченко А.Р. та 20.08.2021 головним державним виконавцем Тищенко О.В. винесено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без виконання згідно з якими, у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа до виконання ОСОБА_1 повертався без прийняття до виконання виконавчий лист по справі №489/6116/19 про стягнення аліментів з ОСОБА_2 . Не погоджуючись з такими рішеннями державних виконавців, 03.09.2021 ОСОБА_1 подано до начальника Заводського відділу ДВС у м. Миколаєві міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) скаргу на вказані рішення державних виконавців. За результатом розгляду скарги, 21.09.2021 ОСОБА_1 листом №64686/107-36/Н направлено відповідь про відмову у задоволенні скарги та скасуванні рішень державних виконавців про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання з одночасним обґрунтуванням прийнятого рішення. Так, ОСОБА_1 роз`яснено, що п. 2 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо стягувачем пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання. Згідно з ч. 3 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, втрати годувальника тощо може бути пред`явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі. Таким чином, оскільки період на який присуджені платежі (аліменти) закінчився 29.12.2020, одночасно з цією датою закінчився й строк пред`явлення виконавчого листа до виконання. Відповідно, рішення державних виконавців про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання на підставі п. 2 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» відповідають закону, оскільки виконавчий лист пред`явлено до примусового виконання після 29.12.2020. Висновок суду про те, що виконавчий документ підлягає пред`явленню в строк зазначений у ньому (в даному випадку до 23.11.2023) суперечить положенням ч. 3 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» та, відповідно, не має правового значення, оскільки як зазначено вище, строк пред`явлення виконавчих документів до виконання встановлено імперативною нормою закону й не може бути змінено судом. Крім того, за умовами ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», на перебіг строку пред`явлення виконавчого документа не впливають обставини наведені судом - складність та тривалість розгляду справи чи поведінка учасників розгляду справи, що унеможливлюють швидкий та оперативний розгляд справи. Зазначена правова позиція щодо встановлення та обрахунку строків пред`явлення виконавчих документів до виконання висловлена, зокрема, в постанові Верховного Суду України від 21.01.2016 по справі № 6-71 цс15, постановах Верховного Суду від 28.03.2018 по справі № 2а-12192/09/0470 від 26.06.2019 по справі № 2604/23372/12. Проте всупереч частини четвертої статті 263 ЦПК України, суд 1-ої інстанції зазначені положення проігнорував і вказаних висновків суду не врахував. Крім того вказує, що при розгляді скарги суд не залучив як заінтересовану особу, іншу сторону виконавчого провадження - боржника ОСОБА_2 та прийняв рішення, що стосуються прав та інтересів останнього, що є процесуальним порушенням ст. 450 ЦПК України, яка передбачає, що скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувана, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Аналогічні процесуальні правила щодо залучення заінтересованих осіб також роз`яснено в п. 17 Постанови ВССУ з розгляду цивільний і кримінальних справ №6 від 07.02.2014 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах». Представник апелянта в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, надавши пояснення аналогічні змісту апеляційної скарги. ОСОБА_1 не визнала доводи апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, а ухвалу суду- без змін. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. За приписами ч. 1 ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Зазначені конституційні положення знайшли своє відображення у п. 7 ч 3 ст. 2 та ст. 18 ЦПК України, згідно з якими судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Порядок виконання судових рішень та повноваження виконавців при вчиненні виконавчих дій визначені Законом України «Про виконавче провадження» . Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Стаття 6 Конституції України визначає, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Отже, метою виконавчого провадження є примусове виконання судових рішень. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень. Судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється у порядку, передбаченому розділом V11 ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень». ЦПК України складається з 13 розділів. За загальним правилом положення першого розділу ЦПК України «Загальні положення» підлягають застосовуванню під час розгляду будь-якої справи, яка підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, але з урахуванням особливостей щодо порядку розгляду справ, викладених у наступних розділах ЦПК України. Тобто, у разі відсутності спеціальної норми щодо вирішення певних питань, що виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, при розгляді таких процесуальних питань мають застосовуватися положення ЦПК України, які передбачені розділом 1 ЦПК України, в тому числі щодо кола осіб, які беруть участь у справі, їхніх прав та обов`язків, про судові виклики та повідомлення, про надання чи витребування доказів, про їх належність та допустимість, тощо. При цьому колегія суддів враховує роз`яснення, які містяться в п.13 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», згідно яких скарга на дії виконавця має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями ЦПК, та містити відомості, зазначені в пунктах 3 - 5 частини сьомої статті 82 Закону про виконавче провадження, зокрема зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби та норму закону, яку порушено, а також обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги. Якщо скарга за формою і змістом не відповідає таким вимогам, то застосовуються положення ст. 121 ЦПК України ( в редакції на час прийняття постанови Пленуму). А у разі відсутності спеціальної норми щодо вирішення певних питань, що виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, при розгляді таких скарг мають застосовуватися положення ЦПК, якими врегульовано аналогічні питання, а саме: стаття 122 ЦПК (в редакції на час прийняття постанови Пленуму) - про відкриття провадження у справі; статті 26,27,45 ЦПК (в редакції на час прийняття постанови Пленуму) - щодо кола осіб, які беруть участь у справі, їхніх прав та обов`язків; статті 74-77 ЦПК (в редакції на час прийняття постанови Пленуму) - про судові виклики та повідомлення; глави 4 розділу 111 ЦПК (в редакції на час прийняття постанови Пленуму) - про судовий розгляд; глав 1,2 розділу V ЦПК (в редакції на час прийняття постанови Пленуму) - щодо апеляційного та касаційного оскарження судових рішень тощо. Аналогічні положення містяться також і в пунктах 3,4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003р. "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів, посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження". Згідно із зазначеними роз`ясненнями та положеннями ст. 42 ЦПК сторона виконавчого провадження, яка звернулася до суду зі скаргою, бере участь в її розгляді як заявник, а інші учасники цього провадження, прав і обов`язків яких безпосередньо стосується розгляд і вирішення цієї скарги, як заінтересовані особи. При цьому справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК з особливостями, встановленими статтею 450 ЦПК, за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Судом під час розгляду цієї справи дані вимоги закону в повній мірі виконані не були. Як убачається з аналізу тексту скарги ОСОБА_1 , вона фактично не згодна з діями начальника та інших державних виконавців Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо виконання заочного рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2020 року у справі №489/6116/19, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 частки від усіх видів доходу (заробітку) щомісячно, починаючи з 12.11.2019 і до закінчення терміну навчання 29.12.2020. Зазначене рішення набрало законної сили 23 листопада 2020 року. На виконання вказаного рішення суду Ленінським районним судом м. Миколаєва 24 листопада 2020р. був виданий виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 частки від усіх видів доходу (заробітку) щомісячно, починаючи з 12.11.2019 і до закінчення терміну навчання 29.12.2020. В квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулась в виконавчу службу Заводського відділу ДВС з заявою про відкриття виконавчого провадження за зазначеним виконавчим листом. Повідомленнями державного виконавця Заводського відділу ДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 22.04.2021 та від 30.04.2021 виконавчий лист № 489/6116/19 від 24.11.2020 повернуто стягувачу без прийняття до виконання на підставі пунктів 2, 6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки строк, на який присуджено платежі, закінчився 29.12.2020. Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 22.06.2021 у справі № 489/6116/19 залишено без задоволення заяву стягувача ОСОБА_1 про поновлення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа, виданого на підставі заочного рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 08.07.2020 у справі № 489/6116/19. Повідомленням державного виконавця Заводського відділу ДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 20.08.2021 виконавчий лист № 489/6116/19 від 24.11.2020 повернуто стягувачу без прийняття до виконання на підставі п. 2 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки строк, на який присуджено платежі, закінчився 29.12.2020. Після оскарження зазначених дій державних виконавців начальнику Заводського відділу ДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), заявниця отримала повідомлення від 21.09.2021 № 64686/107-36/11, з якого вбачається, що рішення державних виконавців про повернення без виконання виконавчого листа по справі № 489/6116/19 прийняті відповідно до закону, внаслідок чого її скарга задоволенню не підлягає. Будучи не згодною з таким рішенням, ОСОБА_1 звернулася зі скаргою на дії та бездіяльність начальника Заводського відділу ДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Аналіз зазначених обставин свідчить про те, що, ОСОБА_1 не згодна з відмовою у відкритті виконавчого провадження з виконання рішення суду, згідно якого боржником є ОСОБА_2 , а винесенням будь - якого судового рішення по справі може бути вирішено питання про права чи інтереси ОСОБА_2 , в тому числі щодо правомірності відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом про стягнення з нього аліментів на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки в такому разі буде нарахована заборгованість по аліментам за визначений у виконавчому листі строк, а саме з 12.11.2019 до закінчення терміну навчання 29.12.2020, тощо. Незважаючи на це суд не залучив до участі у справі ОСОБА_2 , який є боржником за рішенням суду, на виконання якого заявниця просить відкрити виконавче провадження. Начальник Заводського ВДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Романчук С.М. в апеляційній скарзі наряду з іншими доводами, посилається також на порушення судом норм процесуального права щодо не залучення до участі у справі іншої сторони виконавчого провадження, а саме боржника ОСОБА_2 та прийняття рішення, що стосуються прав та інтересів останнього. Згідно матеріалів справи ОСОБА_1 не зверталася до суду з клопотанням щодо залучення до участі у справі ОСОБА_2 , як боржника, а суд фактично прийняв рішення про права, свободи, інтереси та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, що згідно п.4 ч.3 ст.376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування рішення. Суд зазначеним обставинам належної правової оцінки не дав і постановив ухвалу про задоволення вимог ОСОБА_1 без залучення до участі у справі у якості зацікавленої особи ОСОБА_2 , тому ухвалу суду слід скасувати та постановити нову про відмову у задоволенні вимог з зазначених у тексті постанови підстав, що не позбавляє ОСОБА_1 права повторно звернутися до суду з аналогічним скаргою, але з залученням до участі у справі всіх зацікавлених осіб. При скасуванні ухвали суду з зазначених підстав робити аналіз іншим доводам апеляційної скарги колегія суддів вважає недоцільним, так як вони можуть стати предметом розгляду справи при зверненні ОСОБА_1 до суду з аналогічним скаргою, але з залученням до участі у справі всіх зацікавлених осіб. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382ЦПК України, судова колегія, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу начальника Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Романчука Сергія Миколайовича задовольнити частково. Ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 листопада 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. У задоволенні скарги ОСОБА_1 щодо визнання незаконною бездіяльності начальника Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Романчука Сергія Миколайовича, зобов`язання його вжити передбачених законодавством заходів щодо відкриття виконавчого провадження та виконання рішення суду по справі № 489/6116/19 - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді Повний текст постанови складено 06 січня 2022 року.